Версiя для друку Обговорити в форумi

На сороковий день після Великодня, славного Воскресіння Христового припадає ще одне величне свято – Вознесіння Господнього.

Для українського селянина воно було не тільки церковним, а й господарським, аграрним. Відразу після відправи у храмі Служби Божої хлібороби сім’ями йшли у поле подивитися, чи викинули жито, пшениця колос і який він – дрібний чи крупний. Від цього залежав майбутній врожай, достаток. Якщо не побачили доброго колосся, то казали: «Буде голод, пропав колос…».

Переорювати землю і пересівати зернові часто ризикована, а інколи взагалі марна справа. Хоча у народі день після Вознесіння (Вшестя на Небо Ісуса Христа) вважають останнім терміном посіву (пересіву), але лише тоді, якщо свято не припадає на надто пізню пору. Інакше до осені (йдеться про фенологічну, а не календарну осінь) зернові культури не встигнуть належно дозріти, коло не наллється. Поставала й інша проблема: чи залишилося у запасі добірне зерно?.. Брати у когось «на позику» не завжди хотіли. Бо таки доведеться віддавати. А яким буде врожай?..

Як замінник, могли посіяти кукурудзу (у нужденні часи і з неї пекли хліб), посадити картоплю (хоч, кажуть, картопля – другий хліб, та таки не хліб), але потрібна картопля на розсаду. Найкращий варіант – сіяти гречку та овес (Їх сіють пізніше і пізніше збирають), однак знову ж за наявності резервного посівного зерна.

Тому бідкався селянин, що рік буде голодним…

Яким би не був урожай з пересіву (якщо довелося таке робити), зібране зерно потрібно було належно зберегти. Краще резервувати на наступний посівний сезон. І тільки залишки використовували на борошно для хліба, підгодівлі домашньої птиці.

Звідси приказка: «Один рік ситий, а сім рокові голодні».

Тож доводилося селянину ощадити зерно та борошно, розподіляти запаси до наступного врожаю.

Зважмо і на таке. Попри негаразди, український селянин хоч і «підстраховувався», але жив добрими надіями та оптимістичними сподіваннями. Може, раптом, щось зміниться у природі на краще, погода змилосердиться?!. Відтак, які б сходи зернових і колосся не були, на Вознесіння діти перекачувалися скраєчку хлібної ниви, аби та щедро родила. Цей звичай отримав назву «толочити колосся».

Народні прикмети:

- Яка погода на Вознесіння – така на Трійцю.

- Якщо на Вознесіння гарна погода і жито викинуло колос – на добрий врожай; коли погода гнила – на недорід.

- Колос на Вознесіння пробивається – хліб на столі з’явиться.

БІЛІ РОСИ НА АМОСА

15 червня – свято старозавітного пророка Амоса, який жив у VIII столітті перед Різдвом Христовим. Автор пророчої книги помер від побиття ідолопоклонниками.

Народні прикмети:

- На Амоса білі роси – скоро дозріють зернові.

- На Амоса золоті зорі – будуть сухі жнива (встановиться сприятлива для жнив погода).

- Амос дощить – хліб під час жнив замочить.

- Перед зміною погоди (ідеться про літо) у свійських тварин пропадає апетит.

- Тонкий пронизливий свист бабака віщує зміну погоди, як правило, на дощ.

- Бджоли пізно ввечері повертаються до вуликів – на дощ.

- Вечір червоний – день ясний.

- Вівці веселі і б’ються – на дощ з грозою.

- Ввечері дощ з грозою – вранці ляже трава під косою.

- Блідий захід сонця – перед грозою.

- Кінь брикає – дощ накликає.

ВИХОР-БУРЕВІЙ

12 (25) червня – свято Онуфрія.

Багатовікові народні спостереження свідчать, що на Онуфрія можуть бути різкі похолодання, шквальні вітри-буревії, рясні зливи, град. А це вельми погано для майбутнього врожаю хліба, городини, садовини. Така погода аж дивна для літа. А вже наближається його фенологічна середина.

Ще у дохристиянські часи наші пращури вважали цю дату днем народження Вихора-Буревія. Прадавня язичницька легенда розповідає наступне. Стрибог (володар вітрів) «породив» чотирьох синів-богів північного, південного, східного і західного вітрів. Кожному наказав панувати у своїй стороні світу. Народився у Стрибога і п’ятий син – Вихор-Буревій. Але батько не дав йому для панування жодної сторони світу. Отож наймолодший його син кружляє-блукає по світу, почергово навідується у гості до кожного зі старших братів, однак до жодного з них не може притати.

Тому Вихор-Буревій – найбільш лихий, злісний, дошкульний вітер. Може людину підняти догори і гепнути нею об землю, дахи з хат позривати, перекинути воза, дерева повалити, наслати грозу. Від його подиху хлібні злаки сплетуться у вінки, або зіб’ються у сніпки, а то й виляжуть по полю. Горе для женців, та й хліб після цього не вродить…

Щоб задобрити лісника, відвернути стихію, на його уродини господарі закопували посеред лану свіже куряче яйце. Робили це до сходу сонця. Або ж будь-якого вдавалися до такого дійства, коли вже наближалася стихія.

Все ж народні синоптичні прикмети стосуються свята Онуфрія (Онопрія):

- На Онуфрія проливний дощ – початок жнив буде мокрим.

- Дощовий Онуфрій – мокрий сінокіс.

- Якщо на Онуфрія рясна роса, а день погожий – на врожай вівса.

- Холодний Онуфрій – похолодання триватимуть щонайменше три дні.

У народі кажуть…

ВИРЯДИВСЯ ЧЕРВЕНЬ

-У червні цеберко води – ложка грязюки; восени ложка води – цеберко болота.

-На полі у червні не буде пусто, якщо у квітні посіяв густо.

-Зійшли хліба – не дивуй; налилися хліба – не хвалися; хліб на отоку – про урожай міркуй.

-Де гарна квітка – там і мед запашний, але не з кожної квітки бджілка мед бере.

-Червень на весь рік припаси накопичує.

-Поле обману не любить: обдуриш його раз, воно тебе – десять.

-Житній окраєць усьому світові батько.

-Хліб дозріває – хлібороб не гуляє.

-Червень на зиму працює, а зима – на нього.

-Поле полоти – руки колоти, а не полоти, то хліба не молотити.

-Хто у червні байдикує, той узимку голодує.

-У червні не байдикуватимеш, то на столі і в коморі матимеш.

-Червень липню серпа готує.

-Червень ходить покосами.

-Не вродиться жито – у світи ходити; не вродиться мак – проживемо й так.

-Червневі зорі хліба зорять, велять їм скоріше дозрівати.

-Не від роси врожай, а від поту.

-Не проси у червня довгого дня, а проси теплого.

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 14.06.2024 > Тема "Душі криниця"