Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримська осінь, спершу гаряча, майже невідрізнима від літа, потім затишно-тепла, але вже без галасливих пляжів, далі, продувана свіжопрохолодними північними вітрами, зарум'янена першими приморозками, вкутана в багрянець і злото - наразі вона розгубила вже й ті свої пишнояскраві шати. Сиві ранкові тумани, сповзаючи з Тарханкутського кряжу, часто пливуть тепер, низько припадаючи до сталево-сірих вод Ярилгачу, чіпляються за голі гілки сріблястого лоху, мов привиди блукають поміж акацій та скумпій, не дуже поспішаючи поступатися промінню блідого притомленого сонечка. Все частіше, гнані пронизливим вітром, з півночі наповзають табуни важких хмар, несучи з собою, холод і смуток вже недалекої зими. На жаль, ті вітри і на восьмому році чекання все ще не віщують нам близьких перемін. На жаль…
Та й про які переміни може йтися, коли сприйняття мого Криму там, на материку, практично не змінилося. Адже для абсолютної більшості українців він і далі продовжує асоціюватися, майже виключно, з золотими пляжами, з ласкавими морськими хвильками, з мальовничими гірськими краєвидами Південнобережжя, з туристичними принадами, з курортними романами, приправленими неповторним терпкосолодким присмаком гарних кримських вин, соковитими шашличками та медовою пахлавою. А є ж ще й такі, що сприймають його лише заповідником совка, осередком московоцентристських настроїв та кублом зрадників. А раз так, то й на біса він, мовляв, здався правильним українцям.
Попри те, що туристична іпостась Криму, безперечно, невіддільна від його образу, треба ясно усвідомлювати, що невичахлий подекуди й досі дух совка та ота його, дуже відносна, насправді, московоцентричність - то не більше, ніж тоненький шар пилу на його моноліті. Свіжі вітри перемін легко здмухнуть той наліт. От лиш де тим вітрам взятися, коли навіть на материку, на території волі, продовжує панувати все те ж вузьколобопримітивне сприйняття мого півострова, яке, зрештою, й довело до його здачі Московії. Неймовірно, але воно поширене аж ніяк не в середовищі однієї лише малоосвіченої публіки. Так само мислять навіть ті, кого та публіка підсаджує у владні крісла.
Чи ж треба дивуватися, що з такими установками наша влада всі роки Незалежності не бачила особливої потреби ні в унікальних кримських підприємствах, ні в не менш унікальних наукових інституціях, ні навіть в Чорноморському флоті, який, згідно Біловезьких угод, мав би безумовно стати українським, принаймні, в тій його частині, що базувалася на українських берегах.
В 2003-2005 роках, після знищення рейдерами в погонах мого маленького бізнесу, на пропозицію подруги, я подався екскурсоводом у її туристичний бізнес. За три роки об'їздив мало не весь Крим і побачене часто вражало. Обурювали триколори над маяками, обурювала твердолобість зацних суперпатріотів з ВР, що не йняли тому віри, мовляв, по закону вони наші, тож вам щось там приверзлося; обурювало те, що жменька української маринарки - недофінансованої, часто, в буквальному сенсі, нездатної зрушити з місця - мов якесь байстрюча, тулалася у вочевидь найнезручнішому, найнезахищенішому місці Севастопольської бухти, а її офіцери, отримуючи в рази менше утримання, аніж колеги з ЧФ РФ, часто не мали навіть житла, почувалися упослідженими на своїй землі; обурювало нездарне використання навіть того, що залишилося після "розділу" в наших руках. Якось, ведучи свою групу штольнями бази підводних човнів в Балаклавській бухті, почув, як тамтешній екскурсовод, відповідаючи на питання одного з туристів, чому ж це наша влада не використовує базу за призначенням, зле буркнув, мовляв, буває й таке, що навіть оженившись, дехто не знаходить молодій іншого застосування як виставляти її принади напоказ.
Чи не те саме з кримськими підприємствами? Що не прилипло до чиїхось рук одразу, ледь животіло, потроху доводилося до банкрутства, дозрівало, мов та грушка, перш ніж впасти до ніг чергового щасливого господаря життя. Ось один лише приклад. Ще задовго до газового локдауну 2008-2009 рр., мій товариш, в тому часі один з очільників ДАТ Чорноморнафтогаз, добре тямлячи, до чого йдеться, звернувся до уряду з проектом диверсифікації постачання газу в Україну. Для того пропонував збудувати LNG термінал в одному з материкових портів, та, бодай, чотири LNG танкери, і ними завозити газ з однієї з північноафриканських країн. При тому, танкери пропонував будувати на Керченському суднобудівному заводі Затока, який, перебиваючись дріб'язком, був би щасливий отримати серйозне замовлення. Прорахований до дрібниць проект тоді відхилили. Відхилили його і вдруге, вже маючи досвід згаданого локдауну, коли добрий Газпром, під ялинку, таки перекрив вентиль на Европу.
Не кращі часи переживав і знаменитий Інститут біології південних морів. Перманентне недофінансування, закриття ряду досліджень, звуження їх географії. Власне, хіба то лише про ІБПМ? Хіба лише про знаменитий АЗЧОРНІРО? Якщо в совкові часи і перший, і другий проводили масштабні дослідження, при тому, не лише в акваторії Азовського та Чорного морів - працювали по всьому Світовому океану, то в роки Незалежної України ті масштаби вкрай звузилися, а дослідження часто залишалися незатребуваними. Справді, на дідька ті дослідження, коли замість ловити рибу самим, можна купувати її у дурних сусідів - у тих же московитів чи у норвегів. Власне ж, і потужного колись тюлькиного флоту вже катма. Як і транспортного. Як і пасажирського…
Може автор пересмикує, перекручує, напускає туману? Може, бодай, після загарбання наша влада робить все, аби виправити свої помилки? Он же ж і про кримських в'язнів турбується, когось навіть вирятувано, і правильні заяви періодично робить, і міжнародну коаліцію на Кримській платформі згуртувала.
Справді, останнім часом певні зрушення таки є. Та чи вони достатні? Напевно, що ні. Напевно, що поле діяльності тут геть неоране, лише поколупане трохи недбалим заступом. А вже скільки бур'яну, скільки чортополоху насіяно на ньому:
- і отією нездарною, підлою здачею Криму, коли в.о. Верховного головнокомандувача перший показав приклад порушення присяги, невиконання посадових обов'язків, ігнорування найважливіших приписів Конституції і законів України;
і холуйським законом "Про ВЕЗ Крим", створеним на догоду окупантові та власній мафії, яким ще й всіх мешканців Криму, включно з переселенцями, було перетворено на нерезидентів (дискримінаційні наслідки, дубльовані іншими законодавчими/підзаконними актами, не усунені й після його нещодавнього скасування), і багато ще чим.
А хіба не показовий той факт, що вільна Україна, за вкрай невеликим винятком, мовить на окуповані території мовою загарбника? До кого звертаємося, пани мої дрібнесенькі - до українських громадян, які, мо' й не всі мовлять вільно українською, але вже точно розуміють її пречудово, а чи до тих, хто ігнорує і зневажає нашу мову? Хтось намагається, як тепер модно казати, посилати меседжі, мовляв, не бійтеся, товарісчі, і навіть не хвилюйтеся, все буде як було?
Кажуть, неможливо двічі увійти у ту саму річку. З рікою Часу те саме. Окупація ніде не минає безслідно. Крим вже й нині не той, що був. Ті, хто пішли в перший клас в 2014-му, нині вже в сьомому класі, і можна лише здогадуватися, що вкладають в їхні голови.
Звісно, що й Україна багато в чому вже не та - поволі дорослішає, стає прагматичнішою і - дуже хотілося б сподіватися - мудрішою, відповідальнішою. То, може б, і розмовляти зі своїми громадяними варто було б по-дорослому, без сюсюкання, і ставитися до них відповідно?
Про подорослішання згадано тут зовсім не випадково. Боюся наврочити, але, схоже, українська публіка вже не така наївна, якою вона була в 2014-му чи навіть в 2019-му. І - так! - вона вчиться, хоч і несміло ще, відповідати за свої рішення та впливати на своїх обранців. Ляп ОП з т. зв. "Операцією Авеню" доказ тому. Провокація нашої реєстрової мафії зі збуренням Вагнер-Майдану, на яку, схоже, дуже розраховували самі знаємо де, не вигоріла.
Щодо самого "вагнергейту": був то лише прикрий ляп нездар, а чи щось набагато гірше, небезпечніше, мають розібратися правоохоронні органи, і пильна увага суспільства тут вкрай важлива, бо ж мали вже гройсманівського крота-перекладача. Кріт-координатор розвідки, кріт-керівник ОП були б катастрофою.
Все ж хотілося б сподіватися, що оте нещасне відтермінування згаданої операції було продиктоване якимись раціональними мотивами, скажімо, небажанням погіршення відносин з Туреччиною, чий літак довелося б саджати в Київі, чи побоюванням зірвати хистке перемир'я, вкрай важливе для нарощення обороноздатності Краю.
 Чи використовується час перемир'я ефективно? Як звідси видно, доволі ефективно. Так, укладені угоди на будівництво хай і москітної, але цілком боєздатної маринарки. А саме:
будується сучасний корвет;
завершуються проектні роботи на побудову серії великих ракетних катерів, кожен з потугою корвета;
чекаємо надходження патрульних катерів Mark VI;
до кінця 2022 р. очікуємо два закуплених вже британских тральщики - наразі ведеться підготовка їх екіпажів;
на цьому тижні зі Сполучених Штатів прибули ще два патрульні катери типа Island.
Очевидно ж, що навіть на те лише, щоб, бодай мінімально, прикритися з моря, потрібен час. Але оборона Краю то не лише безпека з моря. То також і бойова авіація, і сучасні ракетні війська, і багато ще чого. Створення і утримання всього того неможливе без потужної економіки. Потужна ж економіка неможлива без ряду ключових реформ, судової найперше. Днями її нарешті запущено. А ще зроблено певні кроки для поскромнення впливу олігархів. Чи ж дивно, що реакція всемогутніх мафіозі не змусила себе чекати?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 26.11.2021 > Тема "Резонанс"