Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 13.08.2004 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 13.08.2004
"Тут стежиночку кожну Я омріяв малим!"
Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель.

Коли мені минав тринадцятий, я теж, як малий Тарасик, пас за селом. Але не ягнята, а корівку Лиску. Чужу, бо не розжилися на свою. То був післявоєнний 1951 рік, і мої батьки, що жили на Черкащині, як і всі селяни, відбували кріпацтво. В колгоспах. Тримати на господарстві корову, кілька овець чи бодай козу була тоді велика розкіш. Та що там живність? За кожне деревце біля хати платили податок. А за корову чи козу - й поготів. Як зараз бачу: пізнім вечором (щоб не взнало начальство!) тато рубає розквітлі вишні, яблуньку - була якраз весна, - а я з двома сестричками плачемо, просимо, щоб залишив хоча б оту вишеньку, яка так рясно родила! Не залишив. Бо де ж бідному колгоспникові набрати на податки грошей?
Отож на цілісіньке літо я наймався до дядька Олекси пасти корову. Заробляв і на деше-венький костюмчик для школи, і на підручники (їх тоді купували), і на зошити. Яка то втіха пастушити на розкішних луках (недарма й село наше - Луківка)! Між вербами та очеретами в'ється Тікич, тихоплинна річечка, аж до обрію вишикувались тополі. Краса! Вона мені настільки запала в душу, що й зараз, коли заплющу очі, бачу і себе, малого, і друзів-пастушків, і Лиску. Завжди, повер-таючись із пасовиська, ця розумна істота впізнавала дядька Олексу серед інших людей. Бувало, стане навпроти свого господаря і вже без нього не піде у старенький хлівець.
В нашому селі була лише початкова школа. Щоб закінчити десять класів, ми, луківчани, ходили щодня за сім кілометрів у сусіднє село Пальчик. Туди і назад. Під'їхати чим-небудь - годі було й мріяти: автобуси тут з'явилися набагато пізніше. Та й уроки готували при гасовій лампі - електролампочка засвітилась теж пізніше. Та попри все учились добре, скрізь хотіли брати участь - і в співах, і в драмгуртку, і в різних заходах. Пригадую такий випадок. Навіть не вміючи співати, я намагався відвідувати хор і страшенно переживав, коли мене вибракували. Та духом не падав, бо мріяв стати вчителем і... письменником. Любив іти в школу і зі школи через поле, коли блакитноокий день з русявим сонячним чубчиком дарував невимовну радість. Самі собою народжувались рядки:
Йду до школи житами.
Неба синь. Волошки.
Степ шумить врожаями,
Ніби повінь ріки.

Аж до обрію хвилі...
Скільки сонця, краси!
Ой поля мої милі,
Ой сади і ліси!
Розлюбить вас не можна -
Ви у серці моїм!
Тут стежиночку кожну
Я омріяв малим!

Колоски обважнілі
Стиха шепчуть мені:
"Буде хліба в артілі -
Заробляй трудодні!"

Ці та інші поетичні проби тринадцятилітнього школярика, себто мої, не зовсім вправні, наївні, не раз друкувала дитяча газета "Зірка". І досі чаклую над чистим аркушем паперу. Вже видав три збірки віршів, підготував четверту. Пишу переважно для дітей, хоча не цураюсь і "дорослої" поезії.
Моє дитинство не заросло чагарниками забуття. Воно і в снах мене кличе. Я навіть дивуюся, що від мого дитинства мене відділяє стільки літ! Дивуюся ще й тому, що, вже сивочолий, здатен зрозуміти всі проблеми й турботи, якими живуть діти. Власне, до цього зобов'язує мене вчительська професія.
Фраза "Усі ми родом з дитинства" затерта до банальності. Вона, на превеликий жаль, стосується не кожної дорослої, тим паче високопоставленої особи. Дехто, складається враження, народився прямо в керівному кріслі... Може, тому діти нашої молодої держави все ще обділені належною увагою. Приміром, у багатьох школах, зокрема сільських, учні не те що не бачили "живого" комп'ютера, а навіть не мають підручників. Віриться, що негаразди ці - тимчасові. Переборемо і їх. Бо ми - вільні і незалежні!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 13.08.2004 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2298

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков