Версiя для друку Обговорити в форумi

На жаль, у часи війни журналістам доводиться вдаватися до самоцензури. Не завжди можна висвітлювати прізвища, конкретні назви, тим паче подавати географічні топоніми, місця розташування тих чи інших об'єктів. Навіть, коли пишеш про щось добре, милосердне, чуйність, взаємодопомогу, жертовність заради іншого. Відчуваєш себе військовим журналістом, який умовно ділить сторінку блокнота на дві частини: це можна подати для ЗМІ, а це «забути», вилучити, або ж написати завуальовано - «Н-на» військова частина. Зрештою, а хто у теперішній час з моїх цивільних колег-журналістів не почуває себе військовим журналістом, навіть, якщо він пише про глибокий надійний тил, який допомагає Українському Війську?!.
Подана мною інформація - достовірна, як кажуть, «з перших уст». Один з василіянських монастирів (УГКЦ), настоятель якого просив конкретно не називати обителі, переказав на оборону Києва (зокрема на закупівлю бронежилетів для бійців територіальної самооборони) сто тисяч гривень. І це не остаточна сума. Акція збору коштів триває. Звісно, це є пожертва не самих ченців, а парафіян монастирської церкви.
Збережемо нашу столицю - серце України! Такі фінансові потоки надходять для ЗСУ звідусіль!

ХОЧЕМО СВОГО!

Що б там росіяни (російська путінська пропаганда і ті, хто потрапив у її тенета) не говорили про Галичину, Західну Україну, бандерівців, українських націоналістів, але ми, галичани, якось толерантно ставилися і ставимося до російськомовного населення (зрештою, до людей різних національностей), бо ми добрі люди, щирі, чуйні, нікому не бажаємо зла. Та таки знаємо своє і хочемо свого! Українського!
Ніхто в Україні, у тій же Галичині, не забороняв росіянам розмовляти рідною мовою, чи, тим паче, забути її, викреслити з пам'яті. Ніхто нікого не «садив на розпечену сковорідку за російське слово». А що вже говорити про російські ЗМІ, які масово друкуються, виходять в ефір в Україні?!.
Чимало теперішніх захисників України розмовляють російською, але вони воюють таки за Україну проти путінської агресії, проти «русского мира», бо Україна - їхня рідна земля, рідна Батьківщина і чужинця з «русским миром» вони тут не потребують.
...Заради правди. На фронті своя мова - мова залпів і вогню,мова кулеметних черг. Достатньо побратимам погляду, жесту... Без слів усе второпають...
Мало хто в Галичині зробив зауваження, що ти розмовляєш російською. Навіть у побутовому спілкуванні один розмовляє українською, а інший - російською. І всі один одного добре розуміють.
Нарешті, з початком повномасштабної російської агресії, нової хвилі війни, у багатьох магазинах Червонограда з'явилися вивіски: «У нас спілкуються тільки УКРАЇНСЬКОЮ!». Тим паче, що в Україні українська є державною мовою!
Дістало... Втім, не йдеться про те,, що всі російськомовні (чи то росіяни) погані. Люди всюди є люди, і різні. Кожна людина - особистість зі своїм характером, культурою (навіть набутою від предків), уподобаннями, вихованням, мораллю, совістю...
Отакі ми, галичани!
Бережімо українську мову!
Тарас ЛЕХМАН, м. Червоноград

МЕТАЛОБРУХТ

Люблю анекдоти... Хоча зараз не до сміху. Росія розпочала війну проти суверенної миролюбної України. Та таки деякі з них не тільки звеселяють, дають можливість на мить «розслабитися», полишити погані думки, а й вселяють надію, оптимізм, підбадьорюють. Особливо люблю одеські анекдоти з їх вишуканим, витонченим, замислуватим гумором і водночас з глибокою іронією.
Один з них чув уже кілька разів від своїх друзів. Переповім:
- Рекламне оголошення у газеті. «Одеський металопереробний комбінат скуповує від населення російський військовий металобрухт (чорні і кольорові метали). Платимо ДОРОГО! Доставка - наша! Відразу розраховуємося готівкою! Телефонуйте...».
Власний коментар: не знаю, чи є в Одесі металопереробний комбінат, але в Україні вже вдосталь назбиралося російського військового металобрухту... Слава Українській Армії!
Записав Маркіян ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 19.03.2022 > Тема "З потоку життя"