Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЖИВ З УСМ╤ШКОЮ
Таким ╕ залишився у наш╕й пам’ят╕…


ЗРОДИЛИСЬ МИ ВЕЛИКО╥ ГОДИНИ: КОГО ВШАНОВУ╢ ДЕНЬ ГЕРО╥В
23 травня в╕дзначають День Геро╖в на честь укра╖нських вояк╕в – борц╕в за волю Укра╖ни.


ШИКУЙСЬ П╤Д УКРА╥НСЬКИМ СТЯГОМ!
Знатимемо по╕менно вс╕х Геро╖в, як╕ боролися з ворогом.


ПОМЕР ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРА╥НИ ЛЕОН╤Д КРАВЧУК
Першого президента Укра╖ни не стало на 89 роц╕ життя.


ВРОСТАТИ У НЕБО ТОПОЛЯМИ
Нотатки до 85-л╕ття письменника ╕ науковця Михайла Вишняка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 31.12.2021 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 31.12.2021
З ЛЮБОВ╤ Й ДОБРА

До 80-р╕ччя в╕д дня народження Данила Кононенка

 Поети, як Данило Кононенко, не в╕дходять у в╕чн╕сть – вони залишаються в наш╕й пам’ят╕, надовго св╕тяться сво╖м талантом. «Пров╕дною зорею укра╖нського Криму» назвав його Яр Славутич. Боляче, що ця осяйна зоря так рано, передчасно закотилася за обр╕й… С╕м рок╕в тому, в перший день Старого Нового року, через два тижн╕ п╕сля дня народження, на 74-му роц╕ життя в╕н п╕шов у засв╕ти. А нин╕ йому виповнилось би 80…
 Ми зап╕зналися ╕ здружилися в с╕мдесятих роках уже вчорашнього стол╕ття на Кримськ╕й земл╕, яка стала для нас другою батьк╕вщиною. Прижилися тут, бо так заманулося дол╕: в╕н п╕сля арм╕йсько╖ служби в тавр╕йських степах став студентом-ф╕лологом С╕мферопольського пед╕нституту (тепер це ун╕верситет), я за направленням учителював, навчаючи д╕тей укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури. Зблизились не т╕льки тому, що обидва ╕з Шевченк╕вського краю, а й через любов до художнього слова. Ус╕ сво╖ ╕ поетичн╕, ╕ зб╕рки переклад╕в дарував мен╕ ╕з вельми сердечними автографами, рекомендував мене в члени Сп╕лки письменник╕в. Аж н╕як не хизуюсь. Будучи в╕дпов╕дальним секретарем ╕ головою Кримсько╖ орган╕зац╕╖ НСПУ, багатьом таким, як я, давав перепустки якщо не в л╕тературу, то бодай в письменницьку сп╕лку. За його сприяння побачило св╕т чимало книг зд╕бних молодих л╕тератор╕в, зокрема Катерини Степчин, В╕ри Пальохи, В╕ктора Качули та ╕нших.
 Кор╕ння творчост╕ Данила Кононенка, цього самобутнього митця, витоки його св╕тосприймання, ту духовну силу ╕ енерг╕ю, що роздмухують зблиски полум’я на стор╕нках його книжок, треба шукати в славному козацькому краю – в сел╕ з незвичним найменням – Ребедайл╕вка Кам’янського району на Черкащин╕, де з’явився на св╕т першого с╕чня 1942 року в хл╕боробськ╕й родин╕, хоча як письменник ╕ громадський д╕яч сформувався на благословенн╕й земл╕ Тавр╕ди. Там, у знаменит╕й Кам’янц╕, зробив перш╕ кроки в л╕тературу. Ну х╕ба ж бо не диво, що с╕льський хлопчина зразу п╕сля десятир╕чки розпочав трудову б╕ограф╕ю на посад╕ кореспондента в м╕сцев╕й райгазет╕! ╤ х╕ба ж не диво, коли вже з сьомого класу публ╕кував на ╖╖ стор╕нках сво╖ статт╕ ╕ в╕рш╕! В тих в╕ршах було багато св╕тло╖ простоти ╕ водночас мислення художн╕ми образами, як от в оц╕й м╕н╕атюр╕:
Яблука на яблун╕, мов рожев╕ зор╕,
Вечори над Тясмином, мов меди прозор╕.
Пахне чорнобривцями, травами чубатими,
М╕сяць б╕лим лебедем проплива над хатами.
 Проби пера (знаю з його розпов╕дей) наважився показати Василев╕ Симоненку, який на той час працював в обласн╕й газет╕ «Молодь Черкащини». Василь п╕дтримав зд╕бного початк╕вця, не раз друкував його в╕рш╕ на стор╕нках «молод╕жки». Тож в поез╕╖ «Василь Симоненко» тепло любов╕ дару╓ йому, сво╓му духовному братов╕:
Василь живий у пам’ят╕ ╕ слов╕,
У п╕сн╕-дум╕, виплекан╕й ним.
В╕н – брат мен╕ по духу ╕ по кров╕,
В╕н – м╕й земляк, ╕ я пишаюсь цим.
 У храм л╕тератури входив тихо ╕ пов╕льно, одначе твердо ╕ впевнено. Перша поетична зб╕рка тридцятил╕тнього Кононенка «Джерело» з'явилася в 1972 роц╕. Назва книжки промовиста ╕, гадаю, не випадкова. Адже джерело – це символ животворних кровоносних судин р╕дно╖ земл╕. Воно, джерело, – дом╕нантний образ в його творчост╕: ув╕бравши в себе значущий зм╕ст, метафора джерела з синон╕мами – криниця, колиска, кор╕нь, живець, початок, зародок – якраз ╕ ╓ пошуком шлях╕в до морально╖ ╕стини ╕, звичайно ж, до духовних джерел народу. ╤ в останн╕х його поез╕ях, опубл╕кованих в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» 3 с╕чня 2014 року, знову ж висв╕чу╓ться розгорнута метафора джерела. Сво╓р╕дна вже сама назва чималого за обсягом циклу «Черкащино, п╕сень мо╖х колиско»… Тут кожен в╕рш зач╕па╓ за живе, бентежить. От хоч би рядки з елег╕╖ про р╕чечку Лаврусиху, яка «до Тясмину б╕жить соб╕, б╕жить»:
З ╖╖ джерел моя зростала доля
Й добром заколосилися л╕та:
╥╖ люблю й не розлюблю н╕коли,
Вона мен╕, як мат╕нка свята…
 Так, письмо, форма в╕рш╕в Д. Кононенка традиц╕йн╕ в кращому розум╕нн╕ цього вислову, бува╓, що й теми традиц╕йн╕. Але ж культура в╕рша, образу ним виплекана на добр╕й класичн╕й традиц╕╖, – не дарма з поет╕в йому найближч╕, як вида╓ться, А. Малишко ╕ особливо В. Сосюра. Як ╕ у них, поез╕я Кононенка в╕дзнача╓ться високою художньою точн╕стю ╕ смисловою св╕ж╕стю. Чита╓ш його л╕рику ╕ завжди ╕з знайомого дивиться на тебе незнайоме, ориг╕нальне ╕ ╕ндив╕дуальне. До того ж, зна╓мо, суть в тому, як та чи та тема висв╕тлю╓ться в твор╕. Чимало, скаж╕мо, написано про во╓нне ╕ пово╓нне лихол╕ття, а Данило Кононенко по-сво╓му «обернув» цю тему в м╕н╕атюр╕ дивовижно╖ сили «Останн╕й день в╕йни». Вона давно вже стала хрестомат╕йною:
Ой, не грала гармонь,
А плакала.
Ой, ридала гармонь ридма…
Тихо зойкнула
Хв╕ртка, злякано:
- Мамо! Ма…
А в сел╕ «перемога» чулося,
Б╕гли з поля худ╕ ж╕нки…
Мати в чорну печаль запнулася
На в╕ки.
 «Коли читаю цей в╕рш, – з╕знавався критик Михайло Острик у реценз╕╖ «Прост╕р шукань», – мен╕ зда╓ться, н╕би в╕н був завжди… ╤ хай хтось вже писав про г╕рку долю наших невтомних ж╕нок-труд╕вниць, йому теж вдалося у в╕рш╕ «Олена» проникливо, ╕нтимно-зворушливо передати невимовну печаль ╕ нев╕дворотну самотн╕сть:
Ну куди ви, роки, мчите,
Як в╕три у сади зелен╕?
Ой, пожити, пожити б ще
На ц╕м св╕т╕ стар╕й Олен╕!
Б╕ль отой не да╓ ╖й спать,
Пережитого рве стор╕нки.
╤ коса, ╕ грабл╕, й сапа,
╤ г╕рких буряк╕в заг╕нки.»*
* Острик М. Прост╕р шукань: реценз╕я на книгу Кононенка Д.А. «Джерело»// Л╕т. Укра╖на – 1972, липень, с.6
 Вагомий перекладацький доробок Д. Кононенка. Якби з╕брати все, ним перекладене, то це була б сол╕дна антолог╕я в к╕лькох томах. Переклади з рос╕йсько╖ л╕тератури (О. Твардовський, В. Солоух╕н, М. Риленков, М. Браун, Г. Петн╕ков), з казахсько╖ (М. Шаханов), латисько╖ (А. Алксне) , молдавсько╖ (Г. В╕╓ру), адигейсько╖ (К. Жане), в╕рменсько╖ (В. Каренц). У колективному зб╕рнику «Очима прол╕ска» (К.: Дн╕про, 1989) вм╕щен╕ його добротн╕ переклади з чувасько╖, угорсько╖, б╕лорусько╖ л╕тератур. Та особливу увагу виявляв до б╕лоруських та кримськотатарських автор╕в. Маючи гарний л╕нгв╕стичний смак, майстерно ╕, зв╕сно, без п╕дрядника, бо ще в молодост╕ до глибин вивчив братню б╕лоруську мову, в╕дтворював укра╖нською поез╕ю ╕ прозу. Окремими виданнями вийшли зб╕рники: Богданович Максим «Волошка з в╕нка»; вибран╕ поез╕╖ (переклад з б╕лорусько╖ Д. Кононенка) – С╕мферополь: Доля, 2013; «Розумний п╕вник»: казки та опов╕дання б╕лоруських письменник╕в для д╕тей у перекладах Д. Кононенка. – С╕мферополь: Доля, 2011 – с. 172 (Завважте: зб╕рка видана за власний кошт перекладача, м╕стить сотню твор╕в для юних читач╕в).
 Не втомлювався ознайомлювати сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в з кримськотатарською л╕тературою ╕ фольклором. В його актив╕ тут аж с╕м перекладних видань, не рахуючи численних публ╕кац╕й на стор╕нках р╕дних для нього «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ додатку до не╖ укра╖нсько╖ дитячо╖ газети «Джерельце». З тих семи видань назву лиш деяк╕: Умеров Нузет «М╕й друг Руслан» (опов╕дання й казки для д╕тей – С╕мферополь: Сонат, 2000), «Пять грон винограду» (кримськотатарськ╕ народн╕ казки – С╕мферополь: Доля, 2004), «Кримськотатарськ╕ народн╕ казки та легенди» (доповнене двомовне видання – Ки╖в, Етнос, 2007). Сво╖ми перекладами поет не на словах, а на д╕л╕ будував мости духовного ╓днання народ╕в.
 В╕н був талановитий в усьому. Однаково ф╕л╕гранно писав поез╕╖, переклади, публ╕цистику, л╕тературно-критичн╕ статт╕, есе╖; упорядковував, редагував силу-силенну вс╕ляких зб╕рник╕в, антолог╕й ╕ книг побратим╕в-письменник╕в. Для прикладу, п╕дготував ╕ випустив двома виданнями (1988 ╕ 2008 рр., причому останн╓ – теж за власний кошт) «Люблю тебе, м╕й Криме» – антолог╕ю в╕рш╕в про Тавр╕ду укра╖нських автор╕в, починаючи в╕д ╢вгена Греб╕нки й зак╕нчуючи наймолодшими сучасниками. Разом з кримськими композиторами створив близько 30 п╕сень, серед яких найб╕льш в╕дом╕ «Земле моя кримська», «Дружин╕», «Село мо╓»…
 Во╕стину: людина-«оркестр»! Невгамовний ╕ д╕яльний, скр╕зь устигав. ╤ це – аж н╕як не г╕пербола. Один з орган╕затор╕в ╕ перший голова Товариства укра╖нсько╖ мови ╕м. Тараса Шевченка в Криму; один з фундатор╕в ╓дино╖ на теренах п╕вострова укра╖номовно╖ газети «Кримська св╕тлиця», очолював у н╕й незм╕нно в╕дд╕л л╕тератури ╕ мистецтва (к╕лька рок╕в ╕ на громадських засадах); шеф-редактор дитячо╖ газети «Джерельце»; член ради НСПУ – перел╕к його посад можна продовжити. Лишень додамо: з першого ж року проведення конкурсу з укра╖нсько╖ мови ╕мен╕ Петра Яцика був головою жур╕ третього етапу названого конкурсу в Криму.
 Аби стимулювати дитячу творч╕сть як шеф-редактор «Джерельця», газети на восьми стор╕нках, у кольор╕ (для кожного номера вс╕ матер╕али готував сам на громадських засадах) орган╕зову╓ для д╕тей-читач╕в р╕зн╕ конкурси, як от: «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!», «Мен╕ тринадцятий минало» та ╕нш╕. З кращих твор╕в конкурсант╕в упорядкував ╕ видав десять колективних зб╕рник╕в з╕ сво╖ми передмовами. Колосальна чорнова робота! До реч╕, за його редакторства часопис «Джерельце», як ╕ «Кримська св╕тлиця», були ц╕кавими ╕ читабельними, ╖х передплачували не т╕льки по вс╕й Укра╖н╕, а й в кра╖нах ближнього ╕ дальнього заруб╕жжя – в Польщ╕, Австрал╕╖, Канад╕ тощо.
 «А коли ж пишете-творите?» – якось спитав Данила Андр╕йовича. – «Досв╕тки ╕ св╕танки – мо╖, – пожартував, цитуючи Лесю Укра╖нку. – «Коли зоря ще не заграла», встаю тихенько, щоб не розбудити с╕мейство, заварюю чай на травах ╕ «с╕длаю» письмового стола. П╕сля сн╕данку веду онук╕в Данилка ╕ Над╕йку в школу, а тод╕ вже на роботу»…
 Мене (та й не лише мене) вражала працелюбн╕сть, скромн╕сть ╕ душевн╕сть ц╕╓╖ небуденно╖ людини. Н╕коли не скупився на сердечне слово, не хвалився н╕ сво╖ми нагородами, н╕ посадами. Хоча його, невтомного труд╕вника на нив╕ культури, не оминули поважн╕ в╕дзнаки: лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського, лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника, мав звання «Заслужений журнал╕ст Укра╖ни» та «Заслужений д╕яч мистецтв Криму».
 А житт╓пис Данила Кононенка трива╓ ╕ дос╕. Стараннями дбайливо╖ дружини Н╕ни Микола╖вни ╕ доньки ╤рини ще 2016 року книга «Цю землю я любив…» побачила св╕т. До книги ув╕йшли спогади про Поета його друз╕в, знайомих, колег по перу як з Криму, так ╕ з ╕нших рег╕он╕в, поодинок╕ в╕рш╕, св╕тлини з родинного ╕ редакц╕йного арх╕в╕в та б╕бл╕ограф╕чна дов╕дка. Вони ж через чотири роки видали ошатну, подарункового ╜атунку книгу вибраних поез╕й «Життя мо╓, вклоняюсь я тоб╕…», презентац╕ю яко╖ влаштували в б╕бл╕отец╕ С╕мферополя. Достойним пам’ятником ╓ присво╓ння одн╕й з центральних вулиць м╕ста Кам’янки ╕мен╕ Данила Кононенка, заснування Кам’янською м╕ською радою та Черкаською обласною письменницькою орган╕зац╕╓ю прем╕╖ ╕мен╕ його ╕мен╕ за кращ╕ зразки л╕рично╖ поез╕╖ в сучасн╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕. Лауреатами ц╕╓╖ прем╕╖ вже стали Анатол╕й Кичинський (Херсон), Катерина Верб╕вська (Черкаси), Галина Литовченко (Крим), Натал╕я Гор╕шна (Черкаси). Вдячн╕ краяни також установили на фасадах Ребедайл╕всько╖ та Кам’янсько╖ шк╕л, де вчився Поет, мемор╕альн╕ дошки. А колись започаткований ним всекримський конкурс «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!», з 2016 року в╕дроджений як всеукра╖нський ╕ носить тепер ╕м’я Данила Кононенка. ╤м’я Поета носить ╕ дитяча л╕тературна студ╕я «Брость» при Кам’янському ╕сторико-культурному запов╕днику, керу╓ якою заступник директора запов╕дника з науково╖ роботи Там╕ла Чупак. Доречно зауважити: творч╕сть Данила Кононенка заслугову╓ на розмову б╕льш поважну й заглиблену.
 ╢ у нього книга з характерною назвою «З любов╕ й добра». У н╕й, як ╕ у вс╕й творчост╕ сього пристрасного подвижника слова ╕ справд╕ пружно б’ють живодайн╕ джерела цих людських почутт╕в. Освячений любов’ю до всього сущого на наш╕й гр╕шн╕й ╕ прекрасн╕й Земл╕, в╕н ╕ в житт╕ робив добро, спов╕дуючи запов╕т свого ген╕ального земляка Тараса Шевченка: «Раз добром нагр╕те серце в╕к не прохолоне»… ╤ не мав «…й зерна неправди за собою»…
Тому-то нав╕чно залишиться живим у пам’ят╕ укра╖нц╕в. Справжн╕ Поети н╕коли не стають минулим.
 Василь Латанський, член Нац╕онально╖
 сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат
 прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 31.12.2021 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23823

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков