Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ЗБЕР╤ГАТИ КУЛЬТУРУ ТА ТРАДИЦ╤╥ УКРА╥НИ»
Глава ╢вроком╕с╕╖ одягла вишиванку на знак п╕дтримки укра╖нц╕в.


ВИШИВАНКА - НАШ СВЯЩЕННИЙ ОБЕР╤Г НА Ц╤Й В╤ЙН╤
Президент Володимир Зеленський прив╕тав укра╖нц╕в з Днем вишиванки.


ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ
Христос воскрес – воскресне Укра╖на!


П╤Д ТВОЮ МИЛ╤СТЬ!
Кожного Богослуж╕ння ченц╕ Кристиноп╕льського монастиря отц╕в-васил╕ян, параф╕яни монастирсько╖...


ЗРУЙНОВАН╤ ГН╤ЗДА
19 березня, за церковним календарем, день священномученик╕в в Амор╕╖. У народ╕ його називають...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 21.01.2022 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 21.01.2022
ГЕТЬМАНША
В╕ктор Стус

╤сторична драма на три д╕╖ та ш╕сть картин

 ╤сторична драма «Гетьманша» в╕добража╓ под╕╖, як╕ в╕дбувалися в Укра╖н╕ за час╕в гетьманування ╤вана Скоропадського, зокрема у 1718 роц╕. Головна геро╖ня Настя, дружина гетьмана, уособлю╓ в соб╕ т╕ сили, як╕ п╕сля Полтавсько╖ битви 1709 року призвели Гетьманщину до занепаду ╕ остаточно╖ втрати незалежност╕. Гетьманша готова на все заради власно╖ вигоди та збагачення. Вона на вимогу Петра ╤ вида╓ зам╕ж свою п’ятнадцятир╕чну доньку за пристаркуватого московського вельможу. Змушу╓ гетьмана йти на порушення закон╕в та моральних усто╖в. Ус╕ ц╕ перипет╕╖ навколо того сватання, представленого у п’╓с╕, в дечому перегукуються з процесами, що в╕дбуваються й нин╕ в Укра╖н╕. Помилки ╕ гр╕хи минулого негативно позначаються на житт╕ сьогодн╕шн╕х укра╖нц╕в. Несправедлив╕сть, нер╕вн╕сть, корупц╕я, моральна деградац╕я, б╕дн╕сть – ось те, з чим вони стикаються щодня. ╤ якщо ц╕ явища не здолати зараз, вони перекинуться й на майбутн╕ покол╕ння.

 Д╕йов╕ особи
 
╤ван Скоропадський – гетьман Л╕вобережно╖ Укра╖ни, безвольний п╕дкаблучник
Настя – його дружина, владолюбива, хитра, жад╕бна
Уляна – ╖хня п’ятнадцятир╕чна донька
Андр╕й Маркович – брат Наст╕, бабник, п’яничка
Ярка – поко╖вка Уляни
Павло – коханий Ярки, конюх
Пьотр Толстой – жених Уляни, граф
Фед╕р Протасов – боярин, царський резидент на Гетьманщин╕
Шатун – слуга Толстого
Христя – донощиця Настина
В╕йськовий обозний
Н╕жинський полковник
Полковники
Джура
Укра╖нськ╕ сп╕ваки ╕ танцюристи
Московськ╕ сп╕ваки

Д╤Я ПЕРША
Картина перша
 Глух╕в, к╕нець серпня 1718 року. Ма╓ток гетьмана ╤вана Скоропадського. Просторий дв╕р, посередин╕ клумба з пишноцв╕тами та кущем калини. Поодаль за клумбою р╕зьблена бес╕дка п╕д кронами густих лип. На веранд╕ за широким столом гетьман полудну╓. Здалеку доносяться урочист╕ церковн╕ передзвони. За сценою чу╓ться гучне «Тпру-у-у!» ╕ скрип карети. Гетьман рвучко п╕дхоплю╓ться ╕, тримаючись за перила, спуска╓ться сх╕дцями у дв╕р. Назустр╕ч йому посп╕ша╓ дружина Настя, весела, усм╕хнена, бадьора, у вишиванц╕ та високому золоченому кокошников╕, в руках велика розмальована матрьошка.
 
 ГЕТЬМАН. Нарешт╕! В╕таю тебе, моя господине, на р╕дн╕й земл╕! (Кланя╓ться). Як ╖халося? Натряслася либонь, мо╓ золотце? От нутром в╕дчував, що ти сьогодн╕ прилетиш ╕з Москов╕╖. А як почув церковний дзв╕н, зрозум╕в, що не помилився. (Ц╕лу╓ трич╕ в щоки).
 НАСТЯ. (См╕╓ться, гордовито задравши н╕с). Саме так Гетьманщина ╕ мусить зустр╕чати свою повелительку! Дзвонами! Поклонами! Чи правду я кажу, м╕й любий гетьмане?
 ГЕТЬМАН. (Нап╕вжарт╕вливо). Аякже! Так ╕ ма╓ бути! Адже вс╕ довколишн╕ храми на тво╓му утриманн╕, пан╕ гетьманова. Хай знають посполит╕: хазяйка при╖хала! Послухай! Як дзвони лунають! На всю Гетьманщину! До реч╕, пташко моя, що це у тебе за гн╕здо на голов╕?
 НАСТЯ. Що ти, м╕й любий гетьмане! Це не гн╕здо. Це подарунок ╖╖ величност╕ цариц╕ Катерини, дружини царя Велико╖, Мало╖ ╕ Б╕ло╖ Рус╕ Петра Ал╓кс╓╓в╕ча!
 ГЕТЬМАН. (З╕ щирим здивуванням). Ти й з нею сп╕лкувалася?!
 НАСТЯ. Атож! Яка ж вона мудра, добра та милостива! Ск╕льки ми з нею секретничали! ╤ вона подарувала мен╕ цю корону! (Крутиться перед гетьманом). Чим я не цариця?! Принаймн╕, на наш╕й Гетьманщин╕? (Втовкмачу╓ в руки гетьмана високу матрьошку). А це тоб╕ особисто дарунок в╕д самого Гаври╖ла ╤вановича Головк╕на! Спод╕ваюсь, не забув, хто в╕н?
 ГЕТЬМАН. (Невдоволено кривить губи, роздивляючись матрьошку). Спробуй забути першого канцлера Московщини…
 НАСТЯ. (Кива╓ на матрьошку). Це в╕н тоб╕ прислав як нагадування – щоб ти пам’ятав, хто в тебе начальник. Зв╕сно, окр╕м царя. Яка гарна матрьошка! Де ми ╖╖ поставимо, милий? Може, у тво╓му каб╕нет╕ в генеральн╕й в╕йськов╕й канцеляр╕╖? Щоб ус╕ полковники бачили? Дивитимуться та питатимуть: а хто це подарував? А ти: «Це сам…» Вони й присмирн╕ють.
 ГЕТЬМАН. (В’╖дливо). Мен╕ зда╓ться, ╖й м╕сце у тво╖й спальн╕. Як ╕ тво╓му кокошнику.
 НАСТЯ. Так то ж для тебе дарунок! Ти т╕льки уяви – в╕д самого…
 ГЕТЬМАН. Та год╕! ╢ в мене для не╖ м╕сцинка! Поставлю я ╖╖ б╕ля псарн╕. Може, собаки зляку менше гавкатимуть поноч╕. А то часом як розходяться – не заснеш!
 НАСТЯ. (Злякано). Та ти що, ╤ване! Не жартуй так необачно! Бо хтось донесе канцлеру – в╕н тебе з’╖сть живцем без сол╕.
 ГЕТЬМАН. Гаразд. Щось придума╓мо. Але таке нагадування мен╕ не подоба╓ться.
 НАСТЯ. (З великим здивуванням). Чому?
 ГЕТЬМАН. Як тоб╕ пояснити? З ц╕╓╖ велико╖ матрьошки вилупляться менш╕ та й розповзуться Гетьманщиною. Так я розум╕ю цей натяк. Щось царська свита недобре замишля╓. (Ставить матрьошку у кв╕тник).
 НАСТЯ. (Хапливо п╕дн╕ма╓ ╖╖, знову вклада╓ в руки гетьмана ╕ роззира╓ться довкола). ╤ване, ти як мала дитина. Ход╕мо на веранду.
 Вс╕даються за столом на веранд╕. Гетьман поряд ╕з тарелями поставив матрьошку. Налив у порцелянов╕ чаш╕ квасу.
 ГЕТЬМАН. (Подаючи чашу Наст╕). Призволяйся. Втому як рукою зн╕ма╓. А заодно розкажи, що ти привезла, окр╕м ц╕╓╖ ваг╕тно╖ баби? (Кива╓ на матрьошку, а пот╕м ще й сво╖м кухлем ╕з квасом цокнувся об ╖╖ жив╕т).
 НАСТЯ. Та год╕ тоб╕ плескати язиком! Поводишся, н╕би хлоп!
 ГЕТЬМАН. Скажи вже точн╕ше – як холоп.
 НАСТЯ. ╤ване, припини блазнювання! Краще послухай, як╕ в╕ст╕ я привезла! Це щось неймов╕рне!
 ГЕТЬМАН. Я вже ст╕льки ╖х наслухався за роки гетьманування! Через них ночами спати не можу.
 НАСТЯ. ╤ване, не перебивай! Т╕льки зручн╕ше у кр╕сл╕ вс╕дайся – щоб не впав. (Гетьман нарочито вгляда╓ться в рот дружини, злегка всм╕ха╓ться у вуса). Так от, дорогий м╕й гетьмане, наш ясновельможний володар Велико╖, Мало╖ та Б╕ло╖ Рус╕ Пьотр Ал╓кс╓╓в╕ч запропонував оженити сина московського графа Петра Толстого…
 ГЕТЬМАН. (Розчаровано). А мен╕ яке до того д╕ло? Хай жениться!
 НАСТЯ. Воно то так. Т╕льки вгадай, на кому в╕н хоче одружити того графського синка?
 ГЕТЬМАН. Я ж тоб╕ сказав: мене це не обходить. Хай жениться хоч на ц╕й матрьошц╕…
 НАСТЯ. ╤ване, не дратуй мене! То ти у сво╖й в╕йськов╕й канцеляр╕╖ можеш так жартувати, а не у сво╖й хат╕! (Змовницьки зирка╓ на вх╕дн╕ двер╕ в ма╓ток, наче бо╖ться, що хтось п╕дслуха╓, ╕ шепоче). Так от, Пьотр Алекс╓╓в╕ч запропонував в╕ддати за того графського сина… нашу донечку Уляночку. Уявля╓ш? ╤ сам збира╓ться бути сватом… Як в╕н сказав: хоче влити московську кров в укра╖нську – щоб наш╕ народи зм╕шалися, побраталися, здружилися. Яке то щастя, ╤ване! Наша донька буде графинею! Купатиметься у добр╕ та розкошах!
 ГЕТЬМАН. (Хот╕в щось сказати, та так ╕ застиг з в╕дкритим ротом, врешт╕ проковтнув ком у горл╕). Так Улянка ж ╕ще дитя! ╥й лише п’ятнадцять! Вона не доросла до зам╕жжя… Ти розум╕╓ш?
 НАСТЯ. Та яке це ма╓ значення! Дозр╕╓! Не про те дума╓ш, ╤ване! Дивися глибше – вона стане графинею! Уявля╓ш? Графинею! А ми з тобою породича╓мося з московською знаттю! Це така рад╕сть! ╤ яка вигода! ╤ване, що з тобою? Ти не радий?
 ГЕТЬМАН. (Чуха╓ потилицю). Боюся, та рад╕сть б╕дою обернеться. Я трохи знаю того женишка. Ласий до ж╕ночок. Полюбля╓ гор╕лочку. Та й старший в╕д нашо╖ Улянки рок╕в на двадцять п’ять. ╤ ти хочеш отаку н╕кчемну кров зм╕шати з нашою чистою, укра╖нською?
 НАСТЯ. (Перебива╓, вда╓, що недочула останн╕х сл╕в гетьмана). Те, що було, прогуло. Поглянь на це з ╕ншого боку. Нагулявся той граф. А що старший…
 ГЕТЬМАН. (Р╕зко). Не старший, а старий для Уляночки!
 НАСТЯ. Значить, краще ц╕нуватиме юну дружину! (Пошепки). Не турбуйся, я навчу донечку, як приборкати чолов╕ченька. Чи ти сумн╕ва╓шся у мо╖х зд╕бностях? До реч╕, пригадай: я теж молодша за тебе на ст╕льки ж, як Улянка за Толстого. ╤ що, ми погано з тобою ладимо?
 ГЕТЬМАН. (Невпевнено). Та ужива╓мося…
 НАСТЯ. Ти мною незадоволений, муже дорогенький? Та якби не я, то навряд ти й дос╕ гетьманував би! Он ск╕льки претендент╕в на твою булаву! А цар тебе призначив. ╤ це не дивлячись на те, що ти дружив ╕з Мазепою. Так що, голубе м╕й сивочолий, слухай свою дружиноньку в╕рную ╕ не пропадеш! Я, Настя, – тво╓ щастя! Зрозум╕в? А я ще й твоя паличка-виручалочка!
 ГЕТЬМАН. (Про себе). ╤ лупить та паличка не т╕льки по т╕м’ячку, а й по серцю. (╤ до Наст╕). Тоб╕ не жаль свою кровинку в╕ддавати тому недолугому москалев╕? То ж москвин – чужина. ╤ наша Уляна йому слугуватиме. Тоб╕ мало, що вся Укра╖на служить Москов╕╖ та царев╕?
 НАСТЯ. Тих╕ше! (Озира╓ться на двер╕). Мене не обходить доля малорос╕в. Мен╕ важливо благополуччя нашо╖ родини. ╤ тебе це ма╓ хвилювати в першу чергу! Вс╕м не догодиш. А тим б╕льше наш╕й черн╕ ╕ всякому бидлу. Зрозум╕й це нарешт╕! Я повн╕стю згодна з ясновельможним нашим повелителем – саме час вливати московську кров у малорос╕йську. Ми з тобою почнемо, за нами подадуться й ╕нш╕. Та за таку ласку ти в ноги ма╓ш кланятися вседержителю Петру Алекс╓╓в╕чу! ╤ н╕чого брикатися!
 ГЕТЬМАН. Та роби, що хочеш! Т╕льки боюся, що в╕д того зм╕шування зостанемося ми без роду, без племен╕. (Р╕зко п╕дводиться). Мен╕ треба до генерально╖ канцеляр╕╖. (Зач╕па╓ ненароком матрьошку, вона пада╓ з╕ столу на п╕длогу, тр╕ска╓ться, проте не розвалю╓ться).
 НАСТЯ. (З жахом). Що ж ти, гетьмане, наробив! Це ж дарунок його благород╕я канцлера Головк╕на! (Кида╓ться до матрьошки, ставить ╖╖ на ст╕л). Ти, ╤ване, ум╕╓ш лише капостити! Ну н╕ в чому на тебе не можна покластися! Сказано – Скоропад!
 ГЕТЬМАН. (На ходу). Ти, ж╕нко, говори, та не заговорюйся. ╤ скинь оте гн╕здо з╕ сво╓╖ голови – не ганьби мене перед людьми! (Про себе). Дай ж╕нц╕ волю – попадеш у неволю.
 
 Гетьман виходить. На веранду вскаку╓ Уляна, кида╓ться об╕ймати мат╕р.
 
 НАСТЯ. (Зн╕маючи кокошник, ставить його поряд ╕з матрьошкою та розправля╓ в’юнке темне волосся). У мене для тебе дуже гарна в╕сточка, голубонько. ╤з самого Санкт-Петербурга…
 УЛЯНА. (З нетерп╕нням). Яка?! Люблю добр╕ новини! Ну, кажи, матусенько!
 НАСТЯ. А ти вгадай! Новина – мр╕я всього мого життя!
 УЛЯНА. Придбала для мене нову сукню ╕з само╖ ╢вропи?
 НАСТЯ. ╤ це привезла.
 УЛЯНА. А ще, мабуть, ц╕лу торбу цукерок?
 НАСТЯ. Ти як маленька! Зв╕сно, привезла. ╤ дос╕ цукерками та ляльками бавишся? У тво╓му в╕ц╕ пора про жених╕в думати.
 УЛЯНА. (Н╕яков╕╓, тихо мовить). А я вже й думаю…
 НАСТЯ. (Де й под╕лася добродушн╕сть, очима так ╕ впива╓ться в доньку). Це ж ким твоя голова забита?! Отим Карпом?! Та в╕н же лайдак! Безхатченко голозадий! Челядник! ╤ ти хочеш у нього служкою бути?! Ну зачекай, от я йому задам! Н╕чого гетьман╕вну з розуму зводити! Не р╕вня в╕н тоб╕! Так от, щоб я тут ноги його не бачила! Ти вже з ним ц╕лувалася?
 УЛЯНА. Що ти, мамо? Як можна? Нав╕що мене обража╓ш?
 НАСТЯ. (Свариться кудись вказ╕вним пальцем). Я покажу тому Карпов╕, по ч╕м к╕вш лиха! (╤ вже примирливо п╕дходить, ц╕лу╓ доньку в чоло, погладжу╓ довгу косу). От що, донечко, у мене справд╕ чудова новина, гарна-прегарна: от-от при╖дуть тебе сватати! ╤з самого Санкт-Петербургу! Поважний чолов╕к! Граф! Скоро й ти станеш графинею! А отого Карпа щоб тут ╕ близько не було! Ясно?! Ти мене зрозум╕ла? (Настя гордовито виходить у двер╕ будинку).
 УЛЯНА. (У розпач╕, ледь не плачучи, схиля╓ться на ст╕л перед матрьошкою та кокошником). Б╕дна моя гол╕вонька. Пропала я… Н╕ за цапову душу.
 
  Вб╕га╓ знадвору Ярка, як завжди весела, усм╕хнена. Об╕йма╓ за плеч╕ Уляну, п╕дводить ╖╖ личко. Уляна втика╓ться ╖й у груди ╕ г╕рко рида╓.
 
 УЛЯНА. Ярочко, не хочу я зам╕ж за москаля. Хай в╕н буде найбагатший, найзнатн╕ший – не хочу! Та й рано мен╕ ще. Невже мати цього не розум╕╓? Мати кажуть – граф. Та в╕н, певно, мен╕ в батьки годиться… Як можна з таким кохатися? Чому мати цього не розум╕╓?
 ЯРКА. (Пригортаючи). Та чула ненароком ту кляту новину, коли до веранди п╕дходила. Для пан╕ гетьманово╖ ц╕нна лише вигода. А дол╕ людськ╕ для не╖ н╕чого не варт╕. Т╕льки ти не проговорися, бо вона мене за так╕ слова з╕ св╕ту зжене.
 УЛЯНА. ╤ що мен╕ робити, Ярочко? Я у страшному розпач╕.
 ЯРКА. (П╕сля коротко╖ паузи). Поки що н╕чого, гетьман╕вно. Варто зачекати. Може то лише балачки? Ти помолися – Бог змилу╓ться над тобою ╕ все пере╕накшить. Т╕льки на нього над╕я.
 УЛЯНА. Ой, х╕ба ти не зна╓ш мо╓╖ мат╕нки? Вона сл╕в на в╕тер не кида╓. Якщо вже щось надумала, то так ╕ буде. У не╖ все – товар. ╤ я – товар. Таке в╕дчуття, що мене вже продали. Жити не хочеться. (Захлипала).
 ЯРКА. А ти батечку, ясновельможному пану гетьману, розкажи про все. В╕н – людина м’яка, розсудлива. Щось порадить.
 УЛЯНА. Гадаю, та розмова н╕чого не дасть. Гетьман бо╖ться суперечити матер╕. Вона, як хоче, так ╕ вертить ним. В╕н у не╖ п╕д каблуком. Ярочко, яка я нещасна!
 
 За сценою чути, як Настя розп╕ка╓ за щось сад╕вника, конюха, дв╕рника, економку. Б╕ля веранди з’явля╓ться конюх Павло, коренастий парубок.
 
 ЯРКА. (Радо). А ти яким побитом тут?
 ПАВЛО. Ясновельможна пан╕ гетьманова щойно наказала у ставку коней вимити п╕сля дороги. Так я оце й збираюся.
 ЯРКА. (Жарт╕вливо). ╤ тому опинився аж отут, б╕ля ма╓тку? Ставок в ╕ншому боц╕.
 ПАВЛО. (Закохано дивиться на Ярку). Та оце пом╕чника шукаю, щоб коней притримав. Бо зна╓ш, як вони хвицають.
 ЯРКА. (Поглядаючи на Уляну). Розум╕╓ш, не можу. Я зараз дуже Улянц╕ потр╕бна.
 ПАВЛО. (Розчаровано). Зрозум╕ло. Але як випаде хвилинка, приб╕гай до ставка.
 УЛЯНА. (П╕дштовхуючи Ярку до сх╕дц╕в). Павле, забирай ╖╖. Хай хоч у вас усе буде добре. Б╕жи, подруженько!
 ПАВЛО. (Кланяючись). Дякую, панночко. Ти не т╕льки красива, у тебе й душа гарна. Я тв╕й боржник. Якщо хтось зобижатиме, то т╕льки гукни – я йому хроном пику натру.
 УЛЯНА. До тих, хто мене обража╓, тво╖ руки закоротк╕.
 ПАВЛО. (Показу╓ сво╖ велик╕ кулаки). Ще й як дотягнуться!
 ЯРКА. Та в╕н у мене такий – в╕дважний. В обиду на дасть.
 УЛЯНА. Добре, що в мо╓╖ Ярочки такий над╕йний захисник. Та б╕ж╕ть уже до свого щастя! Як я вам по-доброму заздрю. (Про себе). А мене хочуть посадити у золоту кл╕ть. Не п╕ддамся! Втечу! Хоч на той св╕т… (Утира╓ сльози).
 
 Ярка ╕ Павло, взявшись за руки, в╕ддаляються. Уляна замилувано дивиться ╖м усл╕д, а щоками котяться сльози. Настя спиня╓ться поодаль б╕ля бес╕дки п╕д високими липами. З кущ╕в, роззираючись, вибира╓ться до не╖ донощиця Христя. Про щось тихо шепочуться. Уляна, аби ╖╖ не заприм╕тили, прис╕да╓ за перила веранди. Раптом чу╓ться крик Наст╕.
 
 НАСТЯ. Та я того поганця Павла в╕дправлю туди, де козлам роги правлять! До в╕йська запроторю! На московськ╕ канали! Ач який! Р╕вню знайшов, нег╕дник! Я йому влаштую пекло на цьому св╕т╕! Спасиб╕ за службу, Христе. Т╕льки щось ц╕каве д╕зна╓шся, негайно до мене. (Ткнула Христ╕ монету, а сама знову подалася по хазяйству).
 
 Уляна, забачивши мат╕р, швидко хова╓ться в будинку.
 ЗАВ╤СА
 (Продовження в наступному номер╕)

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 21.01.2022 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23869

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков