Версiя для друку Обговорити в форумi

Після проголошення незалежності нашої держави в українську літературу почали повертатися із забуття численні імена майстрів слова. Багато з них були замордовані більшовицькою владою, а ті, кому вдалося вирватися за залізний паркан, хоч і вижили, але залишалися невідомими на рідній землі. До когорти останніх належить і талановита письменниця Галина Журба, життєвий шлях якої був пов’язаний з Одесою. Саме в нашому місті в 1908 році вона випустила свою першу збірку «З життя».

Народилася Галина Журба (дівоче прізвище Домбровська) 11 січня 1889 року на хуторі Олександрія поблизу села Соболівка Вінницького району на Вінничині (колись Подільської губернії). Походила із заможного роду польського шляхтича Маврикія Домбровського, який служив керуючим у маєтку графині Олександри Потоцької. Мати Ізабелла була з ополяченого за часів унії українського роду Копистенських. Ізабелла Іванівна дбала про те, щоб її діти добре знали польську та французьку мови, а також не цуралися української та вміли грати на фортепіано.

У сім’ї майбутню письменницю називали Оленкою. Вона була найстаршою, згодом народилися ще три сестри (Устина, Ядвіга, Софійка) та брат Станіслав. Діти в сім’ї Домбровських розмовляли польською й українською мовами, але справжньою вчителькою рідної мови та народних звичаїв стала проста сільська дівчина — братова нянька Тетяна. Від неї Оленка отримала «чимало життєвої мудрості й українського фольклору», згадувала письменниця в автобіографічній повісті «Далекий світ». До дітей приходила справжня вчителька Зоф’я Пьонтровська, яка знайомила своїх учнів з історією, граматикою, арифметикою, географією та різними мовам. Саме вона прищепила дівчинці любов до історії та гарного писання, першою відкрила в Галинці талант творчості, про що стало відомо родині. Мудрий батько пояснив «юному обдарованню», що майбутня письменниця має бути високоосвіченою людиною. Тож продовжила навчання в найближчій жіночій гімназії в Умані, де формувалися її характер та світогляд. Про умови навчання в гімназії можна дізнатися зі спогадів майже ровесниці Галини — також української письменниці та громадської і політичної діячки Надії Суровцевої — «Спогади про навчання в уманській жіночій гімназії».

Двадцятирічною студенткою Галина переїздить до Одеси, де, за наявними відомостями, досить випадково потрапляє у літературні кола. Зі спогадів письменниці дізнаємося, що в Одесі мешкала її прабабця по материній лінії Ізабела Свінтковська, до якої декілька разів їздила раніше мати на лікування. На жаль, спогадів про її життя у нашому місті збереглося обмаль, але відомо, що свого нареченого Андрія Ніковського з Галиною Домбровською (Журбою) познайомила слухачка вищих жіночих курсів в Одесі красуня Наталія Христо. Прочитавши рукописи, Ніковський попросив сказати й своє слово Івана Липу та Євгена Чикаленка. Отримавши схвальні рецензії, передав твори до друкарні своєї тещі Софії Христо. Невдовзі (власним коштом) вийшла друком перша збірка оповідань Галини Журби «З життя», в основу яких лягли спостереження авторки. І. Липа, рецензуючи цю збірку оповідань, відзначив гарну мову та вміння письменниці компонувати. Один з примірників книжечки можна почитати в Одеській національній науковій бібліотеці. Там же зберігається і № 5 часопису «Українська хата» за 1909 року з рецензією Івана Липи. Саме через Андрія Ніковського Журба починає співпрацю з «Українською хатою», на сторінках якої з’явилося оповідання з циклу «Цвітучий сад». Невдовзі у тому ж виданні були надруковані її «Сильветки на тлі неба».

У січні 1912 року, якраз після появи оповідання «Коняка», весь наклад «Української хати» було конфісковано. У листі до Журби Ніковський похвалив молоду письменницю за це оповідання: «Вона («Коняка» - В.В.) не тільки по-мистецьки написана, — вона сміла, революційна. Цензор не міг поступити інакше. Будучи цензором, я зробив би те саме».

Саме в цей час Галина Журба залишає Одесу (в її уяві місто «спалахує полум’яно-червоне, як квіт амарилісу») і переїздить до Києва, де майже без перерви живе до червня 1920-го, до моменту відступу польських та українських військ. Серед причин, через які молода письменниця покинула Одесу, можна назвати кілька. Це, зокрема, закриття Одеської «Просвіти», внаслідок чого до Києва виїхав Євген Чикаленко, який запропонував Андрієві Ніковському тимчасово очолити газету «Рада». Ще однією з причин могло послугувати закінчення або припинення навчання на Одеських вищих жіночих курсах, адже саме до 1912 року вони не мали права вищого навчального закладу. В 1912-у тут отримали дозвіл складати іспити за курс університету, але скористатися ним змогли тільки чотири курсистки.

Упродовж 1912—1917 років Галина Домбровська працювала у виданнях «Нова рада» і «Київська газета». Після революції 1917-го — в секретаріаті польських справ при Центральній Раді в Києві як перекладач. У 1920-у виїздить спочатку до Варшави, згодом — у Тарнів, де до 1922-го працює референтом у справах преси при Міністерстві закордонних справ УНР. Пізніше потрапляє в Рівне, де до січня 1923-го була сестрою милосердя в одному з тамтешніх шпиталів, а до 1 листопада того ж року — бібліотекарем у сеймику. У березні 1924-го переїхала в Здолбунів, де була вимушена давати приватні уроки та отримувала літературну стипендію від Українського громадського комітету (Прага). Брала активну участь у роботі Здолбунівської «Просвіти», яку заснував і деякий час очолював її чоловік Антон Нивинський.

1925 pік приніс родині тяжкі випробування: Галину Журбу та її чоловіка заарештувала польська поліція за звинуваченням у належності до КПЗУ. На це письменниця заявила, що до цієї партії не належить, а є українською патріоткою, прагненням якої «є освідомлення мас, що вони є українцями, і спрямування їх до утворення в майбутньому незалежної української держави». Врешті слідство було припинене, але подружжя опинилося під наглядом поліції.

Переслідуване польською владою за національно-патріотичну діяльність, у 1933 році подружжя було змушене виїхати до Львова. Саме тут з’явився друком великий прозовий твір Галини Журби «Зорі світ заповідають» (перша частина, в якій оповідається про трагедію волинського села на тлі Першої світової війни, з епопеї «Хроніка одного села»). Як згадувала письменниця Оксана Керч, вихід книг «Революція іде» (другої і третьої частин цієї епопеї про період національно-визвольних змагань 1917—1921 років на Волині. — В.В.), став значною подією в літературному житті Львова: «...Без перебільшення можна назвати Галину Журбу провісником процесів, що починали добу культурного відродження й одночасно добу кривавої московської розправи з нашою культурою».

Цікава деталь: у Радянській Україні Наталя Ужвій дебютувала в кіно у пропагандистському фільмі «П.К.П.» («Пілсудський купив Петлюру»), де зіграла роль «шпигунки Дефензиви» (польської розвідки) Галини Домбровської. У польському таборі для репатріантів з України справді була Галина Журба, от тільки займалася там не вербуванням шпигунів, як у фільмі, а написанням книг про Українську революцію.

Активна громадянська позиція подружжя спонукає шукати свій шлях у становленні незалежної української держави. Роки Другої світової війни позначаються і на долі родини. Незабаром Галина Журба хоронить свого чоловіка. За словами Оксани Керч, Галина, «вдаючи із себе несповна розуму жебрачку», була змушена перейти «...п’ять кордонів з ціпком у руці й торбою рукописів на плечах, щоб опинитися на волі». Після тяжких поневірянь письменниця потрапляє до США, де продовжує літературну працю. Вона була серед засновників Об’єднання українських письменни-ків «Слово» (Нью-Йорк). Виходять друком автобіографічна повість «Далекий світ» (1955) та роман «Тодір Сокір» (1957), чимало оповідань, статей, спогадів.

Серед українців у діаспорі 1950—1970 років Галину Журбу читали чи не найбільше. Сенсаційно сприймалося видання автобіографічного твору «Далекий світ», який відзначили літературні критики Євген Маланюк, Юрій Шерех, Леонід Рудницький.

Померла Галина Журба у Філадельфії на 91 році життя у ніч з 8 на 9 квітня 1979-го. Похована на меморіальному комплексі у Савт-Бавнд-Бруку. На її могилі поставлено символічний пам’ятник у вигляді книги, на якому викарбувано: «Далекий світ. Галина Журба. Письменниця. 1888—1979».

Напередодні святкування 125-річчя видатної землячки Теплицькою районною владою Вінницької області засновано літературну премію імені Галини Журби за поширення української національної ідеї у світі засобами художнього слова і культури. Останнім часом видано її твори «Дектор Качіоні» і «Далекий світ». Після довгих років вимушеного замовчування Галина Журба повертається в пам’яті і слові на рідну землю.

Василь ВЕЛЬМОЖКО, краєзнавець

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 05.01.2024 > Тема "Українці мої..."