Версiя для друку Обговорити в форумi

 У січні традиційно згадуємо Степана Чарнецького – українського поета, перекладача, журналіста, актора, режисера, автора патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина».

 Народився Чарнецький 21 січня 1881 року в селі Шманьківці (тепер Чортківський району Тернопільської області). Початкову освіту здобув у місті Станіславові (нині Івано-Франківськ). Далі була львівська гімназія та реальна школа, потім – інженерний факультет Вищої політехнічної школи (нині – Національний університет «Львівська політехніка»). Деякий час він працював за спеціальністю – інженером, помічником начальника дільниці на залізниці. Проте з юних років Степана вабив світ мистецтва, він був усебічно обдарованою особистістю. Під псевдонімом Тиберій Горобець писав поезії, новели та фейлетони.

 Крім того, Чарнецького вабив світ театру; він був художнім керівником і режисером театру «Руська Бесіда» – першого українського професійного театру, що діяв у Львові з 1864 року.

 Під час Першої світової війни Степан Чарнецький присвятив щемливі поетичні рядки українським воякам, яким довелося битися на фронтах, захищаючи інтереси імперій-поневолювачів – Австро-Угорської та Російської. Війна несла горе та смерть воякам та мирному населенню, тож поет не міг залишитися байдужим: «Іване без роду, Іване без долі//Куди не ходив ти, кого не видав?// У спеку, у стужу, у лісі і в полі// Ти гинув, а славу сусід добрий взяв…»

 Літературні критики, аналізуючи творчий доробок Степана Чарнецького, називали його «майстром жовнірської тематики», ліриком та творцем диптиху «Іванові» - «І тебе мені жаль…» Навіть для «ворожого війська» поет знайшов слова співчуття: «І тебе мені жаль, сірий сину півночі//Що ідеш день і ніч, і не знаєш куди // Ржа утоми лягла на твій голос і очі//І чоло вкрила тінь не достатків, біди…» Поет глибоко відтворив трагедію України, сини якої з Полтави і Карпат мусили загинути за інтереси чужої імперії. Талановитий поет, обдарований митець, Степан Чарнецький був серед тих небагатьох львівських митців, який намагався провадити богемний спосіб життя. За словами поета Петра Карманського, для Степана Чарнецького «фінансових проблем не існувало». Якщо було «в що одягнутися – добре, нема – обійдеться». Також Степан Чарнецький був відомий також як співавтор (разом із Богданом Весоловським) пісні-танго «Прийде ще час». Існує навіть версія, що текст до танго написав сам поет Степан Чарнецький, який був під час одного з виступів «Ябцьо-джаз» у львівському клубі «Бесіда». Степану Чарнецькому так сподобалася мелодія танго, що за півгодини він написав до неї слова й подарував Богданові Весоловському з умовою, що він почне писати сам тексти до своїх пісень.

 Як кажуть, немає сприятливих часів для поетів. Митці не обирають час, проте здатні змінити світ на краще своїми творами. Степан Чарнецький – автор збірок поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів «Дикий виноград» (1921), «Квіти й бодяче» (1922); з підзаголовком – «Нариси й замітки з дороги життя». І все-таки в історію Степан Чарнецький увійшов як автор пісні «Ой у лузі червона калина», яка з часом стала неофіційним гімном українців. Усе почалося 1914 року, коли Степан як режисер львівського театру «Руська бесіда» оновив виставу свого товариша й однодумця Василя Пачовського «Сонце руїни». Здійснивши постановку цієї трагедії, присвяченої Петру Дорошенку, Чарнецький був не задоволений фінальною піснею «Чи я в лузі не калина була». Чарнецькому здалося, що кінцівка має бути більш оптимістичною. Так у драмі з’явилася народна пісня “Розлилися круті бережечки». Поет дещо переробив слова, щоб пісня органічно прикрасила виставу. Вже тоді поет сказав пророчі слова: «Це буде сильна пісня». І він не помилився. Виставу з успіхом показали у Самборі, Дрогобичі, Стрию, Чернівцях, Станіславові. За словами самого Чарнецького, «Ой у лузі…» облетіло «ціле Поділля».

 У серпні 1914 року в Стрию «Ой у лузі…» вперше почув чотар УСС Григорій Трух від стрільця Іваницького. Той почув пісню від артистів львівського театру і відразу запам’ятав. Григорій Трух до першої строфи «Ой у лузі…» додав ще три, які й склали текст патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина». Пісня стала символом визвольної боротьби українських січових стрільців. За спогадами сучасників, «де були стрільці, там була й пісня»: «Ой у лузі червона калина похилилася// Чогось наша славна Україна зажурилася// А ми тую червону калину підіймемо//А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!» Під час Першої світової війни пісня стала духовним гімном українців, наснажуючи вояків вірою в щасливе прийдешнє рідної держави. Підхопили духовний гімн українців і вояки УПА: «Марширують наші добровольці на кривавий лан/ /Визволяти наших українців з московських кайдан//А ми наших братів-українців визволимо//А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!» Пісня стала настільки популярною, що навіть найвідоміший військово-історичний часопис, що видавався у міжвоєнному Львові, мав назву «Літопис Червоної Калини». А видавничий кооператив, заснований вояками УСС і Галицької армії, називався «Червона Калина». Лише для окупантів – радянського режиму «Ой у лузі червона калина» була небезпечною; утім, як і сам автор Степан Чарнецький. Його ім’я протягом тривалого часу не згадували, тож не дивно, що пісню «Ой у лузі…» вважали народною. У 2005 році у Львові письменниця Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького», в якій прослідкувала життєвий та творчий шлях поета.

 До 1990 року про поета не чули навіть його земляки у Шманьківцях. Вперше вчителі місцевої школи почули про Чарнецького від тумівців (членів Товариства української мови) з Чортківського педагогічного училища, які навесні 1990 року приїхали, щоб посадити перші калинові кущі. Вони розповідали людям, що знали: «У вашому селі народився автор стрілецької пісні «Ой у лузі червона калина…», він син місцевого священника; він написав книжку про історію театру «Руська бесіда».

 Земляки вперше почули про відомого поета-патріота. Згодом до членів Товариства української мови долучилася інспектор районного відділу культури Галина Сушельницька, яка була родом зі Шманьківців. Першим несміливим кроком була спроба місцевих вчителів увести «Червону калину» до репертуару шкільного хору «Забута пісня». Але місцеве керівництво не радило брати пісню до репертуару. Проте поступово пам’ять про забутого поета почала відроджуватися. 26 травня 1991 року, за кілька місяців до проголошення Незалежності України, у Шманьківцях відкрили пам’ятник Степанові Чарнецькому. Під час фестивалю на стадіоні вперше з’явилися синьо-жовті прапори. До 110-ї річниці від дня народження поета було висаджено 110 кущів калини. Вже після перших святкувань тривалий час фестиваль не проводився. Лише в 2011 році за сприяння місцевої влади відбувся обласний фестиваль мистецтв «Червона калина». У 2016 році в рамках фестивалю «Червона калина» було встановлено рекорд з «наймасовішого виконання гімну України». Час все розставив по своїх місцях. Ім’я Степана Чарнецького повернулося з небуття, а уривок пісні було виконано в стінах Верховної Ради 24 серпня 1991 року під час проголошення Незалежності України: «А ми тую червону калину підіймемо// А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!»

 Наталія Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 20.01.2023 > Тема "Українці мої..."