Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4250)
З потоку життя (7278)
Душі криниця (3920)
Українці мої... (1561)
Резонанс (1822)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (549)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (239)
Бути чи не бути? (112)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (111)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Серг╕й Пономаренко, Герой Укра╖ни: ЦЯ В╤ЙНА НАГАДУ╢ ПАРТ╤Ю В ШАХИ М╤Ж РОЗУМНОЮ ЛЮДИНОЮ ╤ КЛ╤Н╤ЧНИМ ╤Д╤ОТОМ
«Друга арм╕я св╕ту?! Та вас прост╕ менеджери б’ють, як мух на п╕дв╕конн╕!»


ПРО ЩО МИ ЗГАДУ╢МО В МИТЬ, КОЛИ УКРА╥Н╤ СКАЗАЛИ «YES» ЩОДО СТАТУСУ КАНДИДАТА НА ВСТУП ДО ╢С
Уже оф╕ц╕йно! Глави держав та уряд╕в ╢вропейського Союзу ухвалили р╕шення щодо надання Укра╖н╕...


УКРА╥НА ОТРИМАЛА СТАТУС КАНДИДАТА НА ВСТУП ДО ╢ВРОСОЮЗУ
Глави держав та уряд╕в ╢вропейського Союзу ухвалили р╕шення щодо надання Укра╖н╕ статусу...


ТА╢МН╤ В’ЯЗНИЦ╤ ДОНБАСУ
У ц╕й книз╕ 22 ╕стор╕╖ з вуст колишн╕х бранц╕в «ЛДНР»…


«СПОД╤ВАЮСЬ, ЩО МАЙБУТНЬОГО В НИХ НЕМА╢»
Ми пост╕йно наголошу╓мо в ╢вроп╕ на загроз╕ роспропаганди ╕ необх╕дност╕ блокування цього рупору...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 17.06.2022 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 17.06.2022
КАТУЮЧИ МЕНЕ, РОС╤ЯНИ ГОВОРИЛИ: «НУ ТИ ЗРОЗУМ╤В, ЩО ТВ╤Й ХРИСТОС - Ф╤ГНЯ?..»

Серг╕й Чудинович - один ╕з найяскрав╕ших (╕ за градусом ╕н╕ц╕ативност╕, ╕ за р╕внем богословського ╕нтелекту та здатност╕ розбудовувати громаду) священник╕в п╕вдня Укра╖ни. Але його в╕дверта проукра╖нська позиц╕я не залишала йому шанс╕в на мирне сп╕в╕снування ╕з окупантом. рос╕яни його арештували в Херсон╕, але згодом в╕дпустили - ╕ в╕н вже на вол╕ записав в╕део.

Там в╕н ус╕х заспокоював. Вт╕м загальмован╕сть, манера говорити, вираз його обличчя не викликали сумн╕в╕в у тих, хто його знав: сп╕лкування було не за чашкою кави.

╤ ось, через три м╕сяц╕ п╕сля цього арешту ╕ через два в╕дтод╕, як йому вдалося втекти ╕з Херсона, отець Серг╕й розпов╕да╓ ╕стор╕ю ╕ свою власну (з подробицями катувань), ╕ зраненого Херсона.

Я Ц╤╢╥ В╤ЙНИ НЕ ХОТ╤В, АЛЕ ЗНАВ, ЩО ВОНА БУДЕ

24 лютого не стало для мене неспод╕ванкою. Я ц╕╓╖ в╕йни не хот╕в, але знав, що вона буде. Б╕льше того, я ╕з жахом ловлю себе на думц╕, що хот╕в, аби вона якомога швидше розпочалася, тому що не розпочатися вона не могла.

╤ коли вранц╕ 24 числа Укра╖на одночасно, близько п’ято╖ ранку, прокинулася, коли моя дружина виб╕гла на вулицю ╕ почала кричати, що обстр╕люють м╕сто, а в нас в Херсон╕ був во╓нний аеропорт, а я живу на Остров╕ (м╕крорайон м╕ста — ред.), де розташовано суднобуд╕вний завод, я особливо не здивувався.

Через р╕чку по прям╕й до аеропорту не так вже й далеко, там видн╕лися стовпи диму… Час полет╕в дуже швидко. ╤ десь о десят╕й ранку мен╕ прислали з Чаплинки (село на Херсонщин╕) в╕део, на якому парадно йшла колона в╕йськово╖ техн╕ки БТР, БМП ╕з прапорами рос╕╖. Я тод╕ зайшов до хати б╕ля церкви, де перебувала моя с╕м’я - дружина, четверо д╕тей - без зайвих сл╕в, буквально, згр╕б ╖х ус╕х, посадив у машину, незважаючи на ╖хн╕ крики, в╕дв╕з ╖х до сво╓╖ сестри в сус╕дню область.

Дякувати Богов╕, туди рос╕яни не д╕йшли. Я 24 числа ╖х в╕дв╕з, лишив у сестри ╕ наступного дня, вранц╕, повернувся до Херсона, до сво╓╖ громади, до м╕сця служ╕ння. Я встиг за╖хати до Херсона, бо дороги вже були абсолютно порожн╕.

У ц╕ перш╕ дн╕ ситуативно у наш╕й церкв╕ в╕дновився соц╕альний центр. Бо з 2014-го року я працював ╕ як капелан на волонтерських засадах. Сенс мо╓╖ д╕яльност╕ полягав у тому, що частину рел╕г╕йного життя сл╕д перенести в т╕ м╕сця, де солдати готов╕ бачити священника. Тобто мене знали як капелана.

25 лютого розпочалися бо╖ в район╕ Антон╕вського мосту, який з’╓дну╓ л╕вий ╕ правий береги Дн╕пра в район╕ Олешок. Це були кривав╕ бо╖. З кожним днем рос╕яни дедал╕ глибше ╕ глибше заходили на територ╕ю, ближче до м╕ста. Там ╓ об’╖зна дорога до Херсона. Якщо ╖хати з Олешок на Микола╖в, то в Херсон за╖жджати не обов’язково, можна ╖хати по об’╖зн╕й. ╤ от в район╕ об’╖зно╖ дороги - селищ Антон╕вка, Зелен╕вка - рос╕яни тиснули, наш╕ в╕йська поступово в╕дходили до Чорноба╖вки. ╤ через два-три дн╕ вони в╕д╕йшли вже дал╕, в сторону Микола╓ва.

У ХРАМ╤ МИ ЗРОБИЛИ ПРОДУКТОВИЙ СКЛАД, ПАЛИВНО-МАСТИЛЬНУ ЗАНАЧКУ ТА ПЕРУКАРНЮ

Наш╕ люди приб╕гали до церкви, запитуючи, що робити. Я ╖м в╕дпов╕дав: не в╕рити соцмережам, а читати т╕льки оф╕ц╕йн╕ джерела ╕ думати, перш н╕ж приймати р╕шення з приводу т╕╓╖ ╕нформац╕╖, яка ╖м надходить.

Я знаю як бува╓, коли виникають перебо╖ в економ╕ц╕ - одразу ста╓ недоступною звичайна ╖жа. Тому я почав формувати продуктовий склад. В╕н до сьогодн╕ ╕сну╓ в церкв╕, на момент 11 червня 2022 року у мене в храм╕ ╓ продукти: ╕ морозильна камера, ╕ холодильники повн╕, ╕ крупи в м╕шках, ╕ консерви.

Я позавчора телефоном запитував, що там робиться, мен╕ в╕дпов╕ли, що на м╕сяць вони забезпечен╕.

Пот╕м - зачинилися перукарн╕. Автоматично в церкв╕ виникла параф╕яльна перукарня, бо це проблема. Що б╕льше волосся на голов╕, то б╕льше шампуню, який у магазин╕, а магазин або зачинено, або грошей нема╓. Ми почали за рахунок церкви стригти людей. Це дуже хороша опц╕я, це допомагало соц╕ал╕зувати розгублену публ╕ку. Заходить ж╕нка, запиту╓мо: «Хочете постригтися?». Тут в╕йна, а священник пропону╓ не помолитися, а постригтися. А вона дивиться на мене: як, мовляв, стригтися? Я кажу: в╕йна - не в╕йна, до лампочки, ми повинн╕ бути гарними. ╤ це допомагало, люди позитивно сприймали, ну, ╕ плюс безплатно. Зрозум╕ло, що в будь-якому раз╕ люди жертвували грош╕. Якщо я витрачав десь 3-4 тисяч╕ на оплату прац╕ майстр╕в, чолов╕чого ╕ ж╕ночого, платив ╖м через картку, то пожертвами в╕дсотк╕в 40-50 грошей таки верталося вже кешем. Бо зняти грош╕ в ц╕ дн╕ було неможливо. Тобто ми таким чином, по промислу Божому, формували кеш. Бо бензин пропав, його можна було купити десь т╕льки на гаражах чи десь т╕льки за гот╕вку й дорого. Зранку л╕тр бензину коштував 42 гривн╕, в об╕д – 55, а п╕сля об╕ду - 64. От ми накопичили маленький паливно-мастильний склад, у нас було 100-150 л╕тр╕в заначки завжди. У мене не було н╕коли такого, щоб я не ви╖хав, щоб у мене не було бензину.

Я почав формувати медичний каб╕нет, коли зрозум╕в, що закупки в аптеках зак╕нчуються. Я один раз в аптеках викупив ус╕ л╕ки проти закреп╕в, ну просто вс╕, на пару тисяч гривень, бо розум╕в, що б╕льше ╖х не буде. У вс╕х районах я почав звертатися до людей, ╕нод╕ приносили потроху медикамент╕в. ╤нколи приносили по п’ять таблеток валер’янки. У мене сформувався медкаб╕нет. Знайшлися фармацевти, виробили алгоритм за есемесками приймати замовлення. ╤ цей медкаб╕нет працю╓ донин╕.

Пот╕м з’явилася така послуга, як кава. Кав’ярн╕ ж позакривали, наш╕ благод╕йники дали нам два кавових апарати, ми почали робити каву безплатно. Будь-яка людина, яка заходила у храм, за бажання, могла випити каву. Закупили зерно ╕ робили каву до останнього. Зараз т╕льки колектив забезпечу╓мо. Тому що зерно д╕стати неможливо.

З кавою ╕стор╕я така. Ми залучали пожертви вже як могли. У мене в храм╕ ╕ Фейсбуку таке оголошення вис╕ло: “Параф╕яльна кав’ярня. Одно кофе - 1000 гривень, один кофе - 500 гривень, а одна кава, будь ласка, за рахунок церкви”. Це гумор насправд╕. Наш╕ друз╕ з неокупованих територ╕й п╕арили кавову тему, бо вона була кумедно написана. Пот╕м мен╕ за цей гумор були велик╕ проблеми у Херсон╕. Ця кав’ярня допомагала створювати атмосферу здорового дово╓нного настрою в людей. На територ╕╖ церкви ╓ лавки, кв╕тник, майданчик дитячий простенький. Люди приходили с╕дали соб╕ з кавою. Ж╕ночки з д╕точками там щось про сво╓ балакали, у нас ╓ роутер, вай-фай, все. З одного боку, бомби л╕тають, а я намагався зробити так, щоб люди, принаймн╕ на територ╕╖ церкви, почувалися, як у дово╓нний час. Храм став осередком такого церковного ╕ громадського життя, цив╕льного життя. Р╕вно у 8.30 кожного дня я проводив таку нараду-планування. Зна╓те, що я робив найперше, коли заходив у храм ╕ перехрестився? У мене лежала на стол╕ маленька губка. Щоб черевики чистити. Я приходив ╕ демонстративно протирав черевики. Запитують, що ти робиш? Кажу, я в сво╓му житт╕ н╕чого зм╕нювати не буду, зараз я почищу черевики, а пот╕м ми будемо з’ясовувати що кому потр╕бно.

ЗАГИБЛ╤ ТЕРОБОРОН╤ВЦ╤ ХЕРСОНА П╤ДНЯЛИ НА ЦИВ╤ЛЬНИЙ БУНТ УСЕ М╤СТО

Але збер╕гати ц╕ настро╖ не вдалося, бо я почав в╕дсп╕вувати солдат╕в...

Спершу був солдат з ╤вано-Франк╕вщини ╤гор ╤ваникович, який загинув на об’╖зн╕й. Це був трет╕й чи четвертий день в╕йни. Т╕ло його якимось дивом опинилося в одному ╕з херсонських морг╕в. Як я зрозум╕в, батьки його не встигли транспортувати. Вони звернулися до знайомого у Херсон╕, коли не змогли вивезти т╕ло сина, бо м╕сто було уже блоковане, хоча не захоплене ще рос╕янами. Вони його об╕йшли по об’╖зн╕й дороз╕ ╕ поступово блокували просто по периметру. Вони зайшли в Херсон не одразу. Один чолов╕к прийшов до мене в церкву, говорить: от таке прохання. Що нам робити, як нам поховати?

Цвинтар, на якому ховають людей, знаходився буквально у двох кроках в╕д аеропорту, туди заходити побоювалися. Я запропонував св╕й власний храм для того, щоб взяти ╕ в╕дсп╕вати там солдата. ╤ от коли ми це робили, то на пороз╕ стояли люди, вони зустр╕чали т╕ло з солдатом, щоб помолитися ╕ попрощатися.

Гостро пам’ятаю день. Реально близько було чути в╕длуння цих бо╖в на околицях м╕ста. Цього солдата ми в╕дсп╕вали в церкв╕. Громада ж роз’╖халася, у мене з усього хору залишилася одна людина. Я сказав присутн╕м, там були р╕зн╕ люди - актив╕сти, в╕руюч╕ ╕ нев╕руюч╕ - давайте ми зробимо всенародний хор. Повторюйте, будь ласка, за мною слова поховальних сп╕в╕в. Кажу: «Отець наш Небесний», вони: «Отець наш Небесний…». Це наст╕льки зворушлива р╕ч. ╤ от такий був похорон, наст╕льки це було хвилююче...

Пот╕м ми ховали херсонську тероборону. Нагадаю, що ц╕ ш╕стдесят чотири чолов╕ки, як╕ загинули, просто йшли в останн╕й б╕й, щоб захистити р╕дне м╕сто. Йшли ╕з коктейлями молотова, як╕ несли в пакетиках АТБ. Ц╕ пас╕онар╕╖ - така от сакральна жертва, яку Бог допустив з огляду на обставини, в яких опинилося м╕сто.

╥хн╕й вчинок жертовний, спонтанний та... неорган╕зований. Ну, наприклад, якби я був серед тих людей, я не п╕шов би через той бузковий парк, бо ж там нема╓ прикриття, вони були як на долон╕. Але ця сакральна жертва п╕дняла все м╕сто на цив╕льний бунт. Оцей р╕вень жорстокост╕, з яким рос╕яни покришили цих хлопц╕в, вражатиме вс╕ наступн╕ покол╕ння. Я знайшов к╕лька зн╕мк╕в, закинув там у файлову хмару. Т╕ла деяких ╕з них ... Це м╕шок з банерно╖ тканини, це просто м╕шок, у якому просто м’язи ╕ к╕стки розбит╕. Нав╕ть ╕дентиф╕кувати нема що, ан╕ нашивок, н╕чого, це просто криваве м╕сиво, вузол отакий великий. Я це зняв, бо прийде час, це згодиться, щоб показати. ╥х просто розшматували на частини. Те в╕део, яке побачив св╕т, - мо╓, я це зробив, я засв╕дчую, я автор, я це бачив. Я вважаю, що ця кривава ситуац╕я п╕дняла м╕сто на той цив╕льний бунт. Те, що ви бачили по великих телев╕зорах, к╕лька тижн╕в його крутили оц╕ вс╕ м╕тинги. М╕сто п╕днялося, обурене ц╕╓╖ розправою.

Тих геро╖в ми просто клали рядами, опускали, засипали небагато земл╕. Ми не знали як ╕ що буде дал╕, просто, щоб воно хоча б присипане було, аби пот╕м роз╕брати, якщо захочуть перепоховати. Ми записували ряд, фотографували: чи саму людину, чи як╕сь знаки, якусь нашивка, де в кого документи були, де в кого телефон, десь як╕сь ключ╕. Для того, щоб пот╕м по порядку фотограф╕й знати хто де похований, щоб пот╕м ╕дентиф╕кувати …

╤ вже п╕сля того, як 2 березня розстр╕ляли тероборону, 3-4 березня рос╕яни поступово почали заходити з околиць до м╕ста. Зайшли на площу Перемоги, пограбували Екомаркет, наприклад, чи Фору. А пот╕м уже десь через день-другий вони захопили автовокзал, державну адм╕н╕страц╕ю, прим╕щення СБУ та Головне управл╕ння пол╕ц╕╖. ╤ пот╕м поступово почали вже розповзатися м╕стом, потихеньку забираючи р╕зн╕ об’╓кти. Блокпости почали з’являтися п╕сля цього. Воно не було одномоментно, зна╓те, щоб ось вони зайшли, як казав л╓н╕н, «т╓леграф, почту» й ╕нше. Н╕, вони поступово це робили. Я думаю, що у них був план, у них були сп╕льники. Оц╕ вс╕ люди, як╕ пот╕м “випадково” померли, промосковськ╕ люди, вони працювали на них завжди, допомагали створювати ╕нформац╕йний прост╕р, гасили моральний дух.

«Мы всем поможем, обращайтесь. Пожалуйста, обращайтесь. Не нужно этим заниматься, какие збройные силы, какая это терроборона, посмотрите на них», - такою була риторика колаборант╕в.

Ця гидота в наш╕й кра╖н╕ в╕с╕м рок╕в псувала нам державотворч╕ процеси, бо вони вм╕ють працювати. ╤ це ╖м вдалося. Рос╕яни д╕яли в м╕ст╕ давно. Ус╕ ц╕ «наш╕ кра╖», оц╕ вс╕ ОПЗЖ, вс╕ промосковськи налаштован╕ рел╕г╕йн╕ д╕яч╕ 9 травня з’явилися на «святкування». Ви зна╓те ╖хн╕ пр╕звища. Ц╕ «шк╕л╕» всяк╕, ц╕ специф╕чн╕ друз╕ митрополита ╤оана (правлячий арх╕╓рей УПЦ МП - ред) - вс╕ вони там стояли з бантиками “г╓орг╕╓вськими”.

 

Вони вс╕ люди залежн╕, вс╕ заан╜ажован╕ рос╕янами. Так що все ми це знали, ми завжди про це публ╕чно говорили, але на це н╕хто особливо не звертав увагу. Ну, це справи минулого.

А я в цей час просто служив. Я риторику свою трохи стишив, прикусив язичок. Активно не висловлювався. Коли я зрозум╕в, що з л╕ками погано, почав м╕ркувати над тим, як д╕ставати в окупац╕╖ л╕ки. Пот╕м д╕знався, що можна проскочити по берегу лиману через Стан╕слав та Олександр╕вку на неокуповану територ╕ю. Я роздобув найзадрипан╕шу машину в Херсон╕, такий «пир╕жок» синього кольору, щоб н╕хто не позарився на нього, вдягнув п╕дрясник, понач╕пляв туди в рос╕йському вар╕ант╕ хрест╕в, пап╕рчик╕в понал╕плював ╕ почав ╖здити у Микола╖в, де в мене були друз╕, по п╕гулки. Перепрошую, кажу, мен╕ треба ╕нсул╕н та L-тироксин… У Червоному хрест╕ отак перед╕ мною людина встала, руку п╕днесла, як для присяги, ╕ каже: «L-тироксину в Укра╖н╕ нема╓”. Добре. Вранц╕ приходжу показую йому «L-тироксин», в╕н дивиться на мене. Тобто Бог, коли вважа╓ що треба, в╕н з чого хочеш, з «каменю хл╕б робить». Розум╕╓те? Коли я кажу, що Бог да╓, я не жартую. У мене ╕ зараз у церкв╕ в Херсон╕ ╓ ╕нсул╕н.

Коли 30 березня мене заарештували, то феесбешники мен╕ сказали: ти ж не думай що ти “умный был, мы тебя водили целый месяц”.

ПРО АРЕШТ...

За день до арешту з’явилися публ╕кац╕╖ у Телеграм-канал╕ «Херсонська народна республ╕ка» про те, що я розпалюю мовну ворожнечу, вони писали “языковой вопрос”. ╤ використали такий соб╕ допис у Фейсбуц╕ секретаря нашо╖ ╓парх╕╖ ╕ мого, як я думав, доброго товариша ╤вана Замара╓ва. В╕н мене там почав критикувати за те, що н╕бито я дискрим╕ную рос╕ян за мовною ознакою. Пот╕м в╕н мен╕ подзвонив напередодн╕ арешту по телефону ╕ сказав: “Сергей, я тебя всегда уважал… Ты же расист”. ╤ згадав про цю всю ╕стор╕ю з кавою. Я в╕дпов╕в: “Отець ╤ван, а ви не думали, що це просто гумор?”. В╕н мене перервав, дал╕ продовжу╓: “Больше я с тобой никаких личных отношений и никаких церковных дел иметь не желаю”. Я кажу: «Ну що ж, ми живемо у в╕льн╕й кра╖н╕». Отак ми трубки поклали ╕ б╕льше п╕сля цього не бачилися. Люди мен╕ кажуть, що вони дистанц╕ювалися т╕льки-но ворог зайшов. Я не знаю його справжн╕х мотив╕в, але так думаю, що до нього приходили ран╕ше, н╕ж до мене. Зараз не можна не бути п╕д “колпаком” у рос╕ян. Я розум╕ю, що ╕ моя церква, най╕мов╕рн╕ше, знаходиться п╕д наглядом, п╕д контролем. Я не засуджую, просто розпов╕даю.

У понед╕лок я заночував у параф╕янки одн╕╓╖, побоявся, зазвичай арештовують о п’ят╕й-шост╕й ранку. Я о 8.30 спок╕йно прийшов до церкви ╕ поки витягував телефон, щоб подзвонити сторожу, аби в╕дкрив мен╕ двер╕, в╕дчуваю, що позаду мене хтось сто╖ть. Озираюся - бачу людину в м╕л╕тарн╕й форм╕ в балаклав╕. Я все одразу зрозум╕в, п╕дняв руки. П╕д╕йшов до мене ╕ каже: “Опуст╕т╓ рук╕”. ╤ телефон у мене забрав. Я думаю, що вони контролювали мо╖ д╕╖ пост╕йно. Просто я не наривався. Я був наст╕льки зайнятий, що нав╕ть не встигав на антирос╕йськ╕ м╕тинги ходити. Я збирався, планував, але не знайшов часу. Вони церкву обшукали. ╤ д╕м м╕й обшукали, предмети, як╕ я спец╕ально поставив певним чином, були не на м╕сц╕. Мене забрали, завезли у головне управл╕ння пол╕ц╕╖, почалася розмова. ╥х ц╕кавили так╕ реч╕, що я думав, вони жартують. Вони мене запитували про в╕йну, “Великую отечественную”, про ставлення до ветеран╕в. Пот╕м: «Вы ж за мир?» Кажу: «Так». Вони: «А за какой мир?» В╕дпов╕даю: «Я не за мир просто так, я за мир в результат╕ нашо╖ перемоги». Так розмова розпочиналася. Спершу десь годину вони з╕ мною чемно говорили, пот╕м тональн╕сть ставала жорстк╕шою. Вони мене почали «колоти» за розмови з прац╕вниками СБУ. А у мене в телефон╕ багато людей, я ж ╕з в╕йськом працював з 2014 року, були ╕з ЗСУ (Андр╕й на БТР╕), гранатометники. Вони по СБУ мене мордували. Пот╕м скомандували: одягни шапку, дезор╕╓нтували, ставили р╕зн╕ запитання, вимагали в╕дпов╕дей, а пот╕м в╕двели ╕ запроторили в камеру, в як╕й не було де в туалет сходити, в холодну. Пити не давали, зн╕мали вс╕ляк╕ там в╕дбитки, ДНК, сфотографували. Пот╕м щоразу заходили ╕ говорили дедал╕ жорстк╕ше. Ти н╕куди не по╖деш, ми тебе в Чорноба╖вку в╕дправимо. Там тюрма.

 

Я думаю, що це були ефесбешники. Вони зав’язали оч╕, не давали оговтатися, пост╕йно ставили запитання, неправильно сформульован╕ запитання ставили, на них було дуже складно в╕дпов╕дати. Тому що на неправильне запитання не можна в╕дпов╕сти правильно. Пот╕м, коли вони мене з цього п╕двалу забрали, то вони шапку одягли на оч╕. Завернули руки за спину, повели ╕ сказали: “Нас ваши лживые сведения не устраивают. Поэтому нас ничего не сдерживает, мы тебя сейчас будем разбирать по частям». Оч╕ закрит╕. ╤ пот╕м я ж пити хот╕в, я говорити нормально не м╕г, язик пересох, а мен╕ гор╕лку давали. Пот╕м сказали, ти сам все розкажеш, якщо ти зупинишся, - ми тебе полама╓мо, вб’╓мо, почнемо тебе кал╕чити. У мене травма була л╕во╖ ноги, вони молотком (точно я не бачив чим) багато, раз╕в 50, 100, били по кол╕ну, де травмований мен╕ск був. Я пот╕м ще й ходити не м╕г два дн╕. У мене почалася аритм╕я, в╕д хвилювання серце заходилося. Вони взяли дубину ╕ били в область серця…

Роздягли, руки ж у мене зв’язан╕ були ззаду, зняли штани, нагнули, поставили на кол╕на, голову на ст╕лець поставили та кол╕ном притиснули, взяли ту палицю, Пот╕м один прийшов, ╕ говорив на такий кавказький манер, вимагав визнати, що я член ДРГ, що я знаю про ДРГ. Я почав кричати, що я не знаю, що не буду вигадувати те ДРГ. Вони сказали, що вони роз╕рвуть анальний отв╕р ц╕╓ю дубинкою ╕ запхають туди, намажуть ф╕налгоном. Душили. Ну, словом, вони з мене вибили п╕д тиском згоду на сп╕впрацю.

Я вчинив як зм╕г. П╕сля того вони мен╕ дозволили п╕двестися, пот╕м я довго стояв, в мене був н╕би нервовий тик, нога почала смикатися, я не м╕г ╖╖ зупинити. Мен╕ здалося, що я хвилин п’ятнадцять стояв, а може, й б╕льше, в╕дчуття часу не контролював. А був момент, коли я взагал╕ н╕чого не пам’ятаю, що говорив ╕ що було. А пот╕м дозволили мен╕ одягнути штани. Уяв╕ть соб╕, що у вас зв’язан╕ за спиною руки, а ваш╕ штани, наприклад, лежать внизу ╕ вам треба ╖х взяти. Тобто я в такому стан╕ схвильованост╕ ╕ розгубленост╕ намагаюся д╕стати штани, бо ж руки зв’язан╕ ззаду ╕ можна д╕стати т╕льки прис╕вши, а прис╕сти не виходить. Це неможливо просто з╕ зв’язаними ззаду руками одягти штани. А один ще й п╕дначу╓: “Давай, давай, что ты не одеваешься». Я намагаюся, а воно не виходить. Тут другий тип змилостивився та й каже: “У него же руки связаны, развяжи его”. Взяли н╕ж, розр╕зали той скотч, то я одягнув штани…

П╕д час цього допиту один ╕з них говорить: «Ну, ты понял теперь, что твой Христос, типа, фигня, вот я верю в Одина, вот мой Один круче». Нав╕що в╕н все це говорив? Я зараз думаю, в╕н це говорив, напевно, для того, щоб п╕дкреслити, аби я не розраховував на те, що вони пожал╕ють попа. А в╕н у такий спос╕б хот╕в п╕дтвердити, що моя в╕ра мене не вряту╓. Груб╕янили, ображали, це зрозум╕ло. Пот╕м, коли вони вже цю згоду на сп╕впрацю отримали, перепитали: “Ты искренне желаешь сотрудничать?». Написав ╖м пап╕рчик. Вони мен╕ через к╕лька хвилин дозволили зняти шапку, дали попити, налили гор╕лки десь грам╕в 100, принесли по╖сти. Дали таблетку в╕д аритм╕╖. ╤ пот╕м в╕дпустили. Ну, я думаю, що вони в╕дпустили тимчасово. Сказали, щоб я займався тим, чим ╕ займався. Мовляв, за таблетками можеш ╖здити, але мужик╕в призовного в╕ку не вози, т╕льки баб з д╕тьми. Я скористався саме цим, я заготував соб╕ в╕д’╖зд, призначив його соб╕ на 7 кв╕тня, а ви╖хав р╕зко шостого.

Я точно знав, що в мо╓му кол╕ ╓ стукач, в╕н мен╕ машину з╕псував.

Я з Херсона ви╖жджав на машин╕, в мене було в╕с╕м л╕тр╕в у коробц╕ передач, коли при╖хав у Баштанку, в мене залишилося три л╕три мастила. Тому ╖хав я не просто, я мусив обганяти вс╕х, ╖хав через поле, як ум╕в, люди ╖хали 20 км/год, пов╕льно, а я дуже швидко, намагався встигнути швидше проскочити засв╕тло через вс╕ ц╕ рос╕йськ╕ блокпости. ╤ я ╖х про╖хав. Я вважаю, що рос╕яни спец╕ально п╕дкрутили там мен╕ одну деталь, щоби мастило вилет╕ло, щоб я в степу десь встав, аби вони мене завернули назад. Принаймн╕ люди, як╕ ремонтували мен╕ машину, сказали, що ця поломка штучна ╕ ╖╖ не повинно було бути. Коли я ви╖хав в район, де вже перший блокпост укра╖нський був, я одразу першому перев╕ряльнику зробив заяву, що я такий-то ╕ такий-то, був затриманий там-то ╕ там-то. Мене направили у правоохоронн╕ органи, я туди прийшов, зробив заяву, в╕дбулися д╕╖ в╕дпов╕дно до чинного законодавства, я пройшов пол╕граф, держава до мене претенз╕й не ма╓.

КОЛИ ПРИ МЕН╤ ХТОСЬ ГОВОРИТЬ РОС╤ЙСЬКОЮ МОВОЮ, Я ДУЖЕ ГОСТРО НА ЦЕ РЕАГУЮ, АЖ ЗАДИХАТИСЯ ПОЧИНАЮ

Зараз, коли мен╕ кажуть, що рад╕ бачити мене здоровим, я пояснюю, що я не здоровий. Я вчора вже вкотре зустр╕чався з психологом. У мене ╓ певн╕ процедури, я потрапив до шпиталю. Я вже сплю ш╕сть з половиною годин. Це вважай, дуже багато, ран╕ше б╕льше двох годин не спав. Я не можу зараз перебувати у темн╕й к╕мнат╕, мен╕ погано п╕сля того п╕двалу, я ж там без св╕тла сид╕в, мен╕ не страшно, мен╕ непри╓мно. У мене в╕дчуття пост╕йного бруду на руках, у мене в машин╕ лежить антисептик. Психолог говорить, що це нормально, що це ма╓ пройти. Але мен╕ пост╕йно хочеться помитися, переодягтися… Це насл╕дки, ну, принаймн╕, це не мо╖ слова, це слова фах╕вця. Я в час в╕йни пооб╕цяв Богу говорити правду, це принесло мен╕ дуже багато непростих ситуац╕й. Ну, уяв╕ть соб╕, що ви вс╕м, з ц╕╓╖ хвилини починаючи, хоч би де ви були, - на телебаченн╕, у прямому еф╕р╕ чи вдома - говоритимете т╕льки правду, уявля╓те? Але в╕дчувати внутр╕шню ╕ зовн╕шню свободу, це надзвичайна ц╕нн╕сть.

╤ я втомлююся сильно. Я не можу довго щось робити, в мене голова не працю╓. Я не в╕дновився, у мене все валиться з рук. Мен╕ нема де жити, мен╕ нема за що жити, мен╕ нема де роботу свою робити, пост╕йно викручуюся. Я в╕дчуваю ╕ндив╕дуальну в╕дпов╕дальн╕сть за храм у Херсон╕. З одного боку, я бачу кроки, що рос╕яни в той чи ╕нший спос╕б хочуть взяти церкву п╕д контроль ╕, можливо, перевести ╖╖ в МП чи ще кудись, щоб анексувати. Чому в храм╕ ПЦУ окупованого м╕ста дос╕ працюють камери спостереження? Щоб контролювати? Чому рос╕яни там дозволяють на День вишиванки фотографуватися ╕з прапором? Щоб порахувати вс╕х, а пот╕м поставити свого попа, щоб ними ман╕пулювати? Чому приходять як╕сь дивн╕ люди ╕ вимагають в╕д мо╖х людей ф╕нансов╕ зв╕ти? Ми ж завжди сам╕ збирали пожертви ╕ сам╕ ╖х витрачали. Ми н╕ в кого н╕чого не брали, тож чому ма╓мо зв╕тувати? З ╕ншого, розум╕ю, що я не можу зробити для храму багато. Але к╕лька коробок л╕к╕в ми туди змогли доставити, спочатку одну, зараз дв╕, третю десь повинн╕ притягнути, четверта десь ╖де. Ми багато втрача╓мо грошей на пошук л╕к╕в, на транспорт туди. Гарант╕й нема╓, ран╕ше ми втрачали через трансфер 20%, а зараз подеколи втрача╓мо 50% за доставку. Тобто, запускаючи процес, ти не зна╓ш: д╕йде воно, не д╕йде. Це все тисне, розум╕╓те?

Плюс ╓ ╕нш╕ проблеми. Потр╕бно утримувати с╕м’ю, потр╕бно розвивати церковн╕ служ╕ння, от завтра буду в Кропивницькому. П╕слязавтра - Кривий Р╕г. Була служба в Одес╕.

В Одес╕ мен╕ партнер дав у користування храм, дозволив у сво╖й церкв╕ послужити. А в Кропивницькому у мене нема╓ м╕сця. Я просто використовую там шатро, один б╕знесмен дозволя╓, без ст╕н, такий майданчик. У Кривому Роз╕ м╕й друг теж дав свою церкву для того, щоб я там послужив. У Микола╓в╕, я ще не знайшов м╕сце служ╕ння.

Я збираю свою громаду, яка зараз по╖хала з Херсона (т╕, хто реально ходив до нашого храму в Херсон╕), а ще ╓ параф╕яни, як╕ онлайн дивляться л╕тург╕ю та при╓днан╕ до нашо╖ громади в П╕вн╕чн╕й ╤рланд╕╖, в Норвег╕╖, у Н╕дерландах, у Н╕меччин╕, у Словаччин╕ к╕лька чолов╕к, Чех╕╖, Туреччин╕, ╤спан╕╖, ╤тал╕╖. ╢ два десятки людей, як╕ реально далеко. Ми транслю╓мо л╕тург╕ю онлайн, сп╕лку╓мося. А всього - понад сотня людей, тих, хто по╖хав з Херсона, з ким бачуся чи так чи ╕накше тримаю контакт.

П╕сля того, як я уже зв╕льнився, полежав у л╕карн╕, в╕дпочив, з’явилося в╕дчуття свободи – це просто неймов╕рне в╕дчуття. Ти можеш л╕воруч п╕ти, а можеш праворуч п╕ти, а можеш взагал╕ н╕куди не йти, можеш п╕ти куди хочеш, це - неймов╕рн╕ реч╕.

А ще я там став в╕руючим... Я був в╕руючим теоретично, тепер я точно знаю, я з Богом розмовляю, як з вами, це н╕ з чим не зр╕вняне в╕дчуття, коли ти втратив комплекси. От у деяких протестантських церков ╓ такий фокус - зц╕лення ╕ зв╕льнення. Не знаю, як вони це пояснюють там у себе, але мен╕ подоба╓ться ця фраза, тому що я зв╕льнився в╕д певних обставин, я зовс╕м ╕накше почав ставитися до людей, не до вс╕х, правда. Наприклад, якщо я чую, що при мен╕ хтось говорить рос╕йською мовою, я дуже гостро на це реагую, аж задихатися починаю. Ну, я шанобливо питаю, якщо сили ╓, кажу, ви ж не хочете, щоб у мене стався г╕пертон╕чний криз ╕ через вас я помер? “А я при чем?” “Ну, як «при чем», тиск п╕дн╕меться, препарата нема╓ ╕ все...” А ╕нколи можу ╕ щось гостр╕ше сказати.

Водночас я став дещо п╕дозр╕лим. До мене пост╕йно боти л╕зуть, номери зм╕нен╕, я н╕кому не пов╕домляю. Хтось подарунки як╕сь хоче привезти, пропонують, мовляв, давайте зустр╕немося у Карпатах. Тобто багато дивного, дзв╕нки незрозум╕л╕ бувають на стар╕ номери. Я з Богом маю в╕дносини зовс╕м ╕нш╕, щодня виходжу зранку на вулицю ╕ дивлюся у небо, я нав╕ть не кажу йому н╕чого, просто думаю: нехай мо╖ д╕ла в╕дпов╕дають Тво╖й вол╕.

Записала Лана Самохвалова

www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 17.06.2022 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=24275

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков