Версiя для друку Обговорити в форумi

Зі здобуттям Україною незалежності триває переосмислення минулого, що спричинило зростання інтересу до багатьох постатей вітчизняної історії, які за радянських часів були заборонені, а інформація про них була майже відсутня. До таких особистостей відноситься постать Олександра Рябініна-Скляревського, якому в травні виповнюється 135 років. За своє відносно коротке життя він встиг повноцінно реалізуватися як професійний військовий, історик, журналіст, викладач та публіцист.

 Народився Олександр 24 травня 1878 року в Києві (за іншими даними в Костромі). Батько, Олександр Федорович Рябінін, походив з дворян Ярославської губернії й служив письмоводителем мирового суду. Мати, Варвара Олександрівна, працювала акушеркою. На другому році життя Олександра батько помер, а мати залишила Київ й опинилася аж у Солігалицькому повіті Костромської губернії, де й доживала віку, подеколи маючи втіху з нечастих приїздів єдиного її Сашка. Синові вона дала сяку-таку освіту: спочатку — в повітовому училищі, пізніше в реальному училищі.

 1899 року він закінчив Казанське юнкерське училище по першому розряду, що надавало можливість вступити до військової академії. Підпоручник Рябінін отримав призначення до 29-го піхотного Чернігівського полку, який квартирував у містечку Рожан у Польщі. Попри багате на цікаві події життя О. Рябінін наполегливо займався самоосвітою, щоб вступити в академію, і в жовтні 1903 року після успішних іспитів був зарахований до Миколаївської академії Генерального штабу.

 Навчання перервала війна з Японією, капітан Рябінін подав рапорт і опинився в Манчжурії. Про жахіття, які він побачив на війні, боягузливу тактику російського командування і героїзм солдатів Олександр писав у кореспонденціях, які надсилав до столичних газет, згодом ці дописи увійшли до книги «На війні», що вийшла в Одесі 1907 р.

 Олександр Олександрович повертався додому з Далекого Сходу морськм шляхом, через Одеський порт. Ця короткочасна зупинка в причорноморському місті, знайомство з Марією — дочкою командира розквартированого в Одесі 59-го піхотного Люблінського полку полковника Дмитра Скляревського відкриє нову сторінку його життя. Молодий офіцер завершує академію, дістає призначення викладачем Одеського юнкерського училища, декілька років проводить в Одесі, одружується з Марією Скляревською (звідси його подвійне прізвище Рябінін-Скляревський) — і повертається до Петербурга, де продовжує навчання в Археологічному інституті. Від цього шлюбу у них народилося двоє дітей — донька Наталя та син Юрій.

 Олександр Олександрович стає одним з найдіяльніших членів Товариства прихильників військових знань, видає кілька праць з тактики. Та водночас виходять його нариси, присвячені минувшині рідної землі, — зокрема, «Волинські старожитності». Монографія «Балканська війна», видана 1913 року, зробила ім’я Рябініна-Скляревського широковідомим у колі істориків. У серпні наступного року Марія Дмитрівна провела чоловіка на фронт, але не сказала йому про свою вагітність.

 У ході війни Олександр Олександрович отримав звання полковника й став командиром 169-го Новотроїцького полку. В 1917 році був підвищений у званні до генерал-майора, а наприкінці року був звільний в запас через хворобу (у нього були проблеми з венами та нирками). Але 24 грудня того ж 1917 року більшовицький головковерх Криленко видає наказ про призначення Рябініна-Скляревського начальником штабу 26-го корпусу.

 На Румунському фронті за наказом Військового секретаріату Центральної Ради генерал Рябінін-Скляревський зібрав вояків-українців із залишків російської армії та перевіз їх на Полтавщину для формування українських військових частин, після чого деякий час служив уповноваженим Штабу армії УНР та Української Держави. 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський зрікся влади, Олександр Рябінін підтримував антигетьманське повстання, але активної участі не брав. Коли в грудні війська Директорії увійшли до Києва, генерала О. Рябініна призначили начальником генерал-квартирмейстерства. На цій посаді він залишався до початку 1919 р.

 У січні-лютому 1919 р. він брав участь у переговорах української делегації (на чолі з генералом О. Грековим) з представниками делегацій країн Антанти в Одесі. В квітні Одесу захопили більшовики й О. Рябінін-Скляревський був мобілізований до Червоної армії, кілька місяців провів у штабі військового округу й згодом був відряджений до Києва, в наркомат у військових справах. Коли частини Директорії разом з Військом Польським наступали на Київ, Рябінін-Скляревський разом з наркоматом перебрався до Москви, де й пробув до весни 1921 року, займаючись збиранням документів епохи революційних змагань.

 Звільнившись з військової служби, повернувся з дружиною в Одесу. В 1921 році він працював співробітником Одеського краєвого та відомчих архівів. Деякий час викладав історію в Одеському інституті народної освіти та в Артилерійській школі. Але головним зацікавленням залишалось вивчення архівних документів та наукова робота. Праці Рябініна-Скляревського друкуються в газетах та наукових журналах («Україна», «Летопись революции», «Життя і революція»).

 З 1923 року Олександр Олександрович став співробітником Краєзнавчої комісії, а з 1925 — секретарем соціально-історичної секції Комісії. Спільна наукова праця зумовила творчі контакти з відомими одеськими науковцями: С. Дложевським, Р. Волковим, Є. Трифільєвим, М. Слабченком, Б. Комаровим, К. Копержинським, А. Музичкою та іншими. Протягом 1920-х років вчений активно займався дослідницькою роботою. Він уважався одним з найкращих фахівців з архівної справи в Одесі, брав активну участь в їх упорядкуванні. З 1926 року працював у комісії по передачі матеріалів музеїв та бібліотек до архіву. Часто його прохали допомогти в роботі з архівними документами іноземним науковцям. Рябініну-Скляревському, передовсім, належить серія праць з історії Задунайської Січі - того військово-етнічного формування, яке виникло після розгрому Катериною II Запорозької Січі. Сучасні дослідники не може обійтися без них, адже автор скористався багатьма матеріалами, котрі пізніше було втрачено.

 1931 року його заарештовує ДПУ у зв'язку з діяльністю так званої «Одеської контрреволюційної військово-офіцерської організації» та справою СВУ. Протягом 9 місяців Рябінін-Скляревський перебував під слідством, а головним доказом його вини були бойові нагороди часів Першої світової війни. Цього разу історика звільнили за відсутністю доказів. Після даного випадку у вченого не лише значно погіршилося здоров'я, а й виникли проблеми з роботою та науковою діяльністю. Публікації його стають підкреслено нейтральними, головним чином бібліографічного напрямку.

 Проте в 1937 році вченого знову заарештували. За однією з версій, його арештували у справі «Антирадянської німецької організації викладачів Одеського педагогічного інституту». На підставі контактів Рябініна-Скляревського з німецьким істориком Ґ. Ляйббрандтом. Але, за версією відомого краєзнавця Григорія Зленка, арешт Рябініна-Скляревського пов’язаний з іншою обставиною. Згідно довідки Управління СБУ по Одеській області від 15 жовтня 1992 року: «... заарештований 23 грудня 1937 року... як агент польсько-петлюрівської розвідки й утримувач явочної квартири для агентури засланої з-за кордону».

 За кілька тижнів до арешту Олександра Олександровича в Москві заарештували конструктора заводу «Калібр» Олега Всеволодовича Змієнка-Скляревського. Протримавши кілька днів на Луб’янці, його переправили до Одеси, де розпочалися «активні» допити Олега. Його батько, Всеволод Юхимович Змієнко, - одесит за походженням, вихованець тієї самої військової академії Генерального штабу, полковник царської армії і генерал-хорунжий війська УНР, - був не лише близьким другом Олександра Олександровича Рябініна-Скляревського. Він доводився йому ще й родичем, одруженим з Піамою Дмитрівною Скляревською, сестрою Марії Дмитрівни, дружини Олександра Олександровича.

 Коли Українська Народна Республіка загинула під ударами більшовиків, Всеволод Змієнко емігрував до Варшави. Піама Дмитрівна з трьома дітьми залишилася в Одесі і невдовзі померла. Доньку Галину і її брата Всеволода потай вивезли до батька в Польщу, а Олег залишився. Арешт Олега й призвів до арешту дядька, О.О. Рябініна-Скляревського. Його звинуватили в зв’язках з петлюрівською агентурою, яку буцімто засилали на Україну з Польщі, маючи на увазі тамтешнє перебування Всеволода Змієнка, який доживав останні місяці, займаючись історією війська УНР. Олега Змієнка-Скляревського тримали в одеській в’язниці до весни 1939 року й зненацька випустили на волю. Подальша його доля не відома. Олександр Олександрович не визнав жодного зі звинувачень.

 5 лютого 1938 року Олександра Рябініна-Скляревського засуджено на 10 років виправно-трудових таборів і відправлено до Сєвурлагу на Північному Уралі. Олександрові Олександровичу йшов шістдесятий рік. Його обтяжували хвороби, нервове виснаження, сумний настрій. Помер він 10 березня 1942 року у Північно-Уральському виправному трудовому таборі на території Свердловської області. Реабілітований у 1968 році.

 Його життєвий шлях та творчу спадщину досліджувала ціла когорта українських істориків, у тому числі й одеських: Г. Малинова та І. Сапожніков, В. Савченко, Г. Зленко, Т. Гончарук та інші. О. Рябінін-Скляревський не є загальновідомим істориком. Проте його науковий доробок дедалі активніше використовується в сучасній українській історіографії. Подальше дослідження біографії О. Рябініна-Скляревського та його наукової спадщини дають можливість знову прирівняти постать ученого до рівня визнаних учених та актуалізувати його науковий доробок. Було б доречним топонімічній комісії та депутатам Одеської міської ради присвоїти одній з вулиць міста ім’я видатного дослідника історії рідного краю та військового діяча УНР на виконання закону про деколонізацію.

Василь Вельможко,

член Національної спілки краєзнавців України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 19.05.2023 > Тема ""Білі плями" історії"