Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4131)
З потоку життя (7245)
Душі криниця (3887)
Українці мої... (1537)
Резонанс (1703)
Урок української (999)
"Білі плями" історії (1796)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТОЙ, ХТО ЛЮБИВ УКРА╥НУ ДО ГЛИБИНИ ДУШ╤ ТА ДО ГЛИБИНИ СВО╢╥ КИШЕН╤
21 грудня виповнилося 160 рок╕в автору в╕домо╖ фрази про любов до Укра╖ни не т╕льки до глибини...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «ПАТР╤АРХОМ НЕСКОРЕНИХ»
У с╕чн╕ традиц╕йно вшанову╓мо нескореного доктора Володимира Горбового – багатол╕тнього...


СКЛАДНИЙ ШЛЯХ ВОЯКА З ПОД╤ЛЛЯ – ПЛАТА ЗА ЛЮБОВ ДО УКРА╥НИ
Народився Еп╕фан╕й 12 травня 1893 року в старовинному сел╕ Таужне, яке розд╕ляла на дв╕ частини...


╤ВАН НИЗОВИЙ
до в╕с╕мдесятил╕ття з дня народження


З ЛЮБОВ╤ Й ДОБРА
До 80-р╕ччя в╕д дня народження Данила Кононенка




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 13.08.2021 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 13.08.2021
ЖИТТЯ – ЦЕ СУМА ЗРОБЛЕНОГО, АБО ЩО КДБ╤СТ МАРЧУК ЗРОБИВ У КРИМУ ДЛЯ УКРА╥НИ

Про постать четвертого прем’╓р-м╕н╕стра та першого глави СБУ за останню добу було сказано багато. Але тут – дуже важлив╕ подробиц╕
Не можна не зауважити – з життя п╕шов пол╕тик не просто першого див╕з╕ону, а в прямому сенс╕ – один з фундатор╕в незалежно╖ Укра╖ни. З ус╕м, як кажуть л╕кар╕, анамнезом. В╕дтак чесна оц╕нка внеску ц╕╓╖ постат╕ – ще попереду.
Але чи не найважлив╕шими ╓ уроки, як╕ залиша╓ сп╕вгромадянам будь-яка крупна особист╕сть. Генерал Марчук зробив д╕йсно чимало – оц╕нити його реальний внесок справами в розбудову держави в межах одн╕╓╖ публ╕кац╕╖ – нереальне завдання. Та й – не дуже сьогодн╕ потр╕бне – бо рано ще. А от подивитися на певн╕ фрагменти спадку Марчука кр╕зь призму сьогодення було б дуже й дуже корисно. ╤ для цього ╓ конкретний ╕ вельми актуальний прив╕д – нагло окупований Рос╕╓ю укра╖нський Крим.
В середин╕ 90-х рок╕в саме генералов╕ Марчуку випала доля ефективно приборкати сепаратизм на п╕востров╕. Як саме? Чому тод╕ вдалося? Як╕ помилки були зроблен╕ п╕сля? Що не врахували кер╕вники Укра╖ни в 2014-му?

Крим, що намагався «в╕дпливати» в╕д Укра╖ни
Для початку – про загальне. ╢ така фраза рос╕йського нобел╕вського лауреату Ал╓ксандра Солжен╕цина – «перья потом доплывали». Йдеться про ситуац╕ю, коли повну ╕нформац╕ю про важливе, ми д╕зна╓мося пот╕м. От приблизно так в укра╖нському сусп╕льств╕ в╕дбува╓ться з Кримом, особливо п╕сля його втрати (тимчасово╖, безперечно). П╕сля проголошення незалежност╕ 1991-го столична ел╕та дещо не врахувала, що колишня КрАРСР – це вже не радянський рег╕он, яким можна управляти, як перес╕чною областю. Чому так? По-перше, дуже мало часу пройшло з моменту в╕дновлення автоном╕╖ в с╕чн╕-лютому 1991-го. По-друге, Перебудова як явище дуже катал╕зувала пол╕тичн╕ процеси на м╕сцях. Це сьогодн╕ ми вважа╓мо, що явка на вибори у 60% – це висока цифра. А тод╕ про вибори, рефередуми та м╕тинги ╕ говорити зайве – планка явки нижче 80 % н╕коли не опускалася, а з╕брання менше ан╕ж на 5 тисяч ос╕б взагал╕ не вважалося серйозним. 
Тому давайте пригада╓мо самих себе тод╕шн╕х. Ми опинилися в держав╕, яку ще треба було побудувати. УРСР була об’╓ктом не придатним для реконструкц╕╖, але в правовому та й в «територ╕ально-╕сторичному» сенс╕, зв╕сно, ╖╖ наступниками доводилося бути. ╤ в контекст╕ в╕дносин з Кримом Ки╓вом тод╕ були допущен╕ в╕дверт╕ помилки. Якщо говорити просто, про рег╕он в ки╖вських каб╕нетах – здеб╕льшого, в╕д незнання, що з ним робити – «призабули», намагалися сприймати як «просто курорт». На р╕вн╕ друго╖ половини 1991-го була очевидна реальн╕сть: Крим – частина незалежно╖ Укра╖ни, це визнали ╕ в Рос╕╖, хоч там ╕ чулися р╕зн╕ ╕ вельми непри╓мн╕ для укра╖нського вуха заяви з цього питання. Але оце самозаспоко╓ння ел╕ти ╕ спровокувало таку соб╕ впевнен╕сть – та н╕чого з тим Кримом не станеться!
Сталося. Не врахували, що б╕льш╕сть населення рег╕ону – етн╕чн╕ рос╕яни. Не врахували фактор Чорноморського флоту. Не врахували фактор рос╕йського ТБ без обмежень. Ну ╕, зв╕сно, спецслужби н╕коли не сплять...
В╕дтак, поява сепартизму в Криму була нав╕ть не загрозою, а законом╕рн╕стю. Якщо в головах у людей ще з друго╖ половини 50-х рок╕в не було сформовано апр╕орного зв’язку з Укра╖ною (нехай у вигляд╕ УРСР), якщо укра╖нська громада рег╕ону на меж╕ 80-90-х рок╕в не стала реальним пол╕тичним середовищем, якщо уся Кримська область залишалася для Ки╓ва на марг╕нес╕ – то не дивно що цей вакуум у Криму мав бути заповнений.
Додамо сюди зрозум╕лу на початкових етапах державотворення невизначен╕сть пол╕тичних та юридичних форм ╕ норм – ╕ ось вам – кримський сепаратизм, та ще й п╕дкр╕плений б╕льш╕стю депутат╕в Верховно╖ Ради Криму. Там ╕ почали ставити перед неготовим до цього Ки╓вом дуже важк╕ проблеми. Дуже швидко були мовлен╕ слова «самовизначення» та «референдум». Дал╕ – б╕льше, а ось ╕ «Конституц╕я Республ╕ки Крим» в╕д 6 травня 1992 року, де прямо було написано, що Крим – то ╓ держава у склад╕ Укра╖ни та й було б непогано визначитися ╕з в╕дносинами ╕з нею.
Ну ╕ як лог╕чне завершення: прописана там посада президента та його вибори на меж╕ 1993-1994 рок╕в. Перем╕г той, кого нав╕ть у ВР Криму не планували. Юр╕й М╓шков просто скористався ╕ рос╕йською демагог╕╓ю, ╕ бандитським «б╓спр╓д╓лом», який його щедро проф╕нансував. Тож не треба бачити одразу в усьому цьому саме «руку Москви»...

Як перемогти, коли усе проти тебе
╤ от все це тягнулося до осен╕ 1994 року. М╓шков «виписав» соб╕ уряд Криму з само╖ Москви на чол╕ з економ╕стом та уродженцем Ялти ╢вгеном Сабуровим, роздавав направо-нал╕во об╕цянки. Зрозум╕ло, що поста╓ питання: а куди ж дивився Ки╖в? А дивився в╕н туди, де на пострадянському простор╕ (тод╕ цей терм╕н ще в╕дображав реальн╕сть. - Ред) вже палали в╕дкрит╕ в╕йськов╕ конфл╕кти – у сус╕дн╕й Молдов╕, в Груз╕╖, м╕ж Азербайджаном та В╕рмен╕╓ю. Допустити кровопролиття та в╕йну Укра╖на не могла соб╕ дозволити. Тому – йшла на поступки сепаратистам.
Переламним стали л╕то-ос╕нь 1994-го. В Укра╖н╕ зм╕нилася влада. ╤ до уряду з посади голови СБУ у ранз╕ в╕це-прем’╓ра прийшов генерал Марчук. ╤ саме на нього було покладене вир╕шення «кримського питання».
М╕ж тим, ситуац╕я почала загострюватися. Сепаратисти швидко пересварилися м╕ж собою – стояли за цим не т╕льки пол╕тичн╕ амб╕ц╕╖, а й бажання контролювати якомога б╕льше власност╕. З╕ткнення президента М╓шкова ╕ сепаратистсько╖ за переважним складом Верховно╖ Ради Криму перейшло у протистояння. За «Конституц╕╓ю» 1992 року, Крим був все ж таки парламентською республ╕кою – от М╓шкову ╕ почали вказувати його м╕сце.
Цим ╕ скористався генерал Марчук. В╕н, як досв╕дчений оф╕цер спецслужб, зум╕в знайти точки дотику ╕з представниками то╖ само╖ ел╕ти – посткомун╕стично╖, сепаратистсько╖, нап╕вкрим╕нально╖ – та розхитав остаточно цей союз. М╓шков був змушений погодитися з в╕дставкою Сабурова (який, як розумна людина, швидко зрозум╕в, що його просто використовують), ╕ став, не приховуючи, покладатися на Москву та ще й натякати на можлив╕сть в╕дкритого збройного протистояння ╕з Укра╖ною.
Навесн╕ 1995-го М╓шков п╕шов ва-банк та видав н╕кчемний «указ» про перепорядкування збройних сил, СБУ та МВС рег╕ону особисто соб╕. ╤ цього вистачило генералов╕ Марчуку для прийняття швидкого, адекватного та добре п╕дготовленого р╕шення. За добу – п╕дкреслимо – за одну добу, укра╖нськ╕ в╕йськов╕, м╕л╕ц╕я та служба безпеки узяли ус╕ державн╕ об’╓кти п╕д контроль без жодних втрат чи жертв. А Верховна Рада Укра╖ни в╕дм╕нила «Конституц╕ю» 1992 року та деяк╕ з незаконних акт╕в Верховно╖ Ради Криму. ╤ все – М╓шков не зм╕г н╕чого зробити, його розрахунок на втручання Рос╕╖ – виявився пшиком, тому що в тод╕шн╕й Москв╕ ч╕тко розум╕ли насл╕дки такого втручання.
Дал╕ все було вже справою часу. Барикадування М╓шкова у каб╕нет╕ та його двом╕сячне там сид╕ння виглядали як балаганний скетч. Врешт╕-решт, «президента» витягли з прим╕щення у комед╕йний спос╕б: через «проблеми з╕ шлунком» М╓шкова змусили залишити каб╕нет ╕ швидко – Крим. ╢вген Марчук не дуже любив згадувати про це, але загадково посм╕хався, коли його запитували, чи мала СБУ стосунок до цього «медичного факту». А от факт збереження Криму у склад╕ Укра╖ни та подальшого сп╕льного життя до 2014 року – це одна з безперечних заслуг ╢вгена Марчука.

Чого вс╕м треба навчитися?
В 1994-1995 роках Укра╖н╕ та ╖╖ ел╕т╕ вдалося об’╓днатися та вир╕шити проблему Криму без жодного постр╕лу, а от 2014-го, теж практично без постр╕л╕в, це вдалося Рос╕╖. Чому так?
Хоч це бува╓ й непри╓мно, але треба визнати: масштаб особистостей визнача╓ ╕ масштаб ╖х справ. Нажаль, з середини 90-х укра╖нська пол╕тична ел╕та Укра╖на пройшла далеко не самий г╕дний шлях. У контекст╕ Криму це можна просл╕дкувати наочно. Адже, приборкавши сепаратизм у 1995-му, утворивши консенсус ел╕т, закр╕плений Конституц╕╓ю АРК 1998-го, у Ки╓в╕ про Крим знову забули.
Зв╕сно, Укра╖на будувала, ф╕нансувала та створювала в Криму ╕нфраструктуру, як могла, п╕двищувала р╕вень життя. Але управл╕ння процесами в рег╕он╕ було знову в╕ддане на в╕дкуп м╕сцевим кланам, що просто виконували роль фаворит╕в при Кучм╕, Ющенку та Януковичу. А ╕ клани платили укра╖нськ╕й ел╕т╕ земельними д╕лянками, частками п╕дпри╓мств, просто «заносили», куди треба, або ж забезпечували вибори, «як треба». ╤з пол╕тичними ж впливами, тенденц╕ями, рухами майже н╕хто не працював, цей меркантильний компром╕с ел╕т ╕ призв╕в до того, що пол╕тичне середовище все б╕льше шукало соб╕ ╕нших партнер╕в. ╤ не дивно, що ц╕ партнери-покровител╕ ╕з ще б╕льшими грошима прийшли з Москви.
Генерал Марчук тод╕ був ще у влад╕, але, це ста╓ зараз очевидним, його, мабуть, не дуже й слухали. Як не слухали ╕ академ╕ка Володимира Горбул╕на, ╕ Вадима Гетьмана, ╕ ще багато кого. Пекельна сум╕ш самовпевненост╕ та комплексу меншовартост╕ зробила свою справу, а Рос╕я – скористалася з безсилля Ки╓ва у зручний для себе момент. До реч╕, коли Рос╕я 2003 року знову загрожувала територ╕альн╕й ц╕лосност╕ Укра╖ни, розпочавши буд╕вництво дамби в Керченськ╕й протоц╕ до укра╖нського острову Тузла, хто знову протистояв цим намаганням? Знову генерал Марчук, вже як м╕н╕стр оборони. ╤ Рос╕я тод╕ в╕дступила.
А урок 2014 року буде ще дуже довго в╕дгукуватися вс╕м нам. Звинуватити тод╕шн╕х керманич╕в прост╕ше простого – але в них, як це модно зараз говорити, був дуже невиг╕дний бек-граунд – вони спиралися на те, що залишили ╖х попередники. Та й не до Криму тод╕ виявилось, коли арм╕╖ та спецслужб, вважай, не було. Але та неспроможн╕сть прийняти р╕шення ╕ д╕яти узгоджено – це все св╕дчення того, що проблема визр╕ла вже давно, ╕ у лютому-березн╕ 2014-го ╖╖ просто прорвало.
В╕дпов╕дати сво╖й епос╕ – це ╕ дар, ╕ хрест людини. Перед собою в╕дпов╕дати, кра╖ною та нащадками. Генерал Марчук дов╕в, що в╕н укра╖нець ╕ державний д╕яч неодноразово. В Криму, на Тузл╕, в М╕нську в ТКГ… Службу в КДБ йому, зв╕сно, теж не забудуть – це недарма стало чи не головним закидом йому за останню добу. Але життя – це все ж таки сума того, що ти зробив.
Оцей урок ╢вгена Кириловича Марчука нам вс╕м треба дуже ч╕тко вивчити.
В╕ктор Чопа
(Укр╕нформ)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 13.08.2021 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23472

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков