Версiя для друку Обговорити в форумi

Драматична поема
(Продовження. Поч. у № 37 - 43).

ОКСАНА
Добре.
(Співає потихеньку)."Ой як було хорошенько,
як рід з родом п'є,
вип'є чарку, вип'є другу
та по сестру шле.
Сеструненько-голубонько..."
(Уриває).
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась від співів.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє).
СТЕПАН
(стривожений)
Ой, кохана,
чи ти не хвора?
ОКСАНА
Де ж там! То щось так.

Увіходять мати й Ганна, за ними слуги вносять загортки з покупом.
Поклавши пакунки, слуги виходять.
МАТИ
Добривечір, дітки! Що сидите
так поночі?
СТЕПАН
Так, дещо розмовляли.
МАТИ
Не наговоряться все голуб'ятка.
Коли б то Бог судив і Ганні нашій
таке подружжя!
ГАННА
(світить тим часом і розгортає пакунки)
Подивись, Оксано,
чого ми накупили!
Оксана підходить.
Се на шубу,
а се на літники, а се на кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пішли
аж до купців заморських.
ОКСАНА
(жваво)
Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну й потанцюю в тебе на весіллі!
Нехай уже московки не здивують!
ГАННА
От я люблю, як ти така весела,
а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
МАТИ
Та звісно, і чого б таки журитись?
Ви люди молоді... у хаті лад...
ОКСАНА
(підхоплює)
За хатою добро...
ГАННА
(не завважаючи іронії)
Авжеж, сестричко,
якби ти бачила, що там купців
наїхало! І чом ти не пішла із нами вкупі?
ОКСАНА
Я дошити хтіла,
а завтра й я піду по всіх усюдах,
закупимо з тобою всю Москву!
От я собі парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
СТЕПАН
Чом би ж то не можна?
ОКСАНА
(плеще в долоні й приспівує)
"Бодай мені такий вік довгий,
як у мене чоловік добрий!.."
МАТИ(втішно всміхаючись)
Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!
ГАННА
А як вона мені співала гарно
весільної! Сестричко, заспівай
тієї, як то косу розплітають.
ОКСАНА
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду
або приданкою - ти тільки слухай:
(Співає дуже голосно, по-сільському).
"Не бійся, матусю, не бійся,
в червоні чобітки обуйся,
щоб твої підківки бряжчали,
щоб наші вороги мовчали!
Гу!"
(Вигукнувши, вискакує на ослін).
Отак приданки скачуть через лавки!
СТЕПАН
(ловить її й здіймає з ослона)
Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.
МАТИ
Та правда, донечко, почує челядь...
ОКСАНА
Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарівки, Ганнусю!
ГАННА
(сміючись)
Та я не вмію!
ОКСАНА
Я тебе навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи).
"Гуляй, гуляй, господине,
нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине,
гуляй, гуляй, господине!"
Що ж ти, Степане? Помагай співати!
(Залягається сміхом, що згодом переходить у кашель. Степан тривожно кидається до неї).
V
Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною. Видко ґратчасті вікна терема і піддашок із сходами. Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітках; у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. З терема по сходах надвірних помалу спускаються Мати й Оксана. Оксану ведуть попід руки дві служниці - "сенные девушки".
Оксана у простій широкій хатній сукні, без кички, голова зав'язана на український лад шовковою хусткою. Оксана хвора, очі позападали, але дуже блищать, на щоках хворий рум'янець.
МАТИ
(пройшовши вперед до повітки, показує дівчатам на ослін)
Отут бояриню посадовіть
та й можете вертати до роботи.

Дівчата садовлять Оксану і вертаються в терем.
МАТИ
Що, донечко, тут, правда ж, придобніше?
Вільніше дихати?
ОКСАНА
Вільніше?..
(Схиляється на подушки).
МАТИ
Ляж,
ляж, рибонько. Заснути, може, хочеш?
ОКСАНА
Так, я б заснула... тільки я боюся...
МАТИ
От, хай Бог милує! Чого боїшся?
ОКСАНА
Та все якесь таке страхіття сниться.
МАТИ
Ти помолись до Йосипа святого,
то він всі сни перенесе на добре.
ОКСАНА
От відколи я тут, то й сни змінились...
Бувало, там, у батенька, все сниться,
що я літаю. Так, бувало, любо...
А тут не снилось і разу.
МАТИ
Бач, любко,
як сниться, що літаєш, то ростеш,
отим воно так замолоду й сниться.
Тепер же ти вже не ростеш...
ОКСАНА
Та... певне...
МАТИ
(поправляючи їй подушки)
Ляж вигідненько та засни гарненько.
(Сідає коло неї в ногах).
А я посиджу тута, помолюся,
щоб Бог тобі послав у сні здоров'я.
(Виймає бурштинові чітки і перебирає їх, стиха ворушачи устами).
Оксана засипляє. Степан виходить з долішнього рундука. Мати киває йому, щоб помалу йшов, не гукав, потім устає обережно і йде до нього на другий кінець садка, далі від повітки.
МАТИ
(нишком)
Ну, що ж казав той німець?
Є надія?
СТЕПАН
Що ж, каже: "В Бога все можливо".
МАТИ
Певне!
Та все ж би й людської снаги докласти,
либонь, не гріх.
СТЕПАН
Він докладає, мамо.
Він є людина великоучена...
Та що ж, коли така тяжка хвороба?
МАТИ
І звідки причепилася напасть?..
Либонь, се хтось наврочив на
весіллі
Ганнусинім, бо відтоді й заслабла.
СТЕПАН
Здається, ще давніше почалося...
МАТИ
Хіба? Та ні, вона була здорова.
А от що на весіллі... Ну, та як же
той німець каже? З чого б то воно?
Чи з пристріту? Чи, може, з переляку?
От горе, тут нема таких бабів,
як там, у нас, - коли б так пошептали.
СТЕПАН
Ні, матінко, не помогли б ті шепти.
Така вже слабість.
МАТИ
Що ж воно? Як зветься?
СТЕПАН
Казав він: "Ваша пані занудилась
по ріднім краю - се є также слабість".
Сказав мені по-грецьки як і зветься.
МАТИ
Та він то назове на всіх язиках,
а щоб то вигоїти...
СТЕПАН
Він казав, -
коли її повезти на Вкраїну,
то, може б, ще й одужала.
МАТИ
От, синку,
на сей раз німець, може, й правду каже.
Вона таки нудилася, небога.
Що ж, відомо, завезена далеко...
Не кожне привикає до чужини.
Котре привикне, а котре то й...
СТЕПАН
Мамо,
я попрошу царя, щоб нас пустив
до тестя у гостину - чей же пустить?
МАТИ
Та, може, й пустить - вже ж війни немає.
СТЕПАН
Скажу йому, що маю ще й у Київ
повезти хвору жінку поклонитись
угодникам святим там у печерах,
для ізціленія - невже ж не пустить?
МАТИ
Повинен би пустити. Се вже й гріх
людей на богомілля не пускати!
А се, Степанку, ти надумав добре -
поїхати на прощу, помічніше
воно буває над усякі ліки.
(Зітхнувши, поглянула на небо).
Ба сонечко схиляється на вечір.
Ти б тута розбудив Оксану, синку,
Навзаході недобре спати хворим.
А я піду зварю майове зілля,
щоб на ніч їй було готове пити.
СТЕПАН
Спасибі, що клопочетеся нею.
МАТИ
Що ж, синку,
завезли чужу дитину,
то треба ж якось їй давати раду.
(Іде в терем).
Степан підходить до Оксани і стиха цілує її. Вона прокидається.
ОКСАНА
Се ти, Степане?
Бач, мені приснилось,
що місяць ясно-ясно засвітив
у батьковім садочку...
СТЕПАН
(удавано веселим голосом)
Місяць, люба?
Се дивно, бо якраз на тебе сонце!
ОКСАНА
Що ж, може, там ясніше світить місяць,
ніж тута сонце...
СТЕПАН
Не журись, Оксано,
ось хутко знов побачим, як там світить
і сонечко, і місяць на Вкраїні.
ОКСАНА
Се ж як? Хіба умру? Тоді запевне
душа полине...
СТЕПАН
Бог з тобою, люба!
Чи я ж би про таке тобі казав?
Надумав я поїхати з тобою в гостину до твоїх.
ОКСАНА
(іронічно)
Велике діло, що ти надумав!
Цар думки заверне.

(Закінчення в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 29.10.2004 > Тема "На допомогу вчителеві"