Версiя для друку Обговорити в форумi

Історична драма на три дії та шість картин
(Продовження. Початок у «КС» №3)

Картина шоста
 Знову веранда, двір, далі альтанка під тінистими липами. Здалеку чується пісня «Ой під вишнею, під черешнею, стояв старий з молодою, як із ягодою». На веранді Настя з Уляною. На столі квас, вареники, сирники, сметана і… матрьошка та самовар зі чоботом.

 НАСТЯ. Якась пісня придуркувата. І хто там так виводить? Дізнаюсь – чортів усиплю!
 УЛЯНА. Гарна пісня. Ніби про мене.
 НАСТЯ. То що, дочко, вирішила?
 УЛЯНА. (Різко). Не люблю я Толстого, мамо. І не покохаю. Він мені осоружний.
 НАСТЯ. Та зрозумій, доню, ставши його дружиною, ти купатимешся у добрі, як оці вареники в маслі.
 УЛЯНА. Не хочу таких вареників. Пожалійте мене, матінко. (Схлипує).
 НАСТЯ. Та втовкмач у свою голівоньку нерозумну: ти станеш панею, графинею, житимеш не в цій глушині – Глухові, а в Москві чи Санкт-Петербурзі. Ти увійдеш в коло тамтешньої знаті. У тебе буде безліч шанувальників. Ти тільки уяви, доню! Ех, була б я на твоєму місці… (Безнадійно зітхає).
 УЛЯНА. Не хочу. Мені це не потрібно. Толстой мені в батьки годиться…
 НАСТЯ. (Сердито). Знаю твою причину – Карпо тобі памороки забив. Доведеться його відправити кудись на війноньку.
 УЛЯНА. (Жахнувшись). Матінко, ви цього не зробите! Інакше мене ніколи не побачите!
 НАСТЯ. (Лагідно). То я пожартувала. Хоча варто було б… Одначе, хай живе. (Підсувається, пригортає до грудей Улянину голівку). Я от що хочу тобі сказати: сам самодержець, його пресвітла величність Пьотр Алєксєєвіч освячує твій шлюб з Толстим. Така честь! Така царська ласка!
 УЛЯНА. А я не хочу, мамо, за оте опудало в «триуголці» заміж.
 НАСТЯ. Зрозумій, сам цар дбає про твоє благополуччя. В посаг отримаєш маєтки, млини, села! Тільки тобі усміхається таке щастя.
 УЛЯНА. (Відсторонюється від матері). Мамо, то виходьте самі заміж за оті чужі млини, хутори, садки та ставочки!
 НАСТЯ. (Підскакує, мов ужалена, руки в боки). Ти що собі дозволяєш, дочко?! Як із матір’ю розмовляєш? То знай: буде так, як я сказала! Через два місяці станеш графинею! А подорослішаєш, ще й спасибі скажеш! (Заходить у дім, грюкнувши вхідними дверима).

 На веранду входять гетьман, Толстой і Андрій. Забачивши їх, з двору підбігає Ярка і падає на східцях до ніг Скоропадського.

 ЯРКА. Ясновельможний пане гетьмане, прошу помилувати і відпустити Павла! Не відправляйте його на канали! Він не винен! Я його дуже люблю, а він мене… Простіть мого Павлика!

 Уляна підходить до Ярки, намагається її підвести.

 УЛЯНА. Підведись, подруженько. (І до гетьмана). Прости його, тату, заради їхньої любові. Дуже прошу!
 ГЕТЬМАН. (Дивиться на Андрія). Як ти на це дивишся, пане полковнику?
 АНДРІЙ. (Загадково пошкріб потилицю, розправив вуса, обійняв за плечі Толстого). Треба подумати.
 УЛЯНА. Ясновельможний мій дядечку, простіть Павла. Прошу. Це ж так просто. Я ладна виконати будь-яке ваше прохання чи доручення.
 АНДРІЙ. Гаразд. Прощу, але за однієї умови. Якщо моє слово – закон, то й твоє таким має бути. Так?
 УЛЯНА. Так, дядечку.
 АНДРІЙ. (Підморгнув Толстому). Прощу того охломона, якщо ти, люба моя племінничко, подаси рушники графу Толстому.
 УЛЯНА. (З жахом в очах по черзі дивиться на всіх, з мольбою зупиняє погляд на гетьманові). Таточку! Рідненький! Що ж ви зі мною робите?!
 АНДРІЙ. То яким буде твоє словечко, Уляночко?
 УЛЯНА. Не губіть мене! Змилуйтесь!
 НАСТЯ. Донечко, ніхто тебе не збирається зобижати. Ми тільки добра тобі хочемо. Правда, брате?
 АНДРІЙ. Істинно так! Ми ж твоя рідня!
 ГЕТЬМАН. Тобі вирішувати, дочко.
 АНДРІЙ. То яким буде твоє слово?
 УЛЯНА. (Після довгої паузи). Якщо ви всі цього хочете, подам рушники. (Впала на лаву навпроти матрьошки, самовара з чоботом на столі і заридала, потім повільно підвелася і штурхонула матрьошку на підлогу). Як я тебе ненавиджу! (Матрьошка тріснула, з неї вивалилася інша, а з тієї ще одна). Ненавиджу!
 НАСТЯ. (Вискакує з будинку, підбігає до Уляни, обіймає). Уляночко, яка ж ти в мене молодчина! Але навіщо ти розбила матрьошку? Тож дарунок із самої Московії...
 УЛЯНА. Яка я нещасна, мамо…
 НАСТЯ. Не переживай, ми полагодимо ту матрьошку, буде як нова.
 УЛЯНА. А хто мою душу полагодить? Хто?
 ЯРКА. (Кидається до Уляни). Ходімо, гетьманівно, в дім. Ходімо, Уляночко, там затишніше. Полежиш, відпочинеш.

 Ярка заводить Уляну в будинок.

 НАСТЯ. От усе й вирішилося! Слава Богу! Дякую тобі, брате, за допомогу! (І до Толстого). Пьотр Пєтровіч, ви задоволені?
 ТОЛСТОЙ. Канєшно. Іначе і бить нє можєт. Желаніє єго вєлічєства надлєжит ісполнять любой ценой.
 НАСТЯ. Тож після Покрови Пресвятої Богородиці ми вас і повінчаємо з Улянкою. І весілля таке забабахаємо – вся Гетьманщина вік пам’ятатиме. Так, пане гетьмане?
 ГЕТЬМАН. (Сумовито). Якщо є добра згода молодят, то я не проти.
 НАСТЯ. Слава тобі, Господи, що напоумив мою донечку!
 ГЕТЬМАН. (Сердюкам за сценою). Наказую негайно випустити Павла. Негайно!
 АНДРІЙ. (Нишком штовхнув ліктем Толстого в бік). Ну, графе, таку справу обмити треба. (Поглядом вказав на альтанку).
 ТОЛСТОЙ. С прєогромнєйшім удовольствієм.
 АНДРІЙ. (Командирським басом у бік дверей). Ярко! Все, що треба, нам у бесідку! Чуєш?

 З будинку голос Ярки: «Чую, ясновельможний пане!». Андрій і Толстой ідуть до бесідки. Залишилися Гетьман і Настя.

 НАСТЯ. Іване, наша дочка стане графинею! Яке то щастя! І це завдяки Андрієві.
 ГЕТЬМАН. Як на мене, то ти маєш дякувати Павлові.
 НАСТЯ. За що?
 ГЕТЬМАН. (Лукаво). За те, що з’їздив по пиці твого братика-п’яничку. Хорошу гулю Павло змайстрував. Ха-ха!
 НАСТЯ. І все ж, якби я була на твоєму місці, відправила б того Павла до чорта в зуби, до війська. А разом з ним і Карпа, через якого наша донька побивається.
 ГЕТЬМАН. Слава Богу, ти не моєму місці. А то б усю Україну цареві під ноги кинула за якісь привілеї. І моя тобі порада: перестань бути такою злопам’ятною і знущатися з українців, як мокшанка. Інакше вони тобі помстяться. Вже й так на нас вовками дивляться.
 НАСТЯ. Не помстяться! Війська Петра Алєксєєвіча поряд, захистять! Он тільки в нашому Глухові два полки драгунів. І в інших містах Гетьманщини. Цар в обиду не дасть! Так що заспокойся, мій гетьмане, і живи у своє задоволення.
 ГЕТЬМАН. Знаю, як цар «захистить»… Згадай Батурин, Кодню, Січ… «Захистить»… Ти думай, що мелеш!
 НАСТЯ. Іване, якщо ти не здатен навести порядок у своїй вотчині, то це за тебе зробить його вельможність.
 ГЕТЬМАН. (З досадою). Ти міркуєш, як московка, а не українка.
 НАСТЯ. Та хоч глечиком мене назви. А я робитиму так, як вигідно мені та моїй родині! Решта мене не цікавить.
 ГЕТЬМАН. (Безнадійно змахнув рукою). Та що з тобою говорити! Піду до доньки.

 Гетьман входить у будинок, та за хвилину повертається.
 
 ГЕТЬМАН. (Стривожено). В хаті немає ні Уляни, ні Ярки.
 НАСТЯ. Мабуть, десь прогулюються.

 В цей час Павло на руках вносить Уляну. Ярка притримує її голову.

 НАСТЯ. А це що за маскарад?!
 ГЕТЬМАН. (Відсторонює Настю, кидається до Уляни). Донечко, рідненька, обізвися! Що з нею?
 ЯРКА. Та Улянка… як вам сказати, на конюшні петлю собі на шию накинула.
 ГЕТЬМАН. Відкрий оченята, донечко.
 НАСТЯ. (До Ярки). А де ти була, стерво?
 ЯРКА. Улянка відпустила мене до Павла, якого от-от мали звільнити. І коли ми повернулися на конюшню, побачили Улянку зі зашморгом. Павло швидко її звільнив. Вона жива, ясновельможна пані гетьманова. Тільки слаба.

 Ярка біжить на веранду, повертається з глеком, з нього плескає воду на личко Уляни. Дівчина повільно піднімає повіки.
 
 ГЕТЬМАН. Навіщо ти це зробила, донечко? Ми ж тебе усі так любимо.
 УЛЯНА. Тату, а мені все одно – чи заміж іти, чи вішатися. Робіть зі мною, що хочете. Хоч убийте.
 НАСТЯ. Та що ти таке говориш, доню?! Господи, настанови її на шлях істинний! Уляночко, от вийдеш заміж, станеш графинею і заживеш, як тобі захочеться.
 ГЕТЬМАН. Та припини фарисействувати, Насте! Бридко слухати!
 УЛЯНА. Павле, опусти мене на землю. Дякую тобі за все.
 ПАВЛО. Улянко, а давай ми з Яринкою тебе до покоїв віднесемо.
 УЛЯНА. Спасибі. Я сама дійду. Ходімо, Ярочко.
 ЯРКА. Обережненько. Отакечки. Так.
 
 За ними рушають і гетьман та Настя. Павло подався на конюшню.
 
 УЛЯНА. (До Ярки). Ходімо. А більше нікого не хочу бачити. (Помітивши, як від альтанки поспішають Андрій і Толстой). Ярочко, гайда швидше.
 
 Зникають у будинку.
 
 ГЕТЬМАН. (До Насті). Через твоє сватання ледве доньку не загубили.
 НАСТЯ. Нічого страшного. Трохи побрикається, а з часом дякуватиме.
 АНДРІЙ. (Пдходить з келихом у руці, такий же келих і в Толстого). Гетьмане, щось із Улянкою трапилося?
 НАСТЯ. Та дрібниці! Голова у дівчини трохи запаморочилася. Знаєте, скільки хвилювань перед весіллям.
 ТОЛСТОЙ. Слава Богу! А то я грєшним дєлом подумал, что нє смогу виполніть поручєніє государя.
 АНДРІЙ. Не переживай. Виполнішь і перевиполнішь! Ги-ги! Петре Петровичу, все йде як по маслу! Ходімо до альтанки та хильнемо за здоров’я твоєї нареченої. Як бачиш, життя прекрасне! Душа веселитися хоче! (Повагом віддаляються у напрямку альтанки).
 ТОЛСТОЙ. То может позовьом моіх хорісток? Там такіє дєвочки-пріпєвочкі!
 АНДРІЙ. Та ні, друже. Ваші танці та пісні такі шумливі й пискляві – аж плакати хочеться. А от від наших душа співає. Давай краще покличемо наших піснярів та танцюристів.
 ТОЛСТОЙ. (Трохи повагавшись). Хорошо, но прі условіі: на свадьбє будут только наші московскіє пєсні. Сам понімаєшь, приєдут високіє гості із Московіі. Ім надо показать, што тут, в Малоросіі, почитают і любят нашу культуру, наші песні і пляскі.
 АНДРІЙ. Що ж, по руках! Як скаже жених, так буде! Я Настю про це попереджу.
 ТОЛСТОЙ. А гетьмана?
 АНДРІЙ. Не заморочуйся. Гетьман зробить так, як скаже Настя. (Кричить за сцену). Гей, музики, ану ушкварте гопачка та заспівайте щось веселеньке! (Знову наповнює келихи). Вип’ємо, зятю, та знову наллємо за нашу рідню, за Настю, за Малоросію у Московії та за нашого мудрого царя-батюшку! Кровозмішування – треба ж таке придумати…
 
 За сценою заграли музики, залунала після «Ой дівчино, шумить гай». І тут на середину двору виходить Настя.
 
 НАСТЯ. (Дуже голосно, змішуючи українські і московські слова). Господа і панове! Сьогодні у мене велике свято! Тобто празднік! Моя донечка Улянка дала согласіє на брак с іменітим Пєтром Пєтровічєм Толстим! (Вказує на нього). Прошу любить і жаловать! Він прибув не сам, а з хористками, коробєйнікамі, весьолимі рєбятамі. Зараз вони прямо тут, перед вами, покажуть свою удаль! Прошу!
 
 У дворі забриніли балалайки, цимбали і гуслі. За сценою затихає українська пісня. Дівчата в кокошниках співають частушки, крутяться в танці. Здалека за усім цим спостерігають челядники.
 
 ТОЛСТОЙ. Вот єто по-нашєму! Ай да молодци! (Підходить до Насті). А давай покружимся, тьоща моя дорогая!
 НАСТЯ. С прєвєлікім удовольствієм!
 АНДРІЙ. І я з вами! Веселитися, так веселитися!
 
 Схоже, йому напідпитку все одно, як танцювати: то ляскає по-москальськи халяви чобіт, то підстрибує. Уже й забув, що тільки-но домовлявся з Толстим, коли та які пісні співатимуться. Йде на веранду, хапає матрьошку і кружляє у парі з нею. Спотикається, валиться на клумбу. Починає підводитися, хапається за віття червоної калини й обламує разом з ягодами. А матрьошка стоїть і, здається, сміється.
 
 ГЕТЬМАН. (Виходить на веранду, опирається руками на перила, сумно дивився на те видовище). Яка мішанина! Суцільний розгардіяш! І так на всій Гетьманщині. Кінця-краю тому не видно. Тьху, нечиста сило!.. Де ти в Бога взялась на нашу голову?.. І як її вигнати з України? Ех, Насте, Насте…
 
 ЗАВІСА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 25.02.2022 > Тема "Душі криниця"