Версiя для друку Обговорити в форумi

 Традиційно, в лютому Кобзарський цех влаштовує концерти пам'яті свого першого панотця Миколи Будника, який народився 3 лютого 1953 року. Цього року вечори пам'яті Миколи Будника відбулися в рамках проєкту на включення програми збереження практик кобзарсько-лірницької традиції до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

 16 лютого кобзарі Київського і Львівського цехів виступали в Києві, в Музеї літератури України та наступного дня в місті Ірпені на Київщині, в міській бібліотеці ім. Максима Рильського.

 Виконання дум, інших пісень чергувалися із розповідями про кобзарство та спогадами про Миколу Будника, зокрема про його життя в Ірпені.

 Нинішній панотець Київського кобзарського цеху Микола Товкайло зазначив, що незрячі кобзарі несли світло українському народу. Тому царська влада їх переслідувала, а комуністична – знищила.

 Микола Товкайло познайомився з Миколою Будником у 1977 році, коли той залишив роботу на київському підприємстві і став вільним художником. Обоє працювали в археологічній експедиції і вирішили виготовляти старосвітські кобзи, такі, на яких грав ще Остап Вересай та інші кобзарі того часу. Микола Будник і Микола Товкайло переймали кобзарську традицію від Георгія Ткаченка, який зберіг у своїй пам'яті знання, отримані від харківських кобзарів.

 Осередком відродження української народної культури стало помешкання на київській вулиці Сєдовців. Тут збиралися поети, художники, інші творчі особистості. За цією адресою Микола Будник зареєстрував першу громаду Української автокефальної православної церкви.

 У 1991 році Будник перебрався в Ірпінь, у будинок по вулиці Українській. Відтоді Ірпінь став центром відродження кобзарства. Микола Будник помер і похований в Ірпені.

 17 лютого перед виступом у бібліотеці кобзарі виконали пісні в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї. Кобзарі – люди чемні. Вони вдячні відділу культури Ірпінської міськради за надання приміщень для вшанування Миколи Будника.

 Начальниця відділу культури Євгенія Антонюк продемонструвала своє лицемірство, похвалившись перед кобзарями, що в Ірпені бережуть українські традиції.

 Майже всі кобзарі раніше не були в ірпінському музеї. Деякі з них незрячі. А відділ культури влаштував «оновлення» музею. «Оновлювачі» залишили в експозиції на пам'ять про Миколу Будника лише кілька друкованих рядків. Фото першого панотця Київського кобзарського цеху вилучено. Зникла колекція предметів побуту українського села, яка слугувала основою розповіді про українську народну культуру і працю. Зникли матеріали про участь жителів Ірпінського краю в боротьбі за Незалежність України. Та й цілі періоди історії краю стали зайвими, а те що залишилося, хаотично перемішане. Складається враження, що музей уже підготували для зустрічі московських «асвабадітєлєй». А Євгенія Антонюк щось просторікує про збереження українських традицій.

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 23.02.2024 > Тема "Душі криниця"