Версiя для друку Обговорити в форумi

Українці - народ з давньою морською історією і традиціями, однак історію національного мореплавства пишемо лише зараз. Разом з цим і усвідомлюємо історичні уроки морського минулого, морських героїв і морські звитяги предків та значення морського флоту для забезпечення державної стійкості української нації.
Однак, хоча і кажемо про вікову тяглість наших морських традицій, морська світоглядність у вітчизняній історіографії збереглася мало, морські звитяги наших предків присвоєні завойовниками і перебрані на скрижалі їхньої морської історії. Бездержавність українців не давала можливостей документувати і ґрунтовно вивчати власну історію.Вона концентрувалася переважно у народному фольклорі, в думах і піснях, які відображають участь українців в морських баталіях минулого. І лише після проголошення Незалежності України, з початку будівництва Військово-Морських сил України ми починаємо надолужувати знання про наше військово-морське минуле, морську історію України та героїчні звершення наших предків. Разом з цим, повертаємо нашому народу розуміння, що без розвитку морської справи, без морського флоту наша безпека завжди буде загроженою.
Один з героїв нашого минулого, який кував морську славу України та майже забутий суспільством є козацький отаман Марко Якимовський, який в будь-якій іншій європейській країні був би національним героєм, а у нас його ім'я відоме лише невеликому числу дослідників історії. Його ім'я є абсолютно невідомим і серед моряків вітчизняного флоту, хоча мало би прикрашати кораблі і судна.
Сказати так, що це ім'я обійшли увагою вітчизняні історики, взагалі-то не можна. Про Марка побіжно, лише як про учасника морського походу і повстання на турецькій галері, згадує історик Юрій Сорока в книзі "100 важливих подій в історії України". Замість прославити героя філософ В'ячеслав Медвідь в статті "Галерник і наглядач" вдається до такого собі філософськи-порівняльного дослідження світоглядів каторжанина Якимовського і його рабовласника Касим-бека, чим скоріше відвертає, аніж привертає симпатії до особи героя-повстанця та його подвигу. Продовжує цю ж тему в Маріуполі професор М. Якубовська і теж намагається зрівноважити тріумф переможців-козаків і розпач турецького адмірала Касим-бека бо, згідно її логіки, перед "судом честі" мусять постати лише двоє: Якимовський та Касим-бек". (Вісник Маріупольського державного університету. Серія: філософія, культурологія, соціологія. 2015. Вип. 9). А доктор історичних наук Юрій Мицик (стаття у журналі "Вежа" за 1996 р.) намагається довести, що Марка Якимовського не існувало зовсім, а був ніхто інший як гетьман реєстрового козацтва Самійло Кішка, в думі про якого йдеться про подібний подвиг.
Але ж ні, панове історики. Був у морській історії України герой отаман (капітан) відбитої у турків галери Марко Якимовський. Про нього дізнаємося з італійської інформаційної хроніки Марка Томазо Марнавізіо "Relazione della Conquista fatta della galera capitana d’Alessandria, nel Porto di Metelliono, per opera del capitano Marco Jakimovski, schiavo in detta galera. Con liberazione di 220 schiavi cristiani.— Roma, 1628", що в перекладі українською мовою: "Реляція про захоплення у порту Метеліно галери олександрійського адмірала капітаном Марком Якимовським, котрий був невільником на цій галері. При цьому було визволено 220 християнських галерників". Марнавізіо, на відміну від доморощених філософів не проводить порівняльних, а, по-суті, нівелюючих подвиг українського отамана, філософських порівнянь, а з гордістю описує здійснений подвиг у Середземному морі. Чотири століття тому італійське суспільство гідно оцінило і увічнило подвиг українського козака. Цей, вже давній історичний твір досліджував також професор В. Голобуцький. Передусім, професор зауважує, що твір про "...повстання невільників-гребців під керівництвом Марка Якимовського, описане сучасником цієї події в "Короткому описі здобуття в порту Мітіліні головної александрійської галери і визволення 220 християн-в’язнів завдяки мужності та відвазі капітана Марка Якимовського, що був в’язнем на тій таки галері", був перекладений з італійської на польську у 1628 році". Він же подає латинський напис в перекладі: "Русини, які в неволі у турків перебували, під проводом Марка Сакмовського підготували дуже умілу втечу, коли їхня військова трирядна галера з Александрії відбилась від інших; звільнившись, вони прибули 7 грудня 1627 року до Палермо і на честь перемоги над турками і на пошану Святої Дівиці (св. Розалії – заступниці Палермо і всієї Сицилії – В. Голубоцький) поставили галеру як пам’ятник на скелю; добровільно залишившись тут працювати, вони частину військової здобичі пожертвували на побудову каплиці заступниці Сицилії".
Італійський текст, продовжує професор, створений пізніше і має певні розбіжності з латинським: тут прибуття галери датовано 7 грудня 1622 року. Зважаючи на те, що латинський текст старший, В. Голобуцький вважає більш точною дату 7 грудня 1627 року, тим більше, що це збігається і з текстом відомого нам "Короткого опису..." М. Т. Марнавізіо.
Перед тим, як передати слово італійському письменнику М. Т. Марнавізіо, щоб не томити читача, відзначимо, що Марко Якимовський народився в козацькій родині в м. Бар на сучасній Вінниччині, там же отримав освіту. З малих літ виховувався в козацьких традиціях і, досягши повноліття, був зарахований до реєстру козацького війська. Зважаючи на його організаційний хист, знання, мужність і військову виправку, мав він бути не рядовим козаком у війську. В вересні-жовтні 1620 р. у лавах польсько-козацького війська Речі Посполитої брав участь у відомій битві проти турецько-татарських військ під Цецорою у Молдавії. Там військо Речі Посполитої зазнало нищівної поразки, а молодий козак Марко потрапив до турецького полону. Фізично сильного козака було продано невільником на галери, приковано до весла і він брав участь в морських походах Чорним і Середземним морем. Треба сказати, що жвавий козак якось згодом викликав довіру у галерного начальства і його розкували та призначили старшим над гребцями. Володів Марко польською і турецькою мовами.
Ось подіям життя українського невільника Марка на галері і присвячена брошура М. Т. Марнавізіо, яку він "написав на підставі письмових свідоцтв кардинала Дорії, архієпископа м. Палермо, князя д’Албукерке, королівського намісника на Сицилії. Її надрукував Людовіко Гріньяні, італійський типограф, який виявляв неабиякий інтерес до подій у Східній Європі, про що свідчить ряд італомовних брошур, видрукуваних у його друкарні. Незабаром твір М. Т. Марнавізіо був передрукований видавцем Франческо Онофрі (Рим–Флоренція, 1828 р.). Цього ж року побачили світ друкований переклад брошури з італійської мови на польську, а також скорочений переклад її на німецьку. Отже, "Реляція..." одразу привернула увагу європейської громадськості. А, от, вУкраїні і досі не знайшлося видавництва, щоб передрукувати цей історичний твір.
"Зайве нагадувати, чим була спричинена така увага. У боротьбу проти Туреччини неодноразово вступали у XVI–XVII ст. італійські держави, насамперед Венеція, тому кожен успіх союзників викликав гарячий відгук у серцях італійців. Успіх повстання невільників, що вибухнуло у центрі турецьких володінь – у порту Метеліно (суч. Мітиліні), у східній частині о. Лесбос в Егейському морі, був для М. Т. Марнавізіо, як і для багатьох його співвітчизників, ознакою кризи турецької політики, зміцнював впевненість італійців у близькій перемозі" – робить висновок професор В. Голубоцький".
Події, в центрі яких опинився українець Марко Якимовський, розпочалися в Україні восени 1627 року. В той час для запобігання козацьким морським походам в Чорне море, за наказом султана Мурада IV споруджувалася турецька фортеця на Дніпрі. Чотири турецькі галери доставили на те будівництво якісь матеріали і, виконавши завдання, повернулися в Чорне море. Цим загоном галер командував, адмірал Касим-бек, губернатор єгипетських провінцій Даміати і Росетти, який з 1624 р. ще й очолював охорону Олександрійського порту.
Успішно пройшовши Чорним морем, після проток Босфор та Дарданелли, галери увійшли до Егейського моря, де їх зустріла штормова погода. Налягаючи на весла, дісталися острова Лесбос і пристали до пристані у гавані порту Метеліно. Завантаживши на борт воду та провіант, Касим-бек спробував було вирушити у подальше плавання, але розгулявся шторм і Касим-бек вирішив перечекати його в порту. За свідченнями італійського джерела, три галери кинули якір у "Широкому порту" Метеліно, а четверта, флаґманська, – у "Вузькому", на відстані в третину милі від берега".
Однак краще надаймо слово самому автору, італійському письменнику Марко Томазо Марнавізіо: "...Касим-бек, турок з Александрії, губернатор Даміату і Россету, великого маєтку в Єгипті, зі своїм братом Махметом гендлює різним крамом у тих краях; кілька років тому став капітаном чотирьох галер, що стережуть порт і наглядають за олександрійською навігацією, його головна галера була наповнена 220 християнськими в’язнями-веслярами, серед яких було 22 засуджених на галери турки, троє греків, двоє англійців, один італієць, а 214 складали русини".
...Подія, що відбулась, показала ласку Господа Бога і його покровительство християнам у справі перемоги над потворою поганською, котрої усі так бояться...
...сам капітан Касим-бек став у порту, що зветься Стретто або Вузький. Дня 12 листопада він, щоб трохи відпочити, у другій половині дня зійшов на берег, взявши з собою 70 турків. Усіх же жовнірів й урядників, котрі були з ним на галері, налічувалось півтораста. Отже, на судні лишилося тільки вісімдесят турків. 12 листопада 1627 р. у другій половині дня Касим-бек разом з 70 солдатами, матросами, урядовцями з числа пасажирів зійшов на пристань для відпочинку. На флаґманській галері залишилося 80 чоловік команди, а також 242 невільники-веслярі. Турецькі матроси й наглядачі вклалися спати, і цей момент використали невільники.
Був на галері між в’язнями християнськими Марко Якимовський родом з Бару, краю подільського. Цей замолоду звиклий був до справ лицарських і відзначався хоробрістю. ...Він тоді сказав про свій задум двом іншим, Степанові Сатановському й Іванові з Тульчина, котрі обидва, як і він, неприкуті були... Ці двоє застерігали Марка від поспішних дій...
Отже, Якимовський, готовий на все, що в його силах, схопив, не маючи під рукою іншої зброї, три оцупки з тих, що кухар заготовив для вогню, коли ж кухар став на перешкоді, він ударив його по голові так, що той упав мертвий. Віддавши інші два оцупки своїм товаришам (Сатановському та Іванові з Тульчина), Марко побіг до корми, де турки завжди тримали зброю. Він ще не встиг добігти туди, як дорогу йому заступив жовнір, потурчений грек, з оголеною шаблею. Якимовський, схопивши жердину з вогню, почав з ним битися, і хоч був уже двічі поранений в лівий бік голови і в лопатку, переміг ворога. Добігши до корми, він швидко роздав зброю своїм товаришам-галерникам, які вже билися з ворогами усім, що потрапляло під руки: киями, веслами, барилами, котлами. Далі Якимовський кинувся на ніс галери, де був Мустафа, родом неаполітанець. Той ще не зрозумів, що сталося, бо галера була накрита (парусиною). Він думав, що між в’язнями спалахнула сварка, явище звичайне на галерах. Однак, побачивши, що до нього біжить Марко з товариством, Мустафа збагнув ситуацію. Схопивши дві шаблі, він заходився битися, але Якимовський завдав йому смертельного удару між ребра і викинув в море. Тим часом турки підрубали линви, на яких трималося накриття, аби тим утруднити дії в’язнів. За наказом Марка Якимовського повстанці швидко згорнули полотно і, маючи вже вдосталь зброї, мужньо билися з турками, вбиваючи і кидаючи їх у море... захопили галеру... і вийшли у відкрите море. Капітаном обрали Якимовського." Касим-бек побачив, що його флагманська галера піднявши вітрила і налягаючи на весла без його дозволу виходить у відкрите море.
"Прибігши на берег, Касим-бек кинувся у море. Стоячи по пояс у воді, він рвав від безсилої люті свою бороду й благав повстанців повернутися. Водночас навздогін їм були послані три галери з ескадри Касим-бека. Непогода і страшний шторм не припинялися всю ніч, що й допомогло втікачам. Турецькі галери, втративши судно повстанців з виду, змушені були припинити погоню й повернутися до Метеліно...
...Потім, поминувши Веджіо, через якихось п’ятнадцять днів припливли до Мессіни, відкіля приблизно в цьому ж місяці за наказом віце-короля неаполітанського прийшли до Палермо. Тут, не бажаючи торгувати людьми, хоч би й поганської віри, пам’ятаючи, що й самі визволилися, не втративши жодної людини, розкули і відпустили на волю 22 турків, засуджених за звичаєм відбувати покарання на галерах. Відпустили на волю також і Рахмат, жінку кадія Юсуфа, котрий лишився в Мітіліні, хоча могли б одержати за неї чималі гроші; тих чотирьох невільниць-християнок, що прислужували цій Рахмат кілька років, - Ганну, Катерину та двох Маргарит – взяли заміж старші члени товариства, а панянку, теж Катерину, відіслану в Александрію на продаж, взяв собі за жінку Марко, обраний капітаном.
Потім, залишивши галеру віце-королю і не взявши за неї запропонованої півтори тисячі реалів, вирушили на двох отриманих суднах – баргантині та таррані до Неаполя, а звідти до Риму, куди й прибули на таррані 16 лютого (1628 року) в числі 30 старшого товариства і п’ятьох згаданих жінок".
З пошаною зустрінуті у Римі, Якимовський з товариством відвідали римські церкви і монастирі, де складали подяку Богові за успішне визволення з неволі і затим були прийняті Папою Римським Урбаном VIII та численною папською родиною Бербери, які нагородили морських звитяжців різними подарунками. З Риму Марко Якимовський через Варшаву і Краків повернувся в Україну. Подорожуючи до рідного краю Європою, слава йшла попереду звитяжців, які перемогли ворогів Христа. А в Україні… історичні сліди Якимовського губляться. За деякими припущеннями через кілька років після повернення в Україну він помер.
Подвиг Марка Якимовського не лише описаний літературно, а і втілений італійцями у граніті. До сих пір на двох гранітних дошках, встановлених на скелі гори Сан-Пеллегріно біля каплиці Святої Розалії у Палермо чотири століття тому назад, вирізьблено на двох мовах, латиною та італійською мовами, де можна прочитати: "Рутени, які в неволі у турків перебували, під проводом Марка (......) підготували дуже умілу втечу, коли їхня військова трирядна галера з Александрії відбилась від інших; звільнившись, вони прибули 7 грудня... до Палермо і на честь перемоги над турками і на пошану Святої Розалії поставили галеру як пам’ятник на скелю; ...вони частину військової здобичі пожертвували на побудову каплиці заступниці Сицилії".
Ось так і маємо, так і живемо: в Палермо встановлені пам'ятні дошки іноземцю з України, в Україні – своєму герою ні, не треба. Героїчне повстання, перемога беззбройних рабів над своїми гнобителями, бездоганне лицарство і шляхетність та благодійність вчорашніх рабів, надзвичайно романтичне одруження п’ятьох закоханих пар – справили і справляють досі сильне враження на італійців. А для українців і сьогодні, на думку професорки М. Якубовської, "Обсяг його вчинку (М. Якимовського – М.М.) не влягається в епічний мітологізм української свідомості. …В цьому епізоді історія набуває справдешнього сенсу – тут вона округлюється до символічного значення, що, однак, не мусить ототожнюватися зі спробою мітологізації". Далі професорка науково медикує "зрівноважити тріумф переможців і розпач Касим-бека", виставляє обох "всесвітніми громадянами" і хоче таким чином і "офілософити" весь народ.
Впевнений, що саме завдяки такій філософії нівелюється шкала моральних вартостей, відповідно, і політики, виховується покірний народ, тому Україна втратила Крим, отримала сепаратизм, російську агресію на сході Донбасу.
Не будемо ж, як професори Медвідь і Якубовська, співставляти погляди на повстання галерних рабів єгипетського рабовласника і українського невільника Марка Якимовського. На наш однозначний погляд дух нашого минулого, подвиги предків, їх безстрашність і мужність, патріотизм, прагнення волі і свободи в любих умовах, непримиренність до поневолювачів і створюють непереможні нації, а філософський лібералізм – сіє зневіру і виховує покірних рабів, за Шевченком – гречкосіїв, виховують беззубу націю таких собі "всесвітніх громадян". Розуміння свого історичного коріння, свого походження, усвідомлення історичних уроків боротьби і до цього часу повинно забезпечити формування фундаментальних засад стійкості Української нації, незламності та переможного духу кожного українця. І подвиг капітана Марка Якимовського має бути не лише увічненим в Україні, у військово-Морських силах, а бути яскравим факелом, маяком, який освячує курс до перемоги у сьогоднішній боротьбі за незалежність і територіальну цілісність нашої держави. Подвиг козацького отамана і капітана Марка Якимовського, як би його не намагалися "офілософити", навічно вписаний у ратну морську славу нашого народу, нашого флоту.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 05.02.2021 > Тема ""Білі плями" історії"