Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4131)
З потоку життя (7245)
Душі криниця (3887)
Українці мої... (1537)
Резонанс (1703)
Урок української (999)
"Білі плями" історії (1796)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РАНО-ВРАНЦ╤ НА ЙОРДАН╤...
За традиц╕╓ю на Йордан на водоймах вирубували хрест з криги, фарбували у червоний кол╕р буряковим...


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ВПИШ╤ТЬ СВО╥ ╤МЕНА В ╤СТОР╤Ю В╤ДРОДЖЕНОГО УКРА╥НСЬКОГО КОНКУРСУ «З КРИМСЬКИМ...


ДО 80-Р╤ЧЧЯ ╤ВАНА НИЗОВОГО. ПОЕЗ╤╥
Кримська Св╕тлиця з Криму пропону╓ сво╖м читачам поез╕╖ ╤вана Даниловича Низового, люб'язно...


ГЕТЬМАНША
╤сторична драма на три д╕╖ та ш╕сть картин


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ВПИШ╤ТЬ СВО╥ ╤МЕНА В ╤СТОР╤Ю В╤ДРОДЖЕНОГО УКРА╥НСЬКОГО КОНКУРСУ «З КРИМСЬКИМ...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 14.01.2022 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 14.01.2022
РОЗМАРИН

Останн╕м часом як автор-перекладач я виконувала дуже в╕дпов╕дальну для мене роботу. Бо працювала над перекладами твор╕в людини, яка писала змолоду (╓ тв╕р датований 1968 роком) пейзажн╕ етюди, нариси, казки, опов╕дки, а друкувати ╖х наважилася т╕льки тепер. Щоправда, бували публ╕кац╕╖ статей фах╕вця л╕сового господарства Скопи Валентина Федоровича в пер╕одичн╕й прес╕, бо все життя в╕н присвятив л╕су та саду: працював у господарствах ╤нгушет╕╖, Башкир╕╖, Ярославсько╖ област╕, Криму. Тому й не дивно, що й писав рос╕йською мовою. Мешка╓ в мальовнич╕й г╕рськ╕й м╕сцевост╕ Бахчисарайського району, але вся р╕дня, за винятком частини його власно╖ с╕м'╖, - в материков╕й Укра╖н╕. Валентин Федорович, уродженець Полтавщини, потрапив до Криму разом з батьками ще малою дитиною в╕дразу п╕сля 2-╖ св╕тово╖ в╕йни.
Головна геро╖ня його л╕тературних твор╕в, звичайно ж, мат╕нка Природа. Життя л╕су, його мешканц╕в автор опису╓ з ус╕ма подробицями, заглядаючи в кожну шпаринку мурашника, копиц╕ с╕на чи пташиного гн╕зда. В╕д того його казки, опов╕дки – п╕знавальн╕ надзвичайно. Кажуть, кожен автор знайде свого читача. З╕знаюся, мен╕ – як читачев╕, цей автор дуже до вподоби! Тому й в╕днеслася до роботи перекладача з в╕дпов╕дальн╕стю ╕ ц╕кав╕стю. Подаю к╕лька твор╕в для знайомства з автором Скопою Валентином, звичайно ж, з його дозволу.
Автор перекладу Галина Литовченко,
член НСПУ, лауреат прем╕╖ ╕м. Данила Кононенка

Валентин СКОПА
РОЗМАРИН

Який день видався! Ми – в старому саду. Кр╕зь блиск г╕лля прокрада╓ться небесна блакить, в╕дчува╓ться запах пожухлого листя, що шурхотить п╕д ногами. У вран╕шн╕й прохолод╕ павутиння, розв╕шане на сухих стеблах ╕ г╕лл╕ притихлого саду, св╕титься разк?ми д╕амантового намиста. В краплинах роси народжу╓ться музика сонця.
 Високий ж╕ночий стан непом╕тно тане в далин╕. Сукня ж╕нки розв╕ва╓ться, ледь торка╓ться листя, ваблячи його за собою. Ось вона зупинилася, ╕ здалеку мен╕ видно, як невимушено й легко нахиляючись, ж╕нка щось збира╓.
 П╕д╕йшовши, я побачив у ╖╖ руках к╕лька яблук. Велик╕ с╕р╕ оч╕ на довгастому обличч╕ св╕тилися теплим блиском.
 - Дивись, синку, як╕ яблука, – сказала ╕ чомусь засм╕ялася.
 Можливо ╖╖ розсм╕шило мо╓ замурзане лице та скуйовджена шевелюра. Обняла, витерла мен╕ носа, подала яблуко:
 - Як╕ соковит╕, який аромат! Дозр╕ли п╕д листям, соку в╕д земл╕ набралися. Це – розмарин, синку, хоча – антон╕вки добр╕ш╕. Пам’ятаю, батько приносив ╖х на Спаса з панського саду. В╕н у нього, у пана, працював по найму. Саме в той час ╕ мед гнали. Бувало, поставить батько на ст╕л миску медових ст╕льник╕в ╕ дивиться, ледь посм╕хаючись, як ми ╖мо. А було й таке, що перем╕ша╓ мед з полином ╕ примушу╓ ╖сти. Хочеш-не-хочеш, а ╖си. Проф╕лактика в╕д паразит╕в. Який же запах у меду й антон╕вок! Дос╕ пам’ятаю. Це дух мо╓╖ Батьк╕вщини, синку, мо╓╖ земл╕.
 Наступила мовчанка. З голого г╕лля падали ╕ м’яко ударялися об листя нечаст╕ краплини роси, трохи дал╕ в л╕с╕ дзюрчав Бельбек. Непом╕тно пригр╕ло сонце, ╕ в цю тишу ледь чутно почав вливатися незвичний звук. Невже журавки? Так ╕ ╓! Це журавлиний перегук. Мати поклала руку на мо╓ заплутане волосся ╕ пальцями почала його перебирати.
 - В╕дл╕тають вони, синку, туди, де т?пло, – ╖╖ голос чомусь об╕рвався.
 Знявши руку з волосся, вона схилила голову, важк╕ русяв╕ коси прикрили долон╕, що вже об╕ймали лице…
 Багато яблук було в мо╓му житт╕, але розмарин, безперечно, най… най… – под╕бний антон╕вц╕, яку згадувала мати. Тепл? ╖╖ долонь, що в╕дкривали мен╕ оч╕ на твор╕ння Боже, в╕дчуваю все життя. Не забути й дорогу, що пролягала через сад, вкриту р╕знобарвним листям, насиченим особливим, хвилюючим душу запахом осен╕. Дорогу, яка зливалася вдалин╕ з горизонтом, там, де небо торка╓ться земл╕.
 Крим. 2007


 КАЗКА ПРО ЗАЙЦЯ ╤ Б╤ЛОЧКУ
 
 Набридло с╕рому Зайцю рятуватися в╕д собак. Забрався в╕н у гущавину колючого терну ╕ глибоко задумався, як дал╕ жити. Раптом його осяяла, як видалося, доречна ╕ вдала ╕дея. Звичайно не враз осяяла, а п╕сля довгих роздум╕в. Згадалася перша зустр╕ч з Вогняною, – тод╕ йому шишкою по голов╕ перепало, як т╕льки-но прис╕в перепочити п╕д сосною. Пискливий см╕х Б╕лочки, тенд╕тн╕сть ╕ легк╕сть рух╕в вразили його. Так чи ╕накше, але п╕сля того випадку ноги мимох╕ть неслися до сосни. П╕сля сп╕лкування з Вогняною, За╓ць щоразу в╕дчував полегшення в серц╕ ╕ прилив сил.
 Тепер якраз пора розпов╕сти про оту, неспод╕вано виниклу, вдалу ╕дею. А подумалося Зайцев╕ ось про що: «А чи не перебратися мен╕ на дерево до Вогняно╖? Живе ж вона там! Н╕який собака не д╕стане, н╕ лисиця, н╕ вовк. Та й тепло буде взимку в дупл╕ удвох, – не те, що п╕д кущем! Н╕хто не добереться до ╖хньо╖ хатки, н?кого боятися».
 Подружилися вони давно, але ╕дея прийшла в голову т╕льки тепер. Обережно виглянув з╕ свого колючого укриття, роздивився навкруги ╕ подибав до старо╖ сосни б╕ля кам’яного мису. Б╕лочка часто бувала на т╕й сосн╕, а За╓ць п╕д нею. Такий зб╕г обом подобався. ╤нод╕ Вогняна спускалася вниз скуштувати суниць, назбирати гриб╕в. Вона ╖х дбайливо нанизувала на г╕лочки для сушки про запас. А За╓ць мр╕яв про капусту з морквою, як╕ росли на город╕ з поваленим тином у садиб╕ престар╕лого мисливця.
 Б╕лочка сид╕ла на довг╕й соснов╕й г╕лц╕, що простяглась над землею, ╕ щось гризла. Побачила Зайця й рад╕сно вигукнула:
 - Давненько не бачила тебе! Л╕ту п╕дходить к╕нець, а там ╕ зиму недовго чекати. Не набридло тоб╕ вт╕кати в╕д хижак╕в та мисливц╕в з собаками? Може, до мене на дерево, га?
 За╓ць аж н╕як не оч╕кував на такий х╕д думок приятельки. Сам в╕н не знав, як розпочати з нею розмову, а тут – н? тоб╕! Сама запропонувала. Зрад╕в За╓ць, слова промовити не може.
 - То що, вир╕шив? – допитувалася Б╕лочка.
 - Згоден, та т╕льки не знаю, як потрапити до тебе…
 - Запросто! Бачиш, як я скачу? Давай ╕ ти так! Стрибай на цю похилу г╕лляку, де я сиджу!
 «Тепер, або н╕коли! Де наше не пропадало…» – вир╕шив За╓ць. Роз╕гнався, п╕дплигнув, вчепився зубами й передн╕ми лапами за г╕лку, ╕, бовтаючи задн╕ми в пов╕тр╕, спробував п╕дтягтися до Вогняно╖. Але не втримався ╕ гепнувся спиною на кам╕ння. В очах потемн╕ло, немов н╕чна темрява зненацька застала. Прийшов до тями, а над ним Вогняна – наче в туман╕ колишеться. Щось йому казала, та За╓ць не чув. Голова паморочиться, нудота п╕дпира╓. З зусиллям згадав, як стрибав на г╕лку, ╕ ледве промовив:
 - Не моя це справа – по деревах лазити. Будь що буде… Жив я ж якось до сих п╕р.
 Отож ╕ дал╕ так живе. Подивиться косим поглядом знизу на Б╕лочку, прозвану ним Вогняною за яскравий окрас ╕ спритн╕сть, погомонить весело з нею, ╕ рад╕сний шкандиба╓ назад у сво╖ колюч╕ пенати.
На фото - село Маркур (п╕сля 1945 р. - с. Поляна) Бахчисарайського району

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 14.01.2022 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23860

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков