Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4250)
З потоку життя (7278)
Душі криниця (3920)
Українці мої... (1561)
Резонанс (1822)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (549)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (239)
Бути чи не бути? (112)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (111)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РУВ: ХРОН╤КИ СПРОТИВУ
Попри ви╖зд з Ки╓ва значно╖ к╕лькост╕ мешканц╕в напередодн╕ та пом╕тно спорожн╕л╕ вулиц╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у числ╕ 52 за 2021 р


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у № 52 за 2021 р.


ВИПУСКНИК ОДЕСЬКОГО П╤ХОТНОГО, ЩО ПЕРЕМ╤Г ЧАС, АЛЕ ЗАГИНУВ МОЛОДИМ
Саме в Одес╕ в╕н вперше побачив л╕так ╕ захот╕в л╕тати. Сво╖м Костянтина називають у Ки╓в╕ та...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ
Продовження. Поч. у №52 за 2021 р.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 23.07.2021 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 23.07.2021
В╤ДГУК УКРА╥НСЬКИХ ╤СТОРИК╤В НА ПРОПАГАНДИСТСЬКУ «СТАТТЮ» ПУТ╤НА: ВОНА СВ╤ТОГЛЯДНА, АЛЕ НЕ ╤СТОРИЧНА ╤ НЕ НАУКОВА

На сайт╕ ╤нституту ╕стор╕╖ НАН Укра╖ни опубл╕ковано наукове спростування тез з пропагандистсько╖ статт╕ «Про ╕сторичну ╓дн╕сть рос╕ян ╕ укра╖нц╕в»
Автори цього анал╕тичного розбору назвали свою публ╕кац╕ю скромно – «в╕дгук укра╖нських ╕сторик╕в» ╕ п╕дкреслили, що в╕н не ╓ оф╕ц╕йною позиц╕╓ю укра╖нсько╖ науки. «Бо у нас нема╓ оф╕ц╕йно╖ науки. На в╕дм╕ну в╕д рос╕йсько╖ ╕сторично╖ сп╕льноти, укра╖нська не ╓ сп╕льнотою пропагандист╕в. Оц╕нки р╕зних еп╕зод╕в ╕ контекст╕в ╕стор╕╖ Укра╖ни ╓ предметом пост╕йних дискус╕й за участю багатьох укра╖нських та ╕ноземних ╕сторик╕в. У нас нема╓ обов’язкових шпаргалок чи «темник╕в» з готовими в╕дпов╕дями на ус╕ «ворож╕ ман╕пуляц╕╖ та фальсиф╕кац╕╖». Тому появ╕ цього тексту передували тривал╕ суперечки, у ход╕ яких, зокрема, були визначен╕ певн╕ пр╕оритети та тональн╕сть».
Нижче наводимо головн╕ тези ц╕╓╖ публ╕кац╕╖, п╕дписано╖ в╕д ╕мен╕ ╤нституту ╕стор╕╖ Укра╖ни НАН Укра╖ни та Громадського просв╕тницького про╓кту «Likбез. ╤сторичний фронт».
* * *
В╕дштовхуючись в╕д сл╕в прессекретаря рос╕йського президента Д.П╓скова, що пут╕нська стаття – «это мировоззренческая публикация», автори «в╕дгуку» зауважують:
«Вона д╕йсно не ╕сторична, вона – св╕тоглядна. ╤ це – найголовн╕ше. Св╕тоглядна, – не ╕сторична. ╤ не наукова».
«Кожен рос╕йський шк╕льний п╕дручник, – продовжують автори «в╕дгуку», – почина╓ ╕стор╕ю Рос╕╖ з трьох брат╕в: Кия, Щека ╕ Хорива, та сестри ╖х Либед╕. Триста рок╕в у Ки╓в╕ п╕сля 882 року, «матер╕ город╕в руських», в╕дбува╓ться ╕стор╕я Рос╕╖. ╤ виника╓ лог╕чне питання: в Укра╖н╕ «╕стор╕я Укра╖ни» в╕дбува╓ться на територ╕╖ Укра╖ни. «╤стор╕я Рос╕╖» у початковий пер╕од чомусь в╕дбува╓ться на територ╕╖ Укра╖ни. Як вийти з цього протир╕ччя? ╤ чому кожне покол╕ння рос╕ян вважа╓, що Ки╖в – «мать городов русских». А чому в╕н тод╕ в Укра╖н╕?
Тому ╕деолог╕чна мотивац╕я – виправити цю «недоречн╕сть» шляхом агрес╕╖ проти Укра╖ни – очевидна.
Ясно, що за час╕в складно╖ та заплутано╖ ╕стор╕╖ ╕мпер╕╖ Рюрикович╕в у подальших ╕сторичних викладах ╖╖ спадко╓мц╕в виника╓ «нац╕ональний фактор». Хто ж там жив?
За Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ вважалося, що «╓д╕ний русск╕й народ». Пот╕м його частину захопили литовц╕ та поляки, з╕псували народну мову, але пот╕м прийшла Москва та ус╕х зв╕льнила. За Рус╕ ╕снував лише ╓диний «руськ╕й народ», в╕н пот╕м розпався. На «племена» або «нар╕ччя». Малорус╕в, б╕лорус╕в, та великорус╕в. Перш╕ два племен╕ чомусь «в╕дпадали» в╕д третього, ╕ з╕зна╓мося, наймолодшого з цих «племен».
Так. Саме наймолодшого. Укра╖нськ╕ ╕сторики аргументують: «Принаймн╕, по слов’янськост╕ як так╕й, приналежност╕ до стол╕в Рюрикович╕в та християн╕зац╕╖ (скр╓пи) – наймолодшими були саме великороси. Тому територ╕я центрально╖ Рос╕╖ ╕сторично вигляда╓ як найп╕зн╕ший владний експеримент наймолодших Рюрикович╕в. Експеримент, в якомусь сенс╕, вдався, але ж мало хто його пом╕чав у справжн╕й Рус╕. Якою ╕сторично вважалися, зг╕дно з ус╕ма джерелами, земл╕ Ки╓ва, Черн╕гова та Переяслава. Пот╕м, зв╕сно, корол╕вство Рус╕ на Зах╕дн╕й Укра╖н╕.
Але цього корол╕вства не ╕снувало у рос╕йсько-радянських п╕дручниках н╕коли. Бо у рос╕ян не було корол╕в. Зг╕дно з рос╕йськими п╕дручниками ╕стор╕╖, у Центральн╕й Рос╕╖ метафорично «н╕чого не в╕дбувалося» до Х╤╤ стол╕ття, поки «тут розвинулася культура». Р╕вно з Х╤╤ стол╕ття починаються опов╕д╕ про ки╖вських княз╕в, як╕ почали будувати м╕ста, фортец╕, та розвивати «русскую культуру».
Н╕хто не спереча╓ться ╕з тим, що княз╕-Рюрикович╕ висх╕дно були скандинавами (окр╕м рос╕йських та укра╖нських г╕перпатр╕отичних автор╕в), а не «укра╖нцями» чи «русск╕м╕» (вони були «русь», «руси», або «русин»). Ми зна╓мо, що Анна Ярославна не була ан╕ укра╖нкою, ан╕ рос╕янкою. Вона була шведського роду Рюрикович╕в. Але вона д╕йсно була «ки╖вською», що абсолютно слушно укра╖нська д╕аспора й написала на пам’ятнику Анн╕ у Франц╕╖: «Анна Ки╖вська».
Яке ╖х (Рюрикович╕в) м╕сце в ╕стор╕╖ Укра╖ни? Таке саме, як у ск╕ф╕в чи полювальник╕в на мамут╕в доби палеол╕ту. Дуже просте: це було на наш╕й земл╕. «╤стор╕я Укра╖ни» – це ╕стор╕я м╕жнародно визнано╖ територ╕╖ Укра╖ни, нам ус╕ мешканц╕ ц╕╓╖ земл╕ лог╕чн╕ й питом╕.
Так само, як ╕ литовськ╕ княз╕ Гедим╕нович╕ 14-15 стол╕ть. Вони у нас швидко ставали сво╖ми спадковими князями. Ми на литовц╕в ╕сторично н╕ на що не обража╓мося. Вони дотримувалися наших звича╖в. Але литовц╕ не починають «╕стор╕ю Литви» з Кия, Щека ╕ Хорива. У них ╓ М╕ндаугас, Гед╕м╕нас, В╕таутас.
Проте чому ж нашу найдавн╕шу ╕стор╕ю пишуть як «свою» у п╕дручниках ╕ншо╖ кра╖ни. Рос╕╖? ╤ при тому стверджують, що це – ╖хня ╕стор╕я? Це ╕ ╓ причиною во╓н. Кожен вважа╓, що «хтось» захопив його отчинну, батьк╕вську землю…
У радянськ╕ часи з’явилися ╕нш╕ «попул╕стськ╕» тези: вважалося, що ╕снувала «давньоруська народн╕сть», яка неприродно розпалася ╕ була приречена на возз’╓днання ╖╖ ╓диним «лег╕тимним» спадко╓мцем, Великим княз╕вством Московським, а пот╕м – Русск╕м царством (з 1547 року).
Дал╕ в╕дбулися «возз’╓днання». (Були в╕дпов╕дн╕ компарт╕йн╕ «Тези про возз’╓днання» 1954 року)... А пот╕м ус╕ учасники «возз’╓днання» XVII-XVIII стол╕ть мали б розчинитися або у «три╓дин╕й рос╕йськ╕й нац╕╖» Х╤Х стол╕ття, або пот╕м в «╓дин╕й сп╕льност╕ радянського народу» п╕сля 1970 року на п╕дстав╕ рос╕йсько╖ мови та культури.
В╕дпов╕ддю на це став розпад Радянського Союзу, в якого виявилися невдалими та приреченими не лише пол╕тична та економ╕чна модель, а й нац╕ональна пол╕тика. Це був крах найнеефективн╕шо╖ «великодержавно╖» модел╕ державного устрою ХХ стол╕ття (якби був антирейтинг, СРСР конкурував би з П╕вн╕чною Коре╓ю…), але аж н╕як не «найб╕льшою геопол╕тичною катастрофою ХХ стол╕ття» (В.Пут╕н). Скор╕ш за все, це була «найб╕льша геопол╕тична рад╕сть» св╕ту п╕сля пад╕ння г╕тлер╕вського режиму у 1945 роц╕. Принаймн╕, для половини ╢вропи.
Хоч як би зм╕нювалися методолог╕╖ та ╕нтелектуальн╕ моди ╕сторично╖ науки, укра╖нськ╕ ╕сторики шанують коротеньку статтю Михайла Грушевського 1903 року «Звичайна схема “русско╖” ╕стор╕╖ й справа рац╕онального укладу ╕стор╕╖ сх╕дного слов’янства». Ми, зв╕сно, тепер дивимося на не╖ у б╕льш ширшому контекст╕, ан╕ж ╖╖ автор. ╢ здобутки ╕стор╕ограф╕╖ наступних ста рок╕в, значний поступ археолог╕╖, генетики, мовознавства. Багато у чому Грушевського уточнили чи виправили, заперечили, але висх╕дна думка була в╕рна: укра╖нц╕ – окремий народ ╕з власною б╕ограф╕╓ю, культурою, мовою, драмами буття. В╕н ╓.
Повертаючись до канви тексту В.Пут╕на, автори публ╕кац╕╖ зазначають, що «про радянський режим там сказано чимало захопливого. Загалом же, при╓мно, що радянський режим впав в╕д спротиву власних громадян, а не в результат╕ св╕тово╖ в╕йни. Це повчальний приклад ╕сторично╖ дидактики. Коли люди втрачають розум╕ння сенсу ╕снування у дан╕й пол╕тичн╕й систем╕, вони з не╖ виходять. А якщо вона д╕йсно неефективна, вона не здатна ╖х повернути або зупинити».
Дал╕ автори «в╕дгуку» спинилися на ключових проблемах пут╕нсько╖ статт╕.
1) Один народ: укра╖нц╕, б╕лоруси та рос╕яни. У 2012 роц╕ у Рос╕╖ трапилася трансформац╕я бачення ╕стор╕╖ сх╕дних слов’ян. До того було «пострадянське бачення»: три братських, але окремих народи. З 2012 року поверта╓ться стара схема Рос╕йсько╖ ╤мпер╕╖: три складов╕ рос╕йського народу. Пл╓м╓на ╕ нар╓ч╕я. ╢дн╕сть ╖х виникла за давньо╖ Рус╕. За радянських час╕в це називалося «давньоруська народн╕сть». Бо у не╖ була ╓дина мова...
Ус╕ квал╕ф╕кован╕ рос╕йськ╕ ╕сторики мови, яким знайоме пр╕звище академ╕ка Зал╕зняка, знають, що у давн╕й Рус╕ не було сп╕льно╖ розмовно╖ мови, а була сп╕льна л╕тературна, л╕тург╕йна, д╕лова – церковно-слов’янська (солуньський д╕алект староболгарсько╖ мови, тод╕ зрозум╕лий ус╕ слов’янам).
А от розмовна мова була м╕сцевою. Сп╕льна мова, на думку В.Пут╕на, говорить про нашу сп╕льн╕сть як одного народу. Тод╕ в цей ”русск╕й” народ входять болгари (бо наша публ╕чна мова була власне болгарською) та серби. Хоча сам╕ вони можуть ╕з цим не погодитися.
Пряма аналог╕я: Англ╕я, Франц╕я, ╤спан╕я, ╤тал╕я, Н╕меччина,Угорщина, Польща та ╕нш╕ послуговувалися також «сп╕льною мовою» – латиною. Л╕тург╕йна та оф╕ц╕йна, д╕лова. За лог╕кою В.Пут╕на, там мав би ╕снувати ╓диний народ. ╤ рел╕г╕йно, – адже там ус╕ були католики. Тому, мовляв, нам, давньоруськ╕й народност╕ (церковнослов’янська мова та православ’я), протисто╖ть «зах╕дно╓вропейський ╓диний народ», який ╓диний по мов╕ (латина) та рел╕г╕╖ (зах╕дна верс╕я християнства).
Незрозум╕ло т╕льки з його статт╕, чому з’явилися англ╕йц╕, французи, поляки, угорц╕, ╕спанц╕, хорвати… Це ж «один народ»?
╤нститут мовознавства НАНУ ╕м. О.Потебн╕ днями висловив позиц╕ю мовознавц╕в. Вона не суперечить св╕товому баченню слав╕стики, а думку члена-кореспондента НАНУ Григор╕я П╕вторака ми з боку ╕сторик╕в не оскаржу╓мо: «Г.П. П╕вторак стверджу╓, що вона [давньоруська мова] й справд╕ ╕снувала, але т╕льки на л╕тературно-писемному р╕вн╕ – як мова л╕топис╕в, документ╕в, художн╕х твор╕в. Що ж до живо╖ розмовно╖ мови, то вона зовс╕м не являла собою чогось однор╕дного, бо сх╕днослов’янськ╕ племена розмовляли р╕зними етноплем╕нними д╕алектами – спор╕дненими м╕ж собою, але все-таки виразно в╕дм╕нними. Так само сл╕д розр╕зняти дв╕ давньоруськ╕ культури – оф╕ц╕йну й народну. Перша – ╓дина для вс╕╓╖ держави м╕ська культура, що спиралася на християнство. Друга – неоднор╕дна, вельми строката культура простих селян, яка збер╕гала язичницьк╕ традиц╕╖ й виявлялася в народних звичаях, побут╕ та фольклор╕».
Думка етносоц╕олог╕в та культуролог╕в. «Давньоруська народн╕сть»? У сучасн╕й соц╕олог╕╖ та культурн╕й антрополог╕╖ в╕дсутн╓ поняття «народност╕» за межами рос╕йсько╖ мови. Нема╓ такого ч╕тко визначеного поняття. Й основна проблема з «народом» В.Пут╕на: в╕дсутн╓ визначення «народу». Лише як╕сь загальн╕ слова, як╕ роблять безглуздим твердження «близькост╕ народ╕в». Близькост╕ кого саме? Тому зовс╕м неясно, що в╕н ма╓ на уваз╕.
Наведемо визначення «народу» з рос╕йсько╖ В╕к╕пед╕╖: «Народ – историческая общность людей. Употребляется в научной литературе в двух основных значениях – в политическом и в культурноэтническом. Взятое в первом значении слово является синонимом понятия «нация», взятое во втором значении – синоним понятия «этнос». Следует отличать от понятия «население». По мнению специалистов по международному праву, принадлежность к единому народу предполагает наличие определённых исторических, культурных и практических связей».
Але автор статт╕ В.Пут╕н не зазначив – що саме з цього перел╕ку в╕н ма╓ на уваз╕, говорячи про «один народ». Бо кожен вар╕ант передбача╓ певну наукову (ми не кажемо пол╕тичну) суперечку. А от в╕дсутн╕сть терм╕ну як предмету суперечки виключа╓ дискус╕ю. Оск╕льки науковц╕ не знають, про що саме пише автор статт╕. Може, це – «етнос», може – «нац╕я», може – «нас╓л╓н╕╓», а от думка фах╕вц╕в з м╕жнародного права вида╓ться ц╕кавою. Тому це – авторське волання у порожнечу, оск╕льки автор не окреслив предмету для суперечки.
Найпрост╕шою в╕дпов╕ддю буде «суперечн╕сть у визначенн╕». Бо не може бути одного народу з трьома р╕зними назвами. Бо самоназва та ╕дентичн╕сть – це й ╓ критер╕╖ ╕снування окремого народу. Тому мова, конфес╕я та «скрепи» також в╕дносн╕: англомовн╕ англ╕йц╕, американц╕, шотландц╕ та ╕рландц╕, нав╕ть часом зб╕гаючись конфес╕йно, аж н╕як не ╓ «одним народом». Мешканц╕ Латинсько╖ Америки належать до десятка народ╕в, при тому користуючись сп╕льною мовою та спов╕дуючи сп╕льну рел╕г╕ю.
Тож вправи автора статт╕ у цьому жанр╕ ╓ абсолютно на╖вн╕, безглузд╕ та безп╕дставн╕. ╤ не дають п╕дстав ╕з чимось сперечатися. Бо нема╓ з чим.
2). Близьк╕сть трьох народ╕в п╕сля Давньо╖ Рус╕. В.Пут╕н: «Важно отметить, что и в западных, и в восточных русских землях говорили на одном языке. Вера была православной. Вплоть до середины XV века сохранялось единое церковное управление. На новом витке исторического развития точками притяжения, консолидации территорий Древней Руси могли стать и Литовская Русь, и укреплявшаяся Московская Русь. История распорядилась так, что центром воссоединения, продолжившим традицию древнерусской государственности, стала Москва. Московские князья – потомки князя Александра Невского – сбросили внешнее ярмо, начали собирать исторические русские земли».
...Русь аж н╕як не зак╕нчила свою ╕стор╕ю у 1240 роц╕, коли монголи взяли Ки╖в. Пот╕м було корол╕вство Рус╕ на заход╕ майбутньо╖ Укра╖ни.
Але варто згадати, що територ╕я навколо Суздаля, Ростова, Влад╕м╕ра-на-Клязьме та Москви уперше названа «Руссю» у «Слов╕ про погибель русько╖ земл╕» при опис╕ монгольсько╖ навали на ц╕ земл╕. А чим воно було ран╕ше, попередн╕ 250 рок╕в, поки «Руссю» був Ки╖в? Тому предки рос╕йського народу як не були «Руссю» в ╕сторичний пер╕од «Рус╕», так ╕ його оч╕льники – не могли би претендувати на територ╕альну спадщину «╕сторично╖ Рус╕» або «Рус╕ у вузькому значенн╕».
Надал╕, якщо звернутися до «Задонщини» 14-15 стол╕ть, то це – «Орда Зал╕ська». Тому претенз╕╖ на «отчини» – дещо надуман╕.
«Нащадки Олександра Невського». Цей персонаж, абсолютно вигаданий як ╕сторичний герой рос╕йською ╕мперською ╕стор╕ограф╕╓ю, аж н╕як не зд╕йснив «доленосних» (зг╕дно з рос╕йськими п╕дручниками) перемог на Нев╕ та Льодового побо╖ща. Сучасна рос╕йська (справжня) академ╕чна наука ц╕ сюжети вже викинула як вигадан╕ та пропагандистськ╕ в м╕ру ╕деолог╕чних потреб дуже р╕зних стол╕ть.
...Але ж не ус╕м хочеться викидати пропагандистськ╕ сюжети. Бо що ж тод╕ у п╕дручнику писати? А патр╕отичне виховання?..
На Нев╕ була др╕бна б╕йка без участ╕ п╕дл╕тка Олександра, Льодове побо╖ще Н╕мецький орден не пом╕тив. Загинуло ш╕сть рицар╕в. Страшне... А от п╕дпорядкувати влад╕ монгол╕в Новгород – це Олександр Невський якраз зм╕г.
Тому в нас тут, в «укра╖нськ╕й частин╕ рос╕йського народу», герой не Олександр «Невський», а король Рус╕ Данило Романович. В╕н колаборантом бував лише вимушено, а не добров╕льно ╕ натхненно.
У 16 стол╕тт╕ вих╕дц╕в з Укра╖ни чи Б╓ларус╕, або ж «литовських людей» православних, у Москв╕ перехрещували. Оск╕льки вона перебувала у розкол╕ з канон╕чною православною церквою.
Зг╕дно з реляц╕ями ╓вропейських дипломат╕в та посланник╕в, був потр╕бен перекладач з «русько╖» мови на «московську».
3). Радянська влада утворила Укра╖ну. В.Пут╕н: «В декабре 1917 года представители УНР прибыли в Брест-Литовск, где шли переговоры Советской России с Германией и её союзниками. На заседании 10 января 1918 года глава украинской делегации зачитал ноту о независимости Украины. Затем Центральная Рада в своём четвёртом универсале провозгласила Украину независимой. Продекларированный суверенитет оказался недолгим. Буквально через несколько недель делегация Рады подписала сепаратный договор со странами германского блока. Находившимся в тяжёлом положении Германии и Австро-Венгрии нужны были украинские хлеб и сырьё. Чтобы обеспечить масштабные поставки, они добились согласия на отправку в УНР своих войск и технического персонала. Фактически использовали это как предлог для оккупации».
Це у дивний спос╕б суперечить наступн╕й тез╕: «Коренизация» (пол╕тика залучення представник╕в кор╕нного населення радянських республ╕к та автоном╕й до м╕сцевого кер╕вництва та надання оф╕ц╕йного статусу ╖хн╕м нац╕ональним мовам. Проводилася у СРСР протягом 1920-х рок╕в. - Ред.) безусловно, сыграла большую роль в развитии и укреплении украинской культуры, языка, идентичности. Вместе с тем, под видом борьбы с так называемым русским великодержавным шовинизмом, украинизация зачастую навязывалась тем, кто себя украинцем не считал. Именно советская национальная политика – вместо большой русской нации, триединого народа, состоявшего из великороссов, малороссов и белорусов, – закрепила на государственном уровне положение о трёх отдельных славянских народах: русском, украинском и белорусском».
Чому суперечить?
Тому що п╕сля ╕снування Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки, яка у попередн╕й цитат╕ заявила про св╕й суверен╕тет ╕ незалежн╕сть, хтось «закр╕пив на державному р╕вн╕ положення про три окремих слов’янських народи». Як можна комусь ╕ззовн╕ «закр╕пити народ», який вже у форм╕ УНР заявив про св╕й суверен╕тет ╕ був м╕жнародно визнаний? Яка ще нам санкц╕я чи дозв╕л в╕д кого були потр╕бн╕? А три наступн╕ роки жорстоко╖ в╕йни ╕з цим народом, – це була просто прелюд╕я, для того, щоб його «дозволити»?
Радянську Укра╖ну створили т╕льки тому, що ╖╖ вже не могло не бути. Радянська Рос╕я була вимушена змиритися з ╕снуванням УСРР, бо альтернативи не було. Пот╕м цьому знайшли купу виправдань та об╜рунтувань. Але Укра╖на вже в╕дбулася, ╕ треба було терп╕ти.
Але тут прозвучало ключове: «вместо большой русской нации, триединого народа, состоявшего из великороссов, малороссов и белорусов» (це ж один три╓диний, як зм╕й-горинич, народ) – ми ж одразу чу╓мо «один народ».
Щось п╕шло не так. Мабуть, оп╕р Арм╕╖ УНР, мабуть, саме ╕снування ЗУНР та потужний селянський повстанський рух, загроза стих╕йного в╕докремлення Укра╖ни, що було на р╕вн╕ народного опору особливо загрозливо п╕д час колектив╕зац╕╖, й накреслили для Москви «окремий народ». До того цей народ вже добряче сам себе «накреслив».
Особливо вража╓ створення укра╖нц╕в радянською владою як «окремого народу» на тл╕ того, як одночасно на Зах╕дн╕й Укра╖н╕, яка не входила до складу СРСР, так само ворожий укра╖нцям польський режим паралельно також «вигадав» ворожий соб╕ укра╖нський нац╕онал╕зм. Який пот╕м у рол╕ ОУН-УПА надав ц╕лу купу ц╕кавих вражень радянський влад╕, яка не встигла на територ╕╖ польсько╖ держави «закр╕пити положення про три окрем╕ народи».
Укра╖нц╕в на теренах польсько╖ держави називали «русинами». Так було записано у документах Степана Бандери, але чи був в╕н «русск╕м ч╓лов╓ком»?
Так само радянська влада не встигла закр╕пити «положення» на п╕дчехословацьк╕й П╕дкарпатськ╕й Рус╕, а згодом – Карпатський Укра╖н╕.
Укра╖нц╕ н╕коли не потребували затвердження про себе «положень». За умов будь-яко╖ держави. Вони завжди творили себе сам╕.
4). Про вих╕д Укра╖ни з╕ складу СРСР, до чого додався прессекретар В.Пут╕на Д.П╓сков: «Рос╕я не виходила з╕ складу СРСР». Проблема у тому, що ще за СРСР був прийнятий «Закон о порядке решения вопросов, связанных с выходом союзной республики из СССР» в╕д 3 кв╕тня 1990 р. Укра╖на його дотрималася х╕ба що не ╓дина з республ╕к, що стали незалежними. ╤ тому дивно чути в╕д одного з ╕н╕ц╕атор╕в скасування СРСР як «геопол╕тично╖ реальност╕», що вона у т╕й «реальност╕» лишилася.
╤сторики не схильн╕ коментувати поточну пол╕тику Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, оск╕льки вони не ╓ пол╕тологами, пишуть на завершення автори «в╕дгуку». Але залюбки досл╕дять ╖╖ як факт минуло╖ реальност╕, коли цей режим перестане бути актуальною реальн╕стю.
* * *
Карикатура Серг╕я Йолк╕на

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 23.07.2021 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23421

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков