Версiя для друку Обговорити в форумi

Рецензія на книжку духовної лірики Ігоря Павлюка СПАС / Львів: ЛА «Піраміда», 2021. – 288 с.

Нова книга віршів відомого українського поета Ігоря Павлюка «Спас» – сокровенна розмова-медитація із самим собою (Царство Небесне всередині нас), із читачем, який прагне жити просто і чесно, дотримуючись Божих заповітів. Автор романів, драм, наукових досліджень, віршованого роману «Паломник» цього разу вкотре сповідується «перед мертвими, і живими, і ненарожденними земляками своїми» про своє ставлення до рідних людей, коханої, природи, Вітчизни, зірок… у такому магічному єднанні, що не зрозуміло, як сам він каже, – про кого мова на Ти з великої літери у тому вірші: про кохану жінку? Батьківщину? Бога?.. Тут простежуються усі віхи розвитку істинно української павлюківської душі до Творця – від полібожжя до монобожжя, душі, важчої за хреста, яка «не знала берегів».
У книзі відібрано дві сотні віршів, написані на межі болючого розриву за останні 33 роки (вік Ісуса), де ключовими словами-поняттями є Бог, душевно-ментальні камінці світоглядного духовного фундаменту автора. Ця поезія «олюднює богів і обожнює травину», у ній «лелеки мостять гнізда, як церкви», а «озера – ікони вирію – // з устами, мов книга, білими», тут «прості, як вітер, моляться пророки» і «розп’яті Христом Перуни», і «самотіє поет, // мов останній язичеський Бог».
Поет відчуває екстатичне переживання, подібно до Біблійного царя Давида, який танцював, прославляючи Господа. Поезія збірки «Спас» утверджує потребу людини в естетиці й етиці, у Вірі, Надії і Любові, – це ключові образи збірки, у віршах якої «темні сили» і грішники мають право на спокуту й повернення до світла.

Все летить, летить, летить, летить…
Щось цвіте, щось тихо умирає.
І вдесяте:
Господи, прости,
Що цей світ змінити – сил немає…

Поезія Ігоря Павлюка і справді має психотерапевтичний вплив на тих, хто вірить і надіється, вона благодатна для людей, які моляться: подихом, чином, піснею, віршем. Як зізнається автор, тут кожен рядок демонструє неофітам один із шляхів через терни і зірки? до руки Всевишнього, співтворчості з ним – у чому і наше Спасіння, Спас, смисл нашого тимчасового буття у цьому світі.

На душі ні відчаю, ні болю.
Тихо-тихо.
Спокій.
Благодать.
Як в дитинстві,
Я іду по полю –
Маму із дороги виглядать.

А її, знать, Бог не відпускає.
Вічна ватра.
Нетутешній сон.
Поміж нами журавлина зграя
І зірки – мов рамки від ікон.

Може, диво трапиться ще з нами,
Як не тут, то за межею, там…
Я прийду у старості до мами,
До Христа…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 16.04.2021 > Тема "Душі криниця"