Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЖИВ З УСМ╤ШКОЮ
Таким ╕ залишився у наш╕й пам’ят╕…


ЗРОДИЛИСЬ МИ ВЕЛИКО╥ ГОДИНИ: КОГО ВШАНОВУ╢ ДЕНЬ ГЕРО╥В
23 травня в╕дзначають День Геро╖в на честь укра╖нських вояк╕в – борц╕в за волю Укра╖ни.


ШИКУЙСЬ П╤Д УКРА╥НСЬКИМ СТЯГОМ!
Знатимемо по╕менно вс╕х Геро╖в, як╕ боролися з ворогом.


ПОМЕР ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРА╥НИ ЛЕОН╤Д КРАВЧУК
Першого президента Укра╖ни не стало на 89 роц╕ життя.


ВРОСТАТИ У НЕБО ТОПОЛЯМИ
Нотатки до 85-л╕ття письменника ╕ науковця Михайла Вишняка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 31.12.2021 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 31.12.2021
╤ВАН НИЗОВИЙ

до в╕с╕мдесятил╕ття з дня народження

3 с╕чня 2022 року виповню╓ться 80 рок╕в в╕д дня народження ╤вана Даниловича Низового – укра╖нського поета-ш╕стдесятника, проза╖ка, публ╕циста, журнал╕ста, просв╕тянина, громадського д╕яча.
Народився в╕н 3 с╕чня 1942 року в сел╕ Рудка Марк╕всько╖ с╕льради Штеп╕вського (нин╕ – Б╕лоп╕льського) району Сумсько╖ област╕. Узимку того ж року с╕м’я пере╖хала до Комуни – дворового гн╕зда родини Крамаренк╕в. У п╕вторар╕чному в╕ц╕ залишився круглим сиротою. Ще до народження ╤вана Низового його батько Данило Трохимович Низовий п╕шов на фронт, ╕ з тих п╕р вважався таким, що зник безв╕сти. Мат╕р поета Настя Гнат╕вна Низова (Великород) загинула восени 1943 року в глинищ╕ п╕д час роб╕т за наказом м╕сцевого начальства. ╥╖ було поховано в Комун╕.
В╕д 1943 до 1953 року ╤ван Низовий жив у Комун╕. Зак╕нчив ш╕сть клас╕в Марк╕всько╖ середньо╖ школи. По зак╕нченн╕ шостого класу працював у колгосп╕. Доточивши соб╕ чотири роки, по╖хав на буд╕вництво шахт Донбасу, п╕зн╕ше сплавляв л╕с на п╕вн╕чн╕й Онез╕, будував електростанц╕ю поблизу Караганди, ще одну – у Зм╕╓в╕ б╕ля Харкова, цементовий завод у Балакл╕╖. Зв╕дти й п╕шов до арм╕╖ (1961 – 1964 рр.). П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ працював у Буському будинку творчост╕, одночасно навчаючись у веч╕рн╕й школ╕, де екстерном склав ╕спити за одинадцятий клас. Вступив на заочне в╕дд╕лення ╕ усп╕шно зак╕нчив факультет журнал╕стики Льв╕вського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка. Працював у редакц╕╖ Кам'янка-Бузько╖ районно╖ газети.
Писати й друкуватися почав 1960 року в районних ╕ обласних газетах, а з 1963 року – у журнал╕ «Дн╕про», газетах «Л╕тературна Укра╖на» ╕ «Молодь Укра╖ни». У с╕чн╕ 1964 року в Ужгород╕ за редакц╕╓ю Петра Скунця вийшла перша зб╕рка поез╕й «Народжуються кв╕ти».
╤з весни 1966 року життя ╤вана Низового назавжди пов’язу╓ться з Донбасом ╕, зокрема, з Луганщиною, де протягом 45 рок╕в ╕ до к╕нця сво╖х дн╕в в╕н самов╕ддано й безкомпром╕сно творив укра╖нську Укра╖ну, переймався долею укра╖нсько╖ мови, укра╖нсько╖ державност╕. Спочатку ╤ван Низовий живе й працю╓ в Новоайдар╕ Лугансько╖ област╕, а вже вл╕тку 1966 року пере╖здить до Луганська. У 1971 роц╕ побачила св╕т друга зб╕рка ╤вана Низового «Провес╕нь». 1972 року його було прийнято до Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Навчався на заочному в╕дд╕ленн╕ ф╕лолог╕чного факультету Луганського педагог╕чного ╕нституту ╕мен╕ Т.Г. Шевченка, у 1979 – 1980 рр. – на Вищих л╕тературних курсах при Л╕тературному ╕нститут╕ ╕мен╕ О.М. Горького.
Понад десять рок╕в працював в обласних ╕ районних газетах, зокрема в газетах «Молодогвард╕╓ць» ╕ «Прапор Перемоги», був старшим редактором обласно╖ телев╕з╕╖, консультантом сп╕лчансько╖ орган╕зац╕╖, керував обласним л╕тературним об'╓днанням. 1988 року в обласн╕й газет╕ «Молодогвард╕╓ць» було опубл╕ковано статтю ╤вана Низового «Бути – народом!» на захист укра╖нсько╖ мови та державност╕, яка стала руш╕йним складником нац╕онального в╕дродження на Луганщин╕. З 1992 до 1998 року – голова Лугансько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖ Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни.
За 50 рок╕в л╕тературно╖ д╕яльност╕ ╤ван Низовий написав понад сто зб╕рок поез╕╖, публ╕цистики, переклад╕в, твор╕в для д╕тей. Книги ╤вана Низового виходили в Ужгород╕, Львов╕, Р╕вному, Ки╓в╕, Сумах, Донецьку, Луганську й ╕нших м╕стах Укра╖ни. Твори письменника перекладалися багатьма мовами. В╕н лауреат м╕жнародних л╕тературно-мистецьких прем╕й ╕мен╕ брат╕в Лепких, ╕мен╕ Олекси Г╕рника та прем╕╖ за кращий музичний тв╕р-оратор╕ю «Лелече». Нагороджений медаллю «Буд╕вничий Укра╖ни».
Помер ╤ван Низовий 30 вересня 2011 року. Похований у Луганську. Посмертно нагороджений Орденом Покрови Пресвято╖ Богородиц╕.

На вшанування пам’ят╕ ╤вана Низового 2012 року встановлено мемор╕альну дошку в м╕ст╕ Сватовому на Луганщин╕ та 2018 року – у р╕дному сел╕ Марк╕вц╕ на Сумщин╕. ╤м’ям ╤вана Низового названо одну з вулиць села Марк╕вки Б╕лоп╕льського району Сумщини. 2017 року коштом письменника Володимира Шовкошитного в «Укра╖нському пр╕оритет╕» було видано першу посмертну зб╕рку поета «Н╕хто над╕ мною не пан». У цьому ж видавництв╕ за сприяння оч╕льник╕в ╕ депутат╕в Льв╕вщини, ╕ зокрема Городоччини, кер╕вництва Лугансько╖ в╕йськово-цив╕льно╖ адм╕н╕страц╕╖ та депутатського корпусу селищно╖ ради Б╕лоп╕льського району Сумщини й ус╕╓╖ громади Микола╖вщини протягом 2017 – 2018 рок╕в побачили св╕т перш╕ три томи посмертного п’ятитомного видання ╤вана Низового «Бути – народом!», а з ╕н╕ц╕ативи та за сприяння осв╕тян Городоччини Льв╕всько╖ област╕ видано «Городоцьку читанку» ╕з позакласного читання для учн╕в 1 – 4-х клас╕в, яку отримали навчальн╕ заклади Льв╕вщини ╕ яку також придбали укра╖нськ╕ д╕аспори в Н╕меччин╕, Бельг╕╖, Франц╕╖, Голанд╕╖, США та Н╕дерландах.
На вшанування ╤вана Низового та з метою глибокого вивчення духовного спадку письменника 2017 р╕к було проголошено Роком ╤вана Низового на Льв╕вщин╕, а 2019 р╕к – Роком ╤вана Низового на Микола╖вщин╕ Б╕лоп╕льського району Сумсько╖ област╕.
Наприк╕нц╕ 2019 року св╕т побачив 4 том п’ятикнижжя «Бути – народом!» за сприяння палкого шанувальника творчост╕ ╤вана Низового Ярослава Зал╕зняка, що народився й прожива╓ в Бавар╕╖, але завжди був ╕ залиша╓ться патр╕отом сво╓╖ прабатьк╕всько╖ земл╕ – Укра╖ни ╕ вважа╓ ╤вана Низового Кобзарем ХХ – ХХ╤ стол╕ття. Також наприк╕нц╕ 2019 року в Н╕меччин╕ з ╕н╕ц╕ативи укра╖нсько╖ д╕аспори було створено «Товариство ╕мен╕ ╤вана Низового». ╤, нарешт╕, у жовтн╕ 2021 року до 80-р╕ччя в╕д дня народження ╤вана Даниловича Низового за сприяння Городоцько╖ м╕сько╖ ради Льв╕всько╖ област╕ побачив св╕т 5 том п’ятикнижжя «Бути – народом!». Твори, що вв╕йшли до кожного з том╕в, у такому обсяз╕, якост╕ й наповненост╕ (жанрово, тематично, стил╕стично тощо) укра╖нц╕ ще н╕коли не читали – а це не лише ╕стор╕я Укра╖ни, обмежена часовими рамками життя ╤вана Низового, це сво╓р╕дний п╕дручник для сьогодн╕шнього й майбутн╕х покол╕нь. Сьогодн╕, коли Укра╖на протисто╖ть п╕вн╕чному ворогу, коли щодня форму╓ться укра╖нська нац╕я, зроста╓ св╕дом╕сть кожного укра╖нця, твори ╤вана Низового ╓ як н╕коли актуальними, пророчими, виховними. Саме Слово ╤вана Низового покликане повернути багатьох сп╕вв╕тчизник╕в до сво╖х пракор╕нь, виховати не одне покол╕ння укра╖нц╕в у дус╕ любов╕ до Батьк╕вщини, поваги до сво╓╖ ╕стор╕╖, свого народу.

В СИВ╤Й ПАМ’ЯТ╤

Кр╕зь п╕тьму стор╕ч,
Мов сто св╕ч кр╕зь н╕ч,
До мо╖х до в╕ч
Продира╓ться С╕ч,
Закипаючи у мо╖х очах,
Мов козацька кров на чужих мечах.
Калинова кров, мов полин, г╕рка,
Полинова кров, що вино, терпка.
Знову С╕ч с╕чуть – сто струмк╕в тече.
Не мене с╕чуть, а мен╕ ж пече.
С╕ч кричить з очей, ╕з мо╖х очей –
Так кричать з печер кремац╕йних печей.
Лише дзв╕н мовчить – вирвано язик –
Там, де Хортиця, там, де Чортомлик.
С╕кач╕ неправд, ятагани кривд –
Та й прям╕с╕нько в передсмертний крик,
Та в сам╕с╕нький кор╕нь-кор╕нець,
Щоб одн╕с╕нький (та в╕рн╕с╕нький!)
Був ус╕м к╕нець.
Щоб, пос╕чен╕, полягли ус╕ –
Н╕ Вкра╖ни щоб, н╕ тоб╕ Рус╕.
Тихая вода дуж╕ гребл╕ рве...
В сив╕й пам’ят╕ С╕ч жила й живе.
Кошовий вогонь дос╕ не прочах,
Не побл╕дла кров на чужих мечах,
Бо козацька кров зовс╕м не така,
Як у рекрута, як у мамлюка.
Ой, не в тому р╕ч, що спалили С╕ч,
Ой, не в т╕м б╕да, що знесла вода...
Та й не в т╕м добро, що хм╕льний Петро
По Нев╕ розлив безневинну кров...
╤ не в т╕м прогрес, що Дн╕про вмира...
Т╕льки це уже не вина Петра.

1968

* * *
Помирають поети –
Невп╕знан╕ ген╕╖
О лих╕й, о глух╕й оп╕вн╕чн╕й годин╕,
А в серцях у поет╕в
 конають в агон╕╖
╤ не можуть сконати
 п╕сн╕ лебедин╕.
Лиш затим на могилах
Виростають багнети
╤ свят╕ прапори
 ╕з сердець незотл╕лих,
╤ потягнуться черги
 до сховку поет╕в,
Неск╕нченно-сумн╕,
 як в блокаду за хл╕бом...

1970

* * *
Я мав багато друз╕в за вином.
Так затишно було в т╕сному кол╕,
╤ чувся я на сил╕ ╕ на вол╕,
╤ чув, як св╕т щебече за в╕кном.

Кружляла чарка, сонячна й легка.
Були слова, священн╕, як молитва.
Це ж ув╕нчалась усп╕хом ловитва
Сяйного щастя – ось воно, в руках!

...О як болить з похм╕лля голова!
╤ св╕т немилий. ╤ в кишен╕ д╕рка.
А в н╕й застрягла випадкова з╕рка,
Красива й непотр╕бна, як слова.

1971

* * *
╤ мудр╕сть повинна
В╕д серця ╕ти –
Холодного розуму людям довол╕.
Як хл╕ба окра╓ць
Без др╕бочки сол╕,
Як спок╕й без клопот╕в ╕ су╓ти,
Так розум – без серця.
╤ мудр╕сть н╕ма,
Якщо в н╕й сердечного звуку
Нема.

1976

* * *
Прийшло до мене втомлене пол╕ття
╤ роздуми достигл╕ принесло:
Хвилина щастя варта п╕встол╕ття,
Хвилина горя варта п╕встол╕ття.
В суцв╕тт╕ л╕т хвилин оцих двокв╕ття
Для мене найяскрав╕ше цв╕ло.
Спасиб╕ ж дол╕, що воно було –
Хвилин цих двох митт╓ве многол╕ття!

1980

* * *
Все важче легковажити.
Роки
Не в╕дпускають душу на дозв╕лля,
Де все душ╕ дозволено,
Де з╕лля
Встеля╓ м'яко топтан╕ стежки;
Де ще нема означених шлях╕в
В╕д пункту А до пункту Б,
Де в╕льно
Ходити безконтрольно й безприц╕льно
По ц╕лин╕, в раю ╕з реп'ях╕в.
Все важче легковажити.
Пора
Важких думок ╕ виважених р╕шень,
Пора переоц╕нки зла й добра
Без переменшень ╕ без переб╕льшень.

1986

ДО СЛОБ╤ДСЬКО-УКРА╥НСЬКОГО КОЗАЦТВА

Гр╕хи вс╕ знявши ╕з душ╕
Й прадавн╕ страхи-переляки,
Пануймо так, товариш╕,
Як наш╕ прад╕ди-козаки!

Вдихаймо пам'ят╕ полин
В степах,
Де нас не давлять ст╕ни, –
Нема на св╕т╕ Укра╖н,
Окр╕м ╓дино╖ Вкра╖ни!

╢днаймось в курен╕ й кош╕
П╕д неосквернен╕ клейноди –
Ще ж не погас вогонь Буш╕,
Не пересохли Жовт╕ Води.

Ми в╕чн╕ д╕ти боротьби
╤ наша воля непоборна.
Не одверн╕мось в╕д судьби –
Вона ж на цей раз неповторна!

Бо як повернуться вони,
Т╕, що в Кремл╕ були панами,
То ц╕ катюги-р╕зуни
Ой позбиткуються над нами!

В краю курган╕в ╕ могил
(Не вс╕ вдалось переорати)
Снаги, панове, нам ╕ сил,
Щоб знов холопами не стати!

1987

* * *
Абстрактне поняття
 абстрактну й любов породило:
Ми любимо п╕вн╕ч, ╕ п╕вдень,
 ╕ зах╕д, ╕ сх╕д,
Були б т╕льки хл╕б ╕ до хл╕ба,
 та цукор ╕ мило,
Та чарка п╕д веч╕р,
 а краще – ран╕ш – п╕д об╕д.
...А десь у минул╕м
 замулилась чиста криничка,
Запала могилка свята,
 де батьки тво╖ сплять,
Й зотл╕ла в непам’ят╕
 скромна шк╕льна «рапортичка»,
В як╕й ╕з ╕стор╕╖ та географ╕╖ – «п’ять».

1990

 

ДЕЩО Л╤РО-╤РОН╤ЧНЕ

Поети повт╕кали ╕з села –
Осп╕вують м╕ськ╕ дебел╕ мури
╤ так рад╕ють крихтам з╕ стола
Столично╖ л╕тератури...
Прям╕с╕нько ╕з к╕нського с╕дла
На п'╓дестал,
Де ставляться скульптури?!

...В сел╕ ж черемха знову зацв╕ла.
Лисн╕ють р╕лл╕, чорн╕, як смола.
Гребуться в перегно╖ сит╕ кури.
В колгоспник╕в щодень – нов╕ д╕ла,
Забули про спочинки й перекури...

«У щастя людського
 два р╕вних ╓
 крила...»
О, ц╕ слова поет писав з натури –
В╕н розум╕в поез╕ю села!

1990

* * *
Я тимчасовий на земл╕.
╤ розум╕ння тимчасовост╕
Для мене ╓ м╕рилом сов╕ст╕
Й ц╕ною хл╕ба на стол╕.
Мене – не стане. А проте
Палить мости я не збираюся
╤ все част╕ше озираюся:
Чи й п╕сля нас трава росте.

1990

* * *
Шаную ворога свого
╤ хитрого, ╕ злого –
Остер╕гаюся його
╤ жду в╕д нього всього.
Та забуваю в су╓т╕,
Що в мене за спиною
Мен╕ готують пастку т╕,
Хто ╖сть ╕ п’╓ з╕ мною.

1990

* * *
Затр╕щали п╕дмостки й п╕дпорки «вертепу»
╤ змал╕ли «клейноди» комунних час╕в,
╤ долинули гр╕зно з козацького степу
В╕дголоски забутих давно голос╕в.
╤ з╕йшовся народ п╕д Богдановим дубом,
╤ Тарасовим словом народ м╕й прозр╕в,
Щоб молитись Вкра╖н╕
П╕д в╕чним Тризубом,
П╕д вогнем синьо-жовтих ╖╖ прапор╕в!

1991

* * *
Не справить стол╕ття «зал╕зний» режим
Парт╕йно╖ номенклатури!
Шкода лиш мен╕,
Що я в╕к св╕й прожив
П╕д небом похмурим,
Понурий,
Знедолений,
Зведений на ман╕вц╕
╤ вкляклий над мороком вирви.
…Стою ╕ стискаю в тремтяч╕й руц╕
Я серце,
З грудей мо╖х вирване.

1991

* * *
Мов ру╖ни в╕йни,
Розчища╓мо власне сумл╕ння,
Щоб на чист╕й м╕сцин╕
Поставити пам’ятний знак:
«Ми для св╕ту –
Не втрачене геть покол╕ння
╤ не виблядки стал╕нських злих пос╕пак»!

1993

* * *
Як можна жити краденим добром?!
Виходить – можна,
Крадуть, ╕ без м╕ри:
Могили пракозацьк╕ над Дн╕пром,
Пекучий б╕ль Шевченково╖ л╕ри,
╤стор╕ю батьк╕в та мову ╖х
╤ символи
Одв╕ку синьо-жовт╕,
╤ наших с╕л буйноколосий см╕х
Брутально так украдено у Жовтн╕!..
Чого ж нам дивуватися,
Коли
Грабують нас ╕ нин╕ –
Душу й т╕ло –
Без сов╕ст╕, за звичкою, ум╕ло,
Хоч ми вже й так останн╓ в╕ддали?!

1993

ПРО СОЮЗ ╤З МОСКВОЮ

Не угода,
А змова…
Щедротна Москва
Нам дару╓ поблажливо «р╕вн╕ права»:
На безхл╕б’я,
 безправ’я,
 безлик╕сть ╕ безум,
На бездомн╕сть,
 бездумн╕сть,
 безтямн╕сть ╕ без…
Розум наш ╕ «л╕кнеп»
 до к╕нця ╕ще не протверезив,
То нав╕що ж нам цей
 прорадянсько-╕мперський «л╕кбез»?!

1993

* * *
Моя Вкра╖но – рано в╕кова,
Куди ж бо ти,
Стриножена й безкрила?
Трава
 могили давн╕
 покрива,
А чим нова покри╓ться могила?
Вони ж згор╕ли, трави запашн╕ –
Один бур'ян буятиме в ру╖н╕,
╤ ми,
Що народились в Укра╖н╕,
Помрем безславно в р╕дн╕й чужин╕.
Не до смаку прокисле вже вино
╤ зг╕ркла хл╕ба житнього шкуринка,
╤ сина-яничара вже давно
Кляне з могили мати-укра╖нка.

1993

ПРО ПОК╤ЙНИЙ СРСР

Крок управо р╕вний кроку вл╕во.
Прямо йти – ╕ буде все «яхш╕».
Жити можна. Все ж таки ╕з хл╕бом.
Т╕ло ╓. Дарма що без душ╕.

Зл╕ва – др╕т колючий.
Вишки – справа.
Болота навк╕л. Тайга глуха.
Вс╕х лел╕╓ мат╕нка-держава,
Держачи подал╕ в╕д гр╕ха.

1993

КОМУН╤СТИЧН╤ НАСТРО╥

Пора вич╕кувань мина╓ потихеньку,
В╕дходять зашпори «крутого» переляку:
Ще день, ще два – ╕ схоплять за горлянку
Невдячн╕ д╕ти необачну неньку.
Вони ж були зачат╕ не в любов╕
╤ не в постел╕, а в калюж╕ кров╕ –
Чужоголов╕ ╕ чуж╕ по мов╕,
Лише й того, що круточорнобров╕.
Учора ще ж були запан╕брата
╤ «суржиком» в╕талися,
╤ перш╕
В партнери набивались ╕ в партнерш╕
До кожного др╕бного демократа.
А завтра, як захоплять знову владу,
Влаштують чорну ще й пречорну раду,
╤ для порядку чи то пак для ладу
Попереду поставлять ╕ позаду
Ажурн╕ ╜рати й кулеметн╕ веж╕,
╤ нач╕пляють гасел та портрет╕в,
╤ гр╕шн╕ душ╕ «випустять» з поет╕в –
Нехай соб╕ витають у безмежж╕.
Вони – так╕, в них лен╕нська закваска
╤ стал╕нськ╕, невиброджен╕ др╕ждж╕ –
Вони уже стоять на роздор╕жж╕,
Вони уже зняли вертепн╕ маски!

1993

М╤НОРНЕ

Дн╕про сльозами не долляти –
В╕д сол╕ в╕н пересиха
В рахунок вищо╖ в╕дплати
За ниц╕сть нашого гр╕ха.

А ми гр╕шили ще з колиски,
Гасили гаслами в соб╕
Перв╕сн╕ людяност╕ зблиски
Й протести сов╕ст╕ слаб╕.

Доком╕сарились, н╕вроку,
Одурман╕ли од вина,
Перетворились у притоку
Чужого плинного багна.

Вже берегами не проскаче
Козацький збуджений табун,
Не сплесне плесо,
Не заплаче
Гр╕хом повержений Перун.

Лиш промайне, мов янгол-месник,
Чорнобильська зв╕зда-полин
Над укра╖нським чорноплесом,
Страшний в╕щуючи загин.

1993

* * *
Зак╕нчуйся вже, зимонько, не гайся,
Не хмур суворо обр╕ю брову!
Д╕жду весни
Й охлялого Пегаса
Знов поведу на молоду траву,
На кропиву,
Полощену дощами,
На калор╕йн╕, корисн╕ щавл╕ –
Ми з р╕дними зеленими борщами
Не пропадем н╕коли на земл╕!
Ми той «народ, якого правди сила
Н╕ким звойована ще не була…»
От лише б знов Москва не «запросила»
Нас до свого «гостинного» стола!
На╖лись-бо ми в не╖ – не з╕тхнути
╤ не п╕ти, бо л╕ньки, по нужд╕,
У вдячност╕ безмежн╕й не забути
Нам хл╕босольних кухар╕в-вожд╕в!
На всяк випадок спутаю Пегаса,
Як виведу на р╕дну кропиву,
Щоб не ╕ржав, плюгавець, надто ласо,
Не поривавсь у квасову Москву.
Я виб’ю з нього палицею звичку,
Нахабну до нестями,
Як ус╕
Хохляцьк╕ звички:
Пастись на дурничку
На щедрому рас╓йському в╕вс╕.
Тож не барися, зимонько,
Посунься,
Веснян╕й поступися перезв╕ –
Нехай ╕ я, зрад╕лий, попасуся
На рад╕оактивн╕й кропив╕.

1993

ПРИСТОСУВАНЦЯМ

Приколисаний ситим об╕дом, др╕ма╓ жив╕т,
Серце н╕житься в теплих перинах благополуччя,
Оброста╓ людина байдуж╕стю, мов шкаралущею,
╤ погляда╓ соб╕ у вузеньку шпарину на св╕т.
╤ н╕яких тривог, ╕ н╕яких тоб╕ катакл╕зм╕в:
Все тече, як йому ╕ належить одв╕ку текти,
Гаддя шк╕ру м╕ня╓, зариваються в землю кроти,
╤ поволеньки людство наближа╓ться до комун╕зму.

1993

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 31.12.2021 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23824

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков