Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 04.06.2021 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#22 за 04.06.2021
У НАШ ЗВИХНУТИЙ ЧАС ПИСЬМЕННИКУ ТРЕБА ВИБИРАТИ: ТИ ПИШЕШ ЧИ СЕБЕ РЕКЛАМУ╢Ш
Олександр Гаврош, письменник

Олександра Гавроша укра╖нський читач останн╕м часом зна╓ передовс╕м за дитячими книгами – саме в╕н створив двох топових л╕тературних геро╖в ╤вана Силу та розб╕йника Пинтю, як╕ стали культовими серед юних читач╕в. Дорослому читачев╕ Олександр знайомий як автор п'╓с, ╕сторичних роман╕в та ╕нтимно╖ л╕рики. Загалом про Гавроша на Закарпатт╕ говорять як про найб╕льш плодовитого письменника: в╕н встига╓ щороку видавати та перевидавати к╕лька книг, у сво╓му творчому доробку ма╓ ╖х понад 40. ╤ зв╕сно, в╕домий Гаврош сво╖ми авторськими колонками на Рад╕о Свобода: завжди ма╓ власну думку про головн╕ под╕╖ та пол╕тичн╕ скандали у рег╕он╕.
В ╕нтерв'ю Укр╕нформу письменник розпов╕в про те, як ╕ де бере сили, аби так пл╕дно працювати на л╕тературн╕й нив╕, як важливо в╕дкривати для вс╕╓╖ кра╖ни рег╕ональних геро╖в ╕ чому за деякий час письменники писатимуть лише для обраних у сусп╕льств╕.
ЗАКАРПАТТЯ – Ц╤ЛИНА ДЛЯ ПИСЬМЕННИК╤В, ВОНО ЩЕ НЕ ВИПИСАНЕ
- Для загальноукра╖нсько╖ аудитор╕╖ ти в╕домий, насамперед, як автор книжок про ╤вана Силу та розб╕йника Пинтю. Це так╕ суто закарпатськ╕ народн╕ геро╖, як╕ з тво╓╖ легко╖ руки стали всеукра╖нськими. Скажи, чи важко просувати рег╕ональних геро╖в на всеукра╖нський р╕вень?
- Зна╓ш, письменник пише про те, що зна╓ найкраще. У мене ж ╓ книжки ╕ про Ки╖в – це, зокрема, сер╕я пригодницьких пов╕стей «Музей пригод», де описана наша столиця у 1624, 1847 ╕ 1886 роках. Але значно легше мен╕ писати про Закарпаття, яке добре знаю не т╕льки тому, що тут м╕й р╕д прожива╓ з д╕да-прад╕да, а й через те, що весь час його вивчаю, студ╕юю багато джерел. До реч╕, першу документальну згадку про пр╕звище Гаврош на теренах Закарпаття «Словник пр╕звищ закарпатських укра╖нц╕в» Павла Чучки-старшого ф╕ксу╓ початком XVII стол╕ття – себто понад 400 рок╕в тому.
Художня проза – це не т╕льки емоц╕╖, але й рац╕о, знання. Читачев╕ ц╕каво д╕знаватися про щось нове, для нього нев╕доме. А Закарпаття ╕ ╓ якраз такою «чистою дошкою», яка нин╕ ╕нтенсивно заповню╓ться. Про те, що воно ц╕каве для вс╕╓╖ Укра╖ни, св╕дчить той факт, що за останн╕ дев’ять рок╕в невелика область отримала трьох Шевченк╕вських лауреат╕в – Петра М╕дянку, Мирослава Дочинця  та Оксану Луцишину , причому – саме за твори про Закарпаття.
Наш край ма╓ перевагу не т╕льки в тому, що в╕н самобутн╕й ╕ не схожий на ╕нш╕ укра╖нськ╕ рег╕они, в╕н ще й недостатньо прописаний на л╕тературному р╕вн╕. Тут ╓ чимало тем, яких не торкалося письменницьке перо. А тому перед письменниками стелиться ц╕лина, яка надиха╓ сво╖ми обширами.
ЩО У ПИНТ╤ СП╤ЛЬНОГО З КОЗАКАМИ?
- Ц╕каво, що опришк╕в, одним ╕з яких був Григ╕р Пинтя, ти пор╕вню╓ш ╕з козаками. Що ж у них сп╕льного?
- ╥х можна пор╕вняти як «лицар╕в вольност╕», одчайдух╕в, що не бажали коритися чуж╕й вол╕ й вибирали небезпечне та коротке життя на свобод╕ зам╕сть безпечн╕шого й довшого в невол╕. Опришки д╕яли в ╕нших природних умовах ╕ в п╕зн╕шому час╕, ан╕ж козацтво. У високих горах ╕ в╕ков╕чних прал╕сах зовс╕м ╕накший триб життя, н╕ж у неозорих степах Причорномор’я. Саме тому мен╕ й захот╕лося розпов╕сти про цей наш карпатський феномен, який майже не описаний у дитячий л╕тератур╕.
Сво╖х «шляхетних розб╕йник╕в» ма╓ чи не кожен ╓вропейський народ. Ми захоплю╓мося Роб╕н Гудом, Зорро чи Джеком-Горобцем ╕з «П╕рат╕в Карибського моря». А пом╕ж тим наш╕ д╕ти вже нав╕ть не знають про Довбуша.
Опришк╕вство у Карпатах було таким же буденним явищем, як сплав деревини р╕чками чи в╕вчарство на полонинах. Румунський Пинтя, словацький Янош╕к чи угорський Шандор Рожа не менш шанован╕ у сво╖х народах, н╕ж найб╕льш╕ нац╕ональн╕ геро╖, хоча н╕чого видатного не зробили. Але сам образ в╕льно╖ людини, яка не кориться влад╕, надиха╓ народну уяву, робить такого см╕ливця геро╓м п╕сень ╕ переказ╕в. Це символи нескореного духу, особливо для бездержавних народ╕в, що не мали сво╓╖ пров╕дно╖ верстви у той час.
- Де б╕льше знають тво╖х геро╖в – на Закарпатт╕ чи поза ним?
- Для закарпатця ╤ван Сила чи Пинтя може бути в╕домий не т╕льки з книжок, а й ╕з розпов╕дей р╕дних чи близьких. У багатьох селах Мараморощини ╓ м╕сцини, прозван╕ ╕м’ям легендарного опришка – Пинтьова криниця чи Пинт╕в кам╕нь. Славетн╕ силов╕ трюки ╤вана Ф╕рцака на власн╕ оч╕ бачили чимало закарпатц╕в, адже в╕н виступав ледь не до само╖ смерт╕ – до 1970 року, гастролюючи по всьому краю. Тому ц╕ неперес╕чн╕ постат╕ й отримали друге життя в художн╕х творах.
А те, що про них останн╕м часом д╕зналася вся Укра╖на, то в цьому вже заслуга й письменник╕в, ╕ к╕нематограф╕ст╕в, ╕ журнал╕ст╕в, як╕ сво╖ми зусиллями творять нац╕ональн╕ м╕фи. М╕фотворч╕сть – це нев╕д’╓мний атрибут нашого життя. ╤ чим дал╕, тим м╕ф б╕льше в╕ддаля╓ться в╕д правди, а зображуваний герой – в╕д свого прототипа.
У БАГАТЬОХ АВТОР╤В НАЙПЕРШ╤ КНИЖКИ ╢ НАЙКРАЩИМИ
- До кого з╕ сво╖х геро╖в ма╓ш особлив╕ сентименти?
- Я ╖х ус╕х люблю. Аби створити про когось художн╕й тв╕р, треба самому ним стати, перевт╕литися у свого персонажа. Саме тому Лев Толстой якось видав свою знамениту фразу: «Анна Карен╕на – це я». Так само я уп╕знаю сво╖ риси в ╤ван╕ Сил╕, розб╕йнику Пинт╕, ослику Хвостику чи в п’ятдесятир╕чному директоров╕ Романов╕ Попадинцю з «Музею пригод». Для автора важливо, аби геро╖ були не модульними, не схематичними, а живими – з плот╕ й кров╕, з╕ сво╖м характером, звичками, недол╕ками. ╤ тут дуже важливо не повторюватися, не вичерпатися. А це нелегко. Тому в багатьох автор╕в найкращими книжками ╓ найперш╕, в яких з╕брано найб╕льше власного досв╕ду, спостережень, ориг╕нальних думок. А наступн╕ стають дедал╕ бл╕д╕шими, бо все головне вже висловлено. Мабуть, через те письменники й перестають писати.
- Ти починав як журнал╕ст, пот╕м став поетом, тво╖ п’╓си йдуть у р╕зних театрах, вийшли друком два романи – «Донос» ╕ «Кап╕тан Ало╖з». Але для багатьох ти передус╕м – дитячий письменник. Як в╕дбулася така творча еволюц╕я Гавроша? Куди рухатимешся дал╕?
- Така творча розма╖т╕сть ма╓ ╕ сво╖ переваги, ╕ сво╖ втрати. Плюс – у тому, що ти дивишся широко на життя, п╕д р╕зними кутами зору – журнал╕стським, поетичним, драматург╕чним… Р╕зниця ╓. ╤ це розширю╓ тво╖ мистецьк╕ горизонти. А з ╕ншого боку, якби я займався лише одним жанром, то сягнув би в ньому вищого профес╕йного р╕вня, адже б╕льше би варився в тому середовищ╕, поглиблював сво╖ навички ╕ зв’язки, читав спец╕ал╕зовану л╕тературу.
Але що поробиш, коли мен╕ хочеться р╕зного! Одноман╕тн╕сть втомлю╓. П╕сля дитячо╖ пов╕ст╕ мен╕ хочеться написати п’╓су або зробити документальну книжку. ╤з журнал╕стикою я не пориваю ╕з восьмого класу, коли вперше надрукувався в обласн╕й газет╕. Люблю писати журнал╕стськ╕ тексти саме через ╖хню оперативн╕сть ╕ злободенн╕сть – оце в╕чне “тут ╕ зараз”. Це зовс╕м не те, що рукопис художнього твору, який може роками лежати у стол╕.
Що буде дал╕ у творч╕й б╕ограф╕╖ – спрогнозувати не беруся. Я пишу тому, що бачу в цьому потребу. Як зникне внутр╕шня мотивац╕я, то ц╕лком можливий наступний поворот. Останн╕м часом мене приваблю╓ досл╕дництво. У нас чимало першоджерел, як╕ лежать неторканими. ╤ комусь сл╕д виконати цю кроп╕тку й малопом╕тну роботу. Знаходжу особливе задоволення, коли щось вперше в╕днаходимо, оприлюдню╓мо. Тому й узявся останн╕м часом ╕ за впорядкування, а не т╕льки за писання.
ДИТЯЧ╤ ПИСЬМЕННИКИ – Б╤ЛЬШ ПРАВДИВ╤, НА╥ВН╤, ЦЕ ВЕЛИК╤ Д╤ТИ
- Чи поважне оце звання – «дитячий письменник»? Чи не краще бути таки «дорослим, серйозним» письменником?
- А ким краще бути – блондином чи брюнетом? (См╕╓ться). Так ╕ тут. Ти ╓ тим, ким вродився. Справжн╕й дитячий письменник поста╓ не тому, що в╕н не дор╕с до «дорослого» (хоча чимало ╓ й таких, треба сказати), а тому, що в╕н бачить св╕т саме так – по-дитячому, дещо на╖вно, спрощено, емоц╕йно. Це люди чистого серця ╕ добро╖ душ╕, велик╕ д╕ти. Вони продовжують в╕рити в казку. Бачимо чимало приклад╕в, як «доросл╕» письменники пробують писати дитяч╕ твори, але вони не мають усп╕ху. Бо тут потр╕бне ╕нше внутр╕шн╓ око, незагруб╕лий стан душ╕.
Стефаник чи Чехов були видатними проза╖ками, але не написали жодного роману. Бо для писання такого об’╓много твору потр╕бна трохи ╕нша оптика, н╕ж для новел╕стики. Так ╕ з дитячою л╕тературою. Переважно найв╕дом╕ш╕ автори дитячих твор╕в займалися виключно цим жанром. Х╕ба Астр╕д Л╕ндгрен чи Всеволод Нестайко поступаються чимось сво╖м сучасникам ╕з «доросло╖» шведсько╖ чи укра╖нсько╖ л╕тератур? Навпаки! Вони мають б╕льшу популярн╕сть у читач╕в за багатьох класик╕в.
У НАСТУПНОМУ ПОКОЛ╤НН╤ КНИЖКИ ЧИТАТИМУТЬ 20-25% ЛЮДЕЙ
- Невдовз╕ тво╓му молодшому синов╕ виповниться два роки. Чи чита╓ш йому книжки? ╤ взагал╕ – як заохотити дитину до художнього читання в епоху гаджет╕в? Под╕лися досв╕дом ╕ порадами.
- Книжки йому ще не читаю, бо Миколка лише недавно навчився вимовляти перш╕ слова. Так що казочки ми йому перепов╕да╓мо. Але до книжок у сина величезний ╕нтерес! ╤ моя домашня б╕бл╕отека ╓ пост╕йним об’╓ктом його досл╕джень – в╕н роздивля╓ться книжки, переклада╓ ╖х на полицях, складу╓ в купки. Одне слово, насл╕ду╓ повед╕нку батька.
Чесно кажучи, самому ц╕каво, що буде дал╕ в розвитку людства – з огляду на читання книжок в епоху гаджет╕в. Ясно, що читання художньо╖ л╕тератури в нашу добу скорочу╓ться. П╕к сво╓╖ популярност╕ книжка пережила в ХХ стол╕тт╕. Вона не зникне зовс╕м, але буде запитувана в ╕нтелектуальному прошарку, серед людей ╕з розвиненою уявою та вищими потребами. Можливо, читатимуть 20-25%. Але все-одно книжки будуть потр╕бн╕ бодай як матер╕ал для к╕но чи театр╕в, ╖х слухатимуть в ауд╕оверс╕ях чи малюватимуть у ком╕ксах. Поки живуть люди, ╖м будуть ц╕кав╕ чуж╕ досв╕ди, яскрав╕ ╕стор╕╖ життя, яких вони не зазнали. А значить – продовжуватиметься ╕ красне письменство.
╤нша р╕ч, що письменникам нин╕ все важче виживати на творчих хл╕бах. А тому чимало зд╕бних людей не витримують випробування часом ╕ закидають писання. Це видно нав╕ть на Закарпатт╕, де ╓ чимало творчо╖ молод╕, але письменницьке ремесло за головне обрав один Андр╕й Любка. Вс╕ решта або вже з╕йшли з дистанц╕╖, або сприймають його як хоб╕. Пишуть, коли хочеться. Але з такого аматорства навряд чи постане вагомий результат.
ПРОФЕС╤ЙНЕ ПИСАННЯ – ЦЕ НАЧЕ РАНКОВИЙ Б╤Г П╤ДТЮПЦЕМ
- Ти вида╓ш к╕лька книжок на р╕к. Зв╕дки береш натхнення, ╕ як вда╓ться тримати такий стахан╕вський темп?
- Я не перевтомлююся, бо творю в р╕зних жанрах. Стараюся видати в р╕к по одн╕й дитяч╕й пов╕ст╕, документальну чи публ╕цистичну книжку, деяк╕ реч╕ просто перевидаються. Тому це не «стахан╕вський» темп, а робочий ритм профес╕йного л╕тератора, для якого писання – це улюблена робота, «коханка» ╕ «дружина» водночас. Я належу до тих одержимих, як╕ не можуть не працювати. Якщо за день н╕чого корисного не зробив, то я ввечер╕ «хворий». Мен╕ зда╓ться, що цей день я вкрав сам в╕д себе. Тому працюю щодня – без вих╕дних ╕ свят. При цьому не перевтомлююся, бо не ставлю соб╕ надзавдань чи рекорд╕в. Це як ранковий б╕г п╕дтюпцем – з при╓мн╕стю ╕ без надм╕рних зусиль. Але якщо щодня зробиш невеликий шмат роботи, то за р╕к просунешся далеко вперед. Головне – правильно обраний темп, який в╕дпов╕да╓ тво╖м внутр╕шн╕м потребам ╕ ресурсам.
- Що для тебе ╓ показником усп╕шност╕ як письменника?
- О, це ф╕лософське питання! Для когось – це наклади чи суми гонорар╕в. Ще для когось – уп╕знаван╕сть та к╕льк╕сть лайк╕в на власн╕й стор╕нц╕ в соц╕альн╕й мереж╕. Я належу до тих, хто не женеться за видимим усп╕хом. Мен╕ насамперед ц╕каве вир╕шення власного творчого завдання. Саме в╕д цього отримую ╕нтелектуальне задоволення. Ясно, що кожному при╓мно, аби його б╕льше читали, хвалили, популяризували. Але в наш звихнутий час – це стало вже окремим видом д╕яльност╕. А для декого – й хворобливою потребою. Доводиться нав╕ть вибирати – або ти пишеш, або себе рекламу╓ш. Хтось д╕лить св╕й час 50 на 50. Хтось промоц╕╖ прид╕ля╓ б╕льше уваги, н╕ж творчост╕. У п╕дсумку так ╕ не напише сво╖ головн╕ книжки. Кожен обира╓ те, чого йому найб╕льше браку╓. Мен╕ хочеться творити. От я й вичакловую власн╕ художн╕ св╕ти. А добре зроблена робота рано чи п╕зно отрима╓ визнання. Нав╕ть без агресивно╖ реклами. Просто це довший шлях ╕ не гарантований усп╕х за життя.
У МЕНЕ МАЙЖЕ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ РУКОПИС╤В У ШУХЛЯДАХ
- У Нац╕ональному музе╖ л╕тератури Укра╖ни в Ки╓в╕ зараз трива╓ твоя персональна л╕тературно-мистецька виставка…
- Так, завв╕дд╕лом Оксана Твердохл╕б проявила наполеглив╕сть, попри карантин ╕ в╕дстань у 900 к╕лометр╕в, ╕ виставку до мого п╕встол╕тнього юв╕лею можна оглянути протягом травня-червня. Гадаю, тут ключову роль з╕грала вже згадувана моя фантастично-╕сторична сер╕я «Музей пригод» ╕ особливо остання книжка «Ген╕альне кохання», д╕я яко╖ розгорта╓ться якраз у ст╕нах цього поважного музею. Адже саме в ц╕ дн╕ мина╓ 135 рок╕в, як тут, у каплиц╕ колег╕╖ Павла Галагана, в╕нчався ╤ван Франко з Ольгою Хоружинською – ця под╕я ╕ ╓ центральною в мо╖й пов╕ст╕. На виставц╕ можна не т╕льки погортати р╕зн╕ книжки, а й оглянути ╕люстрац╕╖ художник╕в, як╕ ╖х малювали, подивитися аф╕ш╕ з вистав чи дещо з л╕тературних в╕дзнак.
- Як працю╓ться в часи пандем╕╖?
- Оск╕льки я зосереджений на творчост╕, то пандем╕я мен╕ не т╕льки не завадила, але ще й убезпечила в╕д багатьох спокус, як╕ в╕двол╕кають в╕д роботи. Тому цей час я пл╕дно використав. Результатами задоволений. Думаю, що перен╕с хворобу в легк╕й форм╕, хоча н╕яких тест╕в не робив.
- Ну й насамк╕нець: свою головну книжку ти вже написав чи ще до не╖ йдеш?
- Якби письменник знав в╕дпов╕дь на це питання, то це би значно спростило йому життя. Можливо, в╕н тод╕ би не мучився над новими творами. Про себе скажу чесно: я не знаю. Все залежить в╕д того, що вдасться утнути в наступн╕ роки. Але й те, що зроблено за 17 рок╕в в╕д часу виходу першо╖ мо╓╖ зб╕рки, вигляда╓ ц╕лком г╕дно. Окр╕м пл╕дно╖ роботи в журнал╕стиц╕, видав понад сорок власних книжок, п╕втора десятка упорядкував. У мене майже не залишилося рукопис╕в у шухлядах. Б╕льш╕сть п’╓с поставлено на профес╕йних сценах чи готуються до постановки. Книжки виходять у в╕домих видавництвах. Чого ще соб╕ побажати? Х╕ба здоров’я ╕ сил, аби все задумане вт╕лити на папер╕. А ╕дей ст╕льки, що не реал╕зу╓ш ╕ за два життя!
Тетяна Когутич
Ужгород

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 04.06.2021 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23307

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков