7 кв╕тня в╕дзначалося 150 р╕ччя письменника та в╕йськового д╕яча Укра╖нсько╖ Держави та Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки Бориса Лазаревського. Борис Лазаревський народився 7 кв╕тня 1871 року в Полтав╕ в родин╕ видатного ╕сторика та шевченкознавця Олександра Матв╕йовича Лазаревського ╕ Катерини Федор╕вни Лащинсько╖. Батько мав козацьке кор╕ння в╕д козак╕в Лазоренк╕в Конотопсько╖ сотн╕ Н╕жинського полку. П╕д час навчання в Петербурз╕ п╕дтримував дружн╕ стосунки з Тарасом Григоровичем Шевченком. Тарас Григорович присвятив в╕рш «Садок вишневий коло хати» матер╕ Лазаревських Опанас╕╖ Олекс╕╖вн╕. Олександров╕ поет подарував «Кобзаря» в лютому 1860 року з дарчим надписом. Олександр Матв╕йович доглядав за хворим Шевченком до само╖ смерт╕. Супроводжував труну з т╕лом Тараса Григоровича в Укра╖ну. Згодом Олександр Лазаревський став засновником шевченкознавчо╖ б╕ограф╕стики. П╕сля зак╕нчення ун╕верситету потрапив в Полтаву, де йому довелося працювати правником Полтавського окружного суду. Невдовз╕ Олександр Матв╕йович одружу╓ться з односельчанкою Катериною Лащинською, в╕д яко╖ мав старшу доньку Ганну ╕ сина Бориса. Через п╕втора роки п╕сля народження сина дружина померла, за д╕тьми наглядали няньки та гувернантки. Через чотири роки батько одружився вдруге з Г.М. Шрамченко, яка зам╕нила мат╕р для старших д╕тей та стала мат╕р’ю для молодших Катрус╕ ╕ Гл╕ба. В Полтав╕ Борис почав навчання в м╕сцев╕й класичн╕й г╕мназ╕╖, а п╕сля переведення батька по служб╕ до Ки╖вського окружного суду продовжив навчання в 2-й Ки╖вськ╕й г╕мназ╕╖. В старших класах батько перев╕в сина до Колег╕╖ Павла Галагана, яку в т╕ часи жандарми називали «розсадником укра╖нства». П╕сля зак╕нчення Колег╕╖ в 1892 роц╕ Борис поступив на юридичний факультет Одеського ун╕верситету, а через р╕к перев╕вся на другий курс юридичного факультету ун╕верситету Св. Володимира в Ки╓в╕ ╕ в 1897 роц╕ його зак╕нчив. П╕сля переходу на четвертий курс юнак «п╕шов у народ» – п╕вроку пропрацював пом╕чником машин╕ста паровоза депо станц╕╖ Козятин. П╕сля зак╕нчення ун╕верситету вступив на службу до Севастопольського в╕йськово-морського суду. В 1898 роц╕ Борис Олександрович одружу╓ться з Л╕д╕╓ю Микола╖вною Мельниковою. Через два роки у подружжя народився син Всеволод, а ще через два роки родина поповнилася донькою В╕рою. Коли його перевели до Владивостока, то Борис Олександрович дуже сумував за залишеною в Криму родиною. Майже кожен лист, адресований у Севастополь, почина╓ться так: «Дорога моя, кохана Л╕донько!» У травн╕ 1904 року в╕н д╕зна╓ться про народження сво╓╖ друго╖ доньки З╕ни. В Севастопол╕ Борис Олександрович познайомився з молодим корабельним ╕нженером Левком Мац╕╓вичем, одним з засновник╕в Революц╕йно╖ укра╖нсько╖ парт╕╖ та в майбутньому в╕домим ав╕атором. Вони разом готували заходи до роковин Тараса Григоровича Шевченка в Севастопол╕. На урочистому вечор╕ Борис Лазаревський розпов╕в гостям про життя та творч╕сть великого Кобзаря. П╕сля траг╕чно╖ загибел╕ Мац╕╓вича Борис Олександрович залишив спогади про Левка Макаровича в «Зб╕рнику пам’ят╕ Л.М. Мац╕╓вича». З початком рос╕йсько-японсько╖ в╕йни, 23 лютого 1904 року його призначено сл╕дчим тимчасового в╕йськово-морського суду Владивостоцького порту, а 13 кв╕тня того ж року - прокурором портового призового суду у Владивостоц╕. Борис Олександрович намагався в╕двернути смертн╕ вироки на процесах, як╕ в╕в. У Владивостоц╕ в╕н пише свою першу велику пов╕сть «Урок». Довелося брати участь у сам╕й в╕йн╕, але через нервову хворобу був евакуйований та в╕дправлений у тривалу в╕дпустку. П╕сля одужання в серпн╕ 1905 року призначений секретарем Кронштадтського в╕йськово-морського суду. У 1906 роц╕ «за нег╕дне ставлення до заход╕в ╕з придушення бунту матрос╕в у Севастопол╕» зв╕льнений у запас ╕ перевелений до резерву. З цього часу Борис Лазаревський ц╕лком присвятив себе письменницьк╕й справ╕. У прес╕ в╕н дебютував ще в 1894 роц╕ в газет╕ «Киевлянин» опов╕данням «Остання послуга». Пот╕м друкувався в газетах «П╕вденний огляд», «Кримський в╕сник» ╕ «╢лисаветградськ╕ новини». В 1899 роц╕ в Одес╕ випустив першу зб╕рку прози «Забытые люди». У тому ж роц╕ познайомився з А.П. Чеховим в Ялт╕, до 1904 часто бував у його будинку, п╕дтримував листування. Легко заводив знайомства в творчому середовищ╕, в Криму подружився з В.Е. Мей╓рхольдом, в Полтав╕ - з В.Г. Короленком. Серед петербурзьких знайомих — ╤.Ю. Р╓п╕н, М.К. Рер╕х, дружив з О.╤. Купр╕ним та М.П. Арцибашевим. У вересн╕ 1903 року в╕дв╕дав Л.М. Толстого в Ясн╕й Полян╕. У 1900-х роках сп╕впрацював в журналах «Русское багатство», «Нива», «Журнал для вс╕х», «В╕сник ╢вропи», «Рос╕йська думка», «Осв╕та», та ╕нших. Написав к╕лька опов╕дань укра╖нською мовою: «╖х дуже мало, але кожен - це частина мого серця». У 1907 роц╕ в житт╕ Бориса Олександровича сталась особиста трагед╕я. Впустивши до свого помешкання знайомого л╕тератора ╤.Д. Сургучова, в╕н спочатку не пом╕тив зради сво╓╖ дружини. А коли все з’ясувалось, роз╕рвав з нею стосунки. А в 1909 роц╕ колишня дружина померла. П╕шла з життя, залишена вс╕ма, нав╕ть тими, заради кого пожертвувала власними д╕тьми. Наступного року письменника сп╕ткав ще один удар дол╕ – в червн╕ 1910 помер його десятир╕чний син Всеволод, не по рокам серйозний ╕ дуже талановитий маленький художник. Доньок Бориса Олександровича виховувала сестра колишньо╖ дружини, ╢лизавета Микола╖вна Мельникова. Вона присвятила д╕вчаткам все сво╓ життя. З початком Першо╖ св╕тово╖ в╕йни став сп╕впрацювати в журнал╕ «Лукомор'я». У 1916 роц╕ знову вступив на службу в Морське в╕домство, був д╕ловодом управл╕ння, яке займалося прискореною п╕дготовкою оф╕цер╕в флоту. У 1915-1917 роках випустив к╕лька нових зб╕рок пов╕стей ╕ опов╕дань, повторювали мотиви його минулих твор╕в. П╕сля Лютнево╖ революц╕╖ - кап╕тан в╕йськово-морського судового в╕домства, обер-аудитор в штаб╕ начальника 2-╖ бригади л╕н╕йних корабл╕в Чорноморського флоту. У 1917 роц╕ став св╕дком матросько╖ розправи над оф╕церами, яка його потрясла. Напередодн╕ Жовтневого перевороту Борис Олександрович вдруге одружився на Ольз╕ Мирошниченко. Наприк╕нц╕ 1917 року ви╖хав з дружиною до Ростова-на-Дону, а в лютому 1918 у них народилася донька В╕ктор╕я. П╕сля встановлення влади гетьмана Скоропадського на його запрошення прибув до Ки╓ва, призначений оф╕цером для доручень при в╕йськовому м╕н╕стр╕. У лютому 1919 року був зарахований до Головному морському штабу УНР, а в наступного м╕сяця зарахований в спец╕альну портову ком╕с╕ю в Микола╓в╕ ╕ Херсон╕. Перед окупац╕╓ю Ки╓ва б╕льшовиками Борис Олександрович пряму╓ до Ростова. В к╕нц╕ 1919 року по╖хав до Тифл╕са, де друкував розпов╕д╕ ╕ спогади в м╕сцев╕й прес╕. Дружина з хворою дитиною залишилися в Ростов╕, так доля назавжди розлучила Бориса Олександровича з родиною. У 1920 роц╕ ви╖хав до Константинополя, в 1921 - пере╖хав до Берл╕на, а пот╕м в Париж. В ем╕грац╕╖ опубл╕кував к╕лька нових зб╕рок опов╕дань. Сп╕впрацював в ем╕грантських виданнях. Протягом усього життя в╕в щоденник. В╕д 1932 року брав активну участь у паризькому «Укра╖нському Л╕тературному Гуртку», в 1933 роц╕ очолив це товариство. Був автором рубрики «Шматочки минулого» на шпальтах журналу «Тризуб». Помер 24 вересня 1936 року на станц╕╖ метро в╕д розриву серця. Похований на кладовищ╕ Т╕е в Париж╕. Часопис «Тризуб» в╕дгукнувся на цю сумну под╕ю досить розлогим матер╕алом. Найб╕льшою творчою спадщиною Бориса Лазаревського ╓ його щоденники. За р╕зними оц╕нками, обсяг щоденник╕в сяга╓ близько шести десятк╕в об’╓мних зошит╕в. В часовому вим╕р╕ вони охоплюють п╕в стол╕ття, в╕д к╕нця Х╤Х й до середини 30-х рок╕в ХХ стол╕ття. З цих щоденник╕в ми д╕зна╓мося, що ще в часи Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ Борис Олександрович був патр╕отом Укра╖ни (св╕дченням цьому можуть бути хоча б його листи з ╕нформац╕╓ю про в╕дзначення роковин Великого Кобзаря в Севастопол╕), тому в╕н заслугову╓ вшанування за те, що був неперес╕чною особист╕стю й справжн╕м укра╖нцем. Василь Вельможко, член Нац╕онально╖ сп╕лки кра╓знавц╕в Укра╖ни
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
