Версiя для друку Обговорити в форумi

У Києві, на Михайлівській площі просто неба експонується документальна виставка «Комунізм = рашизм». На прикладі доль тринадцятьох українців показано, що Росія нищила українців у ХХ столітті і продовжила цю політику в ХХІ столітті.

 Михайло Ратушняк із Вінниччини був знищений у 1930-х роках, як куркуль.

 Олександр Кононов із села Борівського під Сіверодонецьком з початком російської агресії у 2014 році активно займався волонтерством – допомагав батальйону «Айдар». Кононов випадково заїхав на блокпост зрадників України і потрапив у полон, де перебував майже сто днів, зазнав катувань. Після звільнення започаткував власну справу – сироварню «Сири Санича». Після повномасштабного вторгнення Росії в нинішньому році чоловіка розстріляли у власному будинку, в інвалідному візку. Олександр Кононов – інвалід першої групи, втратив праву руку і ліву ногу внаслідок травми на виробництві.

 Федір Степаненко був директором школи в селі Плоханівка на Київщині. Його заарештували 16 лютого 1938 року за звинуваченням у контрреволюції. Під час хрущовської «відлиги» рідні Степаненка отримали довідку від КДБ, що їхній родич-директор помер від артеріосклерозу в Сибіру. А у 2021 році рідні дізналися, що Федір Степаненко був розстріляний у травні 1938 року.

 Директорка санаторної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів у місті Генічеську Наталія Косова нагороджена знаком «Відмінник освіти України». Під її керівництвом заклад посів перше місце в обласному конкурсі «Школи Херсонщини» та увійшов до сотні кращих у рамках всеукраїнської акції «Флагмани науки і освіти України». Наталія Косова загинула під час масового обстрілу Генічеська московськими окупантами.

 Володимир Симиренко – науковець-колекціонер, батько якого вивів новий сорт яблук, названий на його честь. Батька вбили. Володимира Симиренка розстріляли у 1938 році.

 Василь Кладько – член-кореспондент Національної Академії наук України, доктор фізико-математичних наук, професор. 13 березня 2022 року російські окупанти вбили Кладька у дворі його власного будинку у селищі Ворзелі на Київщині.

 Сестра провідника ОУН(м) Андрія Мельника Наталія Дмитрах жила в селі Воля Якубова на Львівщині, вбита чекістами. Чоловіка, трьох доньок і двох синів виселили в Сибір.

 Староста села Мотижин на Київщині Ольга Сухенко під час російської окупації організовувала доставку продуктів односельчанам, евакуацію, повідомляла українській армії інформацію про розташування московських загарбників. У квітні, після втечі російських окупантів із Київщини тіла Ольги Сухенко, її чоловіка Ігоря та сина Олександра знайшли в братській могилі в лісі за селом. До загиблих застосовували тортури – кінцівки були переламані, нігті вирвані, черепи пробиті. Сухенків і ще одного чоловіка закопали біля російського бліндажа. У ньому окупанти влаштували катівню. Згодом поруч знайшли поховання ще однієї розстріляної жінки.

 Нестор Хом’юк із Волині під час Першої світової війни воював, закінчив школу червоних командирів, але розчарувався у радянській владі. Повернувшись на Волинь, яка тоді перебувала під владою Польщі, був депутатом сейму, потім активним учасником «Просвіти». У 1948 році Нестора Хом’яка за допомогу ОУН засудили до 25 років таборів з конфіскацією майна. Завдяки хрущовській «відлизі» 60-річний чоловік повернувся на Батьківщину хворий, але не переможений. Прожив ще десять років у колі родини.

 Міський голова Мелітополя в Запорізькій області Іван Федоров був викрадений московськими окупантами. Жителі Мелітополя під дулами російських автоматів і танків вимагали відпустити його на волю. Івана Федорова обміняли на 9 військовополонених з Російської Федерації

 Йосип Болтовський із Миколаївщини був заможним господарем, брав участь у повстанському русі. Його заарештували і розстріляли 22 травня 1938 року.

 Олег Гайдабура, тракторист-механізатор на Полтавщині, проводив передпосівну культивацію грунту далеко від лінії фронту. Російський літак на дуже низькій висоті поцілив ракетою у трактор, коли зайшов уже на друге коло. Отже, пілот чітко бачив і розумів, що стріляє в цивільного. Трактор згорів дотла. Тракторист отримав множинні травми та опіки. Постраждалого доправили до харківського госпіталю. Лікарі два тижні боролися за його життя. Але вночі 26-річний Олег Гайдабура помер.

 Окремий стенд присвячено художниці-модельєрці, лауреатці премії ім. Василя Стуса, шістдесят ниці, почесній громадянці міста Буча Любові Панченко. Розквіт її творчості припав на часи Радянського Союзу. Проте художниці вдалося пронести у своїх роботах яскраво виражений український колорит. Моделі одягу з яскравими фольклорними мотивами, ескізи вишивки Любові Панченко друкувалися в журналі «Радянська жінка» у 1960-70-х роках. Та оскільки захоплення усім українським комуністи називали націоналізмом, мисткиня не мала персональних виставок, преса ігнорувала її. Любові Панченко вдалося пережити СРСР і не зрадити любові до української культури. На жаль, художниця не пережила «русский мир» у 2022 році, потрапивши під окупацію у рідній Бучі. Під час бойових дій двері та вікна оселі мисткині вибило вибухом снаряду, що влучив у хлівець. Після «прильоту» до Любові Панченко зайшов сусід, який застав заморену жінку та привів її до тями. Мисткиню евакуювали. Вона потрапила до лікарні у Святошині в Києві. Художниця потребувала щоденного догляду. Любов Панченко вже не змогла відновитися після пережитих подій. Окупація зробила її лежачою, вона страшенно схудла. 30 квітня 84-хлітня талановита українська художниця Любов Панченко померла. На щастя, мисткиня встигла передати свій творчий доробок у Музей шістдесятництва, і її роботи збережені.

 Людей, про яких розповідає виставка знищували за те, що вони були українцями, працювали на батьківській землі, розмовляли рідною мовою. Усі вони, на переконання росіян, не мали права на існування.

 Москва винищувала українців і інші народи під гаслами побудови комунізму. Після розпаду СРСР комунізм не був засуджений. Людоненависницька політика Москви трансформувалася в примусове насадження «русского мира». Цю ідеологію тепер називають рашизм.

 Виставку «Комунізм = рашизм» підготував Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті. Директор архіву Ігор Кулик зазначає: «Як і у ХХ столітті, так і тепер, вже у столітті ХХІ, йде війна на суцільне фізичне знищення українців. Ми знову – у «розстрільних» списках, проходимо через фільтраційні табори, примусову депортацію, масові розстріли, зазнаємо катувань і мародерства. Обидва режими – комуністичний та рашистський – знищують все українське: людей, культуру, мову, історію. Російські ракети руйнують українські церкви, музеї школи, лікарні. Росіяни-«рашисти» навіть знову крадуть зерно».

 -Можем повторить, - хваляться росіяни. І вони повторюють вбивства і руйнування, винищення українського народу.

 А неподалік від виставки «Комунізм = рашизм» на тій же Михайлівській площі експонується виставка підбитої російської військової техніки. Наші герої б’ють тих, хто прийшов повторювати злочини своїх предків проти України.

 Анатолій Зборовський

 Фото автора

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 01.07.2022 > Тема "З потоку життя"