Версiя для друку Обговорити в форумi

29 листопада в Публічній бібліотеці ім. Лесі Українки в Києві відбувся «мандариновий» вечір письменника-мариніста Антона Санченка. Модератором заходу виступила голова оргкомітету Конкурсу морської прози «Мателот» Ірина Погореловська. Було презентовано друге видання збірки творів Санченка «Земля Георгія».

 Автор народився в Херсоні в 1966 році, вчився в Києві та Херсоні. 13 з половиною років ходив у море на рибальських, вантажних, пасажирських, науково-пошукових, військових і рибінспекторських суднах – з Керчі, Херсона, Одеси, Стамбула, Пірея тощо. Був корабельним радистом. Видавав прозу та перекладав. Побував у 19 країнах. Видав 23 книжки.

 Антон Санченко розповідає про «Землю Георгія»: «До неї увійшло шість повістей, присвячених війні у Грузії, яка розпочалася 1992 року і тривала з різною інтенсивністю понад десятиліття. І все це десятиліття українські судна, навіть рибальські сейнери, попри блокаду, возили в Грузію харчі: борошно, цукор, яйця, цукерки тощо, а звідти переважно біженців і мандарини. Росія ще вдавала з себе миротворицю, тому грузинські біженці тікали в Новоросійськ та Геленджик. Наша війна загалом перша, коли вдавати миротворців росіянам не вдалося, хоча 2014 року й намагалися – за звичкою. Втім, це не скасовувало «миротворчих» обстрілів з російських вертольотів сейнерів із біженцями і морського десанту ЧФ в тил грузинам під час оборони Сухумі. Ми ходили на Поті й Батумі. Сухумських цивілів з Кодорської ущелини вивозили інші українці – льотчики українських вантажних гелікоптерів, хоча миротворцями їх ніхто не називав. Дві з цих повістей друкувалися раніше, і я додав їх бонусом до трьох нових і одної, вперше перекладеної з російської (так, колись я починав писати російською). Українські кіномитці чомусь саме зараз заходилися знімати чорнуху про перші роки новоповсталої України. А я не згодний. У дев’яності зародилося все те, за що ми любимо Україну, те, що відрізняє нас від Снігерії з ядерними боєголовками і бойовими бурятами, і ті часи можна згадувати не тільки тому, що ностальгуємо за власною молодістю і наївністю, а й за неймовірну свободу: ідеологічну, культурну, економічну. Микола Янович Азаров ще навіть не заснував податкової інспекції. Хвацькі 90-ті. Бандюки були, не без того. Але зводити все до них – то російський дискурс про жахи демократії. Ми мали пісенний фестиваль «Червона рута», жарти «Довгоносиків» й молодих виконавців «Території А» на телебаченні, перший інтернет з модемом за додзвоном до знайомого сисадміна готелю «Русь», турецькі шоколадки «Команчі», спирт «Рояль», светрики «Бойз», джинси-піраміди й сторожовий корабель СКР-112, який піднімав український прапор і, на досаду чотирьом переслідувачам, переходив з Донузлаву в Одесу. Це були часи немислимих можливостей, і дехто з нас ними таки скористався. Командир, який очолював матроське повстання на СКР-112, став контр-адміралом. А той, хто не скористався, став письменником і написав для вас «Землю Георгія». Так же було і з Джеком Лондоном: якби він знайшов золото на Алясці, то ніколи не написав би «Смока і Малюка».

 Антон Санченко пригостив учасників презентації мандаринами на пам'ять про «мандаринові» рейси в Грузію.

 Книжка «Земля Георгія» ще й про молодість, пригоди, гарне товариство та любов.

 Антон Санченко присвятив «Землю Георгія» пам'яті своєї мами Раїси Олександрівни.

 Анатолій Зборовський

На фото: Антон Санченко і Ірина Погореловська на презентації

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 01.12.2023 > Тема "Душі криниця"