"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2024 > Тема "Українці мої..."
#9 за 01.03.2024
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Вже традиц╕йно у ст╕нах Нац╕онально╖ науково╖ медично╖ б╕бл╕отеки Укра╖ни в╕дбулося вшанування пам’ят╕ видатного поета, автора неперевершеного нац╕онального сп╕ву «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» та сп╕вомовок, одного з перших дипломованих л╕кар╕в-╕нтерн╕в в епоху земсько╖ медицини Степана Руданського. Нац╕ональна медична б╕бл╕отека щороку гостинно запрошу╓ ус╕х небайдужих, хто любить р╕дне слово та прагне якомога глибше п╕знати творч╕сть видатного укра╖нця Степана Руданського.
Попри складний час, в якому ми вс╕ прагнемо не просто вижити, а й в╕днайти себе, наповнитися творчою енерг╕╓ю та духовним зм╕стом, б╕бл╕отека продовжу╓ об’╓днувати та дарувати неповторн╕ мит╕ сп╕лкування творчим особистостям. У затишн╕й б╕бл╕отец╕, справжн╕й осел╕ духу, з╕бралися письменники, науковц╕, нащадки неперевершеного Степана Руданського, аби вкотре доторкнутися до його спадщини – вже прочитано╖, але ще до к╕нця не осмислено╖. ╤ завдяки профес╕йному колективов╕ б╕бл╕отеки на чол╕ з директором Тетяною Остапенко ма╓мо змогу п╕знавати та в╕дкривати для себе постать видатного укра╖нця Степана Руданського.
╤ хоча про Степана Руданського ми зна╓мо не так вже й мало, проте, як зазначають досл╕дники творчост╕, життя та творч╕сть поета в багатьох випадках лиша╓ться для нас «терра ╕нкогн╕то». Серед багатьох нев╕домих, зокрема, проблема нер╕вном╕рност╕ творчого процесу, адже в роки юност╕ та молодост╕ Степан Руданський написав вдесятеро б╕льше, ан╕ж в зр╕л╕ роки. Кр╕м того, варто пам’ятати, що за радянських час╕в Степана Руданського називали поетом-демократом, проте погляд на творч╕сть поета був здеб╕льшого поверховим ╕ обмежувався анал╕зом сп╕вомовок. Тож нин╕ ма╓мо змогу набагато ширше поглянути на творч╕сть Степана Руданського, виокремити т╕ теми, як╕ ран╕ше замовчувалися або подавалися однобоко, з урахуванням кон’юктурних момент╕в. До анал╕зу творчост╕ поета чи не найпершим звернувся ╤ван Франко, назвавши подолянина талановитим л╕риком та незр╕внянним анекдотистом, котрий поряд ╕з Тарасом Шевченком ╓ найвизначн╕шим в укра╖нському письменництв╕ Х╤Х стол╕ття, ╕з винятковими зд╕бностями в справ╕ репродукування традиц╕йно-народного матер╕алу та ╕сторичних факт╕в. Галичанам також належить перш╕сть в широкому знайомств╕ укра╖нського читача ╕з творчим доробком Степана Руданського. Зокрема, його сп╕вомовки та л╕ричн╕ твори, а також коротк╕, але важлив╕ б╕ограф╕чн╕ св╕дчення про поета подавалися наприк╕нц╕ Х╤Х стол╕ття у л╕тературно-науковому виданн╕ – тижневику «Зоря» Товариства ╕мен╕ Тараса Шевченка.
Зв╕сно, аби п╕знати постать Руданського, недостатньо знати лише б╕ограф╕ю письменника. Варто поглянути на житт╓вий шлях людини в контекст╕ сусп╕льно-пол╕тичних та нац╕онально-культурних процес╕в, справедливо наголошують досл╕дники. У р╕дному сел╕ Степана Руданського – в Хомутинцях на В╕нниччин╕ ще й дос╕ жива легенда про непросту атмосферу життя автора сп╕вомовок у родин╕. Батько мр╕яв побачити сина в арх╕╓рейському сан╕. Як кажуть, заради досягнення сво╓╖ мети п╕шов на все, аби д╕стати кошти на навчання. Степан вчиться у Шаргородському духовному училищ╕, пот╕м у Кам’янець-Под╕льськ╕й духовн╕й сем╕нар╕╖. нарешт╕ батько надав кошти для по╖здки на навчання до Петербурзько╖ духовно╖ академ╕╖. Натом╕сть, юнак на власний розсуд вступив там до медико-х╕рург╕чно╖ академ╕╖ й тим самим викликав батьк╕вський гн╕в та немил╕сть. Односельц╕ збер╕гають в пам’ят╕ перекази про ворож╕сть ставлення батька – отця Василя до сина “в╕дступника” Степана, якого в╕н за цей непослух вже нав╕ть не впускав до р╕дно╖ хати. Важливо також, що народна пам’ять закарбувала ╕ще одну принципово вагому обставину, яка гн╕тила й гн╕вила батька. Саме батько категорично не сприймав розмов та писань Степанових укра╖нською мовою. Повед╕нка сина наст╕льки його обурила, що в╕н через Степанового брата, Григор╕я, просив передати: “Cкажи ╓му, что ╓сл╕ он что-то там п╕шет, то хоть би н╓ п╕сал на етом малорос╕йском язик╓”. Ц╕лковита зневага до мови «мужицько╖», ╕ ц╕лковите нерозум╕ння сина. Нав╕що йому увесь цей клоп╕т?
На Степана Руданського чекали натом╕сть нов╕ випробування. Степан вчився у Петербурзьк╕й медико-х╕рург╕чн╕й академ╕╖, через розрив ╕з батьком вже не мав засоб╕в при╖здити на вакац╕╖ до Хомутинець. А коли в╕н, завершивши навчання (а водночас, хвор╕ючи вже на сухоти), виклопотав соб╕ призначення до прац╕ у кримськ╕й Ялт╕, то саме тод╕ – восени 1861 року – й зав╕тав до р╕дного села. Батька, отця Василя, на той час вже не було в живих, тож можна стверджувати, що стосунки м╕ж ними так ╕ не налагодилися. Агатангел Кримський свого часу опубл╕кував Степан╕в лист до брата Григор╕я, датований липнем 1859 року – цей лист було написано у Петербурз╕. Дякуючи брату за над╕слан╕ йому “рят╕вн╕” 5 карбованц╕в, Степан д╕лився сво╖ми важкими думами та переживаннями п╕д враженням в╕д батькового листа, отриманого ним наприк╕нц╕ травня того ж року, й частково цитував його. Батько дор╕кав Степанов╕ невдячн╕стю й неповагою та радив йому: “╢сл╕ захоч╓ш нап╕сать п╕сьмо, то п╕ш╕ ╕л╕ почт╕т╓льно, н╓ по малорос╕йському, або лучше н╕ч╓го н╓ п╕ш╕”. Степанов╕ бол╕ло, що нема╓ розум╕ння з боку найближчо╖ людини – р╕дного батька: «Б╕льше н╕чого не треба! Тут зачеплено ╕ збито з болотом все, що було для мене дорогого: мою пок╕рн╕сть називають пихою, мою правду – цв╕кою, мою жал╕сть – здирством, мою вдяку – чорною невдякою… Мало того: вони личать мене годним проклину ╕ заказують мен╕ говорити з ними мо╓ю р╕дною мовою… Тату! Тату! Ми ваш╕ д╕ти, а не довжники, ми завс╕гди ма╓мо вас за батьк╕в, а не пожичник╕в, за що ж ви звете нас невдячними?!!” Та проте, хоча б як не було важко, Степан Руданський не скорився, не зрадив р╕дн╕й мов╕: «Заказують мен╕ мою р╕дну мову, заказу╓ батько; але в мене був д╕д, був прад╕д ╕ прапрад╕д – вони мен╕ не заказали; не слуха╓ батько мо╖ мови – зате мене ╕ по смерт╕, може, послухають штирнадцять м╕льйон╕в мо╖х ╖дномовц╕в”. Перейшовши через родинну трагед╕ю, так ╕ не дочекавшись розум╕ння з боку батька, який, як параф╕яльний священник, мав би бути набагато гуманн╕шим ╕ поступлив╕шим, Руданський в╕рив, що наступн╕ покол╕ння оц╕нять його чин.
Досл╕дники наголошують, що Степан, на в╕дм╕ну в╕д батька, пройшов ус╕ щабл╕ навчання, аби законно й “фахово” набути чин священика, а у випадку зак╕нчення духовно╖ академ╕╖ перед ним в╕дкрилася б перспектива входження до стану вищого духовенства – арх╕╓рейства. Проте Руданського, який з ранн╕х рок╕в п╕знав життя укра╖нського селянства, ц╕кавило зовс╕м ╕нше життя. В╕н прагнув служити народов╕, тож не занапастив себе, хоча тогочасне навчання в духовних закладах – то було ще те випробовування. Як писав Степан Руданський, бурса, попри прагнення насиллям викор╕нити “зло”, залишалася “царством злочин╕в та вад”: обман╕в, образ, зневаги, крад╕жок, завдання моральних та т╕лесних страждань. Степан Руданський з г╕дн╕стю витримав ус╕ випробування, приготовлен╕ йому долею. Досл╕дники звертають увагу, що роки дитячого, п╕дл╕ткового та юначого в╕ку Степана зб╕гаються ╕з поширенням на Правобережж╕ сусп╕льно-культурних рух╕в “балагульства” (у 30-х – 40-х роках) та “хлопоманства” (наприк╕нц╕ 50-х – початку 60-х рок╕в) – ц╕ тенденц╕╖ певним чином вплинули на Степана Руданського. Так званий “хлопоманський” рух характеризувався виявом пошани та уважного ставлення до народу та народно╖ укра╖нсько╖ культури.
Повед╕нка “балагул╕в” характеризувалася обов’язковим дотриманням елемент╕в ексцентричност╕, легковажност╕, нав╕ть певного бешкетування задля п╕дкреслення свого нехтування та зверхност╕ до усталених шляхетсько-великосв╕тських норм ╕ традиц╕й (тобто, до станових принцип╕в та ц╕нностей). “Балагульський” рух вважають шляхетською реакц╕╓ю на т╕ погроми, що в╕дбувалися з боку рос╕йсько╖ влади п╕сля поразки Листопадового польського повстання 1830–1831 рок╕в. Тож дивакуват╕, безглузд╕, а ╕нод╕ шален╕ вит╕вки, до яких вдавалися “балагули” – мода на простий (з елементами укра╖нського етнограф╕чного характеру) одяг, захоплення к╕нними перегонами на бричках, «народна» мова, така соб╕ гов╕рка, галаслив╕ з╕брання на ярмарках та базарах, все це було не лише проявом шляхетсько╖ прихильност╕ до укра╖нського простонародного життя, але й сво╓р╕дним протестом, небажанням жити за традиц╕ями, порядками й законами рос╕йсько╖ д╕йсност╕. Саме «хлопомани», зазначають досл╕дники, розпочали свою громадянську м╕с╕ю “пробудження народу до нових умов життя”. Поступово цей рух спричинився до зародження укра╖ноф╕льства, що стало основою формування укра╖нсько╖ нац╕онально╖ ел╕ти, до яко╖, без сумн╕ву, належить Степан Руданський.
Як в╕домо з б╕ограф╕╖ письменника, вл╕тку 1855 року в╕н прибув до Петербурга, аби навчатися в медико-х╕рург╕чн╕й академ╕╖. Це був пер╕од в ╕стор╕╖, коли сталася поразка Рос╕╖ в Кримськ╕й в╕йн╕, ╕ ця поразка зб╕глася з╕ смертю рос╕йського ╕мператора Миколи ╤. Щойно прийшовши до влади, Олександр ╤╤ розпочав готувати реформи й л╕берал╕зував пол╕тичний режим в ╕мпер╕╖. Власне, л╕беральними, громадянськими ╕деями та настроями на той час було захоплене усе рос╕йське сусп╕льство, зв╕сно, що йдеться про його осв╕чену частину. В╕д ╕мперсько╖ влади оч╕кували р╕шучих реформ, аби позбутися “рабства” в кр╕посному прав╕, зневажливого ставлення пан╕вних верств до “мужицтва”. ╤ саме на цей ╕сторичний в╕дтинок припадають роки навчання Степана Руданського. Цей пер╕од можна характеризувати, як розкв╕т творчост╕ поета, ╕ були це л╕та молод╕╖. Власне, перш╕ його твори були написан╕ ще в Под╕льськ╕й сем╕нар╕╖, починаючи ╕з 1851–52 рок╕в. Проте, справжн╕й творчий вибух приходиться на 1857–60 роки, тобто у в╕ц╕ 23–26 рок╕в. Зв╕сно, що у старшому в╕ц╕ (а прожив Степан до 39 рок╕в) в╕н не втратив сво╖х зд╕бностей, а отже причина творчого “затишшя” – у житт╓вих обставинах, в умовах його епохи. Л╕берал╕зм в пол╕тичному режим╕ ╕мпер╕╖ (1856–62 роки), а також активна громадська д╕яльн╕сть укра╖нц╕в (зокрема, Петербурзько╖ громади) надихали под╕льського юнака докласти й сво╖х зусиль до справи вибудовування укра╖нського нац╕онального культурно-митецького та осв╕тнього середовища. Саме у цей петербурзький пер╕од з’явилися його “Сп╕вомовки козака В╕нка Руданського. Книжка перша. З 1851 року до 1857”, “Сп╕вомовки козака В╕нка Руданського. Книжка друга. 1857, 1858 ╕ 1859”, а також “Сп╕вомовки В╕нка Руданського. 1859–1860. Петроп╕ль”. Тод╕ ж автором було укладено зб╕рку для друку п╕д авторською назвою: “Нива козака В╕нка Руданського. Ки╖в. 1860”. Впродовж 1859 року було опубл╕ковано чотири гуморески, в╕рш та баладу у петербурзькому тижневику “Русский мир”, а невдовз╕, у 1861 р. в к╕лькох числах “Основи” з’явилося друком ╕ще ш╕сть л╕ричних поез╕й. На жаль, це були ус╕ твори, що публ╕кувалися за життя поета. Дал╕, як в╕домо з б╕ограф╕╖ поета та медика, розпочина╓ться ялтинський пер╕од в його житт╕. Середина 1862 року характеризу╓ться в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, як пол╕тична реакц╕я, яка знищила ╕ поставила п╕д заборону усю громадську роботу укра╖нц╕в: закрит╕ були нед╕льн╕ школи, заборонялися й вилучалися буквар╕ та укра╖номовна л╕тература для селян, припинено видання “Основи”. Все це було названо “пол╕тично неблагонад╕йним”, ╕ вже готувався горезв╕сний Валу╓вський циркуляр, який знищував будь-який натяк на все укра╖нське. За таких пол╕тичних обставин укра╖нська громадськ╕сть втратила можлив╕сть видавати твори, тому для Степана Руданського наста╓ довол╕ складний пер╕од. Так званий ялтинський пер╕од охарактеризувався написанням в╕ршовано╖ п’╓си “Чумак” та укладанням зб╕рки народних п╕сень, куди ув╕йшли також його авторськ╕ твори - п╕д загальною назвою “Копа п╕сень». Дал╕ розпочина╓ться надзвичайно ц╕кавий пер╕од в життя Степана Руданського, який ще потребу╓ приск╕пливого вивчення – митець зосередився над перекладам св╕тово╖ класики укра╖нською. В╕н переклада╓ “╤л╕аду” Гомера, “Ене╖ду” Верг╕л╕я, старогрецьку парод╕ю “Батрахом╕омах╕я”, “Демона” Лермонтова.
…Степан Руданський прочитаний, але до к╕нця не осмислений… Справд╕, настав час в╕д╕йти в╕д шаблонного сприйняття ц╕╓╖ видатно╖ постат╕. За радянських час╕в Руданський поставав см╕хотоворцем, дещо поверховим л╕риком, який обмежувався селянською тематикою. Зв╕сно, що тогочасна доба диктувала шаблонний, прим╕тивний п╕дх╕д до оц╕нки творчост╕ поета. Нин╕ ма╓мо змогу по-новому поглянути, переосмислити творч╕сть Степана Руданського, адже розголосу набувають ран╕ше нев╕дом╕ факти. За межами рос╕йського ╕мперського та радянського простору зб╕рки його твор╕в виходили значно гостр╕шими, з яскраво п╕дкресленими нац╕онально-укра╖нськими рисами. Так, у Нью-Йоркському виданн╕ 1915 року його приказки подаються параграфами за соц╕ально-нац╕ональними ознаками зм╕сту: “про поп╕в та ксьондз╕в”, “про Лях╕в ╕ пан╕в”, “про Москал╕в ╕ урядник╕в”, “про Циган╕в”. Степан Руданський довол╕ гостро пише про москал╕в, ╕ саме сьогодн╕ його влучн╕ характеристики справд╕ на час╕, адже минають стол╕ття, а хижацька сутн╕сть москальсько╖ душ╕ не зм╕ню╓ться.
Степан Руданський викрива╓ жорсток╕сть кацап╕в, яким вбити людину н╕чого не варто (“Рубль м╓дью”, “То-то любо”), насм╕ха╓ться з ╖хнього груб╕янства (“Бальная мать”, “Что смотр╕ш?”), природност╕ для них крад╕жки (“Добрий чолов╕к”, “Скач╕ М╕калай!”), з ╖хнього догматизму в дотриманн╕ рел╕г╕йного ритуалу (“Кацапська спов╕дь”), а водночас, в╕дсутност╕ людинолюбства й поваги до ╕ншо╖ людини (“Варвара”, “Пилипон”), ╕з холуйсько╖ готовност╕ служити сильним св╕ту цього (“Цаловалов”, “Рибка-с”). Нехай же на повний голос звучить ця сатира на нашого одв╕чного ворога, якого ма╓мо знищувати ╕ збро╓ю, ╕ гострим словом. Нам ще належить повернути з небуття т╕ поез╕╖, як╕ були «усунут╕» цензорами ус╕х мастей, аби образ Степана Руданського обмежувався вузьким селянським гумором. Натом╕сть, малознан╕ слова поета, написан╕ ним далекого 1858 року, мають звучати з╕ сцени, на фронт╕ ╕ в зап╕лл╕, бо талант Степана Руданського – потужний та нац╕онал╕стичний.
╤ це найб╕льш потужна зброя проти ворога: «Укра╖но, Укра╖но, моя р╕дна мати/Чи ще довго над тобою/ Будуть панувати?/Чи ще довго кривавицю/ Будуть з тебе пити/Та й д╕точок тво╖х б╕дних/ В кайданах водити?/Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!/ Гукни ж, гукни, Укра╖но/Нещасная вдово!/Може д╕ти на тв╕й голос/Об╕звуться знову!/Може знову розв’яжуться зв’язан╕╖ руки/ Може знову бряжчатимуть козацьк╕ шаблюки!...»
Поез╕я, яку можна поставити поряд з творами нашого пророка Тараса Шевченка. До слова, тема, яка також потребу╓ вивчення, осмислення та поширення. Бо ╕снував м╕ж цими ген╕альними особистостями особливий духовний зв’язок. Прикметним ╓ те, що саме Степан Руданський збирав кошти на впорядкування могили Тараса Шевченка, що на Чернеч╕й гор╕ у Канев╕. Родич ╕ приятель Кобзаря Варфолом╕й Шевченко 1000 зн╕мк╕в могили поета роз╕слав його шанувальникам. Одержав св╕тлини ╕ Степан Руданський.
У лист╕ до свого приятеля, художника В╕ктора Ковальова, поет писав у кв╕тн╕ 1869 року: «Портрети могили пок╕йного Тараса получив ╕ я од брата пок╕йного — Варфолом╕я; всего получив 25 штук, продаю по два карбованц╕ (Варфолом╕й назначив по карбованцев╕, а я продаю по два), ╕ коли ус╕ розпродам, пошлю йому грош╕. Варфолом╕й писав до мене, що грош╕ за портрети п╕дуть т╕льки на те, щоб поправити хрест на Тарасову могилу, а може, вони п╕дуть ╕ на що друге. Нехай ╖м Бог на все добре помага╓».
Як в╕домо, Степан Руданський народився на Под╕лл╕, де Тарас Шевченко побував 1846 року з метою вивчення старожитностей краю. Побував ╕ на В╕нниччин╕ та в одному з найдавн╕ших м╕ст ╢вропи — Кам’янц╕-Под╕льському.
╤ Шевченко, ╕ Руданський здобули найкращу на той час осв╕ту в столиц╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ — Петербурз╕. Обидва напрочуд гарно сп╕вали, зачаровуючи й хвилюючи слухач╕в, малювали, ц╕кавилися пам’ятками старовини, захоплювалися фольклором, обидва творили в умовах заборони укра╖нсько╖ мови, щиро любили р╕дну мову, мр╕яли про кращу долю для укра╖нц╕в. ╤ хоча нема╓ достеменних даних про те, чи зустр╕чалися Тарас Шевченко та Степан Руданський, проте незримий духовний зв’язок ╕снував м╕ж ними повсякчас. Руданський дружив з художником В╕ктором Ковальовим, який навчався в Академ╕╖ мистецтв разом з Тарасом Шевченком та мешкав ╕з ним на одн╕й квартир╕ в Петербурз╕. У Ялт╕ познайомився з управляючим царським ма╓тком в Л╕вад╕╖ Яковом Лазаревським, який особисто знав Тараса Шевченка, л╕кував знаменитого артиста Михайла Щепк╕на, друга Тараса Григоровича. В╕домий укра╖нський б╕бл╕ограф Михайло Комаров писав: «Визначавсь Руданський ╕ як чтець: читав не г╕рше, як ╕ сп╕вав. Особливо любив читати «Кобзаря», знав його напам’ять ╕ часто балакаючи наводив то один, то другий стих, щоб тим справдити сво╖ слова».
Уперше к╕лька сво╖х твор╕в Степан Руданський опубл╕кував у тижневику «Русский мир» 1859 року. А вже 1861 року в Петербурз╕ побачив св╕т перший номер журналу «Основа». На його стор╕нках поряд ╕з творами Тараса Шевченка ╕ Миколи Костомарова знаходимо й поез╕╖ Степана Руданського «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну» та «Гей, бики!» п╕д заголовком «Гей-гей, воли!» за п╕дписом «Подолянин Ст. Руданський». Ма╓мо говорити про шанобливе ставлення поета Степана Руданського до Тараса Шевченка, проте в╕н не став його т╕нню, мав власний голос, шукав св╕й неповторний шлях в л╕тератур╕. Як зазначають досл╕дники творчост╕ Степана Руданського, поет - автор ориг╕нальних твор╕в звертався ╕ до народно╖ скарбниц╕, ╕ до антично╖ й св╕тово╖ культур. Його твори в╕дзначаються р╕зноман╕ттям в╕ршових форм ╕ жанр╕в.
Михайло Драгоманов писав: «Руданський був з небагатьох укра╖нських поет╕в, котр╕ намагаються зачепити у сво╖й творчост╕ нов╕ теми, а не т╕льки т╕, що ╖х «за╖здили» попередники ╕ насл╕дувач╕ Шевченка». Тож вивчаймо ╕ поглиблюймо нов╕ знання про Степана Руданського, глибоко нац╕онального поета, видатного укра╖нця, який г╕дно збагатив нашу культуру.
Натал╕я Осипчук,
письменниця, член НСПУ
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 01.03.2024 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=25869
|