Версiя для друку Обговорити в форумi

Ч.I. ЧЕРЕЗ АДМІНМЕЖУ.
Мало мати мету. Треба ще й бачити шлях до неї. Проте, досягнути її зможе лише той, хто йде до неї не лише в думках своїх
В.Б.

Повернення на батьківшину, навіть після відносно недовгої, півторарічної розлуки, це завжди радість. А ще хвилювання. Хвилювання від очікування зустрічі з рідними, що на сьомому десятку сприймається, погодьтеся, дуже особливо, а з огляду на війну й пандемію, тим паче. Хвилювання від надій на позитивні переміни, від сподівань на власні очі - не через фейсбуки-ютьюби - уздріти видимі ознаки порухів вперед, з остогидлого болота застою, на широкі шляхи цивілізації. А це, найперше, зміни свідомості, нове бачення себе, своєї ролі у своїй країні і, невідривне від них, повернення гідності, відповідальності, самодостатності. Відчути потужний подих свіжих вітрів українського відродження, вибравшись з Криму, було навіть не бажанням - нагальною потребою.
- З емоціями та бажаннями зрозуміло, - скаже мій прагматичний читач. - А як щодо реалій? Помітні зміни свідомості і все з ними пов’язане? Вдалося відчути вітри перемін?
Безумовно. Вони віють. Віють всі роки Незалежності. На жаль, здебільшого, дуже несміло, невпевнено. А все ж, після затхлого духу кондового совка, що повернувся на півострів сумнопам'ятної кримської весни, не відчувати їх просто неможливо. І свідомість змінюється. Шкода, лишень, надто повільно…
Проте й розчарувань отримав більш ніж досить. Але все по-порядку.
Після ретельної перевірки митниками на КПП Армянськ пішки долаємо кілометровий відтинок шляху до КПП Каланчак. Подружжю поважних товаришів моїх, з якими правлюся на Велику Землю, навіть цей кілометр дається нелегко. Аж ось попереду і КПП з маючим над ним жовто-блакитним стягом. Новенькі споруди, що виросли тут з часу останньої моєї подорожі наприкінці літа 2019 року, з одного боку радують, адже як подорожнім, так і службовцям, нині набагато зручніше: тут тобі й туалет, і автостанція, і на час проходження формальностей є дах над головою, а з іншого, навіюють сум, як матеріальне свідчення зацементування нинішньої ситуації ще надовго.
Неприємно вражає чимала купа сміття, що громадиться на самих підступах до КПП. Формально вона на загарбаній території. Певно, московійські прикордонці звозять його аж сюди, за кілометр від свого КПП? Чи ні? Хто б тим не займався, робить він гидотну справу. Роздуваний вітрами, мотлох той тріпоче на кільцях колючки, що тягнеться з обох боків шляху, шелестить на гілках дерев та кущів, безсилим докором людському здичавінню чіпляється за миршавий степовий сухостій…
Перед входом до КПП нас зустрічає прикордонник у піксельнім однострої. Вітається, питає, чи встановлений додаток "Дій вдома". Не встановлений. Пропонує встановити. Пробуємо. Прогнозовано, це не вдається, адже мобільний оператор у разі невикористання SIM карти упродовж року блокує її. Згадавши його добрим словом, питаємо які варіанти маємо. Виявляється, їх лише три: вертати назад, відсиджувати двотижневий карантин у Херсоні, або ж брати нові SIMки прямо тут і встановлювати додаток на них. У разі згоди на останнє, він готовий принести картки прямо зараз. Про постанову Кабміну, згідно якої особам старшим за 60 встановлення додатку не є обов'язковим, тут не чули.
Звісно, що з трьох пропонованих, останній варіант був для нас найприйнятнішим. Єдине, що трохи напружувало (через вкрай обмежену кількість гривень в гаманці), це те, що службовець нічого не міг сказати про ціну тих SIM карт. Тим не менш, замовляємо картки і за якихось п'ять-десять хвилин вже пробуємо встановити додаток на них. Проте, це виявляється далеко не простою справою. І проблема тут не лише у нікчемному інтернеті на КПП. Після наших невдалих спроб, допомагати нам взялися самі прикордонники. За півгодини об'єднаних зусиль додаток нарешті став на смартфоні дружини мого товариша, ще хвилин двадцять пішло, аби він з'явився й на його смартфоні. А от мій смартфон був немов зачарований. Минула година, змінився біля нього вже, здається, восьмий "встановлювач", сам смартфон двічі перезавантажували, міняли часову зону, але клятий додаток уперто ігнорував його. Ситуація виглядала патовою. До потяга залишалося не так вже й багато часу, а попереду ще лежав шлях до Херсона. Врешті, під особисте зобов'язання встановити додаток по приїзду до місця призначення і мені увімкнули зелене світло. Єдиною помилкою з мого боку було те, що у своєму зобов'язанні я вказав свою заблоковану SIM карту. Щиро сподівався розблокувати її вже в найближчому офісі мобільного оператора в Херсоні. На жаль, оператор розчарував, повідомивши, що розблокування навряд чи й можливе навіть за наявності PIN та PUK, яких з собою, звісно ж, не мав.
Стосовно підозр щодо схем з «котавмішковими» SIMками, то вони розсипалися в прах, щойно ми вийшли з приміщення КПП. Адже заплатили ми за них всього по 150 гривень. Єдине, що тут варто було б зробити, це дозволити комусь зі службовців офіційно продавати ті картки потребуючим їх. А ще дуже хотілося б, аби мобільні оператори знайшли можливість легкого відновлення SIM карт мешканців Криму, в разі їхньої появи в межах засягу їхніх мереж. Адже телефонний номер нині слугує не лише як засіб зв’язку. Його прив’язано до акаунтів соціальних мереж, до банківських рахунків, до ділових та авторських інтернет-сайтів, тож втрата його тягне за собою купу незручностей, а часом і проблем.
Попрощавшись з подружжям (їхній потяг мав рушати лише наступного дня), подався на вокзал. У тмяному залі народу було небагато. Всі у масках. На лавках позначено «пусті» місця, і їх не займають. Час від часу хтось із залізничників проходить між рядами, нагадуючи про потребу дотримуватися встановлених заходів взаємної безпеки. Майже ідилічна картинка, хіба ні? На жаль, вона легко розплилася, мов зіпсована акварель, щойно оголосили про наближення потяга. На пероні стояли купно, а вже в вагоні і маски познімали. На зауваження лише усміхалися чи знизували плечима: не їхати ж, мовляв, всю дорогу в намордниках! Щось подібне побачив і в харківській підземці. Тут, щоправда, всі були в масках, але про якусь дистанцію нічого було й говорити. Велике місто – великі можливості. Для поширення вірусів, в тому числі…
(Далі буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 16.04.2021 > Тема "Резонанс"