Версiя для друку Обговорити в форумi

 7 грудня в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану в Києві відбувся вечір пам’яті Степана Чубенка «Я зрозумів сенс життя». Мама Степана Сталіна Чубенко розповіла про сина і презентувала видану в Полтаві книгу «Степан Чубенко: «Я зрозумів сенс життя…» Це збірка творів Степана, що зберігалися в родинному архіві, а також віршів, присвячених йому.

 Степан Чубенко народився 11 листопада 1997 року в місті Краматорську на Донеччині. Хлопчик захоплювався спортом. Спочатку він займався греко-римською боротьбою, був чемпіоном і призером регіональних і обласних змагань, але потім захопився футболом, захищав ворота юнацької команди «Авангард», мав нагороди від міського відділу молоді та спорту. Був фанатом донецької футбольної команди «Шахтар». Степан з друзями організував команду КВК, яка їздила виступати в різні міста України. Також з друзями хлопець опікувався дитячим будинком «Антошка» в Краматорську. Вони часто відвідували малюків, привозили їм іграшки, одяг, книжки, ласощі. Степан Чубенко бачив сенс життя в тому, щоб творити добро. Він говорив, що в житті є три святині: Батьківщина, батьки і Бог. Жодну з них не можна зрадити.

 З початком проросійських виступів на сході України в 2014 році Степан з друзями брав участь у мітингах на підтримку цілісності України, які проводилися в Краматорську. Хлопці носили воду, продукти, засоби гігієни українським військовим, які прибули в місто. Під час обстрілу Степан допомагав спуститися у сховище літнім людям, носив їм воду, коли місто опинилося відрізаним від водопостачання. Ризикуючи життям, Чубенко зняв ДНРівський прапор, встановлений на міській площі. Хлопець хотів вступити в добровольчий батальйон, але його не взяли. Адже ще дитина. Степан Чубенко їздив у Київ на Майдан. В нього з’явилися книжки про УПА, Степана Бандеру, роман Василя Шкляра «Залишенець». Степан виріс у російськомовній родині, перебував у російськомовному оточенні, однак перейшов на українську мову.

 Коли у квітні 2014 року російські бойовики захопили місто, мати відвезла Степана до своїх батьків у Росію, але через місяць він повернувся, заявивши, що не хоче ховатися «як пацюк» у важкі для Батьківщини часи.

 У липні 2014 року Степан поїхав до друга в Київ. 23 липня сів на поїзд у столиці, щоб повернутися додому. Їхав через Донецьк, де був затриманий контррозвідкою ДНР (за однією із версій, за синьо-жовту стрічку на рюкзаку та шалик львівської футбольної команди «Карпати», а за словами представника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Ігоря Стокоза – через те, що вступив у суперечку з сепаратистами, відстоюючи позицію єдиної неподільної України) і переданий бандформуванню «Керч». Його відвезли в селище міського типу Горбачево-Михайлівка і катували. Вдалося розшукати жінку, яка свідчить, що бандити із «Керчі» повісили в посадці 23-річного дільничного, який відмовився співпрацювати з ними. В сусідніх селах розпочалися зґвалтування і вбивства. Ця жінка бачила в полоні у «Керчі» роздягнутого білявого, блакитноокого хлопчика. Він був весь у синцях, ноги зв’язані скотчем. Очевидно, це був Степан Чубенко. В руці він тримав ручку. Його змушували написати заяву на вступ у бандформування. Але він витримав тортури і відмовився. Бандити вбили 16-річного хлопчика п’ятьма пострілами.

 Сталіні Чубенко вдалося розшукати тіло сина і перепоховати його в Краматорську, біля могили діда, якого хлопчик дуже любив.

 Український суд заочно засудив трьох убивць Чубенка до довічного ув’язнення. Але двоє з них зараз перебувають у Росії, а третій у Криму. Тому покарати їх поки що неможливо.

 На фронті воїни гинуть серед своїх. А ця дитина була серед ворогів. Їй було значно важче. Такі люди і є справжнім обличчям Донеччини.

 Якось журналісти розповідали в одній із шкіл на Чернігівщині про трагічну долю юного героя, дівчинка на останній парті заплакала. Коли її запитали про причину сліз, вона відповіла: «А бачте, ви не вірили, що ми нормальні». Дівчинка була із Донеччини.

 Степан Чубенко посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, орденом «Народний Герой України», медаллю «За жертовність і любов до України» і пам’ятним нагрудним знаком «Кров за Україну». Нагороди вручено батькам.

 Краматорській загальноосвітній школі № 12 присвоєно ім’я її колишнього учня Степана Чубенка. На школі і біля входу на стадіон «Авангард» встановлено меморіальні дошки. Коштом жителів Краматорська встановлено пам’ятник Степану Чубенку. Його ім’ям названо вулицю. Щорічно проводиться обласний футбольний турнір пам'яті Степана Чубенка. Краматорський футбольний клуб «Авангард» назавжди закріпив № 1 за Степаном Чубенком. Також пам'яті Степана Чубенка проводиться конкурс дитячого художнього репортажу «Юний самовидець». У музеях Києва і Краматорська зберігаються особисті речі Степана Чубенка.

 Учасники вечора дякували матері юного героя. Сталіна В’ячеславівна відповіла: «Це той випадок, коли діти виховують батьків. Батьки виховані на іншій історії. А діти говорять: «Це не наша історія. Наша історія ось така».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 15.12.2023 > Тема "Українці мої..."