Версiя для друку Обговорити в форумi

Про себе:
Народився на Полтавщині, в місті Миргороді, у сім'ї вчителів. Навчався в Комишнянській середній школі, яку закінчив із золотою медаллю. Потім був фізмат Полтавського педінституту та строкова служба у Львові.
 Вчителював у Харкові. Потім був підприємцем. Маю сина.
У 2015 р. сам пішов до військкомату. Відтоді у лавах НГУ. Значну частину часу проводжу на Донбасі.
Вірші та бардівські пісні почав писати на війні.
Учасник багатьох заходів, концертів та фестивалів.
Невдовзі виходить моя друга книга поезії "Релаксація душі".

* * *
Пройдусь по полю, торкнуся жита.
Відлунням бою земля укрита.

Важке колосся згинає стебла,
Його волосся від сонця тепле.

Зерно б зібрати – і в паляницю!..
Та проти «брата» беру рушницю.

Летіть геть круки! Чекає мати.
А ці ж бо руки – не щоб вбивати.

Устою всоте – за щастя сина.
...А поле жовте, а небо – синє...
2018

* * *
Ця картина для мене вже звична:
вщент повалений «градами» ліс, –
осоружна, страшна, драматична –
скільки шкоди нам ворог приніс!

Мертві житла, без вікон, без даху,
на підлогу посипане скло,
мирні люди, що сповнені жаху...
Скільки болю у пам’ять лягло!

Тільки вірю, що день той настане –
обламає тут роги злий біс.
Ще живицею вкриються рани,
ще підніметься змучений ліс!
2018

* * *
Я скоро вже буду вдома, –
зігрію в обіймах сина.
Розвіється раптом втома...
«Дитино моя єдина!
Як часто про тебе думав,
як часто боліло серце!..
Розтягнутий час, мов гума:
розлізлись в негоді берці,
посивіти встигли скроні,
сльоза очі теж росила...
Маленькі твої долоні –
дають мені жити силу.
Тримаю тут оборону,
стою, щоб тобі – не знати,
щоб ти не здригавсь від грому,
коли з жерл плюють гармати.
Для мене це – аксіома!
Пробач за густу щетину...
Я скоро вже буду вдома, –
обнімемось, любий сину».
2018

* * *
Добігає кінця ця щорічна так звана відпустка,
купа планів незбутих та рваних, розбитих доріг,
а на серці давно виє протяг і шарпає пустка,
гріє затишком зрідка лиш батьківський, рідний поріг.

Ще багато не встиг чи не зміг, загубився у часі.
Знов автобус у путь – і мелькають дерева з вікна.
Скільки зустрічей ще, мирних днів, як в обоймі, в запасі?
Навіть тут не відпустить від себе триклята війна...
10.2018. Дорогою до Куп’янська

* * *
Сніг вологий на голову сипле,
і шпарини шукає злий вітер…
Я до холоду дещо вже звиклий.
Ніч. Блок-пост. І далеко до світу.

Поруч в піжмурки гра небезпека.
Не доспав, тож злипаються очі...
А війна – це реальності пекло.
Кулемет десь короткими строчить.

Терикон заховався у темінь.
Що чекає нас звідти? Не знаю.
Хай звичайний солдат я, не кремінь, –
силу волі в кулак всю збираю...
11.2018

* * *
Сирий та непривітний грудень –
весь день дощить і тане сніг.
Лиш чай гарячий від застуди –
бо кашель роздирає груди, –
щось не на жарт я занеміг.

Надворі – темінь, ніч глибока,
а піч димить (вже не нова), –
нема тепла, сама морока.
Мій автомат – ось поруч, збоку...
В блокнот записую слова.

Чомусь невесело так, думи...
Різдво вже третій поспіль рік
проводжу тут... Та досить суму,
в наплічник глибоко засуну –
не дам сльозі торкнутись щік.
12.2018

* * *
Гарячим попелом війни
устелена важка дорога.
Як дочекатися весни?
Така зима, – холодна, довга!

Одне і те ж із року в рік –
плюють на гороскоп гармати.
А вітер холодом обпік, –
ніхто не хоче помирати.

«Олива»*, броник, автомат,
вужем звиваються окопи...
Немає дров? – Терпи, солдат.
Ще так далеко до Європи!
__________
* Олива – колір однострою бійців НГУ.
12.2018

* * *
Із-за «поребрика» – бряжчання зброї,
сичання хиже, роздування щік.
Одягнений в зелені однострої –
команди «фас» чека брудний потік.

Убивче шкіряться могольські лиця –
нема ні краплі співчуття, жалю.
Завжди готова двоголова птиця
ясир нести московському царю.
2019

* * *
З Донбасу – невеселі вісті, –
там гинуть мало не щодня,
числом болючим стало – 200.
За що ж така страшна платня?

Чим завинили? Чом руїни
лишають свій пекельний слід?..
І лихоманить всю країну,
й молотить долі ціпом Схід...
2019

* * *
Ніхто війни у дім не кличе.
Не бачити б її нікому.
Огидне у війни обличчя –
ніяк не схоже на ікону.

Противний свист – назустріч кулі,
рудий фонтан, що з серця бризнув,
коли попереду – минуле,
чекає ж – похорон і тризна

та материнський зойк і сльози...
А смерть – нікому ще не личить,
змінити ж це – ніхто не в змозі...
Відразливе війни обличчя...
2019

* * *
Чимсь перед Богом завинили –
чи наші пращури, чи ми?
Потрібно розуму чи сили,
щоб край стражденний ми звільнили,
нарешті витягли з пітьми?

Хронічна точить нас хвороба…
Пора, козаче, бити в дзвін!
Змінити б все... Яка це спроба?
Чи не набридло бити лоба?
Чи знову – в ханство на уклін?..

Зі схилу з сумом скіфська баба
вже упродовж скількох століть
все спогляда, та щось не рада,
сльозяться очі їй... Стоїть…
1.04.2019

* * *
Пам’яті Яни Червоної

Вісті камінням з пращі,
в серці – по вінця сум.
Пальцям дедалі важче
знову торкатись струн.

Пісня була досвітня,
вкотре, спинився крок...
Чорний початок квітня,
капле на землю кров.

Тисне небесна стеля,
мусиш терпіть, – не гнись.
Цвинтар – тісна оселя,
плаче глибока вись...
3.04.2019

* * *
 І десь – пронизаний свинцем,
 а десь – неонами реклами...
  Августин Біловус

Цей день – пронизаний свинцем
і весь просякнутий тротилом,
червоний схід над небосхилом
та вітер, що шкребе лице.

Знов бій іде. Горить метал...
Земля двигтить від канонади,
війна показує принади, –
зове на свій пекельний бал...

А десь – неонові вогні,
хмільний угар і дискотеки...
Летять із ірію лелеки...
Чомусь так боляче мені...
2019

* * *
«Ніколи знову...» – якось дивно
цей заклик щирий серцю чути,
коли на цвинтарі надривно
дитина плаче...
Татка руки
маленькі хочуть обійняти...
Портрет знайомий на могилі...
– Вставай, прошу, ходім до хати!..
Та навіть янголи безсилі –
плиту із каменю підняти...

Ніколи знову – з вами згоден.
Та пояснити як дитяті?
Війна вирує...
Може, згодом, –
коли втечуть «брати» затяті,
коли ми збудемось народом*
і схилим голови на «святі».
__________
* З вірша Л. Костенко.
 9.05.2019

* * *
Нема чим дихати, задуха.
Вже «дах» кипить, – не до натхнень.
Вздовж зіткнень лінії – розруха.
Сьогодні є найдовшим день.

Ротацій нескінченна низка –
узимку, влітку... Збито лік!
А уночі – так небо низько!..
А уночі все небо блиска,
жаль, до кінця війни – неблизько...
Земля двигтить не перший рік...
21.06.2019. День сонцестояння. Луганщина

* * *
Шахтарський край: степи і терикони,
на пагорбах – цикорій, молочай...
Роздерли, розтриножили на «зони»...
Кругом траншеї, міни...
Вибачай, –
не вберегли... З війною на порозі –
не впорались тоді, коли могли.
Орда насіла хижа, ми в облозі.
Тепер потрібно вирватись з імли.
07.2019

* * *
А скоро знов гарячий бій
і грім проріже мертву тишу,
не здам позицій, не залишу –
допоки є один набій.

Всі нерви зібрано в кулак,
напнуті струни-сухожилля.
Війна – вершина божевілля,
лютує хвилями атак.

Сильніш вгризаюся в траншею,
зростаюсь з отчою землею,
що напилася крові вщерть.

Гроза гримить, війна запекла –
страшний синонім слова ПЕКЛО.
А поруч хижо диха смерть...
08.2019

* * *
Встелили доти Дике поле –
не скоро буде тут рілля.
Сліпа історія, по колу:
з косою знову смерть гуля.

Страшні розкидано покоси, –
збирає інший урожай.
А на землі – кривавлять роси,
вже шостий рік війни, вважай...

Осінній ранок. Мерзнуть ноги.
Голодний пес хвостом виля.
В тумані губляться дороги,
поля...
19.11.2019

* * *
Просякли кров’ю вщент бинти...
Життя іде, мов мінним полем, –
лишають слід жахкі фронти,
а хлопець бореться із болем –
із ним лишився сам на сам,
його так важко вгамувати.
(Лиш видає гірка сльоза...)
А в коридорі – плаче мати,
що вже не спала кілька днів...
У даль вдивлятись звикли очі –
туди, де – вибухів вогні,
де кулемет безжально строчить.
2019

* * *
В руках вздовж дороги навстріч триколори,
картинний для преси радянський обряд.
Ви – не українці, а юди, відколи
за їхні подачки тут стали у ряд.

Махайте, безмозкі, усоте махайте –
знов зброю везе вам гіркий «гумконвой».
А в нас, в Україні – «двохсотий» до хати,
й навколішках люди, крізь сльози: «Герой!..»

А як вам на пенсію нашу живеться?
І совість не мучить? – Годує війна?!
Достукатись марно холодного серця,
між нами – з хрестів нездоланна стіна.
28.11.2020

* * *
За державу – болить... Дим плюндрує блакить,
світло застують чорні хустини.
Куля жде слушну мить, – неминуче летить, –
і стікають червоні краплини...

Тільки щоб не полон, у нагоді – патрон, –
надивився у вічі вже смерті.
Зверху тисне бетон, зачекає Харон,
а приціл – на 400 метрів.

Он від ворога тінь, зазівався – амінь.
Ну, а ти – ще зелений хлопчина...
Хай попереду бій, відступати не смій –
бо позаду твоя Батьківщина.
4.12.2020. Луганщина

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 26.03.2021 > Тема "Душі криниця"