Версiя для друку Обговорити в форумi

"Велика нація не може жити, вивернувши голову назад"
В.Б.

Нещодавно у стрічці новин уздрів повідомлення пана Богдана Червака про рішення Адміністративного суду міста Київа у справі за позовом таварісча Портнова, яке забороняє КМДА відзначати роковини днів народжень низки знакових постатей української історії, зокрема В. Кубійовича, А. Мельника та У. Самчука. Щось там ще мовилося і стосовно згадування про них у підручниках.
Рішення, вочевидь, неоднозначне. Це ж яких аргументів, яких доказів мав надати позивач, аби переконати суд винести його! Може, Київ відзначає дні народження згаданих осіб настільки пишно, що те завдає втрат бюджетові міста? Може, особи, пам'ятні дати яких заборонено відзначати, є якимись збоченцями чи злочинцями?
- Дурниці! - кажете?
Отож… Єдине, що наводить на здогад, то їхня колаборація з гітлерівською владою. Десь притягнута за вуха, десь значною мірою вимушена, в більшості випадків цілком формальна, вона, тим не менш, кидає певну тінь на їхні постаті. Чи темніша та тінь від тої, в яку потрапляють, скажімо, співаки, які засвітилися в Криму після його загарбання, чи, як ні в чому не бувало, продовжують концертувати по Московії, вирішуйте самі. А як би ми поставилися, якби, не дай Боже, хтось із відомих кримців/українців став ініціатором формування рідногаваньських батальйонів для ЛДНРій? Отож… Як бачимо, все дуже неоднозначно. А що вже казати про те, що для сталіністів, для їхніх нащадків, для сьогоднішніх їхніх симпатиків будь-яка згадка про тих достойників є неприйнятною, дрочить їх до сказу, як ото червона ганчірка бика. Як їхні закиди впливають на тих, хто вчив історію Краю ще за совєцькими/умовно українськими підручниками початку 2000-х, можемо здогадуватися.
Але правда в тому, що історія України, яка, перебуваючи в лабетах одного людожерського режиму, зазнала агресії з боку іншого, яка постраждала від кліки Йосипа Сталіна чи не більше, аніж від зазіхань Адольфа Гітлера, є надто складною, аби робити однозначні висновки. І те, що в протистоянні цих двох "людинолюбців" одні українці змушені були відстоювати себе на боці одного, а інші наївно сподівалися оминути сталінського налигача, осягнути самостійність, державність у спілці з іншим, більше свідчить про трагізм тодішньої ситуації, аніж про якусь зраду нації.
Щодо рейваху довкола згаданого судового рішення, то він, поза всяким сумнівом, цілком в інтересах п'ятої колони, яка робить все можливе, аби загальмувати поступ України геть від агонуючого імперського спрута, який і далі судомно чіпляється за неї всіма своїми мацаками.
- Як це спрацьовує в цьому випадку?
Примітивно, але надійно. Цілком зрозуміло, що ті, для кого постаті, скажімо, Кубійовича та Самчука асоціюються, найперше, з наукою, красним письменством та прагненням незалежності, будуть згадувати їх як борців за незалежність Краю, не зважаючи на будь-які заборони. А ті, чиїх дідів кидали на винищення УПА, і далі вважатимуть їх за колаборантів.
При тому, і таварісч позивач, і ті, що стоять за ним, чудово це усвідомлюють і… розраховують саме на таку реакцію. Вона їм потрібна, аби:
а) і далі роздмухувати у суспільстві жар протистояння, який відвертає його увагу від вирішення набагато важливіших, нагальніших, пекучіших, життєвіших проблем, безпекових зокрема;
б) скомпрометувати, спаплюжити поборників незалежності, як минулого, так і сьогодення, як усередині країни, так і на світовій арені, бодай асоціативно приплітаючи їх до нацистів, компрометуючи тим самим і саму Україну.
Сумно, але наші записні патріоти легко ведуться на подібні провокації. Ось і тут, замість буденного вирішення справи у судах, замість аргументованого захисту своєї позиції у правовий спосіб, натомість, здіймається шквал емоцій у Мережі. І от хтось вже послужливо влаштовує собачі бої на гав-гав-шоу, хтось розводить полюси протистояння за допомогою заангажованих мідіа. Чи треба казати, що та дорога в нікуди, чи й прямо до пекла?
На жаль, не є винятком тут і пан Богдан Червак.
"Переконаний, що рішення окружного адмінсуду ухвалювалося не в Києві, а в Москві. А тому буде правильним, якщо на нього відреагує спецназ СБУ.
Що робити з таким рішенням? Плюнути і забути!" - безапеляційно заявляє він на своїй сторінці у мережі ФБ.
Ось так - просто і по-революційному безкомпромісно. В такій парадигмі, звісно ж, не має ніякого значення те, що найтвердіші переконання пана Богдана для суду доказами не є, не має значення, що доморощені україноненависники, яких в одному лише Київі хоч греблю гати, ще небезпечніші за московійських хоча б тому, що десятиліттями сидять у нашій владі, мають симпатиків у суспільстві, не має значення, що постановлене рішення суду, за українськими законами, мусить бути безумовно виконаним, якщо його вчасно не скасувати рішенням вищої судової інстанції.
Про заклик пана Богдана "плюнути і забути" і згадувати не хотів би, бо ж ним він надто прозоро демонструє нам своє уявлення про демократію, законність і спосіб вирішення спорів у правовій державі.
- Емоції… - скаже мій читач. - Дядька просто допекло до краю.
Звісно, емоції. Звісно допекло. І хіба його одного? Власне, тут нічого було б і розводитися, якби ті емоції вихлюпнуло якесь жовтороте хлоп'я, а не очільник знаної партії. Quod licet Jovi, non licet bovi, - сказали б на таке давні латиняни. Те, що прийнятно для емоційного хлоп'яка, ніяк не личить політикові, який мав би бути зразком мудрості та поваги до закону. І тут мовлю, звісно ж, не про одного лише пана Богдана. Бо чи не весь наш політикум звик трактувати українську Феміду такою собі мандрьохою, продажною дівкою, готовою вдовольняти будь-які збочені фантазії того, хто її наразі утримує. Власне, справа навіть не у потрактуванні. Справа у реаліях. Але хіба не спротив реформуванню портновських судів, корумпованої прокуратури, мафієзалежних поліції та Служи безпеки з боку попередньої влади (тої, на яку, на відміну від теперішньої, покладали стільки надій!) прогнозовано призвів і до таких ось рішень?
- Що ж робити в цій ситуації? - запитає мій читач. - Невже проковтнути портновське "правосуддя"?
Та ні ж бо! Якщо ми впевнені в своїй правоті, маємо оскаржувати рішення Окружного адміністративного суду у касаційній інстанції. Не галасувати, не мітингувати, ширячи розбрат у суспільстві, а наймати гарних адвокатів, серйозно готуватися і вигравати справу. Так чинять там, де шанують право і закон, який його захищає. Так маємо чинити й ми, якщо щиро прагнемо правової держави. Але, головно, не піддаватися на провокації, які ведуть до розбрату. І вже точно не давати приводів для провокацій самим.
Сьогодні, як ніколи, ми критично потребуємо єдності. Єдності і серйозної роботи, панове! Хіба це не очевидно?
Невже в часі поглибленого пандемією економічного занепаду, в часі війни, яка забрала стільки життів, в часі, коли втрачено величезні території, майже повністю втрачено маринарку, в часі, коли критично потребуємо модернізованого, сильного війська, нам немає зайняти себе чимось іншим, аніж чубленням на теми того, що вже належить історії? Невже відзначення роковин, перейменування занепадаючих містечок, їхніх облуплених вулиць і хутірських перелазів, заглядання в очі ворога, запобігання перед сильними світу сього, в надії на позики, без яких вже не годні стояти на своїх ногах - це те, на чому має концентруватися сьогодні українська політика?
Прочумайтеся, панове! Годі користуватися з того, що українське суспільство ще не оклигало від совєтізації, аби чітко сформулювати вам завдання на кожен день. За великим рахунком, то й не його клопіт. Назвавшись елітою, маєте не вправлятися в дешевому популізмі, доводячи, які ви великі патріоти, як любите свій люд, як віддані нації, а щоденно наполегливо, не покладаючи рук, працювати на якнайшвидше вирішення двох вкрай непростих викликів, що стоять перед нею нині: на реанімацію колапсуючої економіки та на реальне об'єднання нації. Не реанімувавши економіку, не зробивши її ефективною, успішною, не маємо шансів не те, що на процвітання, - навіть на гарантування власної безпеки. Не об'єднавши країни мовно, ідеологічно, дуже скоро втратимо, щонайменше, незалежність, а то і державність.
Чи помічає сьогоднішня наша еліта за горами своїх особистих інтересів довгострокові стратегічні інтереси нації? Чи усвідомлює виклики та загрози, що стоять перед Краєм? Чи має інструменти для успішного їх подолання? Чи розуміє, що часу на те вкрай небагато, аби марнувати його на догоду безликим портновим, здіймаючи бурі в склянці води з приводу хай і найважливіших роковин чи перейменованих перелазів?

28 січня 2021 р.
Валентин Бут

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 29.01.2021 > Тема "Резонанс"