Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3788)
З потоку життя (6993)
Душі криниця (3758)
Українці мої... (1519)
Резонанс (1639)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1771)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НА ВЛАС╤Я В╤ДЛИГА - МОРОЗ╤В Б╤ЛЬШЕ НЕ БУДЕ!
Ось-ось сплине лютий. День уже став пом╕тно тривал╕шим. Сонце п╕дн╕ма╓ться все вище ╕ вище....


Л╤ТЕРАТУРНА ГОРД╤СТЬ ЛЕМК╤ВЩИНИ
Богдан-╤гор Антонич (1909-1937 рр.) - неперевершений лемк╕вський поет, який справив значний вплив...


«МИ – Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
«КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» ЗАПРОШУ╢ ТАЛАНОВИТУ ТВОРЧУ МОЛОДЬ ДО УЧАСТ╤ В НАСТУПНОМУ ЕТАП╤...


«╤ СКАЖУТЬ КОЛИСЬ ЛЮДИ: КОЛИ СЕЙ НАРОД ПЕРЕЖИВ ╤ ТАК╤ ЧАСИ, ╤ НЕ ЗАГИНУВ, ТО В╤Н СИЛЬНИЙ…»
Цей текст, майже повн╕стю з╕ставлений з цитат, – як автопортрет без глянсу ╕ пилу. 150...


ПИСЬМЕННИК З КРИМУ СТАВ ЛАУРЕАТОМ ПРЕМ╤╥ ╤М. В. МАЛИКА
Жур╕ визначило його переможцем конкурсу за роман "╤деальне кохання".




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:
















Click for Simferopol, Ukraine Forecast
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 15.01.2021 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 15.01.2021
ОСТР╤ВЦ╤ МОГО БОЛЮ
╢ВА ПОНОМАРЕНКО


20 с╕чня святку╓ св╕й день народження ╢ва Мартиян╕вна Пономаренко, укра╖нська поетеса, яка мешка╓ в Криму. Щиро в╕та╓мо пан╕ ╢ву з ╖╖ святом ╕ пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в з ╖╖ ново╖ поетично╖ зб╕рки.
 
КОРОТКО ПРО СЕБЕ
 Я народилася 20 с╕чня 1950 року в сел╕ Андр╕╖вка Олевського району Житомирсько╖ област╕ в багатод╕тн╕й родин╕ селян. Укра╖нка.
 М╕й батько, Талах Мартиян Степанович, ╕ мати, Хаврона Микола╖вна, були вже немолодими людьми, коли в 1954 роц╕, з╕бравши свою велику родину (а нас було семеро в них, повнол╕тн╕х ╕ малих), по╖хали на земл╕ Алтаю – «п╕дн╕мать ц╕лину». Це був ╓диний на той час шанс вирватись ╕з нужди, що визирала з ус╕х кутк╕в в родинах селян на Пол╕сс╕. В Алта╖ я познайомилась з представниками р╕зних народ╕в. Сп╕лкування з поневоленими людьми заклало в мою душу любов до пригноблених ╕ протест проти всякого гноблення.
 Розпочавши навчання в р╕дному сел╕ в 1956 роц╕, зак╕нчила школу вже в Криму, при╖хавши сюди в 1964 роц╕ до старших брат╕в, що змушен╕ були будувати «рай» в сухих кримських степах, завербувавшись сюди в часи правл╕ння Микити Хрущова. Як ╕ батьк╕в у св╕й час на земл╕ Алтаю, так ╕ тепер мо╖х брат╕в нужда погнала на зароб╕тки, бо, як ╕ тод╕, в болотистому Пол╕сс╕ ╕ хл╕ба вдосталь на столах селян не було.
 В 1969 роц╕ я з в╕дзнакою зак╕нчила Дн╕пропетровський х╕м╕ко-механ╕чний техн╕кум, а в 1976 роц╕ - Укра╖нський заочний пол╕техн╕чний ╕нститут в м╕ст╕ Харков╕ (уже маючи на руках трьох дочок).
 З с╕чня 1972 року працювала в Державн╕й Акц╕онерн╕й Компан╕╖ «Титан». Почала апаратником, працювала майстром зм╕ни, ╕нженером, начальником в╕дд╕лу ╕нформац╕╖ та стандартизац╕╖, начальником в╕дд╕лу патентоведення та винах╕дництва в управл╕нн╕ науки ДАК «Титан». У вересн╕ 2007 року зв╕льнилась з п╕дпри╓мства. А вже в жовтн╕ цього ж року мене вибрали головою садового товариства «Восход», обов’язки якого я виконувала с╕м рок╕в. В 2014 роц╕ Крим анексувала Рос╕я ╕ садове товариство, що знаходиться зразу за Турецьким Валом, опинилось в «нейтральн╕й» зон╕ м╕ж кордонами Укра╖ни та Рос╕╖...
 Моя ж╕ноча доля була нелегкою, але нар╕кати гр╕х, бо виростила трьох дочок ╕ сина. ╤ п'ятеро онук╕в та онучка звуть бабусею. Маю вже ╕ двох правнук╕в. Ось т╕льки розд╕лила нас доля так, що дв╕ дочки, тро╓ онук╕в, онучка та правнуки живуть на Дн╕пропетровщин╕, а старша дочка з двома синами та м╕й молодший син, якому зараз 28 рок╕в, залишились в Криму. ╤ розрива╓ться тепер мо╓ серце в╕д тяжких дум: що то з нами вс╕ма дал╕ буде?..
 В╕рш╕ я почала писати в ранньому дитинств╕. Друкуватись почала в пер╕одичн╕й прес╕ в 1963 роц╕ на Житомирщин╕. Починаючи з 1975 року, мо╖ поез╕╖ систематично друкувались в пер╕одичн╕й прес╕ Криму. В 1999 роц╕ вийшла перша зб╕рка мо╖х поез╕й п╕д назвою «Вогонь життя». Згодом п╕д мо╖м авторством вийшли так╕ зб╕рки поез╕й: «Моза╖ка життя» (2001); «Журавлиний сп╕в» (2003); «Журавлиний сп╕в» (2005 р╕к - сюди ув╕йшли три ран╕ше виданих зб╕рки та нов╕ поез╕╖); «Сво╖ слова не стала сповивать» (2011); «Сп╕в, що зринав у голуб╕й блакит╕» (2011); «Заграй, соп╕лочко!»; «Калинова г╕лочка народу» та «Впаде роса на сухов╕╖» (2017).
 Мо╖ поез╕╖ друкувались в колективних зб╕рках та альманахах, що виходили в Криму, починаючи з 1998 по 2014 р╕к, та в альманахах, що виходили в Укра╖н╕ з 2017 по 2019 р╕к.
 Разом з творами ╕нших укра╖нських кримських поет╕в та письменник╕в
 мо╖ поез╕╖ вивчаються в школах Криму в 5-11 класах по тем╕ «Л╕тература р╕дного краю».
 Я – член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни з 2006 року.
 Сво╖м читачам я бажаю миру, щастя ╕ добробуту. ╤ нехай обминають вас негоди та лихол╕ття.

 ЗУСТР╤Ч У ВЕРХОВН╤Й
 РАД╤ ПРИ ЯНУКОВИЧ╤
 
 Ошатний дуже депутат
 Пройшов п╕сля наради
 У кулуари. Хтось б╕жить
 До нього й дуже радий:
 - Левко! - Вдивля╓ться той мить:
 - А як тебе тут звати?
 - Та зви, як в зон╕ звав колись,
 По-пр╕звиську - «Рогатий».
 
 Я пр╕звисько це заслужив
 У пекл╕ т╕м недарма -
 Я укра╖нцям там служив.
 В╕ддячували гарно:
 «Ц╕лушечку» мен╕ за це
 В╕д щедрост╕ давали,
 Та ще до не╖ ╕ сальце -
 Там, на л╕соповал╕.
 То ж чортом я носився там,
 Тому я ╕ «Рогатий».
 
 - А кому служиш ти тепер?
 - Та соромно казати…
 Похнюпивсь г╕рко депутат,
 Ще й губи затремт╕ли:
 - Пробач, Левку, як в зон╕ там,
 Я й тут тепер при д╕л╕.
 Тепер москаликам служу -
 До б╕са ╖х тут в Рад╕.
 ╤кру дають та ковбасу,
 Хоч я цьому не радий.
 
 Бо пам’ятаю, що смачн╕ш
 Була ота ц╕лушка,
 Що потом заробляв колись.
 А тут на поб╕гушках
 У «пахан╕в». Бо Президент
 Також з то╖ «когорти».
 Зн╕тивсь Рогатий, та в момент
 Постав маленьким чортом.
 
 Левко стояв соб╕, дививсь,
 Як в╕н до б╕ло-син╕х
 Спустився потихеньку вниз…
 …Так╕-то в Укра╖н╕
 В нас депутати завелись -
 Народн╕ депутати! -
 Розк╕шн╕, мов пани колись,
 Сидять в Верховн╕й Рад╕.
 Ховають вс╕ сво╖ хвости,
 Коли д╕йшли до влади.
 Та слухають, як ╕з Москви
 ╥м в╕ддають команди.
 
 Але народ побачить сам,
 Хто в Рад╕ ╓ з хвостами,
 ╤ вдарить так, що цим чортам,
 Як в пекл╕, жарко стане:
 ╤ стане жарко й небесам,
 ╤ стомлений Безсмертний
 Наш Бог побачить, врешт╕, Сам,
 Як╕ ми тут уперт╕ -
 На Укра╖н╕! Бо себе
 Ми зможем захистити.
 Хоч дуже важко це зробить.
 Та ми - козацьк╕ д╕ти!
 
 01.12.2013 р.
 
 МИ ЖДАЛИ З НЕБА ЖУРАВЛЯ
 В руках тримаючи синицю,
 Ми ждали з неба журавля.
 Василь Марсюк
 
 Тримаючи синицю у руках,
 В Криму ми ждали з неба журавля,
 Що в укра╖нських панував степах, -
 Орла двоглавого д╕ждалась ця земля.
 
 Орел-мутант у кримське небо змив
 ╤, знявши над землею хиж╕ крила,
 Нам шлях до всього св╕ту затулив,
 Та й з Укра╖ною орда нас розлучила.
 
 Вона спалила в наших щирих душах
 Над╕ю. Нам загрожу╓ б╕да!
 Орда московська всюди Волю душить,
 Бо мати в не╖ - Золота Орда.
 
 Як не згадати Золоту Орду:
 Вона колись до Ки╓ва добралась
 Й спалила вщент його. Таку б╕ду
 Забули ми й з Ордою побратались.
 
 Забули ми тепер про журавля,
 Чужа потворна звабила нас птиця -
 Орла-мутанта Крим наш прославля’…
 
 Вже помира╓ у руках й синиця,
 Бо б’ють куранти згубн╕ ╕з Кремля…
 
 27.11.2017 р.
 
 ПРИВЕЗЛА ТРАВУ
 ЧАР╤ВНУ
 
 Проклинаю кожну днину
 Ординц╕в поганих -
 Тих, що вдерлися до Криму
 Та нанесли рани.
 
 Не йде вода з Укра╖ни,
 Н╕чим поливати.
 Серед степу на чужин╕
 Важко виживати.
 
 На Пол╕сс╕ назбирала
 З╕ллячка багато.
 ╤ ц╕лющого набрала,
 ╢ там й рута-м’ята.
 
 Привезла траву чар╕вну
 З Укра╖ни л╕том -
 Напо╖ти б москалик╕в,
 Щоб нудили св╕том!
 
 Знудило б вас до загину,
 П’янички поган╕!
 Бо приперлися до Криму
 Ви н╕ким не зван╕!
 
 27.11.2017 р.
 
 НЕДОЛЮ Й ЛИХО ПЕРЕПЛАЧУ
 А може, ще добро побачу?
 А може, лихо переплачу?
 Води Дн╕прово╖ нап’юсь…
 Тарас Шевченко
 
 Четвертий р╕к уже мина╓,
 Як Укра╖ни тут нема╓ -
 У нас в Криму. Уже три л╕та
 Земля стражденна не полита
 Водою з сивого Дн╕пра.
 Прийшла Московщина й пора
 Тут нещасливая настала:
 Уже й калинонька зав’яла,
 Уже й топол╕ в сполох б’ють,
 А москал╕ гор╕лку п’ють!..
 
 Ми згаду╓мо Укра╖ну,
 Де батьк╕вську колись родину
 Покинули, при╖хавши в степи
 Ростить хл╕ба, плекать сади.
 Ми згаду╓мо та рида╓м,
 Як т╕льки земл╕ пор╕вня╓м:
 ╤ тут степи, ╕ там степи,
 Отут сух╕, там золот╕.
 
 Там соняшник скр╕зь зацв╕та╓,
 За сонцем личко поверта╓.
 Тугий там колос у пшениц╕,
 Бо вдосталь зм╕г води напитись,
 Що вчасно лл╓ з небес Сварог,
 А нас в Криму кара╓ Бог
 Засухою. - Щоби пропали,
 Щоби хл╕ба й сади не стали
 Плекати в ц╕й страшн╕й кра╖н╕,
 Як в╕дреклись в╕д Укра╖ни…
 
 Пройшли три л╕течка у скрут╕.
 Нас кинули ╕ ми забут╕,
 В невол╕ плачемо щораз.
 Та пром╕нь сонячний не згас!
 В╕н шле над╕ю, що побачу
 Я Укра╖ну й переплачу
 ╤ лихо, ╕ недолю тут,
 
 ╤ води ╕з Дн╕пра прийдуть
 До нас по Кримському каналу.
 Й життя повернеться помалу
 До степу кримського. Калина
 
 Вод╕ зрад╕╓, як дитина,
 ╤ ягоди карм╕нн╕ знову
 Нам подару╓ на Покрову.
 
Весел╕ журавл╕ прилинуть
 До нас у весняну годину,
 Та й закурличуть на зор╕,
 Несучи рад╕сть ц╕й земл╕.
 
 27.12.2017 р.
 
 БАБИНЕ Л╤ТО
 
 Земля проща╓ нам сво╖ образи -
 В╕д нас ╖х забагато над╕йшло -
 ╤ «л╕том бабиним» нас раду╓ щоразу,
 Даруючи «грибн╕» дощ╕ й тепло.
 
 Та вересень в палк╕ об╕йми жовтня
 Упав-таки в призначен╕ часи.
 Земля суму╓: в ранки прохолодн╕
 Дзв╕нких пташок затихли голоси.
 
 Пожовкле листя пада╓ в долон╕,
 Дедал╕ холодн╕шають дощ╕.
 Калина лиш горить на оболон╕,
 Й шипшини ще в╕дсв╕чують кущ╕.
 
 24.03.2018 р.
 
 * * *
 У житт╕ мо╖м були
 Тяжк╕ дн╕.
 Про них в серц╕ спогади
 Десь на дн╕.
 Я не хочу спогади
 Ворушить,
 Хочу без тривог тяжких
 Ще пожить.
 
 Будуть дн╕ тривожн╕ ще,
 Нав╕ть зл╕.
 Але краще ╖х прожить
 На земл╕.
 Стука╓ до мене вже
 ╤ зима,
 Та на серц╕ кригоньки
 Ще нема.
 
 Д╕ти мо╖ виросли
 Й роз╕йшлись.
 Вже у мене й правнуки
 Завелись.
 П╕дростають правнуки
 У сел╕,
 Може, вийдуть добр╕ з них
 Косар╕.
 
 Я в Дажбога щиро так
 Попрошу
 Вчасно ╖м тепла послать
 Та дощу.
 Так колись молилися
 На зор╕
 Наш╕ д╕ди-прад╕ди,
 Що вгор╕
 
 На Мосту Калинов╕м
 Десь нас ждуть
 ╤ молитви там за нас
 Богу шлють.
 Просять нас до них туди
 Не сп╕шить -
 Серед внук╕в-правнук╕в
 Ще пожить.
 24.03.2018 р.
 
 КРИМ УКРА╥Н╤ ШЛЕ ЖАЛ╤
 
 Степов╕ кв╕туч╕ вицв╕ли узори,
 Як москаль прийшов
 у кримський д╕м.
 Чую я Тво╖ тяжк╕ докори,
 Укра╖но мила! Р╕ч у т╕м,
 Що душа моя ще не повстала
 ╤ не рветься до тяжко╖ битви…
 Т╕ слова, що Ти мене навчала,
 Стали переходити в молитви.
 
 А молитви ц╕ приходять в пору,
 Коли жаль тяжкий обступить душу.
 Бо прийшли москалики до двору
 ╤ зерно любов╕ в мен╕ душать
 До Твого сп╕вучого народу,
 Що Дн╕про прив╕в в кримськ╕ степи,-
 Де лиш полини сив╕ли зроду, -
 Та ростив тут хл╕б, плекав сади…
 
 …Я б хот╕в так припасти
 Знов до Твого плеча,
 Та мене вже припнули
 До московського дишла…
 Ти прости, Укра╖но:
 Я п╕шов згаряча
 З Твого щедрого дому.
 Прости! Так вже вийшло!..
 
 24.03.2018 р.
 
 ЖУРАВЛ╤В ВИГЛЯДАЮ
 Б╤ЛЯ ТИХИХ ОЗЕР
 
 Весна швидко промчалась
 По кв╕тучому полю,
 Напо╖вши водою
 ╤з ц╕лющих джерел.
 Л╕то мене навчило
 Поважать свою Долю,
 Й журавл╕в виглядати
 Б╕ля тихих озер.
 
 Ос╕нь рання прийшла
 В золот╕й замет╕л╕,
 «Л╕то бабине» спок╕й
 Та тепло принесло.
 Журавл╕ мо╖ р╕дн╕
 В теплий край в╕длет╕ли,
 А синиця в руках
 Поламала крило…
 
 Сумно дивиться в даль
 Вже й моя рання Ос╕нь.
 У в╕дт╕нках душ╕
 Я ╖╖ п╕знаю.
 Часто хмари тяжк╕
 Затуманюють просинь,
 Та ╓ промен╕ сонця
 У життя на краю!
 
 24.03.2018 р.
 
 ╤ ТУТ ╢ СИНЬО-ЖОВТ╤
 КОЛЬОРИ
 
 У нещасливу березневу днину
 Рос╕я Крим загарбала. В той час
 Я ви╖хать збиралась в Укра╖ну,
 Бо ображати часто стали нас.
 
 - Не покидай! - мен╕ шептали клени,
 Що посадила я колись в двор╕.
 - Не покидай! - протягують зелен╕
 Сво╖ листочки липи й явори.
 
 Й каштани, що весною розцв╕тають
 ╤, як св╕чки, суцв╕ття в них горять,
 Мене вмовляють теж та об╕цяють
 По-осен╕ плоди подарувать.
 
 Акац╕я, що кожне л╕то кв╕тне,
 ╤ дух медвяний розлива навкруг,
 Схиля╓ до мене кв╕тки прив╕тно,
 Немовби я ╖╖ найкращий друг.
 
 Топол╕ не схиляються до мене,
 А лиш верх╕вками
 невтомно шелестять
 Про те, що хоч не т╕ в Криму знамена,
 А небо в нас не зможуть в╕д╕брать!
 
 Воно в ясну погоду син╓-син╓,
 ╤ сонце св╕тить золоте згори…
 
 …Не ви╖хала я до Укра╖ни,
 Бо й тут ╓ синьо-жовт╕ кольори.
 
 24.03.2018 р.
 
 ЧИ ЩАСЛИВА БУЛА Я?
 Народилась на батька
 Дуже схожою я,
 Тож казали: щаслива
 Буде Доля моя:
 Об╕йдуть стороною
 Лихол╕ття в житт╕,
 Т╕льки Щастя з╕ мною
 Йтиме поруч в пут╕.
 
 Т╕ щаслив╕ пророцтва
 Пам’ятаю завжди.
 Доля мене в дитинств╕
 В╕двела в╕д Б╕ди.
 Дочок я народила
 У веснян╕ л╕та,
 А по-осен╕ сина
 Мен╕ Доля дала.
 
 Роз╕йшлися по св╕ту
 Люб╕ дочки мо╖
 Шукать Дол╕ й прив╕ту
 Та тепла на земл╕.
 Я ж молюсь Берегин╕
 ╤ Ярилу завжди,
 Щоб ╖м щастя послали
 Й в╕двели в╕д Б╕ди.
 
 Син на батька так схожий,
 Тож диву╓ таки
 В╕н красою з дитинства
 Та в юнацьк╕ роки.
 А я в╕рю: красу цю
 Берегиня Сама
 Дарувала й щасливу
 Сину Долю дала.
 
 Як пророчили щастя
 Вс╕ в дитинств╕ мен╕!
 Чи була я щаслива,
 Буду знати тод╕,
 Як на М╕ст Калиновий
 До батьк╕в п╕дн╕мусь
 ╤ на д╕ток щасливих
 Я згори подивлюсь.
 
25.03.2018 р.

 СВ╤ЖИЙ В╤ТЕР
 
 Св╕жий в╕тер запах моря
 Шле весняно╖ пори,
 ╤ йому листочки вгору
 Простягають явори.
 
 ╤ росте б╕ля п╕дн╕жок
 Цих дерев густа трава,
 Ще вона зелена й св╕жа -
 Л╕тня спека не прийшла.
 
 Та ласт╕вок в двор╕ нема -
 Вони тепер не прил╕тають
 До Криму, бо води з Дн╕пра
 Нам по каналу не пускають.
 
 Нас покарали за вину,
 Що не зробили ми! На ганку
 Г╕ркий лиш запах полину
 Вдихатиму я л╕том зранку.
 
 Полин покрив Турецький Вал,
 Кордон там стережуть солдати.
 ╤ полином г╕рчать слова,
 Що шле нам Укра╖на-мати…
 
 28.05.2018 р.
 
 У КОЖНОГО СВО╥ ЖАЛ╤
 
 Як я востанн╓ гостювала
 В сестри, вона запов╕дала
 Мен╕ на св╕т╕ довго жить:
 За тих брат╕в роки прожить,
 Як╕ п╕шли з життя зарано.
 
 Нещасна доля ╖х сп╕ткала:
 У тридцять три помер Степан,
 Недовго пережив Степана
 Михайло: завершив св╕й шлях
 В сорок чотири - це так мало…
 
 Дажбога кожен день вмовляю,
 Щоб дав на св╕т╕ ще пожить.
 Але мен╕ не зам╕нить
 Сво╖х брат╕в, це добре знаю:
 За себе кожен ма╓ жить.
 
 У кожного на ц╕й земл╕
 Призначен╕ Богами дол╕.
 ╤ не прожить життя без болю.
 У кожного сво╖ печал╕,
 У кожного сво╖ жал╕.
 
 29.05.2018 р.
 
 МИ НЕ БОГИ
 
 Так натхненно л╕пила
 Я тв╕й образ для себе,
 Коли сонце пром╕ння
 Посилало у дар.
 Я ╕з р╕дного краю
 Журавл╕в заманила
 Й на калину я дощик
 Попросила у хмар.
 
 Все взяла я для того,
 Щоб зл╕пити тв╕й образ,
 Це все те, що любила
 Й завжди буду любить.
 Але каюся г╕рко
 Я при зустр╕чах щораз,
 Бо не св╕тлим - похмурим
 Ти бува╓ш щомить.
 
 Журавл╕в ти не любиш,
 Лиш синиць поважа╓ш,
 ╤ не т╕шить весною
 М╕й калиновий кущ.
 Ти у сонячну днину
 Геть в╕д сонця т╕ка╓ш,
 Не рад╕╓ш н╕коли,
 Як ╕де л╕тн╕й дощ.
 
 Ми на св╕т цей приходим
 На Бог╕в геть не схож╕!
 Ма╓м вс╕ свою Долю -
 Бог да╓ нам таку.
 Ми не Боги небесн╕,
 Тож не треба л╕пити
 Нам н╕кого для себе
 По сво╓му зразку.
 
 29.05.2018 о.
 
 СТО╥ТЬ ЯВ╤Р
 НАД ВОДОЮ
 
 Сто╖ть яв╕р над водою
 Й розмовля╓ ╕з вербою,
 Що сво╖ зелен╕ в╕ти
 Хоче у Дн╕пр╕ помити.
 
 ╤ згадалося стареньким:
 На Купала молоденьк╕
 Д╕воньки п╕сн╕ сп╕вали
 ╤ в╕нки Дн╕пром сплавляли.
 
 Парубки в╕нки ловили
 Та коханим говорили
 Ласкав╕ слова кохання,
 См╕х стояв тут до св╕тання.
 
 А тепер суму╓ яв╕р -
 Не чутно веселий гам╕р
 Вже давно в купальську днину,
 Бо йде ворог на Вкра╖ну.
 
 В╕н колись назвався братом,
 А тепер його солдати
 Вже в Криму стоять на п╕вдн╕
 ╤ плюндрують земл╕ сх╕дн╕.
 
 Яв╕р говорив з вербою,
 Нахилившись над водою,
 Дн╕про слуха╓, з╕тха╓,
 В гн╕в╕ хвил╕ п╕дн╕ма╓.
 
 Б’╓ об скел╕ хвил╕ гр╕зно,
 Будить нас, доки не п╕зно,
 Вс╕х на ворога ставати,
 Й братом ворога не звати!
 
 10.07.2018 р.
 
 НЕ ДУР╤ТЕ Д╤ТЕЙ ВАШИХ
 Не дур╕те д╕тей ваших,
 Що вони на св╕т╕
 На те т╕льки, щоб панувать…
 Тарас Шевченко
 
 Усе, що живе, розкв╕та навесн╕.
 У пору таку я сп╕вала п╕сн╕,
 ╤ рад╕сно завжди зд╕ймався м╕й сп╕в.
 Тепер я пишу про лихих ворог╕в.
 
 Так хочеться знов про любов написать!
 В в╕конце ж мо╓ «матюки» лиш летять:
 Прийшли москал╕, що не ц╕нять краси,
 Кордон стережуть, як зачумлен╕ пси!
 
 У нашому дом╕ пост╕йно тепер
 Живе ╕з с╕м’╓ю москаль-оф╕цер.
 Тож його синочок кричить нам ус╕м,
 Що в╕н тут хазя╖н, його вже цей д╕м!
 
 Що в╕н тут хазя╖н у наш╕м Криму!
 А нам що ж - збиратися на Колиму?
 Як ц╕ вже слова нам дитя промовля╓,
 То доля яка нас надал╕ чека╓?..
 
 …Лл╓ сонце весняне пром╕ння згори,
 Уже зелен╕ють струнк╕ явори,
 ╤ кв╕тне земля. В╕д тривог в╕дпочить
 Так хочеться нам. ╤ забути на мить,
 
 Що вража навала до Криму прийшла,
 А р╕дна Вкра╖на руки не дала,
 Що все засиха╓, як л╕тня пора, -
 Не йдуть по каналу вже води Дн╕пра.
 
 Так╕-то п╕сн╕ я сп╕ваю тепер
 Й молюсь, щоб наш голос
 в Криму не завмер.
 Побачити хочу: у наш╕м двор╕
 П’ють воду дн╕провську струнк╕ явори.
 
 08.03.2019 р.
 
 ЖУРАВЛ╤ Л╤ТАЛИ
 
 Журавл╕ л╕тали
 Та понад степами -
 Шукали стежину
 В р╕дну Укра╖ну.
 
 Журавл╕ л╕тали
 Та орл╕в питали,
 Як знайти стежину
 ╥м на Укра╖ну.
 
 Журавл╕ л╕тали,
 ╥м орли сказали,
 Що нема стежини
 Вже до Укра╖ни.
 
 Журавл╕ л╕тали,
 Стежину шукали,
 Та пом╕ж ярами
 Долю виглядали.
 
 Журавл╕ л╕тали,
 В ярах ночували,
 Та й знайшли стежину
 В р╕дну Укра╖ну!
 
 Журавл╕ л╕тали,
 Рад╕сно сп╕вали,
 Й с╕ли на могил╕
 В р╕дн╕й Укра╖н╕.
 
 09.03.2019 р.
 
 НАД СТЕПАМИ ОДН╤ СУХОВ╤╥
 Над землей суховей
 сорняки лиш развеет.
 Илья Борохов
 
 П’ятий р╕к у Криму лиш одн╕ сухов╕╖,
 Бо води вже тепер тут нема ╕з Дн╕пра.
 Сухов╕й на земл╕ бур’яни лиш розв╕╓
 ╤ вони проростуть, коли н╕жна весна
 Голосами птах╕в в кв╕тн╕ мр╕╖ нав╕╓
 Про кохання й про все, що веде до добра.
 
 Проростуть бур’яни -
 любить чорт цю заразу!
 Вже до липня нас╕ннячко ╖х визр╕ва.
 Рознесуть сухов╕╖ це прокляте нас╕ння,
 ╤ воно зачека╓ на сво╓ майбуття.
 Й заростуть бур’яном нав╕ть т╕ перелази,
 Де сус╕ди розмови вели про життя.
 
 Бур’яни нас повсюди у Криму зустр╕чають,
 А ран╕ше пшеничка вс╕х в╕тала в полях.
 ╤з екран╕в всякчас нас тепер запевняють,
 Що кримчани один
 в╕рний шлях т╕льки мають:
 До Рос╕╖ ╕ти, що ракети скр╕зь ма╓,
 Що в себе на приц╕л╕ весь св╕т вже трима╓.
 Ми п╕шли - ╕ до св╕ту закрили нам шлях…
 
 Будяки скр╕зь ростуть та регочуть над нами,
 ╤з канав виглядають, як московська орда.
 ╤ страшн╕ сухов╕╖ метуть над степами
 Й сушать душ╕ людськ╕, а не т╕льки поля.
 
 09.03.2019 р.
 
 ПРОЛ╤ТАЛИ ЛЕБЕД╤
 
 Прол╕тали лебед╕ у неб╕,
 Коли заясн╕ла вже блакить.
 Ой, спустись леб╕донько та леб╕дь,
 ╤ пот╕ште нас в Криму хоч мить!
 
 Прол╕тали лебед╕ у неб╕,
 Б╕л╕ крила мили в синяв╕.
 Ой спустись, леб╕донько та леб╕дь,
 ╤ про вир╕й розкаж╕ть мен╕!
 
 Прол╕тали лебед╕ у неб╕,
 Полишивши тепл╕╖ моря.
 На Вкра╖ну прямував птах-леб╕дь,
 А за ним леб╕донька-зоря.
 
 Прол╕тали лебед╕ у неб╕,
 Б╕л╕ крила роблять сильний мах:
 ╥м добратись на Вкра╖ну треба,
 Щоби не загинути в степах.
 
 Прол╕тали лебед╕ у неб╕,
 А за ними - клином журавл╕.
 Й кликали нас журавл╕ та леб╕дь
 Повертатися до р╕дно╖ земл╕.
 
 Пролет╕ли птиц╕, як помалу
 Розгоралась вран╕шня зоря.
 ╥х в╕та╓ за Турецьким Валом
 Укра╖нська р╕дна сторона.
 
 09.03.2019 р.
 
 ДОБОРОЛАСЬ УКРА╥НА
 Доборолась Укра╖на
 До самого краю. Т. Шевченко

 Доборолась Укра╖на
 До самого краю:
 Уже ком╕к президентськ╕
 Клейноди трима╓!
 В╕н в сво╖й промов╕ перш╕й
 Гарно став балакать.
 Об╕цянку дав: «Вкра╖нц╕
 Вже не будуть плакать!
 
 Був я ком╕к - це робота»:
 Так сказав в╕н людям.
 Та таки нещире серце
 Ма╓ в╕н у грудях.
 В нього в школ╕ у навчанн╕
 Не була абетка.
 В ол╕гарх╕в-м╕льярдер╕в
 В╕н мар╕онетка.
 
 Ми в Криму на Укра╖ну
 Все ж над╕ю мали,
 Та п╕сля цих «перегон╕в»
 ╥╖ поховали.
 Будуть битись ол╕гархи
 За сво╖ м╕льярди.
 А в Донецьку ╕ Луганську
 Гримлять не петарди…
 
 Доборолась Укра╖на
 До самого краю.
 Та вороги в домовину
 Все ж не поховають
 ╥╖ Славу, ╖╖ Волю:
 Ми ж козацьк╕ д╕ти!
 Ми за нашу Укра╖ну
 Ще будем рад╕ти!
 
 Гордо станем говорити,
 Що ми - Укра╖нц╕!
 В Укра╖н╕ наш╕ д╕ти, -
 Але не чужинц╕! -
 Будуть землю обробляти,
 Будуть панувати.
 ╤ у св╕т╕ Укра╖ну
 Будуть прославляти!
 
15.06.2019 р.
 
 НЕ ХОЧУ ДН╤В ПОЕЗ╤╥!
 (Сумний жарт)
 
 Як закрили вже вс╕ шлюзи
 В Крим, цей дальн╕й край Союзу,
 Що колись
 «Радянським» гордо звавсь;
 Як л╕хтарики св╕тили
 Ми вноч╕, бо перекрили
 ╤ електрику зимою теж до нас, -
 
 То схот╕лося до л╕су
 Зб╕гти якось, бо до б╕са
 Так набридло це «гарчання» скр╕зь! -
 Це бабус╕ розпинались
 Та ще т╕, що позб╕гались
 ╤з Москов╕╖
 на кримський наш узв╕з.
 
 Можна в л╕с╕ ц╕м соснов╕м
 Обдумати кожне слово,
 Що тихесенько на пам'ять забрело.
 Та погладити Пегаса,
 Й попросить, щоб до Парнасу
 Не н╕с кожного,
 хто вхопить за крило.
 
 Пишуть вс╕, хто досить браги
 Спробував у дн╕ наснаги, -
 То╖, що поез╕╓ю звуть.
 Але все ж не кожен ген╕й,
 Тому краще хай олен╕
 М╕й почують в╕рш - я в╕дчайдух!
 
 Я пишу, щоб не здур╕ти.
 Поетично╖ ж «ел╕ти»
 Зовс╕м не сприймаю до душ╕:
 Вона т╕льки верховодить,
 М╕ж собою колобродить –
 Хай гризуться ц╕ «товариш╕»!
 
 Хай хто хоче верховодить,
 З ким завгодно колобродить,
 Протоколи р╕зн╕ там веде.
 
 
 
 
 
 «День Поез╕╖» проводить:
 Може, десь блоху ╕ зловить
 У поез╕ях й до друку приведе!
 
 А олень - той вухом водить,
 ╤ цим критику наводить
 Краще, ан╕ж критики ус╕.
 «День Поез╕╖», як люди,
 В╕н проводити не буде:
 Слухатиме лиш мо╖ в╕рш╕.
 
 04.08.2019 р.
 
  ЗАСИХАЮТЬ ДЕРЕВА
 
 Часи останн╕ вс╕м завжди надходять.
 Й деревам також, що давно ростуть
 В але╖ наш╕й - ╖х тепер обходять,
 Бо крони в них крихк╕ уже стають.
 
 Нема в земл╕ води, що ╖х по╖ла -
 Дн╕про до Криму нашого не йде.
 Деревам крони спека засушила,
 Що вл╕тку тут нестерпною ста╓.
 
 Дерева т╕, що ми колись садили,
 Всихають… Щоб не трапилось б╕ди
 Рубають ╖х. Уже й орел не милий
 Вс╕м нам - на лихо прилет╕в сюди.
 
 Бо сухов╕╖ йдуть тепер з╕ степу,
 Який недавно пишно зелен╕в.
 То ж не побачиш тут тепер лелеку,
 Щоби гн╕здечко в╕н соб╕ десь звив.
 
 Тут вл╕тку не л╕тають ласт╕в’ята,
 ╤ жайворонок в неб╕ не дзвенить,
 Бо «Кримська весна» та пройшла
 проклята
 ╤ нам ясну затьмарила блакить.
 
 04.08.2019 р.
 
 НЕ БИЙ СЛОВАМИ, ДРУЖЕ!
 
 Були ми друз╕, як був лад
 На Укра╖н╕. Нин╕ ж люто
 Стр╕ля╓мо, немов з гармат,
 Словами так несамовито!
 
 Словами докору, образ…
 Мене ти звеш «сепаратистом».
 Я весь зн╕тився, але враз
 Побачив райдугу над м╕стом
 
 Десь за Дн╕пром. В Криму нема
 ╥╖ давно та вже й не буде,
 Бо з Криму райдуга втекла,
 Як подур╕ли наш╕ люди.
 
 Але яка моя вина? -
 Я не спроможний зрозум╕ти.
 Вкра╖на кинула сама
 Напризволяще нас… З орб╕ти
 
 Земля ще наша не з╕йшла,
 А спека оч╕ вип╕ка╓:
 Вода ж до Криму не прийшла,
 Як тут Рос╕я заправля╓.
 
 Я - укра╖нець! Моя кров
 В Криму н╕ск╕льки не зм╕нилась.
 Я до Рос╕╖ не прийшов -
 Вона у Крим приволочилась!
 
 То ж не суди так, зрозум╕й:
 П╕ти ╕з Криму не спроможний:
 Тут молод╕сть пройшла, тут д╕м,
 Це все любити буду. Отже,
 
 Не бий словами, друже м╕й,
 Не завдавай ще б╕льше болю!
 Ти в Укра╖н╕ лиш зум╕й
 Не допустить чужу сваволю!
 
 07.08.2019 р
 
 П╤ДУТЬ Й Ж╤НКИ
 В ГАЙДАМАКИ!
 Осталися
 Д╕ти та собаки, -
 Нав╕ть ж╕нки з рогачами
 П╕шли в гайдамаки.
 Тарас Шевченко.
 
 Ми - укра╖нц╕! Наша кров
 З час╕в козацьких не зм╕нилась -
 Коли забрали в нас любов,
 То ненависть в н╕й поселилась.
 
 Ми терпимо не перший в╕к…
 В жовтневий час революц╕йний
 Св╕т також нам не допом╕г.
 Нас закр╕пачити пов╕льно
 
 Вдалося «брату» - у Союз,
 Мов до отари, нас загнали
 Й кричали завжди: «Мати - Русь!»
 ╤ цим нам болю завдавали.
 
 Бо Укра╖на мати в нас!
 Та ц╕ страшн╕ часи минулись:
 Союз розпався. Ми в той час
 З╕ «старшим братом» розлучились.
 
 Та «брат» при цьому захот╕в
 Вершити суд над нами й кару.
 Але побачив - не осл╕п! -
 Що вже не п╕демо в отару!
 
 Тому старався, щоб наш край
 Перетворити на ру╖ну.
 Але козацький дух у нас:
 Ще не померли в Укра╖н╕
 
 Н╕ Слава, й Воля! То ж коли
 «Брати» дошкулять, як собаки,
 То знов й ж╕нки, як козаки,
 П╕дуть також у гайдамаки!
 
 09.08.2019 р
 
 КРИМ - ЦЕ ЕСК╤З
 Мир - чертёж, не обведенный
 тушью.
 В. Сикорский.
 
 Море, пляж╕, узв╕з,
 Та Ай-Петр╕ - т╕ ж
 Декорац╕╖ ц╕ свят╕,
 Т╕льки ми вже в Криму -
 Не т╕!
 
 В╕д життя, в╕д ус╕х
 В╕дсторонен╕,
 Живемо, як сосна
 На скал╕.
 Вс╕м, окр╕м рос╕ян,
 Заборонено
 Бачить в свято сво╖
 Прапори.
 
 ╤ мова наша тут свята
 Давно в загон╕.
 Зло в╕дд╕лилось в╕д Добра
 М╕цним кордоном.
 
Та кримськ╕ кордони -
Це т╕льки еск╕з:
Вони лише болем
Обведен╕ скр╕зь.
 
 Колись зметуть кордони ц╕:
 Д╕ждемось з вами!
 Постане райдуга тод╕
 Над головами!
 
 16.08.2019 р
 
 Г╤РЧИТЬ ЦЕЙ ХЛ╤Б
 
 Не каюсь я уже н╕ в ч╕м,
 Але сказати мушу вс╕м,
 Що земляки мо╖ в Криму
 Мою не ц╕нять боротьбу.
 
 Ста╓ тяжким поета хл╕б…
 …Багато вже минуло д╕б,
 Як Крим москаль соб╕ забрав,
 Та наш народ не заволав.
 
 Закрили рота тут старим,
 Бо пенс╕ю дали ус╕м
 Удв╕ч╕ б╕льшу. То ж вони
 Сумирн╕ стали, як воли.
 
 Хл╕б з Краснодару нам тепер
 Везуть. Але н╕хто не вмер
 В╕д сорому за те ярмо,
 Що нам накинули. ╥мо
 
 Ми хл╕б оцей. В Рос╕╖ ж - ╜валт!
 Кричать:
 «Крим годувать не варт!»
 За те, що ц╕ ╖мо харч╕ -
 Гарчить Рос╕я вся, гарчить!
 
 Крим хл╕б ростив - були часи -
 Пташок дзвен╕ли голоси,
 Над кра╓м райдуга цв╕ла,
 Коли вода до Криму йшла.
 
 Тепер цьому поклали край.
 Отож сиди та виглядай
 Хл╕б з рук чужих. А в╕н г╕рчить,
 Коли хтось жад╕бно гарчить…
 
 16.08.2019 р
 
СП╤ВАЛИ Г╤МН
КОЗАЦЬК╤ ВНУКИ
 (Присвячено курсантам во╓нно-морсько╖
 Академ╕╖ ╕м. Нах╕мова в м. Севастопол╕, як╕
 п╕сля окупац╕╖ Криму весною 2014 рок
 в╕дмовились присягати на в╕рн╕сть Рос╕╖).
 
 Я пам’ятатиму це у свята ╕ в будн╕ -
 Про юнак╕в, що гордо в╕дкидали
 «Щедроти» Пут╕на. Й об╕цянки облудн╕
 До сво╖х чистих душ не допускали.
 
 Курсанти з Академ╕╖ морсько╖
 У м╕ст╕ Севастопол╕ сп╕вали -
 З сльозами г╕мн сп╕вали укра╖нський,
 Як прапор укра╖нський там спускали.
 
 Сп╕вали г╕мн, коли орел двоглавий
 На прапор╕ московському розправив
 Сво╖ кривав╕ крила, ╕ той прапор
 П╕днявсь наверх ╕ цим по душах вдарив!
 
 Козацьк╕ внуки ц╕ святу присягу,
 Що дали Укра╖н╕ - не зламали!
 Сп╕вали ╕ в сльозах Святому Богу
 Свою над╕ю в перемогу слали!
 
 А оф╕цери й генерали встали
 Та ворогу врочисто присягали,
 Забувши, що таку ж святу присягу
 Вкра╖н╕ р╕дн╕й теж колись давали.
 
 Не буде щастя ╖м у р╕дн╕м кра╖,
 В чужих краях ╖м також буде сором.
 Вони не раз цих юнак╕в згадають,
 Що укра╖нський г╕мн сп╕вали хором!
 
 Так щиро юнак╕в слова лунали
 У Севастопол╕, де гра╓ Чорне море,
 Що п╕сню хвил╕ теж запам’ятали,
 Й сп╕ватимуть
 вс╕м зрадникам
 на горе!
 
24.08.2019 р
 
 ДУМКИ ПРО ДОЛЮ КРИМУ
 
 Думки розгр╕баю, гаряч╕, мов присок,
 Про зламану долю укра╖нц╕в Криму,
 Як╕ на Вкра╖ну молились з колисок.
 А нин╕ кр╕зь др╕т бачать р╕дну кра╖ну.
 
 Дроти ц╕ колюч╕, немов ╖жаки,
 Покрили Турецький Вал древн╕й валками.
 Повсюди тиняються тут вояки
 Московськ╕ та дивляться злими вовками.
 
 Як орди московськ╕ до Криму прибились,
 То нам до Вкра╖ни дороги закрили.
 Степи полином й будяками покрились,
 Недавно степи ц╕ пшеницю родили.
 
 Повсюди росли тут розк╕шн╕ сади,
 Плодами по-осен╕ нас пригощали.
 Тепер засихають вони без води,
 Тож села по Криму вс╕ засумували.
 
 Та ся╓ ╕з неба Чумацький нам Шлях,
 Всм╕хаються зор╕, тож ма╓м над╕ю,
 Що Бог нам поможе, й на кримських полях
 Пшеничне зерно ще кримчани пос╕ють.
 
 18.11.2019 р
 
 МОЯ МУЗА
 
 До мене Муза часто йшла Весною,
 А Вл╕тку заб╕гала лиш порою,
 Бо три дочки у мене п╕дростало
 ╤ клопоту було з ними чимало.
 
 Щасливо я всм╕халася до сина,
 Що принесли лелеки. Хоч невпинно
 Вже паморозь тод╕ вкривала скрон╕
 Та стомлен╕ були мо╖ долон╕.
 
 А як прийшла до мене тиха Ос╕нь,
 ╤ журавл╕ знов заячали в просинь, -
 А ц╕ птахи мен╕ приносять вт╕ху, -
 Заходить Муза вже тепер без л╕ку.
 
 Б’╓ думка в мене ще таки невпинно,
 Хоча ста╓ порою дуже зимно,
 Та й Муза моя часто на стежин╕
 Блакитн╕ зустр╕ча╓ вже крижини.
 
 Та Муза все ж прийде ╕ в хуртовину,
 Щоб я ╖й не поставила в провину,
 Що в Зиму вона мене залишила,
 Коли я з нею все життя дружила!
 
 20.11.2019 р
 
 ВИ╥ХАЛА ПОДРУГА
 ╤З КРИМУ
 (Присвячую Т. Захаров╕й)
 
 ╤з Криму подруга мила
 Ви╖хала в Укра╖ну.
 Мо╓ серденько занило:
 Так мен╕ з нею полинуть
 
 Теж захот╕лося дуже.
 Та перебратись туди
 Не зможу - стаю недужа,
 Можу набратись б╕ди:
 
 «З ярмарки» плентають тихо
 Стомлен╕ дуже л╕та.
 Не хоче набратися лиха
 Й Ос╕нь моя золота...
 
 …Я подруз╕ щастя бажаю,
 Та зичу добра повсякчас!
 А я ще в Криму «посп╕ваю»,
 Вкра╖нц╕в порадую в нас!
 
 Нехай же подруга чита╓
 М╕й «Журавлиний сп╕в»*
 В той час, як печаль огорта╓
 За Кримом, де був ╖╖ д╕м,
 
 Нехай згада╓ «Калинову г╕лочку
 Народу» - у Криму ще ╓ дива!
 Хай зна╓: вигра╓ в Криму й соп╕лочка,
 Тож п╕сня укра╖нська тут жива!
 
 Колись впаде роса на сухов╕╖!
 Крим до Дн╕пра так спрагло припаде!
 Ворожий смор╕д в╕тер геть розв╕╓,
 А на полях пшениця проросте!
 
 24.11.2019 р.
 _________________________________________________
 * Прим╕тки автора: маються на уваз╕ зб╕рки поез╕й автора
 «Журавлиний сп╕в», «Калинова г╕лочка народу», «Заграй, соп╕лочко!»,
 «Впаде роса на сухов╕╖», що ран╕ше вийшли друком та були
 подарован╕ Т. Захаров╕й.
 
 
 
 
 
 
 ОСТР╤ВЦ╤ МОГО БОЛЮ
 
 Тече р╕ка мого життя,
 Так стр╕мко вирвавшись
 на волю.
 Несе у море небуття
 ╤ сльози радост╕, ╕ болю.
 
 Не зупиня╓ться й на мить,
 Мина╓ ворог╕в ╕ друз╕в.
 Тече р╕ка стр╕мка. Шумить
 Й клекоче гр╕зно у напруз╕!
 
 Бува╓ часом - й береги
 На крутизн╕ ще п╕дмива╓.
 У водоп╕лля вс╕ луги
 Вона з любов’ю напува╓.
 
 До моря втомлено б╕жить
 В ос╕нн╕й час, коли лелеки
 Вдивляються в ясну блакить,
 Стежки шукаючи далек╕
 
 До вир╕ю… Р╕ка життя
 Невпинно струменить роками.
 А я вдивляюсь в майбуття
 Й не хочу ще до батька й мами.
 
 Що в╕д╕йшли в захмарний св╕т
 Та у Господн╕й десь юдол╕
 Благають вже багато л╕т
 Послати нам щаслив╕ дол╕…
 
 Тече р╕ка мого життя,
 Бурхливо струменить на вол╕.
 Несе у море небуття
 Вс╕ мо╖ радощ╕ та бол╕.
 
 Та на маленьких остр╕вцях
 Вона все ж бол╕ в╕дклада╓
 В маленьких син╕х озерцях,
 Де сонце води прогр╕ва╓.
 
 
 
 
 
 
 
 Тече р╕ка, ╕ в низин╕
 На остр╕вцях кладе в озерця
 Т╕ бол╕, що печуть мен╕, -
 Вони ╕дуть з живого серця!
 
 Поез╕╖ - це остр╕вц╕
 Мого незнищенного болю:
 В слова вкладаю бол╕ ц╕
 Та й в╕дпускаю ╖х на волю…
 
 31.01.2020 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 15.01.2021 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22922

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков