Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РУВ: ХРОН╤КИ СПРОТИВУ
Попри ви╖зд з Ки╓ва значно╖ к╕лькост╕ мешканц╕в напередодн╕ та пом╕тно спорожн╕л╕ вулиц╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у числ╕ 52 за 2021 р


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у № 52 за 2021 р.


ВИПУСКНИК ОДЕСЬКОГО П╤ХОТНОГО, ЩО ПЕРЕМ╤Г ЧАС, АЛЕ ЗАГИНУВ МОЛОДИМ
Саме в Одес╕ в╕н вперше побачив л╕так ╕ захот╕в л╕тати. Сво╖м Костянтина називають у Ки╓в╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у №52 за 2021 р.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 21.01.2022 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 21.01.2022
В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ

Книга в газет╕
(Продовження. Початок публ╕кац╕╖ у № 52 за 2021 р.)

Усп╕шна реал╕зац╕я концепц╕╖ створення Збройних Сил Укра╖ни вимага╓ розробки й ухвалення Верховною Радою Укра╖ни пакету в╕йськових законодавчих акт╕в з╕ створення ╕ д╕яльност╕ М╕н╕стерства оборони Укра╖ни, яке розроблятиме ╕ подаватиме на розгляд Верховно╖ Ради Укра╖ни:
в╕йськово-економ╕чн╕ розрахунки до економ╕чно╖ програми д╕яльност╕ уряду;
в╕йськову доктрину Укра╖ни, що в╕дпов╕да╓ економ╕чному ╕ ф╕нансовому стану.
Верховна Рада Укра╖ни за рекомендац╕╓ю ком╕с╕╖ з питань оборони й безпеки ╕ М╕н╕стерства оборони Укра╖ни прийма╓ такий пакет закон╕в з побудови Збройних Сил Укра╖ни:
Закон про статус Збройних Сил СРСР на територ╕╖ Укра╖ни;
Закон про оборону Укра╖ни;
Закон про Збройн╕ Сили Укра╖ни;
Закон про проходження д╕йсно╖ в╕йськово╖ служби громадянами Укра╖ни;
Закон про в╕йськово-промисловий комплекс Укра╖ни.
Подальший розвиток Збройних Сил Укра╖ни буде базуватися на д╕яльност╕ М╕н╕стерства оборони Укра╖ни, виходячи з потреб реально╖ в╕йськово-пол╕тично╖ обстановки, в╕дпов╕дно до договор╕в м╕ж союзними республ╕ками з оборонних питань.
Ця Концепц╕я зац╕кавила присутн╕х ╕ викликала деяк╕ запитання.
Так, наприклад, делегат з ╤вано-Франк╕вська, звернувшись до мене, спитав: «Ця Концепц╕я спрямована на збереження мирного розвитку под╕й, а якщо проти Укра╖ни буде застосована сила, як бути тод╕?».
Я твердо заявив у в╕дпов╕дь: «Якщо потр╕бно буде стати на захист р╕дно╖ Батьк╕вщини, оф╕цери-патр╕оти не пошкодують для цього сво╓╖ кров╕!», що явно задовольнило делегата.
У ц╕лому Концепц╕я була схвалена.
Це був ще один крок до створення в Укра╖н╕ власних Збройних Сил, бо ця Концепц╕я стала дорожньою картою для народних депутат╕в Укра╖ни у створенн╕ нац╕ональних Збройних Сил ╕ була реал╕зована протягом 1991-1992 рок╕в за безпосередньо╖ активно╖ участ╕ оф╕цер╕в-льв╕в’ян, щоправда, держава ще й дос╕ не спромоглася достойно оц╕нити ╖хню самов╕ддану жертовн╕сть.
П╕сля виступу до мене п╕д╕йшов невисокий на зр╕ст чолов╕к з шевченк╕вськими вусами ╕ темними очима. В╕н в╕дрекомендувався: «Голова секретар╕ату Руху Володимир Мулява». В╕н попросив дати йому текст Концепц╕╖ для оформлення протоколу ╕ р╕шення Першо╖ сес╕╖ Велико╖ ради НРУ.
Я виконав прохання голови секретар╕ату ╕, у свою чергу, попросив п╕сля друку коп╕ю Концепц╕╖ передати мен╕ особисто як ╕сторичний документ. Проте Володимир Мулява так ╕ не зробив цього, але положення Концепц╕╖ використовував у сво╖х майбутн╕х виступах, не посилаючись на ╖╖ автора.
Т╕╓╖ ж суботи, 1 грудня, делегати роз’╖халися. Льв╕в’яни вирушили оп╕вноч╕ по╖здом Москва-Прага, який зупинявся в Ки╓в╕, ╕ тому були розселен╕ по р╕зних купе, що позбавило нас можливост╕ под╕литися враженнями ╕ думками пом╕ж собою.
На перон╕ Льв╕вського вокзалу, потиснувши одне одному руки, ми роз╕йшлись по дом╕вках.
У понед╕лок я був на робот╕, все було спок╕йно, по-д╕ловому, як завжди. А наступного в╕вторка до мене п╕д╕йшов полковник Якубов ╕ запитав, чи часом я не ╖здив до Ки╓ва у суботу, бо з╕ штабу ПрикВО пов╕домили, що каналами КДБ пройшла оперативна ╕нформац╕я, н╕би у Ки╓в╕ на зборах Народного Руху Укра╖ни з допов╕ддю виступав якийсь полковник на пр╕звище, яке под╕бне до пр╕звища Лазорк╕н.
Я зрозум╕в, що м╕й в╕зит ╕нкогн╕то до Ки╓ва завдяки робот╕ агент╕в КДБ перестав бути та╓мним, що наста╓ час в╕дпов╕дати перед високим командуванням ╕ за ви╖зд у столицю без його дозволу, ╕ за «нац╕онал╕стичний» виступ на рух╕вському з’╖зд╕, ╕ за саму Концепц╕ю створення укра╖нсько╖ нац╕онально╖ арм╕╖.
Тому, усв╕домлюючи усю м╕ру в╕дпов╕дальност╕ та небезпеки пол╕тично╖ розправи, я коротко в╕дпов╕в: «Так, це був я».
В╕ктор Михайлович не спод╕вався це почути, бо дуже розхвилювався ╕ п╕шов до себе.
Наступного дня, у середу, на в╕йськов╕й кафедр╕ Льв╕всько╖ пол╕техн╕ки в╕дбувалися парт╕йн╕ збори. Проходили вони спок╕йно до того моменту, поки полковник Якубов В. М. не виступив з явною дез╕нформац╕╓ю, в як╕й, викривляючи факти, безп╕дставно звинуватив мене, полковника Лазорк╕на, у п╕дбурюванн╕ студент╕в до страйк╕в, у зрив╕ навчального плану та нац╕онал╕стичних публ╕чних виступах. Я був шокований таким безчестям явно не оф╕церського вчинку!
Ця в╕дверта брехня вражала легк╕стю свого оприлюднення та цин╕змом. Тим б╕льше, що компарт╕йна аудитор╕я традиц╕йно завжди була готова до боротьби з ворогами народу.
Мо╓ намагання спростувати наклеп ╕ розпов╕сти про зм╕ст мого виступу на зборах НРУ у Ки╓в╕ не мало усп╕ху, бо мен╕ не давали слова. Почався процес пол╕тично╖ розправи: ╕з заднього ряду майор запасу, комун╕ст Орлов щосили вигукнув: «Н╓ давать ╓му слова!».
Дехто з присутн╕х п╕дтримав його пропозиц╕ю.
Той самий Орлов несамовито вигукував: «Виключити його з парт╕╖!». У зал╕ зчинився галас, бо мо╖ колеги ╕ товариш╕, розум╕ючи ситуац╕ю, вимагали надати мен╕ слово для роз’яснень, а опоненти галасливо заперечували.
Презид╕я уперто слова не давала.
У зал╕ лунало: «Виключити, виключити!», а у в╕дпов╕дь: «Схамен╕ться! За що виключати?!» – це мо╖ прихильники намагалися мене захистити.
У зал╕ наближався розкол.
╤ у цей напружений момент якась л╕тня незнайома мен╕ ж╕нка з крашеним у темно-рудий кол╕р волоссям з╕ зл╕стю вигукнула на мою адресу: «Нац╕онал╕ст! ╤з парт╕╖ ╓во!».
Мен╕ важко було дивитися на цей театр абсурду, ╕ у в╕дпов╕дь я голосно та р╕шуче промовив, що розц╕нюю повед╕нку парт╕йного кер╕вництва кафедри, що позбавило мене права голосу, як сплановану провокац╕ю, наругу над правдою ╕ порушення ус╕х демократичних принцип╕в.
— Ц╕ наш╕ парт╕йн╕ збори в╕ддають мен╕ духом репрес╕й 30-х рок╕в, але тепер не т╕ часи, й ус╕м вам, хто спричинив цю провокац╕ю, вже через р╕к буде соромно дивитися мен╕ у в╕ч╕! Тому на знак протесту проти вчиненого вами проти мене свав╕лля я припиняю сво╓ членство у парт╕╖! — гучно промовив я ╕ з гордо п╕днятою головою вийшов ╕з зали, попрямувавши до свого каб╕нету.
Ув╕йшовши до каб╕нету, я важко с╕в за ст╕л, взяв чистий аркуш ╕ написав заяву до парт╕йного бюро про вих╕д з членства КПРС.
Назад шляху не було…

Глава 6. СКРУТН╤ ЧАСИ ПЕРЕБУДОВИ

Сидячи в каб╕нет╕ за написанням заяви про вих╕д ╕з членства КПРС на знак протесту проти нових пол╕тичних репрес╕й, я тихо промовив: «╤стор╕я повторю╓ться!», згадавши розпов╕д╕ свого батька про те, як у 1935 роц╕ сумнозв╕сна судд╕йська «тр╕йка» засудила його, ╤ллю Лазорк╕на, за звинуваченням у «троцьк╕зм╕» на п╕дстав╕ «св╕дчень» двох п╕дставних «св╕дк╕в» на 10 рок╕в ув’язнення.
На час арешту батько був фах╕вцем у сфер╕ планування економ╕ки промислових п╕дпри╓мств, а так╕ фах╕вц╕ були дуже потр╕бн╕ у в╕домств╕ наркома Лаврент╕я Бер╕╖, якому Стал╕н поставив завдання створити в систем╕ НКВС «трудов╕ арм╕╖» з репресованих для здешевлення буд╕вництва промислових п╕дпри╓мств зг╕дно з його планом п╕дготовки Друго╖ св╕тово╖ в╕йни.
Батько був родом з Сумсько╖ област╕, з хутора Комишанка Лебединського пов╕ту. Моя бабуся, Лазорк╕на Анна ╤ван╕вна, була кор╕нною сумчанкою з дворянсько╖ родини Новикових-Дяченк╕в, виховала с╕мох д╕тей. Вс╕ вони стали поважними людьми. М╕й д╕дусь, Лазорк╕н Василь Терент╕йович, батько мого тата, був знаний у Лебединському пов╕т╕ кравець. В╕н походив з села Лазoркi, заснованого ще у XVI стол╕тт╕ в Оржицькому район╕ Полтавсько╖ област╕ ╕ розташованого на р╕чц╕ Сл╕пор╕д у 39 км в╕д районного центру. Д╕д мого д╕дуся п╕д час перепису населення за часи Катерини ╤╤ був записаний п╕д пр╕звищем Лазорк╕н, що походить в╕д назви села. Дво╓ брат╕в мого тата були оф╕церами царсько╖ арм╕╖. ╤ван – штабс-кап╕тан, Василь – поручник. Вони воювали п╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни, а пот╕м були моб╕л╕зован╕ до арм╕╖ генерала Ден╕к╕на. П╕сля завершення бойових д╕й вчителювали, як ╕ ╖хн╕ сестри З╕на, Маланка ╕ Мар╕я. Трет╕й брат, Артем, загинув у 1918 роц╕ в╕д рук бойовика одн╕╓╖ банди, що пересувалася теренами Сумщини.
— Тату, а ти взагал╕ був знайомий з Троцьким? — спитав я батька, розглядаючи дов╕дку про його реаб╕л╕тац╕ю у 1962 роц╕.
 — Н╕, синку, я не знав н╕ Троцького, н╕ троцьк╕ст╕в, нав╕ть не читав його роб╕т, але то був страшний час деспот╕╖ в наш╕й ╕стор╕╖, яка не оминула ╕ мене, — в╕дпов╕в батько.
 Це було давно, а ось сьогодн╕, п╕сля парт╕йних збор╕в кафедри, я повертався додому з важкими думками, бо добров╕льний вих╕д оф╕цера з КПРС начальством так просто не проща╓ться: розправа неминуча, ╕ нев╕домо, як це все в╕д╕б’╓ться на д╕тях ╕ кохан╕й дружин╕, яка, як кор╕нна льв╕в’янка, пишалася мо╓ю роботою у в╕дом╕й на ц╕лий св╕т Льв╕вськ╕й пол╕техн╕ц╕.
 — Женю, я вир╕шив вийти з КПРС, — промовив я, роздягаючись.
 — Ну той що, роби так, як вир╕шив. Я за все сво╓ трудове життя знала двох комун╕ст╕в – тебе ╕ твого брата, як╕ в╕ддано служили держав╕ ╕ соб╕ н╕чого не взяли! Б╕льш╕сть парт╕йц╕в були не комун╕сти, а «кому ╖сти», тобто працювали лише на себе. Тож не переймайся. Без роботи не залишишся, а нам багато ╕ не треба, д╕ти вже п╕дросли, зрозум╕ють. П╕шли вечеряти, бо вже п╕зно, любий, — п╕сля цих сл╕в ╢вген╕╖ Михайл╕вни, мо╓╖ дружини, тягар з душ╕ впав: нам разом вдасться витримати ╕ цей неспод╕ваний виклик життя...
Така глибоко св╕дома громадянська позиц╕я дружини при╓мно вразила мене, бо я не спод╕вався почути так╕ тепл╕, але сувор╕ слова п╕дтримки. Я був вдячний ц╕й мужн╕й ж╕нц╕, яка через усе подружн╓ життя пройшла поруч як над╕йний друг ╕ мудрий порадник. Вона не злякалась н╕ холодно╖ П╕вноч╕, де мен╕ видалося нести бойове чергування у В╕йськах протиракетно╖ оборони, н╕ гуртожитку П╕дмосков’я, н╕ обмежених свобод дружини в╕йськового м╕стечка в Прибалтиц╕. А головне, народила ╕ виховала трьох наших д╕точок.
На грудень 1990 року я був першим на Льв╕вщин╕ в╕йськовим, хто залишив КПРС з пол╕тичних м╕ркувань. У Р╕вному це зробив полковник Олександр Ск╕пальський, з яким через м╕сяць мен╕ пощастило познайомитись, проте в нього для цього були ╕нш╕ причини.
Наступного дня до мене в каб╕нет ув╕йшло дво╓ оф╕цер╕в ╕з штабу ПрикВО. Як з’ясувалося, вони були спец╕ально направлен╕ для розсл╕дування повед╕нки «бунт╕вного» полковника. Оф╕цери були налаштован╕ р╕шуче: вони перев╕рили навчальн╕ плани ╕ запропонували розпов╕сти, за яких обставин ╕ з чим я виступив у Ки╓в╕ 1 грудня 1990 року. Я поклав на ст╕л рукопис свого виступу з текстом Концепц╕╖ створення Збройних Сил Укра╖ни ╕ коротко сказав: «Ось! Читайте».
Мен╕ були знайом╕ ц╕ оф╕цери по сп╕льн╕й служб╕ у штаб╕ ПрикВО. М╕ж нами н╕коли не було конфл╕кт╕в, та як поведуть вони себе у ц╕й дел╕катн╕й ситуац╕╖, знав лише Господь. Але сувор╕ на початку розмови обличчя оф╕цер╕в у ход╕ ознайомлення з матер╕алами виступу неспод╕вано пом’якшали. Прочитавши документи, п╕дполковник Сокур В. У. здивовано спитав: «╤ це все? Нам же казали, що ви виступали з закликами проти радянсько╖ влади, за вив╕д Радянсько╖ арм╕╖ з Укра╖ни ╕ таке ╕нше, а тут все ж навпаки!».
Я в╕дпов╕в, що виступив лише з тими закликами, як╕ в╕н щойно прочитав, ╕ порадив ╖м не в╕рити тим, хто с╕╓ пом╕ж нас ворожнечу, бо партократам ╕ чиновникам, що сидять б╕ля державного «корита» ╕ користуються п╕льгами, виг╕дно, щоб життя не зм╕нилося, от ╕ з╕штовхують нас одне з одним. М╕й виступ ╕ пол╕тична боротьба скерован╕ виключно на захист ╕нтерес╕в мирного розвитку пол╕тичних под╕й, щоб в╕йськовослужбовц╕ не постраждали в╕д зм╕ни влади, ╕ якщо будемо будувати Укра╖нську Арм╕ю, щоб кожен оф╕цер мав право вибору, а не був викинутий новою системою на узб╕ччя життя.
— Тут все правильно написано, нас ввели в оману, бажаю вам усп╕х╕в, — схвильовано промовив Валер╕й Улянович, — ми так ╕ будемо допов╕дати кер╕вництву, що крамоли нема╓, що хтось спотворив ╕нформац╕ю.
Валер╕й Сокур потис мен╕ руку ╕ вийшов.
На душ╕ трохи полегшало: мене почали розум╕ти ╕ схвалювати оф╕цери ╕нших в╕йськових установ, отже, обраний мною напрям пол╕тично╖ боротьби був в╕рний, ╕ в╕дступати було н╕куди.
Траг╕чн╕ под╕╖ 13 с╕чня 1991 року у В╕льнюс╕, в столиц╕ незалежно╖ Литви, шокували ус╕х.
Ось як про це згаду╓ безпосередн╕й учасник тих под╕й оф╕цер-контррозв╕дник Георг╕й Бегляров: «Як в╕домо, 11 березня 1990 року литовський парламент проголосив незалежн╕сть республ╕ки, а згодом — ╕ про нам╕р вийти ╕з складу СРСР, що неабияк перелякало ╕мперське кер╕вництво в Москв╕. Вищ╕ посадовц╕ КПРС, КДБ, МВС ╕ Збройних Сил СРСР намагалися перешкодити цьому способом зд╕йснення спроби державного перевороту. Вони 13 с╕чня 1991 року у В╕льнюс╕ кинули проти мирного населення потужну в╕йськову силу. Загинуло 13 цив╕льних ос╕б, десятки людей були тяжко поранен╕.
П╕зн╕ше стало в╕домо, що були втрати ╕ серед в╕йськових: в╕д кульового поранення у спину (!) з автомата «АКМ-74» загинув лейтенант В. Шацьких, сп╕вроб╕тник спецгрупи «Альфа», яка виконувала злочинний наказ. Проте протягом чотирьох д╕б московське кер╕вництво спростовувало його причетн╕сть до «Альфи» ╕ не повертало до себе т╕ло вбитого лейтенанта. В╕йськов╕ кола засудили це як п╕длу зраду! По СРСР прокотилася хвиля протест╕в нац╕онально-демократичних сил, що сприяло ╖хн╕й консол╕дац╕╖.
А у лютому 1990 року, коли перемогу на виборах у зах╕дних областях здобули демократичн╕ сили, напрямок роботи Управл╕ння в╕йськово╖ контррозв╕дки Прикарпатського в╕йськового округу (особливий в╕дд╕л КДБ СРСР по ПрикВО) п╕д назвою «зафронтова д╕яльн╕сть у во╓нний час» було перейменовано на «д╕яльн╕сть п╕д час в╕йни та у кризових ситуац╕ях».
Терм╕н «зафронтова д╕яльн╕сть», який визначав спрямован╕сть на суто зовн╕шнього супротивника, зник. А терм╕н «д╕яльн╕сть у кризових ситуац╕ях» скасовував обмеження для застосування спец╕альних сил ╕ засоб╕в контррозв╕дки. Це св╕дчило про наближення надзвичайних под╕й усередин╕ СРСР, ╕ КДБ почало готувати до них сво╖ структури. З часом невт╕шн╕ здогадки знаходили нове п╕д╜рунтя.
Так, багато галасу в грудн╕ 1990 року викликала ╕нформац╕я газети «Комсомольська правда», а пот╕м ╕ центрального телебачення про небезпеку, що виходить ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни, — буц╕мто на Льв╕вщин╕ незаконно збер╕гаються тисяч╕ одиниць стр╕лецько╖ збро╖.
Стало очевидним, що кремл╕вським можновладцям закорт╕ло перетворити Зах╕дну Укра╖ну на чергову гарячу точку, ╕ все гостр╕ше поставало питання про долю родин в╕йськових ╕ про м╕сце кожного з нас у раз╕ застосування в╕йськово╖ сили.
Пошук в╕дпов╕дей на непрост╕ запитання спонукав до одержання додатково╖ ╕нформац╕╖, що надходила переважно з передач Рад╕о «Свобода».
Тому довелося докласти чимало зусиль, аби довести представнику Москви, який при╖хав до нашого кер╕вництва, що зброя перебува╓ п╕д охороною ╕ н╕куди не зникала, а ╕нформац╕я московських мас-мед╕а ╓ повним абсурдом.
У березн╕ 1991 року неспод╕вано для нас було зв╕льнено з╕ служби начальника особливого в╕дд╕лу ПрикВО генерала Липатова ╢. К., якому для передач╕ справ було надано лише тиждень. Як стало п╕зн╕ше в╕домо, р╕шенню про зв╕льнення Липатова передував його виклик у Москву: вище кер╕вництво ц╕кавила доц╕льн╕сть введення у Зах╕дн╕й Укра╖н╕ надзвичайного стану, а генерал, який з 1985 року служив у Львов╕, попри сво╖ прорадянськ╕ погляди, в╕дпов╕в ╖м – «н╕».
Це ╕ стало причиною його зв╕льнення. До призначення на посаду начальника особливого в╕дд╕лу округу в╕н дек╕лька рок╕в очолював вищий навчальний заклад в╕йськово╖ контррозв╕дки, це був справжн╕й профес╕онал, ╕нтел╕гент». Так св╕дчить безпосередн╕й учасник тих под╕й оф╕цер-контррозв╕дник Георг╕й Бегляров.
Можна було зробити висновок, що радикально-консервативне крило в ЦК КПРС по-справжньому готу╓ться до повернення в тотал╕тарне доперебудовне минуле, ╕ це змушувало замислитися: як запоб╕гти такому кровопролиттю в Укра╖н╕. Сл╕д зазначити, що п╕сля под╕й у В╕льнюс╕ рух за створення нац╕ональних Збройних Сил в Укра╖н╕ став потужн╕шим.
2-3 лютого 1991 року у Ки╓в╕ в╕дбулась науково-практична конференц╕я з проблем створення нац╕ональних Збройних Сил. В╕д Льв╕вщини на конференц╕ю був в╕дряджений Серг╕й Рудюк. Конференц╕я п╕дтвердила правильн╕сть вибору мирного правового шляху, окресленого в оприлюднен╕й мною 1 грудня 1990 року Концепц╕╖ створення Збройних Сил Укра╖ни на ╤ сес╕╖ Велико╖ Ради НРУ.
Проте боротьба консерватор╕в проти мене лише починалася: майже кожного дня ком╕с╕╖, перев╕рки, «в╕зити» начальства ╕ примусов╕ «бес╕ди», пл╕тки, звинувачення у буржуазному нац╕онал╕зм╕, погрози зв╕льнити з╕ служби тощо.
Як розпов╕дав пот╕м оф╕цер в╕дд╕лу позав╕йськово╖ п╕дготовки ╕ вищих навчальних заклад╕в управл╕ння в╕йськами ПрикВО п╕дполковник Степанов К. Д., м╕й прямий начальник генерал-майор Рибяк ╢. ╤., заступник командувача в╕йськ ПрикВО, укра╖нець за походженням, д╕знавшись про м╕й виступ з Концепц╕╓ю створення Збройних Сил Укра╖ни, нервово схопив слухавку ╕ зателефонував начальнику управл╕ння кадр╕в генералу Дуришеву В. О.: «Як зв╕льнити полковника у 45 рок╕в?». Той в╕дпов╕в, що вже зна╓ про м╕й виступ, розбирався у ц╕й ситуац╕╖ ╕ зробив висновок, що п╕дстав для мого зв╕льнення з арм╕╖ нема╓, оск╕льки проходження служби бездоганне.
Почувши цю в╕дпов╕дь, генерал Рибяк кинув слухавку з такою силою, що корпус телефонного апарата не витримав ╕ тр╕снув. Довелось зам╕нити.
«Зв╕льнити з╕ служби в Радянськ╕й арм╕╖!» — такою була реакц╕я генерал╕тету на м╕й «нац╕онал╕стичний» виступ.
Нервова напруга зростала, морально було дуже важко витримувати цей шалений пресинг адм╕н╕стративного ╕ пол╕тичного кер╕вництва. Проте в╕дчуття правоти надихало, додавало сил.
В’ячеслав Чорнов╕л, д╕знавшись про мо╖ проблеми ╕ розум╕ючи, як важко мен╕ наодинц╕ долати натиск чиновництва, порадив зустр╕тися з народним депутатом СРСР в╕д Р╕вного полковником В╕леном Мартиросяном, який, на його думку, може чимось зарадити у питанн╕ захисту прав в╕йськовослужбовц╕в. Я погодився, оск╕льки особисто знав В╕лена Арутюновича ще з 1985 року, коли за службових обставин перебував у м╕ст╕ Р╕вному й у справах зав╕тав до полку зв’язку арм╕йського п╕дпорядкування, де командиром був тод╕ ще п╕дполковник Мартиросян.
Одного морозного с╕чневого вечора 1991 року, повертаючись з кафедри додому, я зайшов у оф╕с редакц╕╖ газети «Молода Галичина», що на вулиц╕ Валов╕й у Львов╕, у справах видання сво╓╖ статт╕ з економ╕чних проблем сучасност╕.
У цьому ж прим╕щенн╕ знаходилась ╕ штаб-квартира Парт╕╖ демократичного в╕дродження Укра╖ни. Оч╕куючи журнал╕ста ц╕╓╖ газети, який готував статтю до друку, я побачив полковника. Познайомилися. Це був полковник Ск╕пальський Олександр Олександрович з м╕ста Р╕вного. В╕н об╕ймав посаду заступника начальника особового в╕дд╕лу 13-╖ загальнов╕йськово╖ арм╕╖.
Ми розговорилися ╕ розпов╕ли одне одному, з яко╖ причини прийшли у цей д╕м.
О. Ск╕пальський сказав, що ма╓ зустр╕тися з кер╕вництвом ПДВУ й оч╕ку╓, коли ус╕ зберуться. Я запропонував йому ознайомитися з╕ сво╓ю концепц╕╓ю створення Укра╖нських Збройних Сил.
«Не можу дати точно╖ оц╕нки, бо не займаюсь стратег╕╓ю, але з в╕йськово-пол╕тичного боку, на мою думку, усе тут правильно», — промовив Олександр Олександрович, прочитавши концепц╕ю.
Обм╕нявшись думками про ситуац╕ю, що склалася навколо мене особисто, полковник Олександр Ск╕пальський також запропонував мен╕ при╖хати до Р╕вного ╕ зустр╕тись з полковником Мартиросяном.
Я подякував за пораду ╕ пооб╕цяв подумати, як ╕ коли це краще зробити.
Зустр╕ч з В╕леном Мартиросяном я запланував на початок лютого, на час, коли студенти будуть мати зимов╕ кан╕кули.

Глава 7. НЕПРОСТИЙ СМАК ПЕРЕМОГИ

5 лютого 1991 року я прибув до Р╕вного ╕ зайшов до полку, де командиром був В╕лен Арутюнович, народний депутат Верховно╖ Ради СРСР. В╕лен Арутюнович був на м╕сц╕.
На жаль, в╕н посп╕шав на чергову сес╕ю Р╕вненсько╖ обласно╖ ради народних депутат╕в: «Па╓хал╕ са мной, ув╕д╕ш, как я дам ╕м бой. Зажрал╕сь! Н╓ пан╕мают, что нужно прастому челов╓ку. Р╓ш╓н╕я пр╕н╕мают только для с╓бя! Как╕╓ же ето народни╓ д╓путати?» — з кавказьким акцентом ╕ темпераментом промовив В╕лен Арутюнович ╕ стр╕мко п╕шов до виходу.
На сес╕╖ в╕н виступав дуже емоц╕йно ╕ критикував обласну раду за деяк╕ ухвален╕ р╕шення.
У перерв╕ В. Мартиросян вислухав мене ╕ сказав: «Я т╓б╓ памагу, паговорю со Скоковим, чтоб н╓ трогал т╓бя! Но только н╓ говор╕ про укра╕нскую арм╕ю. Далжна бить ╓д╕ная арм╕я. Ми с Кобцем р╓шил╕, что в Укра╕н╓ вм╓сто трьох округов буд╓т тр╕ арм╕╕».
П╕сля цих його сл╕в я зрозум╕в, що в Москв╕ вже почали вир╕шувати, яким бути Збройним Силам Укра╖ни, ╕, зв╕сно, перетворення в╕йськових округ╕в з ╖хн╕ми моб╕л╕зац╕йними можливостями та розвиненою ╕нфраструктурою на три арм╕╖, — це сутт╓ве послаблення оборонно╖ здатност╕ Укра╖ни, чого допускати аж н╕як не можна. А оск╕льки на той момент В. Мартиросян виявився прихильником об’╓днаних Збройних Сил СРСР, то в мене виник сумн╕в у тому, що В╕лен Арутюнович глибоко розум╕╓ як пол╕тичну ситуац╕ю, так ╕ саму проблему створення Збройних Сил Укра╖ни. Я готовий був вступити з ним у дискус╕ю, але так ╕ не встиг: «Ти ╕зв╕н╕, мн╓ нужно к ╕зб╕рат╓лям, уже ждут», — промовив В╕лен Арутюнович ╕ за к╕лька хвилин ми роз╕йшлися, щоб зустр╕тися 17 липня 1991 року на першому з’╖зд╕ укра╖нських оф╕цер╕в.
У цей важкий для мене пер╕од адм╕н╕стративного тиску з боку мого в╕йськового кер╕вництва я отримав значну моральну п╕дтримку в╕д Серг╕я Рудюка, який д╕знався, що в одному з рег╕он╕в Льв╕вщини мають в╕дбутися вибори. Я дав згоду балотуватися в народн╕ депутати, ╕ Серг╕й орган╕зував мен╕ зустр╕ч з Юр╕╓м Ключковським та Серг╕╓м Германом, як╕ входили до кер╕вництва Народного Руху. Вони жваво п╕дтримали м╕й нам╕р п╕ти у депутати й пооб╕цяли п╕дтримку.
Пот╕м у мене в╕дбулася зустр╕ч з головою облради В’ячеславом Чорноволом, який весело сказав: «Пане полковнику, ви потр╕бн╕ Укра╖н╕. Ми вас п╕дтрима╓мо. См╕ливо йд╕ть на вибори. Усе буде добре!» — п╕дсумував в╕н.
Зустр╕ч з В’ячеславом Чорноволом остаточно вир╕шила вс╕ питання: полковник Лазорк╕н – кандидат у депутати в╕д Народного Руху Укра╖ни «За перебудову!».
В мо╓му арх╕в╕ збереглася коп╕я протоколу збор╕в сп╕вроб╕тник╕в рад╕отехн╕чного факультету Льв╕вського пол╕техн╕чного ╕нституту щодо висунення мене кандидатом у депутати Льв╕всько╖ обласно╖ Ради народних депутат╕в по Новоявор╕вському виборчому округу № 197.
Льв╕вська обласна орган╕зац╕я Народного Руху Укра╖ни призначила мо╓ю дов╕реною особою молодого та енерг╕йного студента-журнал╕ста Георг╕я Гонгадзе ╕ вид╕лила кошти на мою виборчу кампан╕ю. Цими коштами я доручив розпоряджатися Георг╕ю.
Мо╓ю другою дов╕реною особою на цих виборах став молодий поет Льв╕вщини ╤ван Пазин. На м╕тингах у Львов╕ часто лунали його яскрав╕, прониклив╕ до людсько╖ душ╕, л╕ричн╕ ╕ публ╕цистичн╕ в╕рш╕ та балади.
Товариство «Просв╕та» ╕мен╕ Тараса Шевченка на чол╕ з Юр╕╓м Зимою також п╕дтримало мою кандидатуру.
Ус╕ формальност╕ були завершен╕, ╕ ми розпочали свою передвиборну кампан╕ю. Зненацька я отримав потужну п╕дтримку у сво╖й передвиборн╕й кампан╕╖ в╕д студент╕в рад╕отехн╕чного факультету, який став для мене р╕дним. Ус╕ як один, викладач╕ ╕ студенти, виказали мен╕ свою дов╕ру ╕ взяли на себе аг╕тац╕йну роботу з виборцями.
Зустр╕ч╕ з виборцями, виступи на м╕тингах, телебаченн╕, рад╕о, в прес╕, – все це дозволило мен╕ якнайширше оприлюднити та довести до в╕дома льв╕в’ян ╕де╖ створення нац╕ональних збройних сил. Патр╕отичн╕ виступи д╕ючого полковника вселяли в м╕сцеве населення дов╕ру до в╕йськових, зн╕мали вороже ставлення до «окупац╕йного» в╕йська.
Наближався день вибор╕в у Новоявор╕вську на виборчому окруз╕ № 197, де змагалися в╕с╕м кандидат╕в, серед них — директор виробничого об’╓днання «С╕рка», директор районного автоп╕дпри╓мства, б╕знесмен, який торгував бензином, начальник райв╕дд╕лу м╕л╕ц╕╖ та ╕нш╕, як╕ об╕цяли п╕дняти виборцям зароб╕тну плату, пенс╕╖, забезпечити ус╕х житлом тощо.
Звертаючись до виборц╕в, я наголошував: «Шановн╕ сп╕вв╕тчизники, я не об╕цяю вам зб╕льшення пенс╕й ╕ зарплат, оск╕льки не навчений батьками брехати. Я об╕цяю вам збудувати власну Укра╖нську арм╕ю. От Концепц╕я ╖╖ створення, з якою йду на вибори. Об╕цяю, що ваш╕ сини служитимуть Укра╖нському народов╕, в Укра╖н╕, а не поза ╖╖ межами».
У в╕дпов╕дь гучно лунало: «Грош╕ ми заробимо соб╕ сам╕. Нам потр╕бна Укра╖на!».
За день до вибор╕в Георг╕й Гонгадзе п╕д╕йшов ╕ сказав: «Пане В╕тал╕ю, щойно телефонували з╕ штабу ПрикВО. У понед╕лок о десят╕й годин╕ ранку вас виклика╓ командувач в╕йськ округу генерал-полковник Скоков до себе в каб╕нет. Кр╕м вас, запрошено начальника управл╕ння кадр╕в генерала Дуришева та ус╕х ваших окружних начальник╕в. З якого приводу викликають, сумн╕в╕в нема╓. Проте не хвилюйтесь, ми переможемо: я розмовляв з виборцями, ваш рейтинг найвищий. В усп╕ху не сумн╕ваюсь!».
Так ╕ сталося, як сказав невгамовний Георг╕й: вже оп╕вноч╕, за попередн╕ми п╕драхунками, перемога була за кандидатом в╕д Руху, ╕, як пот╕м з’ясувалося, перемога була переконливою!
А вранц╕, як ╕ було наказано командувачем в╕йськ, за п’ять хвилин до десято╖ я ув╕йшов до приймально╖ генерал-полковника Скокова разом з╕ сво╖м суворим начальством та начальником управл╕ння кадр╕в ПрикВО генерал-майором Дуришевим.
— ╤ чому це ми через вас повинн╕ мати непри╓мност╕, – сердито промовив полковник Якубов В. М.
– В╕кторе Михайловичу, а це треба ще з’ясувати, хто спричинив наш╕ непри╓мност╕, – в╕дпов╕в я, натякаючи на його брутальну повед╕нку на парт╕йних зборах, де в╕н безп╕дставно звинуватив мене в ус╕х смертних гр╕хах проти навчального процесу, радянсько╖ влади, ╕ що саме в╕н розпочав д╕йство мого публ╕чного цькування.
Та дискус╕╖ м╕ж нами не в╕дбулось, бо черговий оф╕цер запросив ус╕х до каб╕нету командувача в╕йськ ПрикВО. Генерал-полковник Скоков п╕днявся з м╕сця, п╕д╕йшов до нас ╕ неоч╕кувано весело прив╕тався. В╕н гостинно показав ус╕м рукою на ст╕льц╕ б╕ля досить довгого приставного столу.
Генерал Дуришев по-д╕ловому поклав перед собою мою особову справу ╕ був готовий до виконання будь-якого р╕шення командувача щодо цього «некерованого» полковника.
Проте, як я зрозум╕в з доброго настрою командувача, генерал-полковник Скоков В╕ктор Васильович уже отримав ╕нформац╕ю про результати вибор╕в ╕ знав, що я перем╕г на виборах, отримавши статус недоторканно╖ особи.
Таким чином, задум ╕н╕ц╕атор╕в виклику мене до командувача в╕йськ втратив св╕й сенс ╕ став простою формальн╕стю, поставивши вс╕х у незручне становище.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 21.01.2022 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23868

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков