Версiя для друку Обговорити в форумi

Цим літом Крим заливає дощами. Найбільше дісталося Керченському півострову та Південнобережжю. Принаймні, два потужних циклони пройшли один за одним, наробивши немало біди. Потоки води перетворювали дороги на ріки, площі на озера, а анемічні кримські ріки на розшалілих монстрів, що розмивали береги, рвали греблі, зносили на своєму шляху все, що траплялося - від недбало залишених авто, до будинків. Так, зазвичай сумирна річечка Дерекойка - та взагалі завалила село Ай Василь камінням. Десь по вікна, десь до самого даху. Розписувати все те лихо словами не має сенсу. Десятки годин відео в Мережі свідчать про його масштаби набагато наглядніше.
Десь, ще на самому початку того водного апокаліпсису, я мав необережність пожартувати, мовляв, кримські попи дещо перестаралися, благаючи небеса наповнити стрімко міліючі водосховища півострова. Але дуже скоро стало зрозуміло, що жарти тут кепські. Стихія не відрізняє добрих від злих, християн від мусульман, своїх від понаїхів, прідіпутіних від славоукраїнців. Дістається всім. При тому, повною мірою.
В цьому сенсі дивно було бачити веселі смайлики, набубнявілі "у захваті" сердечка під відеорепортажами про трагедію, або коментарі типу: "ну, що, дочекалися каменів з неба?", "розгрібайте тепер, з Путіним чи самі". На щастя, подібного трапилося на очі зовсім небагато. Може, не там дивився, проте, мені хочеться думати, що тут спрацювала все ж здатність до співпереживання, яка, з-поміж іншого, робить нас людьми. Це вона пориває нас лізти у колодязь за вкинутим туди якимось нелюдом бездомним псом, ризикуючи власним здоров'ям, видиратися на дерево, аби зняти звідти загнаного псами кота, чи витягати з трясовини дикого вепра. Знаю, що хтось і шкодував потім за своєю спонтанною емоцією, за необдуманим словом, що випурхнуло, мов той горобець, але ж, когось воно встигло поранити. Когось, хто, найпевніше, на те зовсім не заслуговував. Бо ті, кому вони адресовані, якщо й читають подібні коментарі, то витлумачують їх на свою користь, як свідчення бездушності лютих укрів.
Крим… Після окупації і наслідків з нею пов'язаних, а ще завдяки старанням як відвертих недругів, так і деяких "щирих патріотів", він значно збляк у свідомості пересічного українця, поволеньки, але вже досить далеко відсунувся на маргінес українського світобачення. І це попри зусилля тих, хто всі ці роки намагалися опиратися тому відторгненню - ряду громадських організацій, мідіа-порталів (ЦЖР, BlackSea News, Майдан Закордонних Справ, Сила Права, інш.), але, найперше, кримців, як найбільш зацікавленої сторони. Зокрема - очільників та членів забороненого у Криму, але існуючого, діючого на Великій Землі Меджлісу. Те, що Крим було повернуто у порядок денний міжнародної політики, великою мірою саме їхня заслуга. Як і кримського телеканалу АТР, який не втомлюється нагадувати великій Україні про загарбаний півострів.
Хто старається з того боку, аби українська іпостась Криму назавжди розчинилася у небутті, добре відомо - для цього тут задіяна уся потуга Московії: від законотворчої і дипломатичної, до силової і пропагандистської її складових. От хто підтанцьовує Кремлеві в Україні - ото питання! Бо ж то не лише відверто п'ятиколонні мертвечуки-недокиви, з їхнім незнищенним бажанням лизати імперське гузно, не лише хитровишивані потрошенки з їхніми яценюками-гройсманами, у яких на словах "кримцеукраїна", а на ділі багатолітня ВЕЗКримівська колаборація з "новим федеральним округом" для купки обраних і найпідлішою дискримінацією для решти українських громадян, як відданих на поталу ворогу, так і тих, які втекли від окупації на вільні землі. Окрім цих були ж ще ясноокі нищуки-щекуни, які поперед ворожих спецслужб ловко сплели удавку для Кримської Світлиці (для оцієї ось, де пишу нині ці слова!), які ту удавку накинули на її роковану горлянку і, певно ж, з думою про світле европейське майбутнє, вибили з-під її ніг підпору - не так ту, благеньку фінансову, як підпору довіри. Де нині київський клон Кримської Світлиці? Змінивши ім'я, приймакує на сторінках Урядового Кур'єру? Ото ж…
А є ж іще велемудрі шклярі і в-дошку-свої дроздови, які, користуючись імпотентністю українського законодавства, неодноразово пропагували відмову від своїх територій з усіма їх мешканцями на користь Москви, є хоробрі скрипіни, які, сидячи в своїх безпечних київських студіях, сміло кидають в обличчя бздилуватим усикам та нерішучим анна-маріям невідпорний "чийкрим", є метикуваті арахамії вже нинішньої, зеленої влади, які хоч миттям, хоч катанням, а таки хотіли б зробити і свій реверансик хазяїнові Кремля, наповнивши дніпровою водою ПКК. Зрештою, є титуловані українські вчені, які коштом українців перебріхують українську історію, виставляючи то війну за незалежність мого пращура дурною ребелією, то кримців, виключно, як знаних людоловів. Оце нещодавно один, начитавшись, певно, тої "вченої", сталінського розливу історії, допитувався в мене, чи пам'ятаю я про той давній людоловський геноцид, чинений кримцями над українством. Пам'ятаю. Я багато того пам'ятаю, чого й не хотів би. Але ж то лише частина нашої історії. Інша та, що й козацтво не було янголами і жило, так само, з шаблі. Інша та, що козаки, починаючи з 1623 року, з битви на річці Сари-Су, не раз підпирали кримських татар в їхньому протистоянні з Портою та її васалами, не раз самі отримували військову допомогу від них. За логікою наших простаків, отруєних недовірою до сьогоднішніх кримців, сьогоднішні британці, французи, італійці мали б ще дужче ненавидіти норвегів, данців та шведів, бо їхне людоловство було значно масштабнішим і кривавішим. Але залишмо історію минулому. Вона така, яка є, і її не змінити. Будуймо сьогодення. Попри всі наші проблеми, незгоди, падіння і набиті гулі, ми на правильному шляху і вже не звернемо з нього. Справа тут в одному: ми і далі повзтимемо до мети, чалапатимемо піхтурою, спиняючись на кожному стовпі, щоб почубитися чи просто поколупати в носі, їхатимемо волами, медитуючи на Чумацький шлях, чи, відкинувши нашу флегму і підозри, так старанно сіяні поміж нами нашими недругами, зважимося на маглевт?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 09.07.2021 > Тема "Резонанс"