Версiя для друку Обговорити в форумi

***

Море осіннє…

Джезве.

Філіжанка.

Хвилі на каву збираються зранку.

Вітер–бариста нагулює піну.

Чайки без цукру п'ють капучино.

***

Персик рожевий море гойдало.

Краплі медові в воду стікали.

Хвилі нектар бурштиновий лизали –

Літом солодким вони смакували!

ОСІННІЙ БЛЮЗ

В моїх очах тремтить надія.

А дощ усе розлуку сіє,

А дощ усе розлуку сіє,

А дощ сховавсь мені під вії.

Сльоза, мов скло.

Співає вітер осінній блюз.

Танцюють квіти,

Танцює лист,

Чомусь не в парі...

Осінній блюз – останні чари.

Звучать дощу сумні акорди.

В моїх очах зривалось „форте”,

В твоїх очах було „піано”.

Осінній блюз. Фортепіано....

ДОЩ

Дощ тихенько в листi лопотiв -

Не лякав далекими громами.

Вiн лише полити захотiв

Хризантеми, що садила мама.

Розстеляла осiнь килими –

Хай полоще дощик невсипущий!

В попелi листочок ще димiв…

Дощ у парi з вiтром дужчав, дужчав…

Намокали коси i думки,

I змивались помисли грiховнi,

I впадали рiками струмки

У калюжi каламутi повнi.

Пiдставляла чубики трава,

Нахилялись золотi тополi,

I холоднi струменi – слова

По долонях вiщували долю.

Як вражає мокрий вернiсаж!

У росi, у павутиннi рами!

Оберемок жовтих хризантем,

I портрет усмiхненої мами…

Вірші для «Джерельця»!

ДЖЕРЕЛЬЦЕ РІДНОЇ ЗЕМЛІ

Починається дорога із маленької стежини,

А ріки могутня велич із маленької краплини.

 А любов до Батьківщини? Де блищить її джерельце?

 Відповім тобі я щиро – б'є воно в твоєму серці!

Якщо любиш батька й матір, рідний дім і рідне місто,

Тобі нічого боятись – те джерельце буде чистим!

 Доки розум твій і руки лиш добро будуть творити,

 Те джерельце буде сяять і співати, і радіти!

Щоб, коли біда, як спрага, обпалить вуста і серце,

Зміг припасти до святого з рідної землі джерельця.

БЕЗДОМНИЙ ПЕС

Хтось йому поклав на землю кістку,

У бляшанку хтось налив борщу;

Кинута в нору стара ганчірка

Геть уся намокла від дощу.

Вітер люто штрикає голками:

То під бік штурхне, а то у ніс.

Шерсть злиняла, збилася клубками,

Примерзає до ганчірки хвіст.

У погожу, тиху, ясну днину

Він крутив хвостом біля дітей.

І нестримна цуценяча радість

Виривалась з висохлих грудей!

Лапу пес усім давав охоче,

Ще знаходив сил котити м’яч.

І темніли у тривозі очі,

Коли десь лунав дитячий плач.

Він попив життєвої водиці

Без хазяїна, один, уже сповна.

І нерідко щедра людська лайка

На собаку лилася з вікна.

Перехожий в настрої поганім

З ним сьогодні зле «пожартував» -

Вітер вив, - а пес ще свіжу рану,

Мов гостинець кинутий, лизав…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 23.09.2022 > Тема "Душі криниця"