Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ЗБЕР╤ГАТИ КУЛЬТУРУ ТА ТРАДИЦ╤╥ УКРА╥НИ»
Глава ╢вроком╕с╕╖ одягла вишиванку на знак п╕дтримки укра╖нц╕в.


ВИШИВАНКА - НАШ СВЯЩЕННИЙ ОБЕР╤Г НА Ц╤Й В╤ЙН╤
Президент Володимир Зеленський прив╕тав укра╖нц╕в з Днем вишиванки.


ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ
Христос воскрес – воскресне Укра╖на!


П╤Д ТВОЮ МИЛ╤СТЬ!
Кожного Богослуж╕ння ченц╕ Кристиноп╕льського монастиря отц╕в-васил╕ян, параф╕яни монастирсько╖...


ЗРУЙНОВАН╤ ГН╤ЗДА
19 березня, за церковним календарем, день священномученик╕в в Амор╕╖. У народ╕ його називають...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 21.01.2022 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 21.01.2022
ДО 80-Р╤ЧЧЯ ╤ВАНА НИЗОВОГО. ПОЕЗ╤╥

3 с╕чня 2022 року виповнилося 80 рок╕в в╕д дня народження ╤вана Даниловича Низового – укра╖нського поета-ш╕стдесятника, проза╖ка, публ╕циста, журнал╕ста, просв╕тянина, громадського д╕яча.
Кримська Св╕тлиця з Криму пропону╓ сво╖м читачам поез╕╖ ╤вана Даниловича Низового, люб'язно надан╕ для публ╕кац╕╖ донькою поета Лесею Низовою.
Початок публ╕кац╕╖ в 52 числ╕ тижневика за 2021 р╕к.

* * *
Не кожен спос╕б досягти
Мети
Ста╓ реальним,
Одначе ж виявився ти
Метким
╤ ген╕альним
Фальсиф╕катором под╕й,
Гадок ╕ передбачень
Вс╕ляких,
Кинувши у б╕й
К╕нноту звинувачень,
Брехень п╕хоту
╤ пл╕ток
Загони диверс╕йн╕,
Наоб╕цявши гор╕лок
╤ видавши потр╕йн╕
«Аванси» кожному тому,
Хто кинеться на «штурму»,
На цю, останню вже «штурму»,
П╕д голосисту сурму.
О, мить ╕стор╕╖!
О, дух
Вс╕х посполитих рушень!
О, побиття ц╕пками мух!
О, почуття придушень
Сил супротивних!
Наче сон:
Кипить юрба-колона,
Чорн╕╓ спереду Гапон
З лицем Наполеона;
Зус╕ль зб╕га╓ться народ,
На все смор╕дне ласий:
З яких нагод переворот?
Чому повстали маси?
╤, роздивившися затим,
Як дим розв╕явсь,
Люди
Побачили:
Хто був «святим» –
У того лик ╤уди!

Ф╕нал побо╖ща такий:
Попо╖ще трапезне,
Гапон «хилятиме»,
Поки й
У р╕дний витверезник
Потрапить;
В╕йсько поповзе
Додому,
А проснеться –
До л╕кт╕в руки обгризе,
Сльозами об╕лл╓ться...

1998

 

* * *
При бажанн╕ можна об╕лити
Найчорн╕ше,
Що усп╕шно й робиться,
А правдиве все
Св╕домо гробиться
╤ стають героями бандити.

На стол╕ття зрадниками стали
Гетьмани:
Мазепу ╕ Виговського
Брудом облили –
Народ прикоськали,
Кастрували й пам'ять в╕д╕брали.

В╕рного Петлюру вбили п╕дло,
Ще п╕дл╕ш розправились з Бандерою
╤ комун╕стичною химерою
М╕й народ перетворили в бидло.

Ще й сьогодн╕ правлять нами ╤роди,
Виродки з трибуни розпинаються
За народ…
А сам народ тиня╓ться
Поп╕д тинню.
Й розучився в╕рити.

05.01.1999

 

* * *
Останню переходимо межу…

Сьогодн╕ ми розд╕лен╕ межею
На р╕вн╕ дв╕ частини.
Я сиджу
╤ще по сей б╕к –
Осен╕ ╕ржею
Роз’╖дена душа…
А по той б╕к,
На цвинтар╕ н╕мого супокою,
Лежать найкращ╕.
╥х ╕з року в р╕к
Все б╕льша╓.

Л╕нивою р╕кою
Тече життя – останн╕х вимива
З╕ свого русла
╤ в╕дносить в Лету.

А що мен╕ лиша╓ться?
Слова.
Думки сумн╕
Та чай п╕д сигарету,
Та в╕дчай самоти,
Та в╕дчуття
Свого – уже близького – переходу
Через межу,
В дов╕чне небуття,
В небачену,
            в незв╕дану свободу…

╤ще сиджу по сей б╕к.
Ще лежу
В трав╕ густ╕й
П╕д б╕лим весноцв╕том,
Тривожно споглядаючи межу
М╕ж нашим
            ╕ не нашим-нашим
                                    св╕том;

╤ дорожу останн╕м:
Цим листком
Пожовклим,
Цим димком в╕д сигарети,
╤ цим рядком –
Вузесеньким м╕стком,
Що ним пройти спроможн╕
Лиш поети…

05.01.1999

 

* * *
До всього маю
Ще дванадцять справ:
Готую на Р╕здво
Дванадцять страв.
╤ кожна страва
Ма╓ смисл ╕ знак,
Св╕й особливий
Небуденний смак…

Дванадцяти апостолам кажу:
«Я прад╕д╕вський звичай бережу!
Хоч злигодн╕ так╕ ж,
Як до Р╕здва,
Та я спроможусь витворить дива:
З картопл╕,
╤з вишень ╕ сушок-груш
Зварю вечерю на дванадцять душ,
Покращу хоч на мить
Дванадцять доль
Людей ╕ зв╕р╕в, птах╕в ╕ тополь.
На покуть, п╕д ╕кони –
Г╕мн життю! –
Поставлю золоту святу кутю,
Перехрещусь,
Покличу весь наш р╕д
На свят-вечерю:
Д╕да – напер╕д,
П╕д образи,
Бабусю – л╕воруч,
╤ маму – справа…
Кругле, мов обруч,
Родинне коло
М╕й онук замкне,
А в кол╕ – вс╕,
Хто раду╓ мене:
Дружина, донька
(Нав╕ть блудний син
Прилине,
Н╕би янгол,
З верховин);
Сестра моя сивесенька
З д╕тьми
Й онуками
(Не сироти вже ми!);
М╕й батько
(То дарма, що комун╕ст!)
Р╕здво сьогодн╕ визна╓
╤ п╕ст
Й не буде святотатствувать
Перстом
Межи двох пальц╕в
Та й перед Христом…»

Багацько сл╕в
Я мовчки прокажу
Апостолам –
Вони простять олжу,
Бо ж голодом заморений
М╕й д╕д,
А всл╕д йому
П╕шов увесь м╕й р╕д
У потойб╕чний,
Кращий з╕ св╕т╕в…

Я дуже р╕д з╕брати св╕й хот╕в!
Я дуже… дуже г╕рко
При кут╕
      заплакав,
                може,
                     вперше у житт╕…

06.01.1999

 

* * *
Сво╖ гр╕хи
Я вже не замолю,
Бо – немал╕,
А я часу не маю –
Я знаю,
Що не випишуть до раю
Перепустку.
Тож муки вс╕ стерплю
В пекельному чистилищ╕.
Нехай
Мене катують
(Мало ж катували
На св╕т╕ ц╕м –
На частки розривали!)…

От╕,
Що катували,
Й п╕дуть в рай!

З╕грай мен╕, недоле, гопака –
Не скаржусь я, що доля отака.

06.01.1999

 

* * *
Так хочеться пожити
                           ще хоч мить,
Подовжену, несп╕шну –
Ще ж я мушу
В╕д чорноти
              паскудника в╕дмить,
Аж до ребер –
Щоб висв╕тлити душу
До первозданних вияв╕в,
До дна,
Аж до ╖╖ Господнього начала,
Щоб, т╕ло полишаючи,
Вона –
Вже янгольська –
В╕д жаху закричала!

1999

 

* * *
В держав╕ р╕дн╕й,
Мов у вигнанн╕,
В стих╕╖ ринку ╕ чужо╖ мови
Живу,
Сховавши мр╕╖ осяйн╕
П╕д хмарно-грозов╕ нависл╕ брови.
Як╕ ж вони важк╕! Яка ж гроза
Ча╖ться в них, густ╕╓ чорнотою,
Яка з-п╕д них небачена сльоза
Ще викотиться
                     брилою
                              сто-
                                   тон-
                                        ною?

1999

 

* * *
Я ╓сть н╕хто.
Мо╓╖ правди колос
Не визр╕в до зерна –
Згор╕в на пн╕.
Мо╓му горлу перетнули голос,
Мою сльозу потоптано в багн╕.

Який народ – отой, що на базар╕
Забув ╕ мову, ╕ п╕сн╕, ╕ см╕х,
Отой,
Що, наплодивши яничар╕в,
Так возлюбив ╕ пряник, ╕ бат╕г?!

То – не народ!
То вилюдн╕ла маса,
Безлика незл╕чим╕стю личин,
Що здатна в╕дгукнутись
                           лиш на гасла
Дорешти знеособлених Тичин.
╥м чорний хл╕б
╤ п’ю прот╕чну воду,
Завжди готовий
                 слабих пожал╕ть,
Не хочу бути
                    сином я
                                народу,
Що, на кол╕на вклякнувши,
Сто╖ть
Перед н╕кчемним
                власником посади
╤ крад╕╓м народного добра…

Про це не хочу нав╕ть ╕ писати,
Щоб не сквернити чесного пера!

1999

 

* * *
Кому ж в╕ддати булаву
Й буланого коня?!
Цей головою на главу
Слабий – не здоганя…

А цей на «зоряну» Москву
Все молиться щодня…
Кому ж в╕ддати булаву
Й буланого коня?!

А той, дарма, що на плаву,
Без принцип╕в – матня…
А той вола╓: «Сам живу!
А ваше все – бридня…»

А к╕нь скубе соб╕ траву,
Стременами дзвенить,
╤ крапле дощ на булаву,
Що в пилюз╕ лежить.

1999

 

* * *
Я селюк, сирота-с╕рота
╤ радянсько╖ школи вигнанець…
«Хто ╓си? Що ╖си?» –
Мене доля пита,
Я ж кажу ╖й:
«Поет-самозванець!».

Гумано╖д –
Я з гумових вил╕з чоб╕т,
╤з куфайки
Вужакою
Вислиз,
╤ мене не склював
                   по-хижацькому
                                       св╕т –
Над╕ мною ж бо янголи висли!

Я живу-доживаю –
Н╕чий!
Всюди гнаний,
Як той с╕романець –
Страхолюдний блукалець н╕чний…
Я ж – поет-самозванець!

1999

 

* * *
Маю те, що маю:
Переймаю
Вольний в╕тер
(Господи, прости
╤ спаси!..).
Коня соб╕ не маю,
А до С╕ч╕ ж три стол╕ття –
Кр╕зь колюче тернов╕ття
Без коня не добрести!
Все хрести –
Печальн╕ наш╕ в╕хи
Через кожн╕ дв╕ чи три
Версти,
Та сумн╕ п╕сн╕ так╕ –
Для вт╕хи…
Прад╕д пив – я прохмеляюсь,
До Вкра╖ни продираюсь
Через терни ╕ хрести…

2000

 

* * *
Я – всетерплячий.
Я д╕ждусь години
Прозр╕ння тих,
За ким душа болить,
Хоча вони мен╕ в найтяжчу мить
Сво╖ байдуж╕ показали спини.
Я вс╕м прощу.
Я не в╕зьму на кпини,
Аби хоч так за зраду в╕домстить, –
Перемовчу,
Не стану говорить,
Рад╕тиму
         в╕дродженню
                        людини.

2000

 

* * *
Зверху – шар, ╕ знизу – шар,
А м╕ж ними – я, прошарок.
Верхн╕м – жир, а нижн╕м – жар,
А мен╕ – пахт╕нь в╕д шкварок.

Зверху – влада, а внизу –
Смертний б╕й електорату,
╤ до дзоту я повзу,
Стиснувши в зубах гранату…

2000

 

* * *
Уже й не знаю,
Хто страшн╕ший ворог:
Москаль,
Чи доморощений хохол,
Чи той,
Хто п’╓ гор╕лку по Сиб╕рах,
Чи цей,
Що носить тризуб на погонах
╤ люто проклина╓ р╕дну мат╕р,
Бо ж не так╕ зварила галушки?!

2000

 

Р╤ДНА МОВА

Уривок

Укра╖нська мова – синтез
Кров╕, поту ╕ зор╕.
Зневажають ╖╖ сит╕,
Плачуть нею злидар╕.
Нею плачуть ╕ см╕ються
Слобожанськ╕ солов’╖,
Нею лають, як нап’ються,
Р╕дну мат╕р холу╖...

Мова-п╕сня в╕д колиски
Супроводжу╓ мене:
Хвилесплески, сонцебризки,
Всенебесне, всеземне
По╓дналися в ц╕й мов╕ –
Найкоштовн╕ш╕ слова
Залягли в ╖╖ основ╕,
А основа ж – в╕кова!

2000

 

* * *
Який доконечно брехливий
Цей св╕т! Чому ж я не брешу
Про те, що безм╕рно щасливий
╤ св╕т ощасливить сп╕шу?

А м╕г би – амб╕тний, примхливий,
Цей св╕т полюбля╓ лапшу…
╤ справд╕, я був би щасливий,
Пов╕ривши в те, що брешу:
Н╕чого не винен н╕кому,
Н╕що не пече й не болить
Й на радощах рому – не брому –
Годиться не скупо налить…

К╕нця не боюсь – не лякливий,
╤ все ж я не раз говорив,
Що був би ╕ справд╕ щасливий,
Якби сам себе обдурив.

2000

 

* * *
За сивим овидом – вода
Така блакитна ╕ прозора,
Та в н╕й та╖ться непокора,
Що ц╕лий Всесв╕т розгойда
╤ захлине.
Новий потоп
Поглине нав╕ть Арарати.
Не буде Ноя –
Рятувати
Останки Аз╕й ╕ ╢вроп.
За сивим овидом – б╕да,
Яко╖ людство не бо╖ться,
Та в н╕й планетна смерть та╖ться –
Часу свого лиш дожида.
Себе самого я злякав,
Уяв╕ хвор╕й давши волю.
Мовчу. Закушую до болю
Свого дурного язика.

2000

 

М╤Ж ╤НШИМ

Сп╕льник╕в – тьма.
Однодумц╕в – нема.
Лиш на базарному р╕вн╕
╤ взагал╕,
Й зокрема,
Вс╕ ми п╕д Богом р╕вн╕.

╢ ф╕лософ╕я вчинку
╤ ╓
Дух,
Що з час╕в Сократа
Силу приреченому да╓
Не пом╕чати ката.

╢ сп╕вчуваюч╕ «захисники»...
Та,
Лиш д╕йде до страти,
Не подадуть руки
Жертв╕
         П╕лати.

Я – за прав╕чний оплот
Р╕вност╕, вольност╕ й миру:
Лишень достойникам –
Ешафот,
Лише н╕кчемам –
Сокиру!

2000

 

* * *
Душа пустошилась –
╥╖
Нещадно так використали
Чуж╕ «пророки»
╤ сво╖
В едем грядущий
Зазивали...

Душа боролася –
Вона
Впиралася ╕ не хот╕ла,
Щоб нею клята чужина
Всезнищувально волод╕ла...

Душа не впала –
З-п╕д ру╖н,
Кр╕зь в╕ков╕ глобальн╕ жертви,
П╕д великодн╕й в╕щий дзв╕н
Вона виборсу╓ться вперто;
Вона ╕ще зазна╓ втрат
В цей час недосв╕ту –
Над нею
Ще збиткуватиметься брат,
Який возн╕сся над р╕днею...
Та в недодушен╕й душ╕
Така в╕дроджу╓ться сила!
╤ западеться в спориш╕
Ганьби прав╕чно╖ могила...

2000

 

* * *
Вс╕ ярлики позн╕мали з неб╕жчика –
Голий
Перед Господн╕м престолом постав дисидент –
Та, очевидно, то був неурочний момент:
Праведний суд в╕д престолу його «в╕дфутболив…»
Сам Вельзевул обома ухопився руками
За дисидента:
«Невстр╕йливий – так я ╕ знав!..»
Взяв та й обв╕шав сердегу ╕знов ярликами
╤ з╕ стаб╕льного пекла ганебно прогнав.
Так ╕ манджа╓ сердега м╕ж пеклом ╕ ра╓м,
Втративши зопалу в╕чне тяж╕ння земне…
…Смерть – лише мить,
╤ з полегшенням ми помира╓м
Раз ╕ назавжди…
А дал╕ – безсмертя страшне.

2001

 

* * *
Вже мо╖ опоненти в прям╕м розум╕нн╕
З’╖ли зуби дорешти –
Не вкусять зн╕чев’я...
Та ╕ сам я зн╕кчемився геть-бо в кор╕нн╕
╤ здр╕бн╕в у нас╕нн╕ –
Всм╕хаюсь лиш чемно
Й р╕дкозубо самому соб╕...
Це ж до смерт╕
Недалечко вже йти
╤ мен╕, й антиподам:
Я засну п╕д хрестом,
Опоненти ж уперт╕ –
П╕д зв╕здою...
╤ в цьому м╕ж нами незгода!

2001

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 21.01.2022 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23876

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков