Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3855)
З потоку життя (7032)
Душі криниця (3784)
Українці мої... (1521)
Резонанс (1649)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1774)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НАША Л╤ТЕРАТУРА НАС ╢ДНА╢
- Разом об’╓дна╓мо Укра╖ну! – таке гасло всеукра╖нського видання...


МИХАЙЛО ЖАЙВОРОН: НА МЕЖ╤ БОЛЮЧОГО РОЗРИВУ
Реценз╕я на книжку духовно╖ л╕рики ╤горя Павлюка


ЗАГАДАТИ НА ГОРОХ
Колись у цей день загадували на горох: якщо в╕н видався тихим, н╕ч була зоряна - р╕к на горох...


МИРОСЛАВ МАМЧАК: ХРУЩ
Отаким виявився наш Грицько: н╕ сов╕ти, н╕ н╕мц╕ його не зламали ╕ в колгоспне рабство не запрягли.


МИХАЙЛО ЖАЙВОРОН: СОНЯЧН╤ РЕФЛЕКС╤╥ МОДЕРНО╥ ПОЕЗ╤╥ КРУПКИ
Крупка В╕ктор. СОН ЦЕ. Поез╕я / – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2021. – 216 с.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 19.03.2021 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 19.03.2021
ЮЛ╤Я СТИРК╤НА: ЛЮБЛЮ

Поетична Св╕тлиця

Стирк╕на Юл╕я Серг╕╖вна народилася у м. Полтава у 1973 р. Працю╓ доцентом кафедри ф╕лолог╕чних дисципл╕н ╕ методик ╖х викладання Полтавського нац╕онального педагог╕чного ун╕верситету ╕мен╕ В. Г. Короленка, викладач англ╕йсько╖ мови.
Ма╓ дв╕ поетичн╕ зб╕рки – «В╕ршован╕ невитриман╕ вина» (Полтава : АСМ╤, 2018), «Малявки м╕сько╖ мавки» (Ки╖в : Друкарський дв╕р Олега Федорова, 2019). Пос╕ла ╤ м╕сце на л╕тературному фестивал╕ «Ой, не однаково мен╕» (Ки╖в, 2019), ╤ м╕сце на фестивал╕ «╤нтереальн╕сть» (2019) у ном╕нац╕╖ «Анон╕мний в╕рш» ╕ ╤╤╤ м╕сце в ном╕нац╕╖ «Укра╖нська поез╕я», ╤ м╕сце на л╕тературному фестивал╕ «З╕рка Р╕здва» (Запор╕жжя, 2020), ╤╤ м╕сце на л╕тературному конкурс╕ «Здоров╕ в╕рш╕» (Ки╖в, 2020), ╤╤ м╕сце на л╕тературному ╤нтернет-конкурс╕ «В╕конце в л╕то», який проводила редакц╕йна колег╕я м╕жнародного л╕тературно-художнього альманаху «Сонячне м╕сто» (2020), ╤ м╕сце на конкурс╕ л╕тературно-мистецького журналу «Склянка часу»: «Наше серце», (Кан╕в 2020). Юл╕я Серг╕╖вна – лауреат Прем╕╖ Полтавсько╖ обласно╖ ради ╕мен╕ ╤.П. Котляревського 2020 року. Брала участь у М╕жнародному л╕тературному конкурс╕ «Свято Р╕здва» у якост╕ члена жур╕.
Веде поетичну стор╕нку на Фейсбуц╕ (Julia Styrkina https://www.facebook.com/profile.php?id=100018619338654)
╥╖ твори друкуються в альманахах, л╕тературних журналах, у всеукра╖нських газетах, входять до колективних зб╕рок поез╕й.
Юл╕я Стирк╕на ╓ пост╕йною учасницею поетичних заход╕в, а також виступа╓ з╕ сво╖ми творами на рад╕о й телебаченн╕ м. Полтави. На слова ╖╖ л╕рики полтавський автор-виконавиця Людмила Костенко створила цикл романс╕в «Синтонн╕сть».


Якби…
Якби була я чолов╕ком,
я б кидала у в╕кна кв╕ти,
одн╕й-╓дин╕й в ц╕л╕м св╕т╕
сп╕вала б п╕д в╕кном п╕сень,
щовеч╕р свистом викликала,
всю н╕ч би посп╕ль об╕ймала,
було б мен╕ ╕ ноч╕ мало,
╕ замалим здавався б день.
Якщо б до мене та й не вийшла,
я б п╕д плащем старо╖ вишн╕
щораз тягла би ноту вищу
у смс-ках ╕ в╕ршах,
╕ в╕дросли б у мене крила,
╕ в╕дросли б у не╖ крила,
╕ нам би все було п╕д силу –
земля ╕ небо на руках.
Коли була б я чолов╕ком,
була би я не св╕йським – диким,
моя любов була би криком,
таким, щоб щелепи звело.
Я, певно, вм╕ла б так любити,
щоб нав╕ть кам╕нь розбудити
╕ сонце н╕ччю засв╕тити –
мен╕ б в╕дмови не було!
Я б розбудила ж╕нку в цегл╕,
у дерев╕ давно померл╕м,
в душ╕ задубл╕й ╕ затерпл╕й,
в сух╕м метелику за склом,
я б розвела вогонь з н╕чого –
з пов╕тря, з погляду живого,
та я не в╕н – де нам до того...
Я ж т╕льки ж╕нка за в╕кном...

Весняне.
Щось таке, немов пелюстка,
щось таке весняно-св╕же:
може блузку, може хустку –
щось тонке, ж╕ночно-н╕жне,
щоб на шо?вков╕й основ╕
вибухали кв╕ти р╕зн╕,
щоб ус╕ на цв╕т любов╕
обертались ненавмисне,
щоб тод╕ мене зустр╕в ти,
наче перший лист, звабливу,
╕ не зм╕г не полюбити,
як веснян╕ люблять зливи.
Щось куплю необережне,
щось легке ╕ невагоме,
╕, поки на двор╕ нежить,
заховаю в нетрях дому,
заховаю в грудях в╕ру,
в те, що знов цв╕стиме вишня,
що любов не зна╓ м╕ри,
а любити – то не гр╕шно.
Гр╕шно в сут╕нках незм╕нно,
в╕чно жити без пром╕ння...
А весною небо син╓,
а весною тануть т╕н╕...
╤ чомусь мен╕ зда╓ться,
що, коли куплю весняне,
то любов моя воскресне,
а весна прилине рано...

В╕тер.
Це просто в╕тер, березневий в╕тер,
це просто тане, никне с╕рий сн╕г
самотност╕, яку нема де д╕ти,
╕ пустки, що кроку╓ сл╕д у сл╕д...
Це – потяг, вже такий непереборний,
до сонця, до води ╕ до життя,
це – спалах, у як╕м минуле тоне,
╕ тане, ╕ т╕ка╓ в небуття...
Це просто в╕тер, в╕тер пом╕ж нами,
це просто те, чому нема╓ сл╕в...
Закохан╕сть, любов? Шукати марно –
не зариму╓ш, як би не схот╕в,
╕ не сп╕йма╓ш...Може, ╕ не треба?
Бажання, настр╕й, примха чи мана
свободи, непокори, зливи, неба?
Дзвенить душа, в╕длуню╓ струна...
Так паг╕н в╕дчува╓: будуть кв╕ти,
розгорнуться – не стримать, не спинить...
Схопити словом цей шалений в╕тер
я не зум╕ю. Хай сп╕ва╓ мить...

Твоя Весна.
Вона втекла з об╕йм╕в ноч╕, жива ╕ н╕, вона мандру╓ поза оч╕ ╕ бачить сни, сни про минуле ╕ майбутн╓, про вс╕х ╕ все, вона речей та╓мну сутн╕сть в соб╕ несе, пом╕ж облич в потоц╕ вулиць, в шпаринах рис ╖╖ присутн╕сть ╕ в╕дсутн╕сть н╕де ╕ скр╕зь, р╕внов╕ддалена в╕д смерт╕ ╕ в╕д життя, вона уся така в╕дверта, така свята... В ╖╖ очах, глибинах темних, н╕що не спить, вона наземна ╕ п╕дземна, ╕ в╕чна мить, в ╖╖ з╕ницях чорна пр╕рва ╕ висота, вона ╕ в╕рна ╕ нев╕рна, не та ╕ та, вона м╕ж спекою й морозом нечутний крик, вона шалений см╕х ╕ сльози, вогонь ╕ в╕ск... Якщо вгада╓ш цю нестримну пом╕ж ус╕х, забудеш д╕м, себе ╕ р╕дних для ╕нших вт╕х, якщо безпечно уп╕йма╓ш цей погляд-н╕ж, то не повернешся до згра╖, а будеш м╕ж, ╕ п╕деш з нею поза оч╕, живий чи н╕, ╕ будеш, схочеш чи не схочеш, рабом Весни, ╕ закоха╓шся без тями, бо це вона: м╕ж св╕том цим ╕ засв╕тами – твоя Весна...

Монолог портрета.
Подайте руку. На картин╕
так неможливо нудно й тоскно,
усе пост╕йно ╕ незм╕нно,
╕ бездоганно – але доста.
Так хочеться пройтися м╕стом –
не тим, де дами-капелюхи –
живим, нехай не надто чистим,
живим, де ╓ реальн╕ люди,
кокетувати з перехожим
╕ задивлятись на в╕трини,
╕ щоб усе було не схоже
на в╕чну камеру-картину,
я хочу дихати пов╕трям,
щоб аж затьмарилися оч╕,
якби Ви знали, як то – скн╕ти
в╕ки, стол╕ття, дн╕ ╕ ноч╕.
╤ що мен╕ музейне щастя,
гучн╕ захоплення естет╕в –
я хочу вийти, хай хоч впасти,
з оцього клятого портрета,
втекти з прог╕рклого фантому,
давно позбавленого зм╕сту,
де я – одв╕чна незнайома
без жодних натяк╕в на близк╕сть.
Як тут мен╕ усе набридло!
Аж до пилюки на полотнах.
Але сам╕й не стане сили,
щоб роз╕тнуть стару бавовну.
Я, певно, Вас ц╕кавлю трохи,
хай винятково як картина –
подайте руку. Ви ж не проти?
Якби Ви знали, як рутинно,
якби Ви знали, як же тоскно,
якби Ви знали, що за мука...

А десь ╓ веч╕р, люди, прост╕р...
Подайте ж, пане, пан╕ руку.

Капелюх.
На тебе хочеться дивитись
кр╕зь дим пера на капелюс╕,
щоб у його маг╕чн╕м рус╕
св╕тилися очей магн╕ти.
Для тебе хочеться вдягати
блискуч╕ сукн╕-кринол╕ни,
горнути т╕ло в н╕жн╕ шати
╕ чарувати зб╕гом л╕н╕й.
Для тебе хочеться природи,
човна ╕ хвиль, розмов ласкавих,
необережно╖ свободи
╕ необачно╖ заграви,
холодних зим у зав╕конн╕,
╕ вечор╕в коло кам╕на,
а ще долоню у долон╕,
допоки сн╕г пов╕льно лине,
весняних злив на перехрест╕,
шаленого багаття цв╕ту,
╕ погляд╕в таких в╕двертих,
яким бува╓ небо кв╕тня,
щоб в нас тонуло в╕чне м╕сто,
щоб сходили далек╕ зор╕,
╕ невагомо, ненавмисно
дор╕г спл╕талися узори,
щоб св╕т для нас розкрився раптом
новими гранями ╕ св╕тлом,
╕ розстелив затерт╕ карти,
╕ н╕ квитка не взяв, н╕ мита...
Св╕т кр╕зь п╕р'╖ну капелюха
хитнеться, спалахне ╕ згасне,
╕ стане все страшенно тихо,
╕ надзвичайно стане ясно...
...За в╕кнами туман ╕ мряка,
у шаф╕ все таке рутинне,
нема╓ жодно╖ ознаки
н╕ капелюха, н╕ п╕р'╖ни...
Для кого випл╕таю казку?
Чому так лунко б'╓ться серце?
М╕й капелюх з пером пухнастим
припав пилюкою в гримерц╕...

***
Не закохуйсь у мене, чу╓ш,
н╕ всерйоз, ан╕ жартома –
у таку небезпечну гру я
вже не граю, ╕ недарма.
Нащо нам та пекельна мука?
Нав╕ть часу не гай, облиш:
в╕стря зустр╕ч╕, в╕ск розлуки,
в╕чна гойдалка, в╕чний н╕ж...
Нащо нам кольоров╕ душ╕,
крила нащо в кл╕тинах ст╕н,
де не хочу, а маю-мушу
застигати в бетон годин?
Нащо нам т╕ захмарн╕ стани,
струми дотику душ ╕ т╕л,
нащо пот╕м фантомн╕ рани
╕ кайданки набутих к╕л?
Нащо нам той пол╕т, як пр╕рва,
пастка чорна чека╓ нас?
Нащо та висота надм╕рна –
розбиватися вщент щораз,
╕ чим вище, тим менше шанс╕в
врятуватись, х╕ба не так?
Краще нижче, тихенько краще
копирсатись в калюжах мряк,
убезпечено ╕ притомно
споглядати п╕сок хвилин...
Пустка краще, н╕ж злуки жорна,
н╕ж кохання г╕ркий полин.
Закохатися? ╤ не думай,
╕ не мр╕й, ╕ не спод╕вайсь –
у кохання отруйн╕ струми,
у кохання пекельний рай,
у кохання свав╕льна вдача –
краще звично зривати дн╕...
Не закохуйсь у мене! Нащо?
н╕, не варто, не треба, н╕...

Дракон в╕тру.
Ти був колись драконом в╕тру,
безхатн╕м виром, в╕льним богом,
ти взявся нев╕домо зв╕дки
╕ де под╕вся, нев╕домо...
Ти був колись...Лишив на шк╕р╕
тавро – в╕дзнаку чи закляття,
чи згадку про абсурдн╕сть м╕ри
в об╕ймах в╕тру ╕ багаття.
Я м╕тку зводила вс╕ляко:
палила, р╕зала ╕ терла,
та в душу в'╖лася ознака
╕ вже душею стала, певно,
бо так загойду╓ ╕ дос╕,
тривожить, зваблю╓, хвилю╓
раптовий подих у волосс╕,
мов поверта╓ться минуле...
Неначе десь не спиться в╕тру...
Що, як розкв╕тнуть у вуг╕лл╕
мого вогню червон╕ кв╕ти,
червоне полум'я свав╕лля?
...Але, коли зненацька бачу
чийсь абрис, начебто знайомий,
в╕н в╕дверта╓ться обачно,
хоч десь нагаду╓ дракона...
А так кортить його спитати,
у оч╕ дивлячись в╕дкрито:
ти пам'ята╓ш те багаття?
Ти був колись драконом в╕тру?

Ворож╕ння.
Мен╕ ворожка об╕цяла
шалену пристрасть навесн╕...
У зав╕конн╕ висне сн╕г,
пташин╕ стишились хорали...
Кв╕ткарки запнут╕ в хустки
╕ на тенд╕тних кв╕тах – б╕ле...
Вона ж казала: "буде сивий,
але ласкавий ╕ палкий",
вона ж казала – "з╕тре вщерть
тво╓ тепер╕шн╓ й минуле,
╕ буде так, як ти й не чула,
як ╕ не знала дотепер..."
╤ н╕би вже далеко десь
звучать слова ╖╖ незвичн╕...
Чи ж будуть кв╕ти на узб╕чч╕,
чи ж ╓ над╕я для сердець?
Я в╕рю ╕ не в╕рю ╖й,
тремчу, вагаюся ╕ хочу,
╕ н╕жним дотиком лоскочуть
п╕р'╖ни сумн╕в╕в ╕ мр╕й...
...А сн╕г, мов злива, у в╕кн╕,
╕ суму сунеться навала...
Невже ж ти марно об╕цяла,
ворожко, пристраст╕ мен╕?

Люблю.
Люблю торкнутись випадково
руки тво╓╖ у розмов╕,
з╕йтися поглядом раптово,
немов на мить укласти змову,
люблю, коли н╕яков╕╓ш,
в╕дпов╕да╓ш недоладно,
люблю тво╖ митт╓в╕ д╕╖,
необережн╕ ╕ спонтанн╕,
люблю природно, ненавмисно
балансувати кра╓м пр╕рви,
ледь-ледь торкаючись до в╕стря,
не переймаючись надм╕рно,
з тобою гратись, наче в╕тер,
що у дротах шука╓ ноти,
люблю любити й не любити,
здаватись ╕ чинити спротив,
щоб кожна мить була мов перша,
тому якою буду завтра –
сама не знаю. Чи у верш╕
тебе сп╕ймаю, чи потраплю?
Я у конструкц╕ях ╕ планах
не ╕снуватиму н╕коли,
мен╕ завжди було замало
ретельно звуженого кола,
я виникаю хтозна зв╕дки,
╕ розчиняюся, ╕ знову...
Я можу бути т╕льки в╕тром,
який ц╕лу╓ться раптово...

Веснян╕ камертони.
У туман╕ с╕р╕м, ранн╕м –
вуркот╕ння голуб╕в,
╖х з╕знання у коханн╕,
╖х низький гортанний сп╕в,
перший рух весняних ритм╕в,
перший присмак, перший знак,
що прийшла пора любити,
а без того вже н╕як...
Цв╕ринчить усяке птаство:
невгамовн╕ горобц╕,
сойки, галки попеляст╕
верещать в ус╕ к╕нц╕.
Знають, певно, та╓мницю
ц╕ пухнаст╕ малюки:
ксилофонов╕ синиц╕,
клавесинн╕ голубки.
Щось таке, що не в╕домо
нам за в╕кнами квартир,
хтось ╖м весну невагому
вже поставив на пюп╕тр.
Вс╕ вони чудово знають:
той, хто перезимував,
вже сп╕ва╓ ╕ коха╓,
поки к╕т не уп╕ймав.
Поки ще годинник тьохка,
треба жити в повну м╕ць!
Знають галки, ╕ сороки,
╕ родини ╕нших птиць.
╥х краплинн╕ передзвони,
переливи голосн╕ –
найточн╕ш╕ камертони,
тони ранньо╖ весни...
Вс╕й природ╕ щось в╕домо,
т╕льки люди, як на гр╕х,
мовчки кубляться удома,
бо бояться мокрих н╕г,
т╕льки нюхають пов╕тря,
загадкове ╕ п’янке,
╕ плетуть з╕ звичних л╕тер
щось пташинне, щось легке...

Стриптиз.
Весна влаштову╓ стриптиз:
у шафу куртку, шапку, светрик!
На вулиц╕ страшенно тепло –
нарешт╕ сонечко без в╕з!
Шарфи летять на антресол╕,
рука до заст╕бки повзе,
╕ гудзики помимо вол╕
ну розст╕баються, ╕ все!
Сюрприз! Стриптиз! ╤ скр╕зь у сонц╕
йдуть люди б╕л╕ ╕ бл╕д╕,
немов невпевнен╕ коханц╕
у перший раз, на самот╕...
Не в╕рять. Мружаться до неба.
В очах бездонна глибина.
В очах невимовна потреба
кохання. Крапка. Це – весна...
Це – щастя для усього св╕ту:
д╕тей, безхатченк╕в, собак –
╕ не купить, не заробити,
лише отримать просто так...
Пов╕тря, небо, сонце, р╕чка –
бер╕ть усе, ус╕-ус╕!
Весна, закохане д╕вчисько,
ус╕м см╕╓ться у крас╕...
Весна зн╕ма╓ з т╕л одежу,
з душ╕ – засувки ╕ замки,
пливуть у вулицях безмежн╕,
розбурхан╕ людськ╕ струмки,
╕ душ╕ св╕тяться навза╓м,
╕ роздягаються наскр╕зь...
Це раз на р╕к, але бува╓:
весна влаштову╓ стриптиз!

Ти подоба╓шся мен╕…
Ти подоба╓шся мен╕
безв╕дносно ╕ безнад╕йно,
мов подоба╓ться картина
на абстрактн╕й пуст╕й ст╕н╕.
Не плекаючи ╕нших дум,
не малюючи зайвих креслень,
я ловлю випадковий струм,
наче г╕лка – пром╕ння весни.
Розум╕ючи марн╕сть всю,
непотр╕бн╕сть ╕ невиправн╕сть,
я сприймаю тебе як данн╕сть,
╕, мов св╕чку, в соб╕ несу.
Ти подоба╓шся мен╕,
наче сад за чужим парканом,
наче хмара у неб╕ ранн╕м,
наче поле в досв╕тн╕м сн╕.
╤ бурштиновий погляд тв╕й –
темн╕ сльози дерев прадавн╕х,
де вкарбовано часу плин
в мезозойських розлогих плавнях,
де з кл╕тини стримить росток,
де у бруньц╕ др╕ма╓ кв╕тка
св╕ту, як його мр╕яв Бог,
ще не знаючи всього ч╕тко...
В╕дчува╓ш ти це чи н╕?
Наче небо – ранковим в╕кнам,
наче промен╕ – глибин╕,
 мов живому – весняне св╕тло,
мов кохання в об╕ймах сн╕в,
безумовне ╕ безв╕дносне,
ти подоба╓шся мен╕...
А чому ╕ нав╕що, хтозна...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 19.03.2021 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23125

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков