Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3788)
З потоку життя (6993)
Душі криниця (3758)
Українці мої... (1519)
Резонанс (1639)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1771)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
БАЛУХ ПОВН╤СТЮ ОДУЖАВ
Нараз╕ трива╓ досудове сл╕дство, п╕дозрюваному в напад╕ на Балуха продовжили терм╕н тримання п╕д...


НЕХАЙ УКРА╥НА У ЩАСТ╤ БУЯ…
╤м’я неперевершеного корифея театру Михайла Старицького недаремно вписано в золотий фонд...


ПЕРШИЙ ╤ ОСТАНН╤Й КОМАНДУВАЧ УКРА╥НСЬКОГО ФЛОТУ
21 грудня в╕дзначаються 150 рок╕в в╕д дня народження першого в нов╕тн╕й ╕стор╕╖ Укра╖ни...


ВАСИЛЬ ПЕЛИШ: «Я БАЧИВ, ЯК МЕН╤ В╤ДПИЛЮВАЛИ РУКУ. КРИЧАВ: «СЛАВА УКРА╥Н╤!»
19-р╕чний бо╓ць добровольчого батальйону «Айдар» Василь Пелиш б╕ля Луганська був...


ПРАЦЮВАВ НА КОРИСТЬ НАРОДУ
6 листопада минуло 165 рок╕в в╕д дня народження Дмитра Яворницького (1855-1940) –...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:
















Click for Simferopol, Ukraine Forecast
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 08.01.2021 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 08.01.2021
ЛИШЕ ОДНЕ МАЛА В ДУШ╤ – УКРА╥НУ, ╤ Н╤ЧОГО Б╤ЛЬШЕ…

У розма╖тт╕ безк╕нечних телев╕з╕йних шоу-програм, що с╕ють в душ╕ порожнечу, так хочеться в╕днайти бодай маленький духовний остр╕вець. В╕днайти ╕ не втратити точку опертя. На щастя, ма╓мо на кого опертися в нашому такому жорстокому, геть не придатному для сентимент╕в св╕т╕. В╕дом╕ ╕мена письменник╕в, твори яких вже давно стали хрестомат╕йними, в╕дкриваються новими гранями. Серед них яскравою з╕ркою ся╓ ╕м’я письменниц╕ Ольги Кобилянсько╖, авторки пов╕стей «Людина», «Н╕оба», «Цариця». Здавалося б, про цю неперес╕чну особист╕сть ми зна╓мо майже все. Проте творчий шлях незабутньо╖ з╕рки Буковини був довол╕ тернистий, а чимало твор╕в потребують нового прочитання ╕ переосмислення. Л╕тературн╕ прац╕ Ольги Кобилянсько╖ витримали випробування часом ╕ ╓ актуальними в наш час.
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в м╕стечку Гура-Гумора на Буковин╕ в родин╕ незаможного урядника. ╥╖ мати – Мар╕я Вернер, яка походила з н╕мецьких переселенц╕в, вийшла зам╕ж за галичанина Юл╕ана Кобилянського, якого поважала ╕ любила все життя. Згодом Леся Укра╖нка назве маму Ольги Кобилянсько╖ «святою Анною», шануючи ╖╖ в╕ддан╕сть родин╕. В ╕нтел╕гентн╕й родин╕ виховувалося семеро д╕тей, Ольга була четвертою. З раннього дитинства Ольга зростала вдумливою, серйозною дитиною. Згодом, коли батько одержав посаду секретаря суду ╕ родина пере╖хала до г╕рського м╕стечка К╕мполунг, майбутня письменниця наст╕льки була вражена красою г╕р, що не в силах була приховувати сво╓ захоплення. «Вол╕ла бути самотньою, ан╕ж у товариств╕, - дов╕ряла сво╖ думки щоденнику, - робила двогодинн╕ проходи серед природи, де набирала сили ╕ розкошувала серед г╕р м╕ж широкораменними соснами».
 А у новел╕ «Некультурна» письменниця виявить св╕й блискучий талант письменника: «Здавалося, що Рунг ╕ Магура розд╕лен╕ нав╕ки. В долин╕, що ╖х розлучала, лежало множество гострого кам╕ння… а сам пот╕к обприскував ╖х холодними сво╖ми перлами… Густий старий л╕с розкинувся тут, а Рунг ╕ Магура, поборен╕ красою сво╓ю вза╓мно, схилилися ╕ потонули в його темну глиб╕нь… Там був ╖х рай…» Юна, поривчаста, Ольга Кобилянська прагнула знайти однодумц╕в, шукала друз╕в, з якими би могла почуватися на р╕вних. ╤ вкотре розчаровувалася, не знаходячи р╕дно╖ душ╕, з якою могла бути в╕двертою.
 «Я не маю буквально жодно╖ душ╕, яка б мене хот╕ла розум╕ти, я страшенно самотня з╕ сво╓ю любов’ю, сво╖м болем, сво╖ми думками й ╕деями, з╕ сво╓ю фантаз╕╓ю… Мене н╕хто не зна╓… М╕й св╕т – це столик з книжками, та й год╕». Юн╕й Ольз╕ довелося з юних рок╕в плисти проти теч╕╖, захищаючи сво╓ право на здобуття осв╕ти. ╤ хоча батьков╕ бракувало грошей на навчання, Ольга продовжила здобувати знання самост╕йно, ставши, зрештою, одн╕╓ю з найосв╕чен╕ших ж╕нок свого часу. В╕домо, що перше опов╕дання Кобилянсько╖ «Гортенз╕я, або нарис з життя одн╕╓╖ д╕вчини» було написано н╕мецькою мовою. Проте згодом, п╕сля знайомства з ж╕нками - емансипантками Соф╕╓ю Окуневською та Натал╕╓ю Кобринською, Ольга почала вивчати укра╖нську мову, хоча спочатку це давалося ╖й нелегко. У 1888 роц╕ Ольга Кобилянська почала писати н╕мецькою мовою пов╕сть «Лореляй», яка в 1896 роц╕ була опубл╕кована укра╖нською мовою п╕д назвою «Цар╕вна». Саме завдяки ц╕й пов╕ст╕ з нею як письменницею познайомилася Леся Укра╖нка, яка прочитала рукопис ╕ в╕дтод╕ ретельно стежила за творч╕стю сво╓╖ посестри. Обидв╕ ж╕нки, як╕ випереджали св╕й час, листувалися, а у 1901 роц╕ Леся Укра╖нка гостювала у сво╓╖ товаришки на зелен╕й Буковин╕. У 1891 роц╕ Кобилянська разом з родиною пере╖жджа╓ до Черн╕вц╕в – м╕ста, в якому ╖й судилося прожити до к╕нця життя. Черн╕вецький пер╕од – один з продуктивн╕ших в житт╕ письменниц╕. Надзвичайно великий вплив на Кобилянську мала перша укра╖нська ж╕нка-л╕кар в Австро-Угорщин╕ Соф╕я Окуневська, яка стала геро╖нею твору «Доля чи воля». Саме Соф╕я, як згадувала Кобилянська, порадила ╖й, ще 18-р╕чн╕й: «Спод╕ваюся, що ви не схочете завжди писати по-н╕мецьки. Ви ж укра╖нка ╕ повинн╕ писати по-укра╖нськи. Не говор╕ть, що мови не зна╓те, ви розмовля╓те добре, а читаючи б╕льше книжок, краще навчитеся мови…»
 Тема ╕нтел╕генц╕╖ проходить через усю творч╕сть Ольги Кобилянсько╖ – в╕д ╖╖ ранн╕х опов╕дань та пов╕стей до роману «Апостол черн╕». Твори Ольги Кобилянсько╖ справедливо називають енциклопед╕╓ю ж╕ночо╖ душ╕. Пов╕ст╕ та опов╕дання письменниц╕ читаються не просто на одному подиху. Вони глибоко психолог╕чн╕, торкаються найпота╓мн╕ших струн людсько╖ душ╕. З усього доробку письменниц╕ найвищий ступ╕нь автоб╕ограф╕чност╕ мають музичн╕ новели «Impromtu phantasie» ╕ «Valse melancolique”.
 Ц╕ блискуч╕ твори в ус╕х деталях передають емоц╕йний стан письменниц╕. Саме музика, за словами ╤вана Франка, допомага╓ досягти найвищо╖ майстерност╕, де «св╕доме граничить з несв╕домим». У центр╕ новели – доля творчо обдарованих особистостей Марти, Ганни та Соф╕╖. Вони створили св╕й естетично довершений св╕т, в╕докремлений в╕д навколишнього оточення. Прототипом Ганнус╕ стала близька подруга Ольги Кобилянсько╖, художниця Августа Кохановська. Та найб╕льш близький та дорогий серцю письменниц╕ був образ Соф╕╖ Дорошенко, яка була уособленням музики. Д╕вчина прагнула досягнути гармон╕╖ з музикою, та житт╓в╕ обставини виявилися сильн╕шими. Одв╕чна тема – заздр╕сть у мистецькому середовищ╕ – блискучо розкрита в новел╕. Ганнуся, яка пов╕домила подругу про роз╕рвану струну в музичному ╕нструмент╕, фактично стала винуватицею смерт╕ Соф╕╖. Заголовок новели в╕добража╓ поетичну натуру Соф╕╖. Через увесь тв╕р проходить мотив меланхол╕йного вальсу – сумно╖ мелод╕╖, яка зненацька обрива╓ться. Ольга Кобилянська майстерно зобразила новий тип ж╕нок, для яких г╕дн╕сть ╕ незалежн╕сть ╓ нев╕д’╓мною частиною життя. «Я плакала поез╕ями в проз╕» - писала Ольга Кобилянська ╕ з╕знавалася, що образ Соф╕╖ Дорошенко ╓ автоб╕ограф╕чним. У лист╕ до Осипа Маковея 17 лютого 1898 року вона писала: «Прочитайте «Valse melancolique» ╕ д╕зна╓теся ╕стор╕ю мого життя». Соф╕я Дорошенко пережива╓ нещасливе кохання. Под╕бну особисту драму пережила письменниця Ольга Кобилянська.
 «Я знаю – любов до Маковея поставить мен╕ корону на голову, а не мо╖ л╕тератур╕ твори», - з╕знавалася письменниця у щоденнику. Вона хот╕ла так небагато – знайти с╕мейне щастя, проте залишилася самотньою до к╕нця життя. «Я Вас ст╕льки рок╕в так страшно любила, я носила для Вас рай у душ╕ - як сонце. Я хот╕ла такий рай Вам уладнати», - писала Ольга Кобилянська у лист╕ до Маковея. Вона любила його так, як жила – на меж╕ неможливого, з ус╕╓ю пристрастю сво╓╖ душ╕. Коли Осип Маковей прийняв пропозиц╕ю ╤вана Франка працювати в «Л╕тературно-науковому в╕снику» ╕ пере╖хав до Львова, Кобилянськ╕й здалося, що в╕н забрав ╕з собою «св╕тло ╖╖ життя». Та раптом письменник поверта╓ться до Черн╕вц╕в, ╕ душа Ольги Кобилянсько╖ в╕дроджу╓ться до нового. «Н╕, це не була звичайна ╕стор╕я, це була ╕стор╕я незвичайно╖ любов╕», - писала Ольга Кобилянська в автоб╕ограф╕чн╕й пов╕ст╕ «Доля». ╤ тод╕ письменниця наважу╓ться на неможливе: пропону╓ Маковею руку ╕ серце. Вона була впевнена, що Осип зрозум╕╓ ╖╖ ╕ пристане на ╖╖ пропозиц╕ю. Та письменник не зрозум╕в порив╕в ╖╖ душ╕, написавши в лист╕: «╢ на св╕т╕ ж╕нки, котрих справд╕ недооц╕нили чи не зум╕ли оц╕нити чолов╕ки…»
 Не дивно, що зазнавши ф╕аско в особистому житт╕, Кобилянська прагнула знайти ╕деал чолов╕ка в л╕тератур╕. ╤ не лише в л╕тератур╕, а в громадському житт╕. У цьому контекст╕ знаковою у творчост╕ письменниц╕ ╓ роман «Апостол черн╕», який ╓ вишуканим зразком ╕нтелектуально╖ прози. У радянськ╕ часи роман не лише не видавався, про нього н╕де не було згадки. Написаний протягом 1921-1926 рок╕в, про роман тривалий час не було розголосу. Коли ж в╕н все-таки з’явився окремою книгою у льв╕вському видавництв╕ «Д╕ло» у 1936 роц╕ (при активному сприянн╕ та допомоз╕ вченого-мовознавця Василя С╕мовича та його дружини ╤сидори), письменниця була засмучена побаченою картиною. Текст був значно скорочений без в╕дома авторки. Це й не дивно, адже порушен╕ у роман╕ теми – нац╕я, державн╕сть, боротьба за незалежн╕сть Укра╖ни – сприймалися неоднозначно. Письменниця намага╓ться дати в╕дпов╕дь на основне питання: у чому м╕с╕я апостольства та як служити народов╕ не лише словом, а й боронити його мечем. Роман надзвичайно актуальний ╕ потребу╓ сучасного осмислення, адже боротьба за державн╕сть неможлива без утвердження в╕йськово╖ могутност╕. Для нац╕╖ це вкрай важливо – адже без сильно╖ арм╕╖ нема╓ держави. Для Ольги Кобилянсько╖ утвердження незалежност╕ Укра╖ни – не порожн╕ слова. На цьому наголошувала Ольга Кобилянська в автоб╕ограф╕чному нарис╕ у 1927 роц╕: «Пишучи про що-небудь, я лише одно мала в душ╕ – Укра╖ну, ту Велику, пишну, пригноблену Укра╖ну, ╖╖ одну ╕ н╕чого б╕льше».
 Для письменниц╕ важливим було знайти в╕дпов╕дь на питання: коли ж укра╖нц╕ стануть в╕льним народом? ╤ чому боротьба за незалежн╕сть держави ╓ такою тривалою? У роман╕ основна увага прид╕лена Юл╕янов╕ Цезаревичу, нащадку давнього укра╖нського роду. На думку письменниц╕, укра╖нц╕ мають розвивати сво╖ найкращ╕ нац╕ональн╕ риси, натом╕сть позбуватися найг╕рших. Найг╕рш╕ – це нездатн╕сть долати труднощ╕, слабка воля.
 В образ╕ Юл╕яна Ольга Кобилянська вт╕лила ╕деал укра╖нця, чолов╕ка, котрий «був би згоден орудувати б╕льше мечем, н╕ж плугом», «мати традиц╕╖ серця геро╖чн╕». Для того, щоб мати державу, потр╕бно сумл╕нна праця патр╕отичних та св╕домих укра╖нц╕в. Письменниця в╕рить в майбутн╓ Укра╖ни, а слова головного героя Юл╕яна Цезаревича звучать пророчо: «А Укра╖на? Вона ╓. ╤ як ми сам╕ ╖╖ не запропастимо, то сповняться слова старого Гердера, що пророчив нам долю Грец╕╖, завдяки гарному п╕дсонню, весел╕й вдач╕ та родюч╕й земл╕».
 Реал╕стичн╕ й романтичн╕ тенденц╕╖ творчост╕ Кобилянсько╖ сво╓р╕дно по╓дналися в одному з найкращих ╖╖ твор╕в – «В нед╕лю рано з╕лля копала». Протягом 1920-1930-х рок╕в, коли Буковина перебувала у склад╕ Румун╕╖, творч╕сть письменниц╕ була п╕д пост╕йною загрозою. Коли ж ╕з 35-р╕ччям л╕тературно╖ прац╕ ╖╖ в╕тали представники радянсько╖ влади, письменниця сказала: «Все добре, аби лише б╕льшовики не прийшли!» За так╕ слова дивом вдалося уникнути пересл╕дування. Ольга Кобилянська п╕шла з життя 21 березня 1942 року, поховали ╖╖ у родинному склеп╕ на Руському кладовищ╕ в Черн╕вцях. Не стало аристократки духу Ольги Кобилянсько╖, та залишилася ╖╖ творч╕сть, яка й сьогодн╕ не втратила сво╓╖ актуальност╕.
 Наск╕льки душа письменниц╕ бол╕ла за Укра╖ну, простежу╓ться в ╖╖ лист╕ до ╤вана Франка: «Нема╓ й само╖ назви «Укра╖на», а ╓ Австр╕я, Рос╕я, як╕ подерли на шматки ту Укра╖ну, як стару онучу. А ми ма╓мо просити чужинця, що зал╕з до нашо╖ хати, аби дозволив нам пересунутися з одного кутка в другий». А духовна посестра письменниц╕, Леся Укра╖нка, писала: «Хтось ма╓ ╕скру в серц╕, огонь у душ╕, се, може не да╓ щастя, але да╓ щось б╕льше в╕д щастя, щось таке, чому назви нема╓ в людськ╕й мов╕».
Натал╕я Осипчук,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 08.01.2021 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22898

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков