Версiя для друку Обговорити в форумi

ВАЛЕНТИН БУТ: ПРО ТЕОРІЮ ДОКОНАНИХ ФАКТІВ В МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ, або
чи справді політична діалектика така, якою її подають нам на Прямому?

Для початку, в ролі афоризму, кілька фраз з нещодавнього інтерв'ю пана Віталія Портнікова на телеканалі "Прямий" (https://www.youtube.com/watch?v=udZAlIb8cFE):

І: "Ви вірите в повернення Криму і в повернення контролю над Донбасом?"
В.П. "Я, взагалі, не займаюся питаннями віри. Я займаюся питаннями розвитку політичних процесів. Я бачу, що міжнародне право розвивається зараз за законом доконаних фактів."
І: "І в даному випадку?"
В.П.: "І в даному випадку воно теж може так розвиватися. І поки що я не бачу як воно може розвиватися інакше...
Якщо уявити собі, що Росія була б розумнішою і повернула нам контроль над Донбасом і над Кримом, це означало б перемогу проросійської партії в українському політичному житті. Нашим президентом уже за рік став би представник якоїсь умовної ОПЗЖ.. І його підтримали б 55%-60%" населення."
І.: " Вам не здається, що це трохи парадокс, що ми ставимо в плюс те, що нам не повертають наші території, тому що тоді ми можемо втратити всю Україну?"
В.П.: "Така політична діалектика."

Зі всією моєю пошаною до досвіду, логіки, відточеної думки і гострого слова пана Портнікова, останнім часом мені все більше видається, що пан Віталій потрапив до якогось коридора, де він вільно чи не вільно рухається в обмеженому (кимось? обставинами? прагматичним розрахунком? зміною свого власного вибору?) напрямку. Життя складна річ і десь, заради чогось більшого, важливішого, нам доводиться, часом, поступатися чимось менш значимим. В цьому сенсі, блискучий лекційний тур Україною, спонсорований, як кажуть, п'ятим Президентом, цілком виправдовує деякі реверанси в бік останнього. Скажімо, ту доволі дивну його заяву в одному з Суботніх Політклубів стосовно того, що класичний олігарх ПО не є таким.
Але - ближче до теми. Авторові цих рядків, як і кожному українцеві, якому голова слугує не лише для демонстрування модної зачіски (особливо ж, в його випадку), теза пана Портнікова про те, що результатом протистояння з Московією (з будь-яким загарбником, додам) буде Україна в тих межах, в яких ми зуміємо її відстояти, є цілком зрозумілою. Власне, теза та не нова, належить до загальновідомих істин (universal truth). Інша річ, що часте її повторювання на тлі, м'яко кажучи, не надто ефективних порухів нашої влади, мимоволі наводить на роздуми. І роздуми ті невеселі, а десь і тривожні.
Ще раз: будь-яке слово, сказане в різних обставинах, сприймається по різному. Чи не так? Якби Україна, провівши відразу після 2014 року базові реформи, відсторонивши від влади мафію, наростила за сім років свою економічну міць, якби, використовуючи ту міць, відтворила повноцінне (з усіма родами) сучасне військо, якби, спираючись на те військо, проводила активну дипломатію, спрямовану на повернення загарбаних територій, ці слова пана Віталія сприймалися б геть інакше. Хіба ні?
Не те нині. Нині, попри всю їх нейтральність, вони апелюють до іншого. До чого саме? Пан Тарас Стецьків років зо шість тому сформулював те на своїй ФБ сторінці напрочуд просто і відверто: "Хай собі пинзлюють зі своїм Кримом та Донбасом!", написав він тоді.
Що ж, і така думка, певно, має право на життя. За однієї обмовки. А саме, якщо її висловлює пересічний Грицько з глухого Мухос…нська, Вася Пупкін чи який інший кива. Але не публічні дроздови-стецьківи-шклярі. Не знані на весь Край журналісти, за якими сотні тисяч, а то й мільйони довірливої аудиторії.
Чи треба казати, що згадана теза пана Віталія більшістю навіть цілком патріотичної аудиторії сприймається як "Нам би бодай те, що залишилося, відстояти." Але то патріоти. А що вже казати про "сіравно" і "какаяразніца"!
На жаль, пан Віталій не обмежується цією, доволі нейтральною тезою. Його твердження, в контексті питання, поставленого інтерв'юером про вірогідність повернення Криму та контролю над загарбаною частиною Донбасу, про те, що міжнародна політика, мовляв, розвивається за "законом доконаних фактів" і те, що й запитуваний випадок, вірогідно, підпадає під цей "закон", наводить аудиторію на думку про те, що міжнародна спільнота, найпевніше, "проковтне" і зреференджений Крим, і новоявлені фантоми Донбасу. А його зізнання, що не бачить, як воно може розвиватися інакше - хіба не звучить воно для довірливих як присуд?
Попри те, що поняття про політику "доконаних фактів" не нове (згадаймо, бодай, пана Юзека Пілсудського), автор цих рядків не може похвалитися, що чув про такий закон у сучасному міжнародному праві. Та то таке. Автор не є професійним політиком, то може й не знати деяких речей, добре відомих утаємниченим. З іншого боку, навряд чи є сенс ставити під сумнів те, що коли б якась країна не робила належних кроків для захисту своєї території в часі агресії, якби не докладала активних зусиль для відновлення своєї юрисдикції над загарбаним, якби переклала справу відновлення своєї територіальної цілісності на плечі світової спільноти, покладаючись виключно на її дипломатичний та санкційний тиск, та гендлюючи, тим часом, з супостатом, то не треба й до циганки ходити, аби та сказала, що рано чи пізно навіть найстійкіші "партнери" хоч-не-хоч, а таки визнають загарбання доконаним фактом.
Та пан Портніков не зупиняється й на тому. Він, схоже, впевнений, що якби у Кремлі сиділи розумніші політики, вони б негайно повернули Крим та ОРДЛО Україні. Для чого? Та, ясно ж, для чого: аби за прокремлівські партії голосувало не скільки там голосує сьогодні, а 55, а то й 60 відсотків українського елехторату. А ще, щоб за рік мати на Банковій свого кишенькового президента.
Добре, що в Кремлі сидять самі лиш набиті дурні, які, до того ж, не розуміють ані бельмеса українською. А то ще сьогодні до півночі вивезли б своїх ввічливих марсіян по новозбудованому мосту, а вже завтра весь тутешній непотріб ринув би через Перекоп, інфікуючи патріотів своєю ватною хвилосохвією, заносячи на Банкову якогось свого мєшкова. Може мені привиділося, але такі перспективи вразили навіть бувалого в бувальцях інтерв'юера. Навіть для нього вони радше якийсь надто хитровидлубаний пародокс. Але - Ніт! - то така політична діалектика, каже пан Віталій…
 Та, може ж, не все так, як вкурює нам пан Віталій? Бо ж - он, попри всю невідпорність його залізобетонного "закону доконаних фактів", ані заокеанський дядько Джо, ні тітонька Ангела, зі всією її прихильністю до кремлівських газових перспектив, ні евроренегат Борис, ні навіть той, якому цього тижня попало по щоках, чомусь не поспішають визнати загарбане в нас доконаним фактом. Натомість, попри широкомасштабну колаборацію з Кремлем сивих гетьманів, попри наївні спроби пошуків миру в холодних кремлівських очах ЗЕ-ленних, попри фірташів, ахметових, косюків і іже з ними, які під надійним прикриттям "ВЕЗ Крим" і далі крутять свої бізнеси на півострові, вони і далі тримають санкції, виснажуючи нашого недруга. Та чи довго так триватиме, коли ми самі, замість займатися порятунком Краю, лише чубимося один з одним, замість зміцнювати обороноздатність держави, руйнуємо саме її підгрунтя?
Може б і нам, замість підточувати сумнівами спекулятивних здогадів і без того запудрені мізки українського елехторату, замість завуальованого проповідування відмови від свого і своїх, натомість, навчитися чогось у них? Скажімо, відповідальності.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 11.06.2021 > Тема "Резонанс"