Версiя для друку Обговорити в форумi

 12 квітня відзначатиметься 250 років від народження Юрія Федоровича Лисянського, який був одним з організаторів та учасників першої в історії колишньої Російської імперії навколосвітньої подорожі. Ба більше – шлюп «Нева» під його командуванням прибув до Кронштадта на 13 днів раніше, ніж шлюп «Надія», яким командував Крузенштерн.

 Московити робили декілька спроб створити морський шлях від столиці імперії Петербурга до Далекого Сходу та російської Америки. Але була й не державна подорож (через три океани), про яку росіяни не дуже бажають згадувати. Ця спроба розпочалася за два роки до народження Юрія Лисянського. Її здійснили втікачі-засланці з Камчатки в травні 1771 року під керівництвом польського генерала-конфедерата Моріса Беньовського та капітана корабля «Святий Петро» Максима Чуріна. Втікачі досягли острова Кадьяк поблизу Аляски, потім повернули на захід, дійшовши у вересні до порту Макао. 7 липня 1772 року колишні камчатські заколотники дісталися до Франції і зійшли на берег в місті Порт-Луї. Згодом Беньовський побував в Америці, де зустрічався в першим президентом США Дж. Вашингтоном. Тож це була майже навколосвітня подорож, за винятком материкової частини Америки.

 Юрій (Георгій) Федорович народився за григоріанським календарем 12 квітня 1773 року в старовинному українському місті Ніжині. Його батько Федір Герасимович належав до старовинного козацького роду, їх прізвище зустрічається в козацькому реєстрі ще 1649 року. Засновником ніжинської гілки Лисянських був покозачений шляхтич Стефан (Степан), який у другій половині XVII ст., після звільнення з кримського полону, оселився у фільварку біля містечка Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині. Батько був онуком Степана і, цілком імовірно, знав свого земляка і ровесника Григорія Сковороду. Федір Герасимович, як і двоє його братів та батько, перебував на козацькій службі: починав військову кар’єру писарем сотенної Ічнянської канцелярії та Прилуцької полкової лічильної комісії. Згодом перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де 1760-го отримав сан священника та був призначений настоятелем церкви Івана Богослова в Ніжин.

 Юрій був шостою дитиною в багатодітній родині. На жаль, більшість з них померли ще у ранньому віці. У подальшому відомі тільки сини Іван, Ананій та Юрій. Старший син Лисянських Іван став священником. Ананія та Юрія батько віддав на навчання до Морського кадетського корпусу в Кронштадті. Саме тут розпочалася дружба Юрія Лисянського з його однокласником Іваном Крузенштерном, яка пов’язала їх на все життя. Уже в перший рік навчання Юрій засвоїв греблю на шлюпках, на другий рік навчився користуватися вітрилом та румпелем. Великий вплив на формування поглядів Лисянського мав професор математики корпусу М.Г. Курганов.

 В 1788 році розпочалась російсько-шведська війна, а на кораблях Балтійського флоту не вистачало особового складу. Адмірал-колегія постановила достроково випустити з Морського корпусу гардемаринів, присвоївши їм молодше офіцерське звання мічмана. Серед випускників був і Юрій Лисянський, якого направили в ескадру адмірала С.К. Грейга на фрегат «Подражіслав», що знаходився під командуванням Гревенса. Бойове хрещення Юрій Лисянський прийняв при Гогланді 6 липня 1788 року. В першому бою він заслужив похвалу капітана корабля, який розгледів у молодому гардемарині здібного офіцера. Після закінчення бойових дій Лисянський протягом трьох років ніс службу на кораблях російського флоту. В 1793 році йому було присвоєно звання лейтенанта.

 Згодом лейтенанта флоту Юрія Лисянського у складі групи з 16 найкращих офіцерів відрядили для набуття досвіду на британський флот. Протягом шести років він не тільки вдосконалював навички у мореплавстві, але й багато подорожував – до південного краю Африки, островів Карибського моря та Індії, до берегів США, де познайомився з першим президентом країни Дж. Вашингтоном. Лисянський самотужки досконало вивчив англійську мову.

 В 1799 р. за наказом імператора Павла І, у зв’язку з розривом дипломатичних відносин з Англією і підготовкою союзу з наполеонівською Францією, був терміново відкликаний до Росії. Після повернення додому йому було присвоєно звання капітан-лейтенанта і нагороджено орденом Св. Георгія 4-го ступеня. Одночасно, у вільний від навігації час, він самотужки переклав з англійської мови та видав книгу теоретика військово-морської тактики Дж. Клерка «Рух флотів».

 На початку ХІХ століття Російсько-американська компанія проявляла великий інтерес до створення прямого водного шляху, який би з’єднував столицю імперії й російські колонії на заході Північної Америки. За її фінансової підтримки Адміралтейство призначило керівником експедиції А.І. Крузенштерна, його помічником став Ю.Ф. Лисянський. У вересні 1802 року Лисянський та корабельний майстер Разумов відправились до Англії, де придбали два шлюпи, які на початку червня наступного року прибули до Кронштадту й отримали назви — «Надія» та «Нева». Ю. Лисянський закупив експедиційне спорядження та прилади, що не виготовлялося в Росії. Було придбано також відповідний одяг для команди, матраци, подушки, простирадла й ковдри. Піклуючись про здоров'я екіпажу, Лисянський заготовив протицинготні засоби, оскільки в ті часи цинга (скорбут) була одним із найнебезпечніших захворювань під час тривалих морських експедицій.

 7 серпня 1803 року, о 10 годині ранку, «Надія» та «Нева» знялися з якоря з Кронштадтського рейду та відбули в плавання. Юрій Лисянський був капітаном шлюпу «Нева», його команді доручили доставити вантаж у російські колонії на острів Кадьяк та на саму Аляску. Експедиція попрямувала через Балтійське та Північне море до Англії. Перше штормове хрещення «Нева» прийняла в Північному морі, переживши жорстоку бурю, яка пошкодила палубу корабля. Прийшовши до англійського порту Фальмут, де Лисянський мав зустрітись з Крузенштерном, корабель стає на ремонт. На третій день до Фальмута підійшла і «Надія», а 5 жовтня обидва кораблі знялися з якоря і вже 26 листопада перейшли екватор. У лютому 1804 р. кораблі підішли до о. Святої Катерини поблизу Бразилії, а після, обігнувши страшний для моряків мис Горн, вийшли до Тихого океану.

 Протягом усієї подорожі Ю. Лисянський проводив систематичні наукові спостереження в галузі метеорології, гідрографії, астрономії, географії та етнографії, уточнював географічні карти. Прямуючи до Маркізького архіпелагу, шлюп «Нева» зупинявся біля острова Пасхи, де Лисянський дослідив острів та уточнив його географічні координати. В середині травня обидва кораблі зустрілись на Маркізьких островах. Експедиція зробила 12-денну зупинку, під час якої не тільки поповнила запаси фруктів та питної води, але й познайомилася з побутом місцевих тубільців-канібалів. Згодом (після 8 червня) Лисянський та Крузенштерн розійшлися біля Гавайських островів. Шлюп «Нева» взяв курс до острова Кадьяк і після важкого плавання досяг берегів в середині липня.

 Прибувши на американського берега, Юрій Лисянський довідався, що на російському острові Сітка індіанці тлінкіти розгромили укріплену факторію Російсько-Американської компанії. Артилерія зі шлюпа Лисянського надала допомогу російським промисловикам і союзним індіанцям. Обидві сторони понесли суттєві втрати у живій силі, зокрема загинули троє членів екіпажу «Неви». Після проведених переговорів Ю. Лисянського з тойонами (вождями) було досягнуто домовленності та індіанці відступили. Згодом команда шлюпу «Нева» під керівництвом Ю. Лисянського взяла участь у будівництві нового форту, що отримав назву «Ново-Архангельськ» (тепер місто Сітка, США).

 Лисянський був прикро вражений ставленням росіян до корінного населення. Індіанці, оголошені російськими підданцями, виконували всі накази чиновників компанії. Чудові мисливці, вони успішно полювали на хутрових звірів і приносили комерсантам фантастичні прибутки, але ті платили їм лише бісером, тютюном і… одягом зі шкурок. При цьому харчування аборигенів залишалося справою їхніх власних рук. Юрій Федорович перейнявся співчуттям до тубільців. Він застерігав, що вони невдовзі можуть вимерти, а найбагатший у світі промисел зійде нанівець – «бо жоден з природних росіян не здатний добути навіть бобра».

 У вересні 1805 року «Нева» завантажила на борт хутро і вийшла у відкрите море, взявши курс на Маріанські острови. Через кілька днів шлюп впритул підійшов до коралових рифів на Гаваях, де й сів на мілину. Таким чином Ю. Лисянський відкрив раніше нікому невідомий безлюдний острів, який отримав назву «Острів Лисянського». Неподалік відкрили раніше не позначений на карті кораловий риф. Його Лисянський назвав «рифом Крузенштерна».

 3 грудня на рейді Макао відбулася зустріч «Неви» та «Надії», де експедиція успішно реалізувала вантаж хутра. Під час перебування в Кантоні Лисянський зайнявся лагодженням шлюпу «Нева», привели до ладу підводну обшивку й кіль. У січні 1806 р. стався конфлікт між Крузенштерном та Лисянським, який дещо охолодив колишні дружні стосунки двох капітанів. Вірогідно, суперечка відбулася через невиплату Ю. Лисянському належних йому «комісійних» грошей від продажу хутра. Тепер можна було повертатися до Росії.

 Щасливо пройшовши Зондську протоку, шлюпи вийшли до Індійського океану і вже в квітні дійшли до мису Доброї Надії. Тут кораблі в тумані загубили одне одного. «Надія» направилась до острова Святої Єлени, де кораблі мали зустрітись. На острові І. Крузенштерн дізнався про початок війни Росії з Францією і прийняв рішення повертатися не через протоку Ла-Манш, а обігнувши Англію з півночі.

 Лисянський теж вирішив змінити маршрут. Він задумав дуже сміливий план: не заходячи в жодну гавань йти прямо до Англії. Свого капітана підтримав весь екіпаж, який знаходився в морі більше трьох місяців, але запасів провізії та питної води було достатньо для такої подорожі. Таким чином шлюп «Нева» під командою Юрія Лисянського пройшов за 142 дні 14 тисяч миль з середньою швидкістю 4,2 вузла, не отримавши при цьому жодних пошкоджень та втрат. До цього жоден корабель з Європи не ставив подібних рекордів у швидкості плавання. Пробувши 2 тижні в Портсмуті на стоянці, «Нева» попрямувала додому, ставши на рейді Кронштадту 5 серпня 1806 р. Через два тижні по тому, 19 серпня, сюди прийшла і «Надія». Так завершилася перша в історії колишньої Російської імперії навколосвітня подорож.

 Подарунок на пам'ять про навколосвітнє плавання зробили своєму капітану члени екіпажу, подарувавши золоту офіцерську шпагу з написом: «Вдячність від команди «Неви». Одержав Юрій Федорович і державні відзнаки – чин капітана ІІ рангу, орден Св. Володимира ІІІ ступеня, грошову премію 10 000 рублів від Російсько-Американської кампанії та пожиттєву пенсію. У 1820 р. король Швеції нагородив його «Королівським Орденом Меча» за успіхи в мореплавстві.

 Після звершення експедиції Ю. Лисянський деякий час служив на кораблях Балтійського флоту та готував до друку спогади про навколосвітню подорож. Але чиновники військового відомства та цензури впродовж трьох років гальмували видання книги Ю. Лисянського, мотивуючи тим, що вона містить «чимало погрішностей проти правил російського нарєчія». (У той самий час аналогічна книга А.І. Крузенштерна була видана за державний кошт російською та німецькою мовами). 1809 року, отримавши остаточну відповідь, що «у такому вигляді книга надрукована за казенний кошт бути не може», капітан І рангу Юрій Лисянський подав рапорт про відставку і став готувати книгу до друку власним коштом.

 Щоб видати книгу, він з братом Ананієм, теж морським офіцером, продав батьківський маєток у Ніжині і в 1812 році видрукував книжку власним коштом — два великі томи і великий альбом карт експедиції, а через два роки вона вийшла в його власному перекладі в Англії. У цій книзі Лисянський постає не тільки як досвідчений мореплавець, але й видатним дослідником земель, про які європейці дуже мало знали.

 Згодом автор привіз книги у рідне місто і передав до бібліотеки гімназії вищих наук, яку заснував на початку XIX століття князь Безбородько і де згодом навчався Микола Гоголь. Книжка збереглася, вона у відділі рідкісних видань Ніжинського педагогічного університету. Другий її примірник, теж привезений автором, є в бібліотеці Харківського національного університету імені Каразіна.

 Вийшовши у відставку, Юрій Лисянський повністю віддався родинним справам. Після повернення з експедиції в 1807 році одружився з молодою удовою, француженкою Шарлоттою Жандр, уродженою баронесою де Брюнольд. У подружжя Лисянських народилося шестеро дітей: троє синів – Олександр, Юрій, Платон, та три доньки – Марія, Катерина та Єлизавета. Юрій Федорович пильно ставився до виховання дітей, намагався дати гарну освіту та забезпечити майбутнє. Помер Юрій Лисянський 6 березня 1837 року в Петербурзі і був похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври.

 Двоє синів, Олександр і Платон, обрали військову службу, як і батько здобули освіту у Морському кадетському корпусі. Найвідомішим став молодший син Платон Юрійович Лисянський (1820-1900 рр.), який став адміралом, служив на Чорноморському та Балтійському флотах, був редактором наукового журналу «Морський збірник». Середній син Юрій Юрійович, більше відомий як старець Григорій Лисянський, згадав священицьке покликання свого ніжинського діда і став ченцем на Афоні.

 Ім'я Юрія Федоровича Лисянського носить острів на Гаваях, півострів та мис на Алясці, протока, річка і гора на Сахаліні. Пам'ять мореплавця увічнена в Україні: на центральній вулиці Ніжина поруч з церквою Івана Богослова та будинком протоієрея Федора Лисянського стоїть пам'ятник мореплавцю, є в Ніжині й вулиця Лисянського. В батьковому будинку знаходиться Меморіальний музей Юрія Лисянського. Образ мореплавця збережено художником В. Боровиковським, який в 1809 році створив його портрет. Юрію Лисянському присвячено літературні твори. Початковому періоду життя мореплавця присвячено повість українського письменника-мариніста Антона Санченка «Круз та Лис: напередодні». В 2019 році у видавництві «Темпора» перевидано спогади Юрія Федоровича «Навколосвітня подорож на шлюпі «Нева» (1803-1806)».

 Василь Вельможко,

голова Одеського міжрегіонального об’єднання письменників-мариністів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 07.04.2023 > Тема ""Білі плями" історії"