"Кримська Свiтлиця" > #41 за 15.10.2021 > Тема "Душі криниця"
#41 за 15.10.2021
З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК. УКРА╥НСЬКА КНИГА: ВОЛОДИМИР ДАНИЛЕНКО. "ГРОЗИ НАД ТУРОВЦЕМ"
Як вигляда╓ продовження традиц╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури, де нац╕ональний вм╕ст сам п╕дказу╓ природну форму? Наче р╕ка, широка ╕ в╕льна, яка тече соб╕ до моря ╕ н╕що не може ╖╖ зупинити. Н╕ зливи канал╕зац╕╖, н╕ ГЕС, н╕ зелена цв╕ль. Якби у нас п╕сля 1991 року до влади прийшли нац╕онально-патр╕отичн╕ сили, а не перефарбован╕ комсомольц╕-комун╕сти, сучасна л╕тература виглядала б так само респектабельно, як проза Володимира Даниленка, ╕ це в╕н би презентував укра╖нську л╕тературу на св╕тових книжкових ярмарках, а не одн╕ ╕ т╓ ж╓ л╕ца, що за тридцять рок╕в постар╕ли ╕ виписались. Тим часом Володимир Даниленко з в╕чною укра╖нською усм╕шкою на обличч╕ оре свою нивку так, як потр╕бно саме укра╖нськ╕й земл╕, а не чужинським експертам.
Неперервн╕сть традиц╕╖
Коли я проходжу повз полицю сво╓╖ б╕бл╕отеки, де стоять книги варт╕сних сучасних укра╖нських автор╕в, то кожного разу мен╕ хочеться взяти до рук «Грози над Туровцем» (в-во “П╕рам╕да”), незважаючи на нездарну обкладинку чорного кольору. Як ╕ книги Валер╕я Шевчука, двотомник його ранньо╖ прози, як ╕ книги Григора Тютюнника чи В╕ктора Близнеця. Вони тепл╕ й людян╕, ╖х можна перечитувати. Це – твори майстр╕в, а не пальцем зробленого покол╕ння, яке не ма╓ уявлення про стиль ╕ нав╕ть синтаксис, але вже претенду╓ на м╕сце на Парнас╕. Але почекайте, дорогеньк╕, це не вам ╕ не вашим прирученим домашн╕м улюбленцям-критикам вир╕шувати, хто зараз канон, а хто не канон. Це вир╕шить час, що р╕кою пливе. Як при╓мно зануритись у несп╕шну опов╕дь вишуканою укра╖нською мовою, що пахне домом, чистотою, св╕ж╕стю, й поринути у в╕льне плавання, завжди ц╕каве, завжди непередбачуване. Одна пов╕сть, один роман ╕ к╕лька опов╕дань, об’╓днаних сп╕льним м╕сцем - Туровцем. Добре, коли центром Всесв╕ту ста╓ Йокнапатофа, Макондо чи Туровець. У великих м╕стах гасне природне св╕тло ╕ людина губиться. ╤ н╕хто не зможе написати про велике м╕сто велику книгу. М╕фи – прошу дуже. Як на мене, це нараз╕ вершинна книга Володимира Даниленка, бо вона маг╕чна ╕ написана все ще в╕льним письменником. В╕льний той, хто завше непередбачуваний, в пошуках, у самовдосконаленн╕. Володимир належить до мого покол╕ння, яке зна╓ мовчання ╕ езоп╕вську мову, ╕ пам’ята╓ сексот╕в у кожн╕й студентськ╕й груп╕, на кожних письменницьких сем╕нарах, коли нав╕ть б╕бл╕отеки контролювали видачу книг Кафки ╕ Камю, ╕ всюди п╕дслуховували. Тому у мен╕ все всередин╕ переверта╓ться, коли я читаю роман «Кл╕тка для вив╕льги», бо кл╕тка – то символ л╕тературного покол╕ння в╕с╕мдесятник╕в. У когось атрофувались крила, хтось помер в╕д алкогол╕зму, хтось злякався ╕ став сексотом задля усп╕ху, а хтось став Майстром, але його витвори не потр╕бн╕, захован╕ п╕д л╕тературним см╕ттям. Колись укра╖нц╕ повернуться до традиц╕╖, але навряд чи ми до цього доживемо. Жовтень 5, 2021 р.
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 15.10.2021 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23641
|