Дорога до Храму Рубрику веде о. Олег Ведмеденко, протодиякон Луцького кафедрального собору УПЦ КП, інспектор з питань місійної діяльності Луцько-Волинського єпархіального управління.
"Шановний отче Олегу! Сподіваюся, Ви допоможете мені розібратися у цьому питанні. Як сказано: "Блаженні шукаючі правди..." Отож, чиї є князі Ігор, Олег, Володимир, Ярослав та інші наші князі: "українські" чи "руські"? І як правильно: "Русь-Україна", чи "Україна-Русь"?.. Анатолій З., Турійський р-н Волинської обл." На жаль, брате Анатолію, я не історик, а богослов. Тому й попросив дати відповідь на Ваше запитання фахівця - кандидата історичних наук, доцента кафедри давньої і нової історії України Волинського державного університету імені Лесі Українки Володимира Пришляка. І ось його відповідь: Природно, закономірно й логічно, що людина хоче правди. Історія усієї людської цивілізації упродовж всіх її тисячоліть й була власне довгою дорогою пошуку цієї правди... Серцевиною середньовічної Русі (в літописах - "Руської землі") - є терени в умовному трикутнику: Київ - Чернігів - Переяслав у самому центрі сучасної України. Це-то і є так звана Мала, або ж первинна Русь. Ця назва утворюється майже синхронно із назвою Русь Велика (згодом - Великоросія, як антонімічна пара). Київ споконвіку лежав на Дніпрі - не на Волзі й не на Камі. Тож перелічені Вами князі представляли саме Руську землю: першу праукраїнську державу княжих часів. Назва "Україна" вперше згадується на сторінках Київського літопису: "Року 1187-го, місяця квітня, 18-го дня, коли в середу "представився" переяславський князь Володимир Глібович - "доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався і всякими доброчесностями (був) сповнений. Плакали за ним всі переяславці, за ним же Україна багато потужила"..." Саме це свідчення давно минулих днів і є першою письмовою згадкою, яка фіксує самоназву "Україна". Докладно аналізуючи літописну згадку зазначу, що "Україна" вживається тут не лише як назва певної території, що прилягає до Дніпра, а й у розумінні батьківщини, рідного краю. Логіка назви "Україна" вочевидь іде від того, що ця земля "украєна", себто є відгородженою територією, що має окремий статус. Але виходячи з ідеологічних міркувань ще за радянських часів постійно твердили, що слово "Україна" має виключно географічне походження у значенні саме "окраїни" - чи то Литви, чи Московії, чи Польщі. Насправді назва "Україна" стала вживатися паралельно із назвою "Русь". І "Русь" щодо української території до середини XVII століття повністю домінувала. Тому "руський" тоді означав "український". В документах Богдана Хмельницького читаємо: "Руське князівство"; у гадяцькому ж трактаті 1658 року Івана Виговського та Юрія Немирича з Польщею - "Велике князівство Руське" на означення саме України. Слово "Україна" вживалося й в козацьких літописах XVII-XVIII сторіч, і у фольклорі. З середини XVII сторіччя, особливо після Переяслава, офіційною назвою української території стає назва "Мала Русь", а потім "Малоросія". А Русь, Руське воєводство з центром у славному місті Львові у складі Речі Посполитої - зберігається за західноукраїнським регіоном. Власне тоді на західноєвропейських картах на означення нашої землі з'являється усталений уже термін "Україна, земля козаків" (латиною: Ukraina - terra cosakorum). Тому запорозькі козаки були українськими, але "руської" (тобто української) православної віри. Сама назва "український" остаточно закріплюється за народом аж в XIX сторіччі, яке пройшло під знаком великого українського національного відродження. І не випадково найбільший український історик Михайло Грушевський назвав свою фундаментальну десятитомну працю: "Історія України-Руси". Бо у цій назві він акцентував на спадкоємності та нерозривності єдиного історичного процесу на етнічній території Наддніпрянської та Західної України - від княжої доби до козацько-гетьманського періоду і далі, всієї соборної України. Тому така подвійна назва "Україна-Русь" послідовно вживалася для означення всієї етномовної території, і для протиставлення назвам "Велика Русь" ("Великоросія") та "Білорусь". Таким чином відповіддю на Ваше запитання: який же насправді історичний термін первинний - "Україна" чи "Русь"? - буде така, що ці слова суть є синонімами для означення нашої національної території та держави. Таким чином Русь переросла в Україну. А те що "старший брат, який пізніше народився", взяв собі цю найдавнішу назву на означення й своєї території, - це вже інша, сумна історія. У XVIII сторіччі наша північно-східна сусідка - Московія - саме за рахунок України переросла у Російську імперію. І останнє. Тих читачів, хто іще має з цього приводу якісь сумніви, відсилаю до книжки українського професора Сергія Шелухіна "Україна - назва нашої землі з найдавніших часів", що вийшла друком у Празі 1936 року, і перевидана нині в Дрогобичі у 1992-му.
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
