Щойно їхала в "маршрутці" разом з хлопчиною в червоній футболці, на якій позолотою на грудях було написано: "Ленін - перший, я - другий", а посередині - серп і молот із зіркою. Поруч з підлітком сиділа, певне, його власна бабуся (бо активно його наставляла), що свого часу (майже стовідсоткова гарантія!) була і піонеркою, і комсомолкою, та у двобій з Володимиром Іллічем не вступала, аби вибороти пальму першості. І було в цьому симбіозі розкріпаченої суперсучасної бабусі та зухвалого онука щось таке, від чого хотілося б швидше відвести очі. За тривалі роки перебудови наші громадяни так і не усвідомили її глибинної сутності, а президенти їм підспівували: "Ми й самі не знаємо, що будуємо". Принаймні, не треба було мати багато розуму, щоб усвідомити: відкинувши соціальну політику як пріоритетну, влада зорієнтувала суспільство на життя, коли треба таки дійсно крутитися, аби ген винахідливості і підприємливості чи то благополучно відродився, чи то виник як продукт розпаду іншого молекулярного утворення (це вже на рівні свідомості), або ж людина просто зрозуміла: треба адаптуватися до нових умов такою, якою вона є, аби лягти своєю долею в підмури нової цивілізації, і найбільше що в силах такого громадянина сьогодні - поділитися з майбутнім надбаннями свого духу. Більшість людей вже давно звернула увагу, що на підступах до наших міст-курортів не рясніють щити з написами: "Здоров'я кожного - багатство всіх", і розуміє, що його, це здоров'я, треба виборювати або ж купувати як і будь-який інший товар. Офіційно визнана епідемія туберкульозу в Україні змусила Верховну Раду півтора року тому прийняти рішення, згідно з яким жодний з протитуберкульозних санаторних закладів не буде перепрофільовано. А маємо на нинішній день в місцевому підпорядкуванні лише один такий санаторій для дорослих (насправді ж, "дорослих" ліжок там лише 100 з 540, що становлять бюджетний фонд, яким, за даними минулого року, відпускалося по 12 грн. на особу щоденно). Всього ж санаторій розрахований на 1 050 ліжок, де відпочивають, окрім тих, кого загнала сюди недоля і хто харчується на міноздоровівські 7 грн. 05 копійок, 510 осіб, котрі туберкульозу, як правило, й не нюхали. Але вони мають можливість викласти щодня від 65 до 185 грн., конче необхідних для підтримання госпрозрахункового балансу санаторію, бо держава задовольняє його потреби лише на 40%. Потрапити сюди на бюджетне місце, прямо скажемо, нелегко, при такій кількості хворих, що постійно виписуються зі стаціонарів і потребують продовження лікування. А ще цього року для них було підготовлено досить неприємний сюрприз: замість місячного чи то 24-денного курсу оздоровлення (а колись це було два місяці) їм довелося обмежуватися лише 12 днями. Намагаючись з'ясувати, яким же чином та в якій мірі задовольняється потреба туберкульозних хворих в санаторно-курортному лікуванні (нібито гарантованому державними постановами найвищого рівня), я набрала безліч різних телефонних номерів. Найконкретніша розмова відбулася із заступником головного лікаря санаторію "Сімеїз" Олексія Дмитровича Черниша - Сергієм Олександровичем Личком, але задовольнила мене вона не повністю. - Щоб виживати, змушені заробляти гроші. Тому, аби задовольнити щонайбільшу кількість "бюджетників" (вийти за межі певної цифри все одно дозволити собі не можемо), на липень і серпень термін відпочинку для них змушені були скоротити. На тому, що заздалегідь ніхто відпочиваючих про це не попереджав, вже не зупинялися: мовляв, дрібниця. Але відпочинок є відпочинок, і він має бути направлений на здобуття людиною максимуму позитивних емоцій, аби організм міг віддати всі свої сили на боротьбу з недугою. Не сприяв цьому і той фактор, що "платники" і "бюджетники" харчувалися в одній залі їдальні і зі здивуванням зазначали, що перед кимось лежить меню, а комусь несуть те, що несуть. І зовсім не гречку зі шніцелем, як іншим, а картоплю з котлетою. Але замість того, щоб подякувати адміністрації, що знайшла можливість взагалі "показати" "бюджетникам" за 7 грн. м'ясо, дехто з борців за справедливість влаштовує слідство, аби з'ясувати, на яких підставах і тут мусить почуватися людиною другого сорту. Неприємно було курортникам, яким призначено фітотерапію, у відповідному кабінеті здибати косметичний салон з платними послугами. Їм же особисто запропонували проходити фітотерапію безпосередньо в парку. Налаштованим відповідним чином людям, які прагнули одержати від цього відпочинку максимум користі, все це, звичайно, здалося трохи схожим на знущання. Хоча, зрозуміло ж, що аромати квітучих алей розпродувати у флаконах, дбаючи про свій бюджет, адміністрація санаторію не могла, зовсім інша справа - дарувати людям за гроші красу. Всі ці неприємні дрібниці за умови достатнього такту (це з обох боків) та бажання максимально облагородити, зрештою, зробити прозорою ситуацію навколо фінансування (це з боку адміністрації) не призвели б до спалаху гніву, що вихлюпнувся однією з наших читачок на папір. Кажуть, неправий в першу чергу той, хто гнівається. І дійсно, ще кілька років тому ми не чули ні про яку фітотерапію, а наші предки просто дихали озоном і не брали це в розрахунок. Тож і пожертвували інтересами "бюджетників" ради тих, хто платить і за інгаляцію, і за вібромасаж, і за електропроцедури, та стільки, щоб ще й залатати всі інші фінансові дірки санаторію. І ці люди, до речі, не запитують: чому? І не шукають рівності. Але ж вони можуть відпочивати і в будь-якому іншому санаторно-курортному закладі за такі ж самі гроші, не створюючи своєю присутністю прецеденту і не дратуючи вже й без того знедолених людей. А санаторій, хоча б такого архіважливого значення, що згадується в усіх указах та постановах, можна було б як-небудь забезпечувати через ті ж самі бюджетні канали (хоча б виходячи з розрахунку 12 грн. щодоби на людину) та не соромитися перед усім світом нашим нездоланним туберкульозом. Звичайно, коли народ піднявся проти всезагальної бідності, слід було розуміти, що одразу всезагальним багатством це не обернеться. А пролунає команда: "На перших і других - розрахуйтесь!" І тут питання може постати гостро, як тоді, коли кожного другого чекає шлях до ями. А тому держава, як головний арбітр цього процесу, мусить дбати про гармонію і рівновагу в найважливіших галузях людського життя. Інакше народу не залишається нічого іншого, як волати: "Суддю на мило!"
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
