Версiя для друку Обговорити в форумi

14 (27) вересня – величне свято Воздвиження Чесного Животворного Хреста Господнього. У цей день (27 вересня, за оновленим календарем) також вшановують мучеників за Христову віру Калістрата з побратимами та праведного Ніла.

Однак у народі і свято Воздвиження, і весь заначений період (цикл) називали Здвиженням. Вважали, що осінь уже йде назустріч зимі, зима «здвигається» ближче до зими. Це час, коли починає завмирати природа, хоча і милує людське око яскравими осінніми барвами, інколи потішить теплом. Все ж земля вже не родить, плоди у ній не розвиваються, а лише дозрівають. Останні соки із землі беруть пізні осінні квіти, помірно черпають силу ягоди калини, шипшини, оболіпихи, горобини, журавлини. Можна (і потрібно!) заготовляти коріння лікарських рослин. Так, ростуть гриби. Не дивно! Осінь – їхня пора. Окрема розмова про посіяну озимину, самосіви дикорослих рослин. Але вони чекатимуть свого часу аж до весни.

Народні прикмети:

-Як на Здвиження випаде перший сніг, то справжній сніг ляже на землю у свято -Кузьми і Дем’яна 1(14) листопада. За народним календарем, це – передзимовий день.

-Осінь припізнилася – зима затримається.

-Здвиження задощить – до Покрови буде мокро.

-Сухе Здвиження – суха Покрова.

-На Здвиження дощ – корова ще напасеться трави.

До Воздвиження господарі намагалися викопати всю картоплю, спалити хмиз, бур’ян, щоб до зими (до снігу) ділянка була чистою. На вечерю пекли картоплю. Робили це тут же у полі чи на городі. Таке дійство ставало для сім’ї урочистим ритуалом. Мабуть, звідси й приказка: «Найсмачніша картопля тоді, коли її копають». А спечена на жару, просякнута димом – поготів смачна!

НА РУФІНА ПОГОДИ ЗМІНА…

15 вересня вшановують преподобних отців Олексія, Івана, Федота, Антона, Маманта і Руфіна.

В Україні цей день називають по-різному. Але найчастіше згадують ім’я Руфін.

Народні прикмети:

На Руфіна любить бути погоди зміна – від осіннього тепла до похолодань та дощів.

Якщо на Руфіна після відносно стійкої теплої погоди почалися дощі, то далі осінь буде мінливою.

Після дощу на Руфіна неодмінно з’являться опеньки.

На Руфіна тепло і сухо – осінь ще порадує теплом.

Після холодного Руфіна каптан з плечей скидай, а кожуха одягай.

Одна з давньоруських назв вересня – ревун. За фенологічними спостереженнями, цієї пори (здебільшого у другій половині місяця) починаються гони у диких копитних, прийшла пора їхнього весілля. Сурмлять, ревуть по лісах олені, лосі, козулі. Такі дивні голоси видають тільки самці, викликають один одного на поєдинки, влаштовують своєрідні «лицарські турніри». До речі, тоді ці тварини стають особливо небезпечними для людей…

СЛЬОЗОГІН

Осінній дощ – не радість. Тим паче, коли доводиться збирати городину, звозити її по бездоріжжю з далеких полів. Адже «восени ложка дощу, а відро болота».

 Звісно, осінній дощ також потрібен. Його особливо жадають господарі, які посіяти озимину. Але й вони «не хлібом єдиним живуть». Картопля, капуста, морква, червоний буряк… також потрібні на столі. Отож, якою має бути Добра Осінь?..

За давніми народними синоптичними спостереженнями (принаймні, за першою декадою вересня):

-На початку осені випали дощі, осінь заплакала, сльозами покапала – далі встановиться суха погода.

-Спочатку осінь поплаче, а потім заспокоїться. (І навпаки: спочатку сміється, а потім плаче).

-На священомученика Євтихія (6 вересня) випаде дощ, то далі встановиться суха погода; зима може бути сніжною, але це обіцяє добрий врожай на майбутній рік.

-Якщо перша половина осені суха, тоді друга може бути мокрою.

-Приваблива осінь – гарна зима.

-Багато павутиння літає – про сухі дні сповіщає.

-Сивий (молочний) туман довго не спадає – буде дощ.

-Тривалу дощову погоду ранньої осені колись називали «сльозогоном».

ОСІННЯ ОРАНКА

Як тільки зібрали зернові культури, викопали городину, дбайливі господарі прагнули якнайшвидше виорати поле. Таку працю називали осінньою оранкою, а ще частіше – переорюванням. Максимальний термін, до якого мали впоратися, перші дні після свята Покрови. Адже потім можуть вдарити морози, випасти сніг. Орати замерзлу землю – кепська справа, якщо і не марна.

Перед тим громадили на купи засохлий бур’ян, збирали хмиз і спалювали їх, вивозили і розкидали гній по полю. Таке «добро» - хороша піджива для ґрунту. За зиму вона належно просякне у землю.

За народними традиціями, яких у давнину строго дотримувалися, у деяких регіонах України осіння оранка нагадувала весняну і весняний засів. У поле йшли всією сім’єю, батьки брали зі собою дітей. Так у нас уже повелося, що дітей змалечку привчали до праці. До речі, « у дитини – легка рука, то вона і починає». Спершу, ніж братися до роботи, щиро молилися, аби Всевишній благословив землю і працю господарів, а вже потім дарував щедрий врожай.

Обідали тут же, у полі. За стіл слугувала біла скатертина, розстелена на ріллі.

Під час осінньої оранки влаштовували громадські толоки – безкорисливу допомогу дітям-сиротам, удовам, старим самотнім людям.

У народі кажуть:

Поле орати – хліб на столі мати.

Не виорати і не посіяти поля – буде гірка недоля!

Орати поле від душі – будуть смачні калачі!

У ледачого і поле не оране, і хліба нема на столі…

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 15.09.2023 > Тема "Душі криниця"