Версiя для друку Обговорити в форумi

ПЛОДИ НАВЧАННЯ

Маленький Володя
любив екзотичних звіряток
і плакав над ними,
з цікавістю їх препаруючи…

Володі-великому
добра наука згодилась
в Чечні екзотичній –
ще ж може згодиться і в Грузії…

Ретельно вивчайте, хлоп’ята,
братів своїх менших!

2006

* * *
Брехня малюється під правду
Так переконливо, що ми
Вгамовуєм брехнею спрагу
За правдою, і чорну справу
З недосвідомими людьми
Невільно чинимо.
Такої
Вельможно-владної брехні,
Що наш політикум накоїв
І наплодив брехні героїв,
Немає в жодній стороні.

04 – 05.07.2007

* * *
У вихорі виборів борються друзі:
Ті – ліві, ті – праві, а ті – напролом...
Живу я в такій вибуховій напрузі,
Мов птах запізнілий з підбитим крилом.

А Білолебедія та Оріяна
По власних орбітах течуть, як текли,
І що їм до мене, підранка Івана,
Який не позбудеться бруду хули?!

Ходжу по юрмовищу лівих і правих,
Водою шумлю в верховітті трави.
Шукаю, мов хліба насущного, правди,
Ніколи, ні в чому й ніде не правий...

29.08.2007

* * *
В болоті буднів борсаюсь надсилу,
стрибаю з купини на купину,
аби не затягло в трясовину
суцільного занепаду, в могилу
національно-братську.
Хлюпотить
багнюка піді мною й наді мною…
Не хочу складовою перегною,
хоч це й почесно вельми, послужить,
бо хочу ще пожити! Як не як,
я заслужив поваги й рівноваги
душевної – за всі боріння й змаги, –
почесних удостоївся відзнак
на маргінесах: націоналіст,
петлюрівець заклятий, самостійник…
Розхитую радянський наш відстійник,
і в цім свого життя вбачаю зміст!
І поживу! Всім недругам на зло,
вилазить буду з тихого болота
в урочний час, – така моя робота, –
щоб недругам незатишно було!

24.01.2007

* * *
Обдурили знов, мов дітвака,
потоптали сокровенне й наболіле…
Палахтить від сорому одна моя щока,
друга ж від обурення снігами забіліла.

Вкраяли, окрали і надію відняли
під парадно-мітингові цвеньки-бреньки!
А були ж тихенькі та ріднесенькі були,
й зовсім не хахли якісь, не кляті воріженьки.

17.01.2007

* * *

Той будує, той руйнує…
Т.Г. Шевченко

Руйнуємо, аж гай шумить, справіку.
Співаємо: «Не вмерла… і не вмре…»
Обравши на гетьмана
недоріку,
повторюємо прокляте,
старе,
дев’яте коло пекла…
Хто ми, що ми?
Куди нас доля знову заведе?
Застрягло слово в горлі від судоми,
а серце розриває кліть грудей…

2008

* * *
Не згасай, моя ватро,
щоб сили ворожі
не ховалися в темряві
з наміром підлим, –
доки ми на сторожі,
нам ніщо не загрожує,
всі тили убезпечивши,
далі ми підемо!
Під надійною вартою
гріється ватрою
моя віра –
яріє гартуюче полум’я,
виплавляючи ранок найвищої вартості
великоднього дня, високосного полудня.

29.07.2008

* * *
Вийду з берегів довготерпіння
Й затоплю розкидане каміння.
Скільки ж його можна вже збирати,
Не прибутки маючи, а втрати?!

Мож, убрід по тому по камінню
Ляже шлях новому поколінню
Із окраїн, в пору повеневу,
В Україну святочно-вишневу...

2008

* * *
«Добре, як добре, – наспівую майже щоранку, –
Добре, що маю постійну прописку в державі,
Де непостійність постійно розхитує гілку
Влади верховної, й сипляться з неї постійно
Крупні шишки, бомбардуючи нижні гіллячки,
Й лише внизу, серед листя й колючої хвої,
Спокій панує постійний і вічно-байдужий!»

«Гарно, як гарно, – себе приколихую на ніч, –
Гарно, що я незалежний, дарма, що безправний,
В рідній державі; радію, що я непідвладний
Більше нікому – хіба що нужді та хворобам,
Щирий в ненависті і безоглядний в любові,
В слові – прямий і в своєму мовчанні глибокий,
Надто глибокий – ніяким гачком не підчепиш!»

2008

* * *
Встаю раненько – Бог мені дає
І теми свіжі, і хороші рими.
Поети ж, не буваючи старими,
Продовжують призначення своє:
Віршують! Я віршую і вершу –
Камінчик до камінчика –
Державу
Свою маленьку,
Чесну й нелукаву,
Іржу зчищаю з неї і паршу.
Моя держава скупана в росі,
Озвучена наскрізно солов’ями,
І в ній мої співучі співкраяни
Зовуться українцями усі!

13.07.2008

* * *
З маленства круглий сирота,
Шукав я
Притулок той,
Що зветься Батьківщиною.
На обширах радянського безправ’я
Для мене був до неї вхід зачинений.

Звогнів дитячий світ мій і обвуглився,
Зневажений чужими інтересами,
Дім без числа і безіменна вулиця
Були моєю вічною адресою.

На старості розжився я Вітчизною,
Де правляться всі служби шовіністами,
І де мене в бандерівці зачислено,
Що й справді є наближенням до істини.

19.04.2008

* * *
Ланам не таланить – задичавіли
Без рук людських: полин і ковила…
Не стрінеш – кураїною здиміли –
Ні жодного заможного села.

Язик зламавши мовою чужою,
Про що ж ми в дикополі кричимо
На цілий світ, медово-пережовклий,
Кого, немудрі, розуму вчимо?!

Чорнозем, наче траур, докоря нам
Духовною руїною щораз,
Коли нам, крайньохатим хуторянам,
Вже й сил нема дихнути від образ.

01.05.2008

* * *
Студентства давні згадую роки:
Москва в мої в’їдалась печінки
Великим і могутнім язиком,
Що володів ординським матюком,
Пияцтвом безпробудним і сміттям,
Що з кочовим пов’язане життям.

Не рік, не два тривав похмільний строк.
Москва нарешті вийшла з печінок
Разом із жовчю й слизом матючні
І брагою – полегшало мені.

Живу я без Москви у печінках
На рідноукраїнських пиріжках!

2008

* * *
Червоним терором і чорним піаром
Здеморалізовані й дезінформовані…

Та витечуть сльози – небачені повені
З долин українських зметуть незабаром
Всю негідь! Історію нашу правічну
Іще перебілять новітні Велички,
Щоб стала такою, як лишень їй личить, –
І не пересічену й непересічну.

Ламає Дніпро збетонілу вже кригу,
До Чорного моря сплавляє крижини,
Капіж мелодійний природу оживлює
І душі людські наверта на відлигу.

26.05.2008

* * *
Душа моя, нуждою недодушена,
Миритися з новітним лихом змушена.

Бажати ж грішно лиха рідній владі –
Ми ж і такій, не дуже ладній, раді!

Хай і така, аби лиш українська,
Аби лиш не наслідувала Мінська.

31.05.2008

* * *

 Українським олігархам

Від глибин душі до гаманцевих
Непомірно зяючих глибин
Полюбіть народ, бо він, один,
Дочекавшись висновків кінцевих,
Визначить: «Оце громадянин –
Від Надсяння до низів дінцевих
Досягнув найвищих верховин
Благородства в порухах серцевих!»

2008

* * *
Як поет я не маю права
затикати свій рот бутербродом
доки агонізує держава,
посварившись із власним народом.
Як поет я не маю рації
аркодужним сіяти бадьором
доки псевдонародні обранці
лиходіють на глум і сором.
Як поет пропаду в народі
безмогильним і безіменним
доки через віки, при нагоді,
хтось помолиться і за мене.

18 – 19.03.2009

* * *
Надіюсь, не згорять мої рукописи
в тюремних сейфах офісів приватних,
чекаючи на вирок. Час триватиме
і визрівати в ньому будуть оплески
майбутніх читачів. Не меценатові
дістанеться ця вистраждана слава,
а лиш мені, кого сліпа держава,
як завше, не помітила у натовпі.
Цих оплесків збадьорюючі виляски
народного поета надихатимуть
не творчі злети... Королівські милості
ніякого відношення не матимуть
до успіху в читацькім середовищі
поезії, що в муках нарождалася
і справжнього тріумфу все ж діждалася,
тому в народі буде жити довго ще!

21.03.2009

* * *
Все життя намагаюся злучити Захід і Схід –
від луганської доньки втікаю до львівського сина,
двоєдина любов притягає мене, мов магніт,
в кураїні-чорнобиллі мій западається слід,
і в холодній росі остигає сльоза, мов жарина.
І раз-пораз – поразка терпка: потерпаю й терплю
від зневаги до себе, до слабкості кореня роду,
лаю владу дволику й самого себе не хвалю
за волячу всевпертість: когось там люблю, не люблю
і скасовую згоду на злуку вражині в догоду…

21.03.2009

* * *
Перелопатив стільки справ,
дав лад всьому і раду,
ще й серед сотні різних правд
знайшов єдину правду.

Вона по-справжньому свята,
бо ж у її основі
цвіте й одвік не відцвіта
жагучий мак любові.

Люблю країну світлих мрій,
де й власну мрію маю,
а край мій рідний, Боже ж мій,
не зна кінця і краю!

29.05.2009

* * *
Я мушу віхою стриміть
на вічній бистрині
й повчати інших: не страміть
свій рід козацький і пливіть
все далі й далі, і явіть
себе – будучині!

09.06.2009

МОЯ ХАТА

Будую свою суверенну державу
на власній обмеженій території.
Мені ця держава належить по праву
приватної власності. Гідність і славу,
і місце її у всесвітній історії
плекаю найбільше. Державницьку справу
виконую справно по всій території.

Не зовсім злиденна, не вельми багата
і красна не надто своїми кутками
держава моя – незалежницька хата,
де затишно-втішно і в будні, і в свята,
де надбано все трудовими руками,
де спокій панує – найвища відплата
за піт і сльозу, що пролиті річками.

10.06.2009

* * *
Ремигають мої круторогі, трамбують дорогу,
що прямує за обрій,
щоб злитись зі Шляхом Чумацьким…
Брів я все манівцями,
і лишень тепер, слава Богу,
своїм зором присліплим
сподіваний прихист намацав.
За плечима моїми –
Сивашу багнюка солона,
гуляйпільскою кров’ю розріджена і перегіркла,
а на флангах обох розпадлючилась п’ята колона,
зголодніла за кілька століть
 на московских задвірках…
Не рипіть так натужно,
незмазані дьогтем колеса
мого воза приватного в напівлежачій державі,
не ламайтеся, осі, –
ось-ось вже добудусь я плеса,
де заплещеться сонце,
рожденне в ранковій заграві!
Довезу свою сіль,
бо її вже заждались повсюди,
переївши солодкого із кашоваром в ладу,
і впаду на моріг –
хай трава мої груди остудить
від вулканного болю –
я руки на грудях складу…

17 – 18.07.2009

* * *
Вулканно в кратері подій
вирує лава нетерпіння:
ще трохи – й вилетить каміння
в зеніт надій! Оволодій
стихією – вона тобі
на руку: ти ж і сам – стихія,
тебе ж звеличить ця подія
в безкомпромісній боротьбі!

2010

* * *
Посидьмо під зірками. Помовчім,
бо є про що помовчати. Сьогодні
ми ще свої, обранці всенародні,
в нас є адреса: вулиця і дім
у Сватовім, Луганську, чи в столиці.
Ми ще не літуни... На звук дзвіниці
ще серце відкликається відкрите
і б’ється в грудях, мов несамовите!

2010

* * *
Стою вже на останнім рубежі,
і далі бігти нікуди – там круча
глибока, вельми жадібна, жагуча,
липуча від ослизлої олжі.
Там не свої чертоги – там чужі,
оті, що не із Смотрича, а туча
зі Збруча, де пожежа кругойдуча
випалює байраки до іржі.
Криваві маки стигнуть на межі
можливого, а те, що всі мужі
спилися, й та частина, що найлучча
в суспільстві пострадянському – гужі
послаблені: глибока манить круча.

2010

* * *
Претензій – ніяких. Одні лиш подяки
за всерозуміння і співчуття...
«Та ми ж бо люди, не собаки!» –
сказав Шевченко.
Без пуття
читали ми його побіжно
в шкільні роки,
та залюбки
проспали все життя уліжно
в своїй норі, мов байбаки.
Теперки плачемось на долю,
що неприхильною була
до нас, малих... По дикополю
чимдуж втікаєм до села.

15.01.2010

* * *
Отак і живемо, пересічні, маленькі
нащадки низових верхівців-козаків,
під посвист канчуків,
бож ліньки нам для неньки
з’єднатися в полки палких захисників.
Вогні сторожові на вежах вже й не тліють,
хоч доста кураю в степах і ковили,
щоб ватру розпалить,
не дати Текелію
в підступну підлу ніч правічну Січ спалить.
Надходить новий рік. Під знаком Козерога
чекаю перемін. А їх усе нема...
Чи наші молитви нечутні вже для Бога,
чи запанілий Бог їх просто не сприйма?

2010

* * *
Наш сором перевтілився в ганьбу,
яку непросто буде відмивати...
Батьки перевертаються в гробу.
Шаліють Брути. Тішаться Пілати.

2010

* * *
Країно підлих зрадників, коли ж
ти схаменешся, адже твій престиж
в демократичнім світі до нуля
упав. Мені держава відмовля
у праві будь людиною. Коли ж
про гандж забудеш ти і про бариш
привладних кровососів?! Ти для них
– заступниця! В пащеку нових лих
простих людей ти кинула, і я,
у кого вся загинула сім’я
в радянській мясорубці, мушу жить...
Душа моя до тебе не лежить!

2010

* * *
Полеглим – вічна пам’ять!
А живим –
ганьба довічна,
бо здали бандитам
державу рідну,
тим несамовитим,
що Перемоги іменем святим
прикрилися,
позиції здали...

А нам не можна йти з передової,
щоб за святкові всістися столи
й хвалитися по п’яні: «Ми – герої!».

Ми – паразити. На чужій біді
будуємо своє благополуччя,
і випира натура наша суча,
мов будяки колючі в лободі.

09 – 10.05.2010

* * *
І відлягає на душі... Відлига
сніги розтопить – потечуть струмки
до Вільхової-річки, до Лугані...
Допишеться моя остання книга,
прошелестять останні сторінки –
провісницькі – здогадуюсь зарані.

...А за вікном лунають матюки...
То йдуть на штурм останній бандюки,
яких веде червоний піп-розстрига.

Тріщить асфальт, ламаючись, мов крига.

2010

* * *
Хто мені дорікне,
Що прожив я не так,
Як належиться чесній, пристойній
Людині?!
До престолів не п’явся,
Уникнув радянських відзнак,
Не прошу нагород в кривогетьманів,
Правлячих нині.
Ні аллюром,
Ні вчвал,
А тим паче в кар’єр
Я не гнався заради чинів і посади,
Від ганьби не помер,
Не помру і тепер
Від страму за причетність
До підлої влади.

2010

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 09.07.2021 > Тема "Душі криниця"