Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4131)
З потоку життя (7245)
Душі криниця (3887)
Українці мої... (1537)
Резонанс (1703)
Урок української (999)
"Білі плями" історії (1796)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РАНО-ВРАНЦ╤ НА ЙОРДАН╤...
За традиц╕╓ю на Йордан на водоймах вирубували хрест з криги, фарбували у червоний кол╕р буряковим...


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ВПИШ╤ТЬ СВО╥ ╤МЕНА В ╤СТОР╤Ю В╤ДРОДЖЕНОГО УКРА╥НСЬКОГО КОНКУРСУ «З КРИМСЬКИМ...


ДО 80-Р╤ЧЧЯ ╤ВАНА НИЗОВОГО. ПОЕЗ╤╥
Кримська Св╕тлиця з Криму пропону╓ сво╖м читачам поез╕╖ ╤вана Даниловича Низового, люб'язно...


ГЕТЬМАНША
╤сторична драма на три д╕╖ та ш╕сть картин


РОЗМАРИН
Подаю к╕лька твор╕в для знайомства з автором Скопою Валентином, звичайно ж, з його дозволу.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 03.12.2021 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 03.12.2021
ДОМ╤Н╤К АРФ╤СТ: НЕБЕСНИЙ КРИМ

Поетична Св╕тлиця

КОЛИ ДОВГО…
коли довго мандру╓ш морем – воно може забрати розум…
коли довго дивишся в небо – воно може забрати серце…
╕ як т╕льки себе додума╓ш усупереч метаморфозам –
так ╕ зася╓ш на сонц╕ яскравим прозорим скельцем…
темним прозовим текстом ╕ музикою Пучч╕н╕
с╕ль переходить у сн╕г… в п╕ну змилену капуч╕но
хова╓ш усм╕шку… всяка харизма – химера…
╕ поверта╓шся в ритм як повертаються до Гомера…
трич╕ Гамлетове «слова...»… п╕скоструй в пустел╕…
п╕гмей прикутий до ремесла М╕келанджелево╖ стел╕…
даремно… у повн╕ м╕хи н╕чого давно вже не л╕зе…
╕ св╕тить тоб╕ в╕ктимно ╕д╕отська усм╕шка Мони Л╕зи…
потяги вс╕… пароплави ╕ л╕таки – пом╕няли розклад…
думав поез╕я… виявилось – дисоц╕ативний розлад…
р╕ч у д╕агноз╕… Св╕фтова чи Д╕огенова бочка –
св╕тов╕ байдуже… ось вам коржик ╕ гам╕вна сорочка…
… коли довго дивишся на вогонь – рад╕сна п╕роман╕я…
коли довго у воду дивишся – Нарцису зайва компан╕я…
╕ до осуду ╕ до слави – ти однаково охолов…
але любов…

РАНКОВЕ
ранкове св╕тло котиться з гори…
летить у небо м╕й прозорий ╜анок…
човни на мор╕… в╕чн╕ човняр╕
вичерпують тенетами св╕танок…
дикунко-доле, знову ми у путь
зв╕риними та╓мними стежками
долати лють… наздоганяти суть…
розплачуватись текстами й роками…
╕ в╕рити у забуття причин
земного кола кресленого морем…
дивитися у темряву прозоро…
дельф╕ном виринати м╕ж повторень
╕ мчати в даль луною см╕ючись…

СВЯТ╤ П╤ШЛИ…
свят╕ п╕шли в св╕ти ╕з нашого м╕ста…
св╕ти-не-св╕ти – а нам ╕ темно ╕ т╕сно…
свят╕ залишили все – забрали рад╕сть…
н╕хто овець не пасе… вовки нас крадуть…
скрада╓ться божий дух у шпаринах ст╕н
крадеться любов по околицях м╕ста темних
криються праведники в кутках тюремних
╕ в╕к доживають п╕д куполами мост╕в…
н╕хто не говорить з нами ╕з-за гори
н╕якого свята в нас – н╕якого св╕тла
в оаз╕ посаджена л╕л╕я не розкв╕тла
засохла без ласки – у пил розмели в╕три…
свят╕ замовкли в псалмах… зав’яли у гронах…
зав╕ялися п╕сками у пустоту…
елл╕нськ╕ храми роз╕пнен╕ на колонах…
Еклез╕аст приворожу╓ марноту…

EXODUS
о тягуч╕… медов╕… полином настоян╕ дн╕…
щире золото крадуть у скелях захован╕ гноми…
сонце палить сюжет на забутому кимось рядн╕
╕ зл╕таються зор╕ зустр╕тися на Меганом╕…
позбираю у серце розкидан╕ морем п╕сн╕…
позшиваю дитинн╕ стежини сирими нитками…
не д╕ждусь доки висходить хл╕б – ╕ у торбу пр╕сн╕
плескач╕ поскладаю… зайду на могилу до мами…
море скр╕зь… ╕ у неб╕… ╕ в мов╕… ╕ в мене в очах…
все вернеться сюди – де гора як прав╕чна пустеля…
о м╕й д╕м… д╕л вт╕ка╓ з-п╕д н╕г ╕ спалаху╓ стеля…
╕ така недоречна сльозина на солончаках…

СЕРПЕНЬ
серпень… перстень персе╖д╕в …
д╕амант╕в ╕ корал╕в… ╕ потрачених смарагд╕в
корол╕в давно забутих… самозванц╕в ╕ вигнанц╕в…
╕ жоржин веселок п╕зн╕х… ╕ несправджених побачень…
серпень… серце одиноке… недопитого кохання
╕ прощань ╕ об╕цянок… недомовленого слова…
недопройденого шляху… недовт╕леного т╕ла
ос╕янного душею… призупиненого в лет╕…
серпень... зоряний серпанок порцелянових туман╕в…
╕ коромисел блакитних… ╕ тайнопис далей рунних…
серпень… сонце… дим всеспалень…
сонний см╕х старого блазня…

ДОЦВ╤ТАЮТЬ РУЖ╤...
доцв╕тають руж╕ у саду…
догора╓ золотом пастельним
мовчазна грабина на Кастел╕…
я на сх╕д впокорено ╕ду…
марне море ластиться до н╕г
псом старим ╕ диха╓ грозою…
чорною венозною лозою
випнутий – кам╕нний берег л╕г…
залишаю с╕ль сво╖х сл╕д╕в
поп╕л мр╕й занедбаних ул╕тку
н╕жний погляд заганя╓ в кл╕тку
череда досв╕тн╕х холод╕в…
догорають гори в самот╕
мерзлою луною шепче в╕тер
просить не ридати а рад╕ти
╕ ц╕лу╓ сльози золот╕…
в далин╕ в╕д р╕дних берег╕в
збилася до купи хмар ватага
п╕знього тепла сл╕па в╕двага
намагання маг╕╖ сн╕г╕в…
засина╓ п╕сня до весни
ще хоробро журяться хоре╖
що колись вернуться од╕ссе╖
як не в землю то хоча б у сни…

КАРАСАНСЬКА ЕЛЕГ╤Я
готеса-н╕ч у чорному вбранн╕
спива╓ каву дня – виплеску╓ осадок…
маг╕чну граф╕ку малю╓ на ст╕н╕…
заляканих цикад н╕м╕ють кавалькади
сонетами безсонь заповнен╕ сади
чеканить форму м╕сячна колиска
у море с╕╓ обважн╕л╕ зблиски
тору╓ шлях твердинею води
╕ лл╓ться в небо кольором вина
брунатного з ╕ржею винограду...
╕з Чатир-дагу котиться луна
риданням молодого зорепаду…
гука╓ камертоном м╕нарет
склика╓ вс╕х розс╕яних додому...
проща╓ Бог зухвальство молодому
╕ випуска╓ волю ╕з тенет…

П╤РОМАН╤Я
вогонь живе всередин╕ гори
для одиноких перевертн╕в дол╕
що йдуть в╕д себе мовчки ╕ повол╕
за темним кличем темно╖ кори
до дерева – драбини ╕ барлоги
де вс╕ слова у лист╕ ╕ в╕трах
де у кор╕ння вплетений монах
чату╓ на спасенний голос Бога…
пала╓ день в жертовному вогн╕…
горить вершина… губиться у зорях…
╕ у мен╕ кр╕зь розум ╕ кр╕зь морок
горить вогонь… як слово у мен╕…


***
погортати Лукрец╕я
«Про природу речей»
╕ крилом у Венец╕ю
в дотик чорних ночей
╕ очей незатьмарених
незат╕нених лиць
╕ лет╕ти над хмарами
╕ не падати ниць
╕ вклонитись незримому
╕з небесних висот
серцю-╢русалимов╕
кр╕зь напливи марнот
╕ податися лебедем
де хова╓ться гр╕м
щоб листочок углед╕ти
виноградний – м╕й Крим
що ╕з моря Понт╕йського
притулився земл╕
з п╕днебесся Тавр╕йського
зас╕яти у мл╕
мен╕ сонцем призах╕дним
як усм╕шка легким
тво╖м хистом ╕ захистом
╕ словами – «м╕й Крим»….

МОРЕ
море – мармур…╕нока кел╕я…
в╕дпуска╓ мен╕ гр╕хи
мерехт╕нням святого Ельма
вистеля╓ мен╕ шляхи…
море вилилось мен╕ в душу
╕ влилося в оч╕ мо╖
заховало мене у мушлю
╕ заповнило по кра╖…
море – м╕рило ус╕х речей…
море – безодня мо╖х очей…
море – начало ус╕х начал…
лава… навала… провалля… шквал…
марне марево вечорове
струни арфин╕ гоноров╕
магма… маг╕я… мадригал…
сьомий-восьмий-дев’ятий вал…
море виром тьмарило розум
б╕лоп╕нним сн╕гом мело
розбивало громи ╕ грози
глухо темним нутром гуло
море мислило островами
молитвами лет╕ло ввись
мурувало стальн╕ цунам╕
щоб на ньому не прижились…
море марило… мерехт╕ло
медом липнуло… мл╕ла мла…
море викип╕ти хот╕ло
клекот╕ло – в╕тер… смола…
гуркот╕ло мирно-марудно
бурмот╕ло – галька… п╕сок…
розривало солон╕ груди
на м╕льйони стальних ниток
сонцем вилинялим гор╕ло
гр╕ло схили губами хвиль
обмивало усохле т╕ло
древн╕х скель… ╕ лягало в штиль…
п╕дн╕мало ревище люте
болем билося в береги
стугон╕ло в землю закуте
хвиль зд╕ймаючи батоги…
море ремствувало… роптало…
регот╕ло… репетувало…
хлюпот╕ло… тремт╕ло все…
шепот╕ло що св╕т спасе…
море лащилось… муркот╕ло…
в╕тром бавилося... верт╕ло
бумеранги ча╖них крил…
╕ стелилось немов ковил…
море милувало самотн╕х –
розчиняло сльози в соб╕…
у безм╕рност╕ дн╕в суботн╕х
сумувало по боротьб╕
не бентежило п╕л╕гримц╕в
не тривожило корабл╕
╕ загублених ╕ чужинц╕в
доправляло до ╖х земл╕…
море мл╕ло… гойдало снами…
пот╕шалось над маяками…
розривало земн╕ тенета –
море вимр╕яло поета…
морем вим╕рявся поет
╕ сумний його силует
розчинився у б╕л╕й п╕н╕
тихим шурхотом по кам╕нн╕…

***
слово варту╓ ризику…
море топить утоп╕ю…
Крим – мою метаф╕зику
Крим – мою ф╕лософ╕ю
розтлумачую хвилями
проживаю хвилинами
не катуюсь зусиллями
не караюсь провинами…
в╕д безмежного берега
╕ до Бога бездонного
в╕д сонливого березня
╕ до серпня безсонного
пропливаю хмариною
проростаю билиною…
к╕ммер╕йською глиною
твердну в кам╕нь Мариною…

НА ВИСОК╤Й ГОР╤...
на висок╕й гор╕ – де св╕тло св╕ту й вершина
жила самотньо ╕ нерозважливо сн╕гова людина
не знала посп╕ху ╕ зовс╕м не розум╕ла б╕гу
╕ сенсом ╖╖ життя було ╖╖ почуття сн╕гу…
коли ти самотн╕й – тоб╕ нев╕дом╕ н╕ смерть н╕ смуток
╕ час – не сума та╓мних радостей… а добуток…
╕ сн╕г – найсолодша у св╕т╕ цукрова вата
╕ ╓ т╕льки св╕т ╕ св╕тло щоб ╖х обняти
╕ пульсувати сонцем… ╕ нехтувати словами –
бо реч╕ втрачають силу як ╖х назвали…
╕ не розр╕зняти зовс╕м частин ╕ ц╕лого
╕ розр╕зняти до сотн╕ в╕дт╕нк╕в б╕лого…

СУ╫ДЕЙСЬКИЙ БЛЮЗ
в Чорне море впада╓ безпечно
обм╕л╕ла забруднена Лета…
я сп╕ваю ц╕лком недоречно
блюз н╕чний аутиста-поета…
в’язь су╜дейських заплутаних вулиць…
гов╕рок ╕з татарських повтор╕в…
триколору чужинський прибулець
н╕би жарти уплетен╕ в хорор…
сонце палить мечетей харизму…
ка╖ки гонить в╕тер на хвилю…
тут ╕мперська хода класицизму –
естетична парод╕я стилю…
рубеж╕ Генуезько╖ веж╕…
марс╕анський менг╕р Меганому
затуля╓ дорогу додому…
де м╕й д╕м у якому безмежж╕

ДУША ПРИРЕЧЕНА...
душа приречена на вт╕лення
на любов ╕ печаль розд╕лена
нев╕дд╕льна в╕д стат╕ й ╕мен╕
забере мене... забринить в мен╕...
╕ торкнеться море незримого
нелюдимого серця... крилами
понесе мене доля п╕снею
св╕тлим в╕сником... ╕ не т╕сно нам -
нам обом у св╕т╕ широкому -
слову й морю глибокоокому...
ми пом╕ря╓мось безоднями
╕ розчинимось один в одному...

***
дощ пройшов... ╕ б╕ль пройшов...
з моря вибравсь я на сушу...
Крим таки мен╕ знайшов
чар╕вну ча╖рську грушу...
грецький в╕ковий гор╕х
сивим стовбуром засяяв...
десь на сонячн╕й гор╕
чутко сплять хмарки русяв╕...
виноградники стар╕
молод╕ татарськ╕ душ╕
в передран╕шн╕й пор╕
тишею мене оглушать...
дивна мова потече -
заворожить серце знахар...
╕ тандир дихне в плече
тихим подихом Аллаха...

ДИХАЮ...
дихаю холодом моря ос╕ннього...
порваним вельоном учту вес╕льного
п╕на ляга╓ п╕д ноги... мовчатиму...
╕ не топтатиму дрантя... впечатую
кроки в п╕сок та╓мничими рунами...
рваними хмарами – рваними струнами
граю мелод╕ю л╕тнього Моцарта...
Бахом ос╕нн╕м як горлиця горнеться
тиха печаль одиноко╖ участ╕ –
мудро дивитися в б╕к неминучост╕...
гнучкост╕ вчитися в моря ╕ мовлення
в╕чного голосу в╕чне в╕дновлення -
музика... звуки що зор╕ народжують...
тиша душ╕ не бува╓ порожньою...

***
Чорне море – чари миру…
люстро неба… келих сонця…
св╕тло штилю… тем╕нь виру…
в╕тру в╕рного безсоння…
я тв╕й човник ╕ в╕трило…
чайки стог╕н… см╕х дельф╕на…
хвиль б╕логолових брили…
скель гоноровит╕ ст╕ни…
я тво╖х приплив╕в рими
╕ хоре╖ твого бризу
я глиб╕нь твоя незрима
╕ тво╖ лазурн╕ ризи…
ти кипиш у мене в венах
╕з очей мо╖х яр╕╓ш
ти шепочеш сни для мене
╕ в╕д щастя шален╕╓ш…
твоя с╕ль в мо╓му слов╕…
нас пустеля не поборе…
я служу тоб╕ ╕ Мов╕ –
я чернець тв╕й – Чорне море…

***
я родився – руденький хлопчик
(хоч рудих в роду не бувало)
сонцем м╕чений – с╕рий вовчик
мен╕ сонця в╕д малку мало!
зграя з с╕рим зливалась полем
я св╕тився мисливцю в оч╕
та н╕хто мене ╕ н╕коли
не п╕ймав – хоч було охочих
до мого золотого зблиску
╕ до чистого мого слова
маскувався у тамариску
пром╕нився так веселково –
мене Крим заховав у себе
у розщелину Чатирдагську
закував мене просто неба
Промете╓м в руду Ламбатську
закохав Орфе╓м у л╕ру
тамувати душевну спрагу
╕ дов╕в мене до а╖ду
у п╕двалини Карадагу
на край св╕ту… у хтонь солону…
в неможливу осаду саду…
я гойдатимусь тут до скону
╜роном мерзлого винограду…

PERCEPTION IS REALITY
себе не вмовлю я… не вимовлю
н╕чого ╕ншого кр╕м Криму…
життя доведене до символу
життя укладене у риму
серцебиття у ритм╕ постр╕лу
сонцебуття у св╕тл╕ променя
мен╕ – убогому апостолу
свою долати сутн╕сть громову
ходити п╕д ворота варвар╕в
давитися к╕стками зверхност╕
╕ захлинатись темним варивом –
данням халдейсько╖ майстерност╕
гребти-пливти в печери Патмосу
в печаль незв╕дану-незриму
нести тепло земно╖ радост╕
мого ╢русалиму – Криму…

КОРАБЕЛЬ ДУРН╤В
не донесе до б╕лих берег╕в
священних виродк╕в безумний корабель –
╖х заколише ревний Коктебель
╕ запорошить тугою сн╕г╕в…
снагою гола юн╕сть отру╖ть
╕ оч╕ залоскоче ковилом
╕ кожну мить... ╕ кожну Божу мить
летить моя душа за тим човном…
щуром останн╕м в╕ра утекла
у задзеркалля п╕дл╕ткових сн╕в –
такого б╕льш н╕де нема╓ скла
в якому м╕й юначий лик ясн╕в…
╕ гордий гр╕ховода Карадаг
спокушу╓ замр╕яних бродяг
як ╕ мене – сяйного моря бранця –
в╕трилами летючого голландця...

О ДЕ М╤Й ГОЛОС…
о де м╕й голос де моя струна
мовчу проваллям сн╕говим Ай-Петр╕…
я приблудився у словесн╕ нетр╕ –
мене трима╓ музика одна…
нема╓ в мене дому на земл╕…
╓ море – але то лише дорога…
лишаю тексти жевр╕ти в зол╕…
╕ду в╕дчужено… самотньо ╕ убого…
несу краплини кримського тепла
кр╕зь темн╕ льодов╕ долон╕ дол╕
на голос мами в╕чно молодо╖
в бездонне св╕тло Божого чола
у тишу саду… де тебе нема
╕ де для мене вибору нема╓…
холоне арфа – н╕жна ╕ н╕ма…
в раю мовчать…
це т╕льки пристрасть гра╓
нестримно пориваючись увись
кр╕зь т╕ла невблаганного тяж╕ння…
подужа╓ душа земне туж╕ння
╕ ти вже не бол╕тимеш… колись…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 03.12.2021 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23754

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков