Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤Н ДЛЯ УС╤Х СТОЛ╤ТЬ
На свят╕ вкотре наголошувалося, яку славу та велич прин╕с для Укра╖ни наш Кобзар, а його творча...


ВБОГ╤ ТЕКСТИ: П╤СНЯ БЕЗ МОВИ, МОВА – БЕЗ П╤СН╤
Вбог╕ тексти сучасних п╕сень нав╕ть страшно публ╕кувати, бо зразу впада╓ в оч╕ нав╕ть не...


Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 13.08.2004 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 13.08.2004
УЧИТЕЛЬКА
Маірйка ДМИТРЕНКО

книга в газеті
(Закінчення. Поч. у № 25 - 32).

Та Сидоренко не скорий розмовляти. Він бере шклянку і наливає із пляшки смердючого трунку:
- Что там дети - это скучно. Вот у тебя - жизнь. Жизни хочется.
И ты ж такая бедная, бедненькая... Пей, девушка, пей.
Таня з обридженням відсовується. У неї вдома не пили горілку, і вона сама не терпить її, завжди утікає від п'яного товариства і боїться п'яниць. Вона знову пробує спам'ятатися від запамороченого друга:
- Та чого ж, Ілля Васильович, я бідненька? Мені ж нічого не бракує. Як бачите, живу і вдоволена.
- Нет, нет - не об этом речь... вот, ты, бедненькая, сама. Молодая такая, хорошая... - Тут він випив шклянку, яку зразу призначив був для Тані.
- Вот, мне жалко, что ты жизни не имеешь. Живешь как монашка. А вот у меня есть и выпить, есть и закусить немножечко. Вот, я не раз думал, и пить дам, и кушать дам, да и согласимся. Давай, Танечка, попьем, покушаем. Мне тебя жаль, жаль, Танечка.
Сидоренко присунув до Тані своє червоне розпите обличчя і пробував обняти її слизькою спітнілою рукою. Таня відскочила, як обпарена.
- Що ви? Збожеволіли? Забули, ви ж мене вчили. Я за друга вас мала!
- Танечка, что такое? Тебе жизни не хочется? Вот, знаешь, наш брат сегодня пьет и кушает - утром погибает за Сталина. Вот, ты уж другая стала. Нет, ты уж не русская девушка...
Таню ніби розпеченим залізом обпік хто:
- Не була "русская" і не буду.
А ви хто такий, Сидоренко, будете? Не українець з батька і діда?
Сидоренко, хоч не дуже притомний був, видно, дуже здивований:
- Это, дорогая, это уж бандеровцами пахнет! - він глянув на дівчину досить осмислено. - Я это запомню!
Він знову наблизився до Тані і, нахабно присуваючись, почав:
- Я всё это готов забыть. Но знаешь, я не пойду от тебя даром... Танечка, дорогая... - останні слова його п'яно дрижали. Він кинувся до дівчини і намагався вхопити її за стан.
Таня зблідла і обперлась об стіну, постановивши боронитись. Вона не могла кричати, бо знала, що до сусіди приїхали якісь енкаведисти і ці, певно, на крик перші прибігли б.
Сидоренко вхопив Таню за руки. Дівчина вдарила його головою в груди. В цю ж хвилину вона вчула чийсь чужий голос і побачила, як якась долоня впала на Сидоренкове плече. Долоня була така важка, що він аж присів. Таня відскочила. Напроти стояв блідий, із стиснутими устами, повстанець.
По першому враженні Сидоренко опритомнів. Він впав у пияцьку злість. Він моментальним рухом сягнув до кишені і добув пістолет:
- Ты кто такой будешь, а? Бандёра, бандёра, наверно!
Та проти Сидоренка вже було дуло повстанського пістолета.
- Бандьора чи не бандьора, але стріляти теж умію - пістолет кинь, бо стріляю.
Сидоренка міна раптом змінилась. Його пальці машинально розтулилися і пістолет бренькнув об підлогу. Таня швидко нахилилась і підняла його.
- А тепер ми поговоримо, - обізвався повстанець. - Я знаю тебе здавна. Ти перший секретар райпарткому і перший бандит-душогубець. Ця дівчина знає тебе лише з вашої пропаганди і твоїх брехонь. Я знаю тебе з твоїх злочинів. Ти вивіз на Сибір сотні родин, ти наповнив в'язнями тюрми і радо ходив дивитися на їхні муки, ти стояв на сходах шибениці на ринку і любувався смертю жертв, ти сам розстрілював беззбройних. Ти сам грабував найбідніших. Я пригадаю тобі лише села - Тернавку, Синець, Синичів, Лучки. Ти сам добре знаєш, яке твоє життя мерзенне.
Я вичисляю це все для цієї дівчини, що колись вірила тобі. Кажи, можеш заперечити хоч один з цих злочинів?!
Дві пари очей вп'ялись у грубе Сидоренкове обличчя. Він позеленів і мовчав як заклятий.
Повстанець продовжував:
- А тепер сядь і чекай трохи!
Повстанець, не зводячи дула пістолета, шепнув щось у вухо Тані. Вона вибігла з кімнати. У тиші було чути, як скрипнули двері у тітчину хату.
За хвильку повернулась, за десять-п'ятнадцять хвилин беззвучно відчинились двері - і ввійшли два озброєних стрільці.
На наказ "друга" вони вмить зв'язали руки та заткнули рота Сидоренкові. Він ступав дрижучими ногами, зелений на обличчі і якийсь зім'ятий увесь.
Таня з обридженням закрила за ним двері. Вона підходить до повстанця, що теж блідий стоїть під піччю, і, аж тепер пригадавши сором, збентежено дивиться йому у вічі:
- Мені дякувати вам треба. І як це ви так зробили: він же міг стріляти, з енкаведистів міг котрийсь прийти кожної хвилини. Ви слабі ще, ранені.
- Таню, ви ж жінка, українська жінка... ви ще до того, Таню, подруга моя.
Таня мала повні очі сліз.
- Я так ждала на нинішній вечір... Ходіть, я оповім вам про все.
Вона тягне повстанця за рукав до комірки (знову зобов'язує конспірація), саджає його на канапу і сама собі присовує столик побіч.
- Наперед я хочу просити, щоб ви дозволили мені називати вас "другом провідником", як це робить тітка Настя, стрільці і, певно, всі "вони".
Повстанець сміється, киває головою і хоче жартувати з неї, та бачить, що Таня зовсім серйозна.
- Я ще щось хочу вас просити...
Я хочу дати вам, вам усім своє життя. Я нині дітям говорила про Крути, як ви раз оповідали, - це було прегарно... Ви, тітка Настя, Гася - ви всі, всі працюєте. Візьміть і мене до себе. Я знаю, що зразу ви мене, комсомолки, можете боятись, та я лише працювати хочу, жити для того, що й ви. Ви всі - герої.
Повстанець споважнів:
- Ви знаєте, Таню, що значить наше життя? Воно - смерть часто значить. І тільки тому, що ми так розуміємо його, ми живемо ще нині, живемо як Організація.
Таня глянула йому в вічі:
- Я не боюся смерті. Мій батько не боявся... І ви не боїтеся, друже провіднику.
Коли другого дня повстанець одягав плащ-палатку та збирався відходити, Таня добула із сумки маленьке коральове серденько і просила носити на щастя.
Повстанець просив припнути його під ковнір власною рукою. Він сказав:
- Таню, чи тепер, коли я ваш провідник, зможу далі приходити до вас часом як ваш друг цей давній з комірки? Таню, чи будете ви мені хатою, ріднею, відпочинком? Ви, Таню, не знаєте, скільки чудового щастя дали ви мені.
І життя я вам винен.
Тані було так страшно жаль, що вона не могла нічого говорити. Лише шептала:
- Ой, чи зможете прийти, чи зможете... З-за стіни безжурною хвилею покотився сміх і якісь веселі слова стрільців, що дожидали свого провідника.
Таня і тітка Настя цього вечора довго стояли у відчинених дверях і дивились вслід повстанцям. Вив вихор і шарпав стріхами. Завивав у галуззях дерев і кущів. Вони пішли у негоду. Серед них "він" - слабий ще своєю раною, та сильний своїм духом, сильний любов'ю до цих жінок, що довго стояли на порозі та нишком утирали сльози.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 13.08.2004 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2295

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков