Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 13.08.2004 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 13.08.2004
ЗАПОРОЗЬКА РОДИНА
.

У народних піснях і легендах отак поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг - батько, Січ - мати, шабля - дружина, кінь вірний товариш. Тобто все його життя від самісінького народження пов'язувалося з атрибутами козацької вольниці.
Січ приймала тільки неодружених. Жодна жіноча нога ніколи не ступала на її територію. Такий був тут закон. Якби хтось його порушив і привів сюди жінку, його скарали б на смерть. Те, що дозволялося козакові поза Січчю, не дозволялося тут. Раз і назавжди встановлені товариством правила лишалися незмінними впродовж усього існування Січі.
У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизано все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький писав: "З природних якостей, властивих справжньому українцеві, запорожці відзначались умінням майстерно розповідати, вміли підмічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого не образливому тоні. Звичаї запорожців дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі й переважно схожі на глузування". Цією рисою запорозьких козаків частково пояснюються і див-ні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили на Січ: Гнида, Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст тощо. Людину малого зросту вони, в силу свого гумору, називали Махинею, великого зросту - Малютою, шибеника - Святошею, лінивого - Доброволею, незграбного - Черепахою, хто у них спалив курінь, той Палій, хто схожий на перепічку, той Корж, хто високий і тримається прямо, той Товкач..."
Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, з самого себе, завжди охоче кепкував з товариша. І це був сміх вільної людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до сміху. Але були речі, до яких козаки ставилися дуже серйозно і ніколи не брали на глузи: це - віра християнська (на Січі були свої церкви, священики, запорожці справляли всі свята), це - шаноба до старих. На Січі, оповідають сучасники, часто можна було побачити вже немічних дідів, оточених увагою і повагою козаків. Не багатьом щастило уціліти в битвах і походах та дожити до глибокої старості, а хто вже дожив і не пішов у монастир, як здебільшого робили в цьому віці запорожці, і лишався на Січі, той був тут на становищі особливому. Без них не обходилася жодна козацька рада, до їхнього слова прислухалися найбільше. Часом саме воно й ставало вирішальним.
Кожен, хто читає про Січ, неодмінно зустрічається зі словом "курінь", яке вживається у двох значеннях. Перше - будівля, в якій запорожці живуть, друге - військова одиниця. На чолі кожної стояв курінний отаман. Автор багатьох досліджень про козацтво й художніх творів Андрій Чайковський у своїй історичній розвідці "Запорожжя" ось так описує ритуал прийому до куреня нових людей:
- Ваші голови, пане отамане!*
- Здорові були, люде добрі, - каже отаман, - а чого вам тут треба?
- Та, - каже козак, - батько кошовий присилає сюди оцього чоловіка, щоб його у курінь прийняли.
- У мойому курені я сам кошовий і ніхто не має права мені приказувати, йдіть собі геть...
- Ей, батьку, не сердьтеся та прийміть, де ж бідному козакові діватися, коли не приймете?..
- Як же його прийняти, як його не знаю, хто він, може, се яке ледащо... Не прийму.
- Та я вас прохаю: таки прийміть, він вкупиться і буде добрим товаришем.
- Ну то я пораджуся з кухарем, прийняти чи ні?
Відтак звертається курінний отаман до кухаря: - Як гадаєш, товаришу, прийняти чи ні? Чи стане нам харчів і для нього?
- Чому б ні, - каже кухар, - у мене харчів доволі, можна прийняти, але хай вкупиться".
Прибулець давав символічну плату за те, що його приймали до куреня. Розмір її не був визначений. Клали на стіл гроші, хто скільки міг чи хотів. Однині новачок ставав товаришем, наприклад, Канівського, Батуринського чи Уманського куреня. В різні часи їх на Січі була різна кількість. Подеколи заходило за чотири десятки. Якщо прийшлий ще не знав ніякої козацької науки й не володів до пуття зброєю, його зараховували до куреня новачків, де він проходив у старших увесь курс навчання. Від нього вимагалося послуху і сумлінності. Він не мав права перечити старшим. На його слово мало хто зважав. Тільки коли він оволодіє воєнним ремеслом і відзначиться в походах, стане всім повноцінним товаришем.
Поза Січчю також жили козаки, які брали участь у всіх походах Війська Запорозького. Але це були люди, які мали сім'ї. Вони називалися посполитими, а їхні поселення - паланками. Вони привозили на Січ продукти і різний крам, торгували з купцями, що приїздили до самої Січі з різних країв і земель. Але на територію самої фортеці купцям, як і всім стороннім людям, ступати було заборонено.
Правила всім на Січі виборна козацька старшина: кошовий отаман, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний обозний, генеральний хорунжий, генеральний пушкар, полковники та інші представники влади, якій запорожці довіряли вести воєнні і мирні справи.
Отак і жив цей, як назвав його письменник Андрій Чайковський, лицарський християнський орден, що стояв в обороні віри й землі українського народу.

* Так у ті далекі часи віталися в Україні, підкреслюючи цими словами, що голова прийшлого віддається під охорону господаря.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 13.08.2004 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2312

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков