Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 16.07.2021 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 16.07.2021
П╤СНЯ В НАШОМУ ЖИТТ╤
Алла Осадча

Алла Осадча
╤з циклу “Гортаючи стор╕нки свого життя”

(Продовження. Поч. у «КС» №26-27)

Навчаючись на першому курс╕ Одеського ун╕верситету, я д╕зналась, що в м╕ст╕ почина╓ д╕яти м╕жнародний хор, в якому можуть сп╕вати вс╕ бажаюч╕ студенти вс╕х вуз╕в Одеси вс╕х нац╕ональностей. Спочатку я записалась в хор нашого ун╕верситету, та заодно ╕ в танцювальний гурток, але виявилось, що час репетиц╕й зб╕га╓ться.
 В танцювальному мене поставили в рос╕йський танець, а вчили ми танцювальну сю╖ту «Дружба народ╕в» (надзвичайно популярна тема в СССР, хоч любити дозволялось т╕льки одну Батьк╕вщину – Рос╕ю, а признатись в любов╕ до Укра╖ни було зась, за це ╕ в Гулаг можна було попасти). З нами працював учень В╕рського, того В╕рського, який створив всесв╕тньо в╕домий танцювальний колектив, який зараз носить його ╕м’я ╕ яким багато рок╕в керу╓ вихованець нашо╖ Великос╕льсько╖ школи Мирослав Вантух. (До реч╕, батько цього Вантуха пошив мен╕ гарн╕ черевички, а його сестра Ганна вчилась в одному клас╕ з нашею Валею).
 В наш╕й сю╖т╕ виконувались танц╕ народ╕в р╕зних республ╕к СРСР: групи танцюрист╕в виконували 12 танц╕в, зм╕нюючи одн╕ ╕нших. ╤ укра╖нський гопак, ╕ рос╕йський танець, казахський з характерними рухами голови, молдавський пастушок п╕д музику «П╕сн╕ жайворонка», циганський п╕д музику Чардаша Монт╕ й ╕нш╕. Одн╕ танцювали, ╕нш╕ сид╕ли на сцен╕, утворюючи живе коло, а в к╕нц╕ – бурхливий швидкий ф╕нал з кв╕тами, з якими ми прямували до глядач╕в.
На вс╕ урочист╕ збори з концертами запрошували нас з ц╕╓ю сю╖тою, вона завжди завершувала програму. В таких концертах брали участь майбутн╕ з╕рки оперно╖ ╕ балетно╖ сцени - студенти консерватор╕╖, учн╕ музично╖ школи ╕мен╕ Столярського, артисти балету. Я бачила з-за кул╕с «Умирающего лебедя» Сен-Санса, слухала «Болеро» ╕ «Две ласточки» у виконанн╕ тод╕ ще студентки консерватор╕╖ Ол╕йниченко, яку вже тод╕ я слухала в опер╕ Верд╕ «Риголетто» в рол╕ Дж╕льди. З при╓мн╕стю пригадую, як грав мен╕ за кул╕сами чудов╕ мелод╕╖ любимо╖ мною класично╖ музики хлопчик-скрипаль з школи Столярського, яку вс╕ одесити називали «школою ╕мен╕ мене» (так раз виразився директор школи Столярський). Одне слово, виступати в таких концертах було ╕ ц╕каво, ╕ почесно. Ще й зараз пам’ятаю, як стукають пуанти у балерин, коли вони танцюють. Так як я не могла в╕дв╕дувати репетиц╕╖ хору нашого ун╕верситету, я почала сп╕вати в м╕жнародному хор╕. Там збирались представники р╕зних нац╕ональностей з «кра╖н народно╖ демократ╕╖», як називали тод╕ наших сус╕д╕в поляк╕в, чех╕в, китайц╕в, корейц╕в, албанц╕в, румун╕в, угорц╕в, та ╕нших, ╕ нас. П╕сню «Г╕мн демократично╖ молод╕» сп╕вали д╕йсно д╕ти р╕зних народ╕в – кожен – два рядочки – сво╓ю мовою, а присп╕в – як хто хот╕в.
 Репетиц╕╖ проходили в актовому зал╕ медицинського ╕нституту (зараз вс╕ ╕нститути стали ун╕верситетами). Не пам’ятаю пр╕звища кер╕вника хору, а концертмейстера – Валентину не забула, бо вона п╕зн╕ше вийшла зам╕ж за чеха ╕ ви╖хала з нашо╖ кра╖ни в Прагу. Моя сестра Гала, яка теж вийшла зам╕ж за чеха, зак╕нчила в Праз╕ ун╕верситет, а згодом в ньому працювала, розпов╕дала, що Валентина досягла усп╕х╕в як п╕ан╕стка, нав╕ть гастролювала в св╕т╕, але шлюб з тим чехом розпався. Я ще раз бачила цю Валентину в 1967 роц╕, коли ми зустр╕чалися з с╕м’╓ю Гали в Одес╕. Гала жваво сп╕лкувалась з нею чеською мовою, не зважаючи на те, що я не розум╕ла н╕чого, але це вже не про нашого концертмейстера, а про мою сестру… Ось ╕ зараз, коли я передруковую ц╕ спогади, я н╕чого не знаю про с╕м’ю Госман╕в, не знаю, чи жива Галина, ламаю соб╕ голову над тим, як зв’язатись хоча б з ╖╖ дочками ╤риною ╕ Ер╕кою, хоч, здавалося б, нав╕що це мен╕ потр╕бно…
П╕сля репетиц╕й ╕шли з п╕снями по н╕чному м╕сту, сп╕вали «Мы за мир, и песню эту пронесём, друзья по свету, пусть она на всей земле звучит…», ╕ це було дуже захоплююче ╕ романтично.
Дякуючи участ╕ в цьому хор╕, я мала можлив╕сть бувати на вс╕х вечорах, як╕ проводили земляцтва студент╕в р╕зних кра╖н, бо ж вс╕ вечори починались з виступу нашого хору.
Весною 1954 року вся художня самод╕яльн╕сть Одеського ун╕верситету ╕м. Мечникова в╕дбула з дружн╕м в╕зитом до столиц╕ Молдав╕╖ Кишинева. Нас повантажили в 4 вагони, де кожному вид╕лили полицю ╕ пост╕ль. В цих же вагонах, поставлених пот╕м на запасну кол╕ю, ми спали ╕ в Кишинев╕. Зустр╕чали нас оркестри, танцювали ми на привокзальн╕й площ╕ ╕ гопак укра╖нський, ╕ молдаванеску, сп╕вали «Ляну» та ╕нш╕ п╕сн╕, зустр╕ч вилилась в свято дружби народ╕в. До реч╕, я дуже любила з дитинства мелод╕ю молдавського танцю «Молдаванеска», може, д╕дусев╕ гени прокидались? А вт╕м, я любила ╕ люблю народну музику р╕зних народ╕в, а не т╕льки свою, укра╖нську.
 В Кишинев╕ ми дали два концерти: один – в прим╕щенн╕ театру, де були присутн╕ ╕ оф╕ц╕йн╕ особи Молдав╕╖, другий - в актовому зал╕ молдавського ун╕верситету.
В час ц╕╓╖ по╖здки я ближче познайомилася з чехами, як╕ вчились на нашому факультет╕ (Ярда – Ярослав Седлак, Франт╕шек) ╕ з Сашею Госманом з х╕м╕чного факультету, який дуже подобався мо╖й сестр╕ Галин╕. П╕сля ц╕╓╖ по╖здки я ╖х познайомила. Ц╕каво, що це знайомство зак╕нчилось шлюбом в 1956 роц╕, ╕ з того часу вони разом.
Галина ╕ Саша зовс╕м не п╕дходили один одному. Саша з ростом 195 см, ╕ Галина – 152. Нав╕ть на височенних каблуках вона не д╕ста╓ головою до його плеча.
Гала не довчилася в Одес╕, та й, правду кажучи, зовс╕м не хот╕ла вчитись. На першому курс╕ мен╕ частенько доводилось ╖╖ виручати, виконуючи контрольн╕ роботи то з математичного анал╕зу, то з анал╕тично╖ геометр╕╖, щоб ╖╖ допустили до екзамен╕в, бо практичн╕ роботи вона н╕коли не виконувала. Найважчим ╖╖ предметом для мене було креслення з елементами нарисно╖ геометр╕╖, яку ми, математики, на першому курс╕ не вивчали, сид╕ла я над ним к╕лька ночей, але справилась. З математичними завданнями теж бувало нелегко, бо Галина вчилась на ф╕зичному в╕дд╕л╕ ф╕змату, а я —на математичному, тому вони проходили матер╕ал швидше, н╕ж ми, ╕ коли ми ще розв’язували задач╕ з геометр╕╖ на площин╕, для Гали доводилось р╕шати в простор╕, тобто не дв╕ координати, а три.
П╕д час мо╓╖ зустр╕ч╕ з Галиною ╕ Сашею в Одес╕, ми згадували з Сашею под╕╖ 1957 року, ╕ Саша вважав, що не варто було тод╕ посилати нам в╕йська в Будапешт, що чехи, поляки та ╕нш╕ сам╕ справились би з угорцями. Та вже через р╕к так╕ ж под╕╖ стались ╕ в Праз╕…
 Ми вперто насаджували ╕ншим народам те, що ╕ нашому не подобалось, та ми мовчали, як у Шевченка: «На вс╕х язиках все мовчить, бо благоденству╓».

Про Прагу, Одесу, ╕ чех╕в в мо╓му житт╕
У кожного народу сво╖ традиц╕╖. Тьотю Дашу вражало, що Галин шеф – професор, запросивши ╖х в гост╕, пригостив ╖х лише кавою в малесеньких горнятках, ╕ ще поставили на ст╕л тар╕лочку з маленькою купкою др╕бнесеньких крекер╕в, яких було так мало, що незручно було ╖х ╕ брати, так ╕ лишились на стол╕.
У нас же в такому випадку ст╕л ламався б в╕д закусок ╕ випивки.
Жили ми багатше, чи ментальн╕сть така: можеш завтра голодувати, але гостям накрий щедрий ст╕л.
 Галина ненавид╕ла життя в нашому соц╕ал╕стичному «раю», ╕ готова була вийти зам╕ж за кого завгодно, лиш би ви╖хати з «р╕дно╖ Батьк╕вщини», з комунально╖ квартири, де з одного крану умивались, чистили зуби, мили посуд ╕ набирали воду для кухонних потреб 16 чолов╕к… ╤ один сортир на вс╕х… Зранку, коли треба було сп╕шити на роботу чи на лекц╕╖ в ун╕верситет, виручав смердючий гальюн — громадський туалет у двор╕ нашого колись, в дореволюц╕йн╕ часи, фешенебельного дому з мармуровими сходами «в парадном», як говорять в Одес╕.
 Жили ми на вулиц╕ Гоголя, 23, кв. 31, а за в╕кном — Сабан╓╓в м╕ст ╕ вулиця Гаванна, яка спускалась до порту. ╤ музична школа ╕мен╕ Столярського, яку в св╕й час зак╕нчило багато п╕зн╕ше в╕домих всьому св╕тов╕ музикант╕в…
В час по╖здки до Кишинева я ближче познайомилася з чехами, як╕ вчились на нашому факультет╕, хоч, правда, не на першому курс╕, а на другому чи третьому.
У чех╕в були музичн╕ ╕нструменти (скрипка, контрабас), вони хот╕ли сп╕вати, але не мали сол╕стки-д╕вчини, тому запросили мене з ними сп╕вати. Я погодилась. Репетиц╕╖ почались ще в по╖зд╕, а пот╕м я ходила в гуртожиток ╕ ми там в як╕йсь к╕мнат╕ (можливо, лен╕нськ╕й), репетирували. Я сп╕вала соло словацьк╕ п╕сн╕, як╕ так╕ близьк╕ за зм╕стом ╕ мелод╕╓ю до наших, укра╖нських: «Гей, св╓т╕ло слун╕чко на нашу заградку. Т╓шил╕ся хлапци, гей я га, мему мар╕янку, душа ма», «М╕кул╓цке пол╓ глубоко зоране. Орал╕ го гей-гаай, орал╕, м╕лего кон╓ вране.Кон╕чк╕ орал╕, шуга╓к поганял, а на неб╕, гей-гаай, висок╓м спшиван╓к п╓кн╓ сп╕вав (тут шуга╓к - пастушок, а пшиван╓к - жайворонок, а решта сл╕в зовс╕м под╕бн╕ до наших).
 Дуетом з Ярдою я сп╕вала «Мар╕шу», яка дуже под╕бна за зм╕стом на нашу «Била мене мати березовим прутом, аби я не стояла з молодим рекрутом».
 Наш кв╕нтет виступав в концерт╕ в ун╕верситет╕, в п╕онерському табор╕, в школах.
Ярда ще читав уривок з Гашека про бравого солдата Швейка. Я одягала сорочку з чеською символ╕кою, тому д╕ти думали, що я – чешка, просили адресу, ╕ не в╕рили, що я –своя.
Я розпов╕ла чехам, що в наш╕й школ╕ хор початкових клас╕в сп╕вав словацьку п╕сню «Пастушок», хлопц╕ знайшли слова ╖╖ словацькою мовою ╕ ми з Ярдою сп╕вали ╖╖ дуетом.
Отже, перший р╕к мого студентського життя був вкрай насиченим: танцювальна сю╖та «Дружба народ╕в», м╕жнародний хор, чеський кв╕нтет, факультетська самод╕яльн╕сть, де ╕ хор, ╕ танц╕, ╕ ще сп╕вала соло «Ой, казала ж мен╕ мати, ще й наказувала…»,
 Я дуже любила ╕ люблю оперу. Останн╕й раз вдалось побувати на Набуко” Верд╕”в 2007 роц╕... А в Одес╕ я ходила в оперу («╤оланта», «Риголетто», «Демон»). Незабутн╓ враження лишив концерт грузинського танцювального колективу, який виконував фрески, як╕ оживають. Ц╕каво, що через 70 рок╕в в Севастопол╕ я знову побувала на концерт╕ цього знаменитого ансамблю (“Суах╕шв╕л╕”?) Бувала я ╕ в оперет╕, хоч в той час чомусь оперета вважалась чимось непристойним. Ще мала я доручення, як член профкому ун╕верситету (╕ в профком цю д╕вчину з села обрали!) працювати з тими, хто погано вчиться в одн╕й з╕ шк╕л.
Важко освоювалась розмовна рос╕йська мова, якою викладались вс╕ предмети, велись практичн╕ заняття. Близорук╕сть заваджала бачити, що пишуть викладач╕ на дошц╕, а придбати окуляри мен╕ вдалось лише на другому курс╕, тому першу сес╕ю здала слабенько, хоч на практичних заняттях я мала гарн╕ результати.
 Як багато дала мен╕ для життя с╕льська школа села Великос╕лки - нин╕ Кам’янко-Бузького району на Льв╕вщин╕! ╤ ╖╖ колектив вчител╕в ╕ учн╕в, кер╕вники - мо╖ батьки Мельниченко Микола ╤ванович ╕ Гросул Мар╕я Маркел╕вна.

Алла Осадча
Крим

На зн╕мку: Саша Госман, я ╕ Ярослав Седлак в Кишинев╕

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 16.07.2021 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23410

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков