Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 22.07.2022 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 22.07.2022
ЛЮДМИЛА СТАРИЦЬКА-ЧЕРНЯХ╤ВСЬКА: «СЕРЕД ВОРОЖИХ ОБСТАВИН БАТЬКИ ВИХОВУВАЛИ НАС СВ╤ДОМИМИ УКРА╥НЦЯМИ»

Серед суз╕р’я видатних ╕мен яскраво ся╓ ╕м’я Людмили Старицько╖-Чернях╕всько╖ – укра╖нсько╖ письменниц╕, поетеси, драматурга. Народилася пан╕ Людмила 29 серпня 1868 року у Ки╓в╕ в родин╕ видатного письменника Михайла Старицького. В родин╕ неухильно плекали нац╕ональну св╕дом╕сть, причетн╕сть до укра╖нсько╖ справи було природним та орган╕чним. Дитина зростала в середовищ╕ укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. В осел╕ Старицьких частими гостями були Косач╕, Лисенки, Драгоманови, Тоб╕левич╕, Чикаленки, Чубинськ╕, Рильськ╕. Про дитяч╕ роки письменниця писала: «Наше покол╕ння – виключне покол╕ння. Ми були першими укра╖нськими д╕тьми. Не тими д╕тьми, що виростають в сел╕, в р╕дн╕й сфер╕ стих╕йними укра╖нцями, ми були д╕тьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин св╕домими укра╖нцями з╕ сповитку». Через багато рок╕в письменниця згадувала, як «дядя Коля (мама Людмили Старицько╖ Соф╕я В╕тал╕╖вна – сестра композитора Миколи Лисенка) п╕д час л╕тнього в╕дпочинку змушував писати диктанти. У дитяч╕й пам’ят╕ закарбувалося, як вимогливий вчитель обирав не як╕сь дитяч╕ тексти, а розлог╕ уривки з прози Нечуй-Левицького. А ще у житт╕ маленьких укра╖нц╕в були вистави, дитяч╕ музичн╕ свята, участь у шевченк╕вських святкуваннях. ╤ знову ж таки у пам’ят╕ вирина╓ Микола Лисенко, який вимагав в╕д маленьких артист╕в бездоганно╖ виконавсько╖ майстерност╕. Середню осв╕ту Людмила Старицька здобула у приватн╕й ж╕ноч╕й г╕мназ╕╖ В╕ри Ващенко-Захарченко, де Микола Лисенко викладав музику. Людмила вважалася одн╕╓ю з найкращих учениць. Вже тод╕ вона написала свою першу пов╕сть п╕д промовистою назвою – «За Укра╖ну».

 З юнацьких рок╕в Людмила Старицька стала близькою подругою Лариси Косач – Лес╕ Укра╖нки. Разом ╕з нею та ╖╖ старшим братом Михайлом заснували л╕тературний гурток «Плеяда», куди належали практично вс╕ молод╕ укра╖нськ╕ письменники Ки╓ва. Людмил╕ Старицьк╕й Леся Укра╖нка присвятила в╕рш «Товаришц╕ на спомин». Поетеса, як завжди, безкомпром╕сна, а ╖╖ слово гостре, як криця: «Товаришко! Хто зна, чи хутко доведеться //Провадить знов розмови запальн╕// Нехай в╕д них ще серце б’╓ться//Я вам на незабудь спишу думки сумн╕...//╤ вам згада╓ться садок, високий ╜анок// Летюч╕ зор╕, тиха л╕тня н╕ч// Розмови наш╕, сп╕ви й на останок// Уривчаста, палка, завзята р╕ч// Не жаль мен╕, що се вам нагада╓// Запекло╖ ненавист╕ порив //Що ж! Т╕льки той ненавист╕ не зна╓// Хто ц╕лий в╕к н╕кого не любив!»

 Пост╕йний творчий пошук, активна участь у нац╕ональному житт╕ – такими були труди ╕ дн╕ письменниц╕. «В наших родинах Старицьких ╕ Косач╕в панував особливий л╕тературний дух, тому, хто мав хоч якусь ╕скру таланту, не писати тут було ц╕лком неможливо. Тут завжди писали, розбирали твори, читали ╖х, видавали зб╕рники. ╤ взагал╕ жили в осередку громадських ╕ л╕тературних ╕нтерес╕в. Як Ольга Петр╕вна, так ╕ батько м╕й п╕дтримували кожного, хто виявляв найменше бажання займатися л╕тературою, розжеврювали найдр╕бн╕шу ╕скру таланту». Вихована в нац╕ональних традиц╕ях, письменниця ц╕кавилася ╕сторичним минулим. Як сп╕вавторка батька, Людмила Стаицька взяла участь в написанн╕ трилог╕╖-епопе╖ «Богдан Хмельницький» («Перед бурею», «Буря», «Б╕ля пристан╕»). Перед тим, як розпочати роботу над розлогим ╕сторичним полотном, проштуд╕ювала величезну к╕льк╕сть ╕сторичних джерел ╕ досл╕джень. До слова, тв╕р готувався як укра╖нська «в╕дпов╕дь» на сповнений антиукра╖нських мотив╕в роман Генриха Сенкевича «Вогнем ╕ мечем».

 Письменниця працювала довол╕ пл╕дно. З-п╕д ╖╖ пера вийшли поема «Сапфо», драматичн╕ твори «Апп╕й Клавд╕й», «Гетьман Дорошенко», «Милость Божа», «╤ван Мазепа», «Розб╕йник Кармелюк», «Декабристи»; пов╕сть «Д╕амантовий перстень». Кр╕м того, вона стала авторкою п’╓с «Вертеп», «Укра╖нський ярмарок», «Право на життя», «Крила». Драма «Сапфо» Людмили Старицько╖ – це ╕стор╕я про видатну ж╕нку, яка здобува╓ славу у великому св╕т╕, але виявля╓ться слабкою, щоб утриматися на тому вершечку слави. Сапфо зачарувала сво╖м сп╕вом усю Елладу, ╖╖ в╕нчають лауреатським в╕нком; нав╕ть славетний Алкей розбив свою л╕ру, бо «... п╕сля Сапфо//Н╕хто не см╕й торкати ср╕бн╕ струни». На подив, це «слабе створ╕ння, ця д╕вчина перемогла муж╕в». Письменниця порушу╓ важливу тему – якою ╓ роль ж╕нки, а надто мисткин╕, в сусп╕льств╕? ╤ як домогтися, аби ж╕нка зр╕внялася з уславленими чолов╕ками? Цей новаторський п╕дх╕д простежу╓ться також у драм╕ Людмили Старицько╖ «Крила», в як╕й письменниця гостро ставить питання реал╕зац╕╖ ж╕нки в тогочасних умовах, заперечу╓ усталений погляд на ж╕нку як на мовчазну жертву.

 Письменниця залишила також спогади про Михайла Старицького, Лесю Укра╖нку, Миколу Лисенка, ╤вана Франка, Володимира Сам╕йленка, як╕ ╓ безц╕нним фактолог╕чним джерелом для ╕сторик╕в та л╕тературознавц╕в.

 Взимку 1896 року Людмила Старицька вийшла зам╕ж за плеяд╕вця Олександра Чернях╕вського, троюр╕дного брата Михайла Грушевського. В╕дтод╕ ╖╖ пр╕звище стало подв╕йним – Старицька-Чернях╕вська. Згодом чолов╕к став видатним л╕карем-г╕стологом, професором Ки╖вського ун╕верситету ╕ членом Презид╕╖ ВУАН. Навесн╕ 1900 року у подружжя народилася донька Верон╕ка, яка також стала талановитою поетесою ╕ перекладачкою. Родинн╕ обов’язки не заважали Людмил╕ Старицьк╕й-Чернях╕вськ╕й активно займатися громадською роботою. Вона належала до засновник╕в та пров╕дних д╕яч╕в Товариства укра╖нських поступовц╕в, яке керувало нац╕ональним рухом у Наддн╕прянщин╕. П╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни очолювала в╕домий укра╖нський клуб «Родина», у якому д╕яв шпиталь на 50 л╕жко-м╕сць, де Людмила Михайл╕вна працювала сестрою милосердя. За спогадами Дмитра Дорошенка, до шпиталю «забирали майже виключно самих поранених укра╖нц╕в ╕ тут вони попадали не т╕льки в ц╕лком укра╖нське оточення, але переходили свого роду укра╖нську нац╕ональну школу; неграмотних – вчили по-укра╖нськи, вс╕х взагал╕ навчали укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, так що б╕льш╕сть верталась до сво╖х полк╕в св╕домими укра╖нцями».

 Наближаючи початок Укра╖нсько╖ революц╕╖, Людмила Старицька-Чернях╕вська вирушила до Сиб╕ру, щоб орган╕зувати там ком╕тети укра╖нських переселенц╕в, пол╕тичних засланц╕в ╕ в╕йськовополонених-галичан. На зворотньому шляху в╕дв╕дала в Москв╕ Михайла Грушевського, якому рос╕йська влада заборонила проживання в Укра╖н╕. ╤з пад╕нням царату у березн╕ 1917 року спалахнула Укра╖нська революц╕я. Для створення Укра╖нсько╖ Центрально╖ Ради Людмила Старицька-Чернях╕вська надала прим╕щення клубу «Родина» по вулиц╕ Велик╕й Володимирськ╕й, 42. Письменниця ╕ громадська д╕ячка невтомно працювала на вс╕х важливих для укра╖нсько╖ справи д╕лянках. Активно долучилася до роботи Укра╖нсько╖ Центрально╖ Ради, очоливши педагог╕чну секц╕ю театрального в╕дд╕лу генерального секретарства осв╕ти. Театральним в╕дд╕лом керувала ╖╖ старша сестра Мар╕я, генеральним секретарством – ╤ван Стешенко, чолов╕к ╖╖ молодшо╖ сестри Оксани.

 До слова, Людмила Михайл╕вна жваво реагувала на вс╕ тогочасн╕ новац╕╖ та намагалася вт╕лити ╖х в життя. Особливу увагу прид╕ляла розвитков╕ нового виду мистецтва, який швидко набирав оберт╕в – к╕нематографу. Людмила Старицька-Чернях╕вська зверталася до ╤вана Стешенка з проханням звернути увагу на «велике культурне ╕ аг╕тац╕йне значення к╕нематограф╕чного мистецтва для широких народних мас». Вона орган╕зувала к╕нематограф╕чну секц╕ю при театральному в╕дд╕л╕, писала сценар╕╖, займалася зйомками ф╕льм╕в, перекладала рос╕йськомовн╕ титри у дореволюц╕йних к╕ностр╕чках (адже на той час вм╕ли зн╕мати лише н╕ме к╕но).

 19 травня 1918 року з нагоди в╕дкриття клубу в новому просторому прим╕щенн╕ туди зав╕тав сам гетьман Павло Скоропадський. Людмила Михайл╕вна виголосила палку промову, в як╕й закликала укра╖нського гетьмана п╕ти сл╕дами Богдана Хмельницького, який дав свого часу Укра╖н╕ самост╕йн╕сть, а також радила оточити себе «щирими патр╕отами й незрадливими людьми-укра╖нцями». Долучившись до розвитку ж╕ночого руху, 15 кв╕тня 1920 року письменниця п╕дписала звернення «До ж╕нок всього св╕ту»: «П╕д╕йм╕ть ваш голос за Самост╕йну Укра╖ну на вс╕х обширах життя: в прес╕, в громадянств╕, перед лицем вашого уряду. Кров укра╖нського юнацтва, сльози укра╖нських д╕тей волають до вас». Проте тод╕, як ╕ нин╕, св╕това громадськ╕сть лише на словах висловлювала «стурбован╕сть», насправд╕ залишаючись байдужою до дол╕ Укра╖ни. Тож наш порятунок – в нас самих, в оперт╕ на власн╕ сили. ╤ славна донька Михайла Старицького працю╓ в ╕м’я Укра╖ни, не шкодуючи сил. Проте червоний молох вже нищив увесь укра╖нський цв╕т – укра╖нську ╕нтел╕генц╕ю. В с╕чн╕ 1930 року Старицьку-Чернях╕вську з чолов╕ком заарештували за сфабрикованою справою «Сп╕лки визволення Укра╖ни». В╕дкритий судовий процес над 45-ма укра╖нськими д╕ячами в╕дбувся у Харков╕. Людмила Михайл╕вна з г╕дн╕стю заявила: «Державним мо╖м ╕деалом була самост╕йна Укра╖на...» Подружжя засудили до п’яти рок╕в ув’язнення та трьох рок╕в поразки у правах. Проте б╕льшовицьк╕ керманич╕ вироки зам╕нили на умовн╕.

 Хоча до Ки╓ва вдалося повернутися, на ╕нтел╕гентну родину чекали страшн╕ випробування. У 1938 роц╕ заарештували Верон╕ку Чернях╕вську. Батькам пов╕домили, що ╖╖ засудили на десять рок╕в. Людмила Михайл╕вна ╖здила до Сиб╕ру, писала листи до Стал╕на та Бер╕╖. Проте все було даремно. П╕сля катувань Верон╕ку розстр╕ляли 22 вересня 1938 року у Ки╓в╕. А 22 грудня 1939 року не витримало серце Олександра Чернях╕вського. П╕сля смерт╕ чолов╕ка Людмила Михайл╕вна залишилася з сестрою Оксаною. Проте кат вже зан╕с меч над ╖хн╕ми головами. 20 липня 1941 року, коли н╕мецьк╕ в╕йська вели бо╖ на п╕дступах до Ки╓ва, енкаведисти заарештували ж╕нок, вивезли до Харкова, де висунули звинувачення в нац╕онал╕стичн╕й д╕яльност╕. Попереду на них чекав товарний вагон, зв╕дки заарештованих вивозили до Казахстану. Проте 73-р╕чна ж╕нка не витримала знущань ╕ померла в дороз╕. Ан╕ дата смерт╕, ан╕ м╕сце поховання Людмили Старицько╖-Чернях╕всько╖ не в╕дом╕.

 Та пам’ять незнищенна, тож повертаймо з небуття ╕мена тих, хто «за ворожих час╕в залишався св╕домим укра╖нцем».

 Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 22.07.2022 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=24358

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков