Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 18.12.2020
ВАСИЛЬ ПЕЛИШ: «Я БАЧИВ, ЯК МЕН╤ В╤ДПИЛЮВАЛИ РУКУ. КРИЧАВ: «СЛАВА УКРА╥Н╤!»

19-р╕чний бо╓ць добровольчого батальйону «Айдар» Василь Пелиш б╕ля Луганська був поранений у ногу ╕ потрапив у полон. Рос╕яни, побачивши на прав╕й руц╕ юнака татуювання ╕з тризубом, в╕дпиляли ╖╖ звичайною пилкою. Пелиш згадував: «Я бачив, як мен╕ в╕дпилювали руку. Кричав «Слава Укра╖н╕!» Було страшенно боляче, але я намагався триматися».
 Про юного укра╖нського героя-мученика розпов╕ла газета ╤сторичного клубу «Холодний Яр» «Незборима нац╕я».
 Нещодавно Видавництво Марка Мельника випустило в св╕т у сер╕╖ «Видатн╕ укра╖нц╕» Б╕бл╕отеки ╤сторичного клубу «Холодний Яр» дванадцяту книгу - «Донбас: рад╕сть ╕ б╕ль. 2014-2020». Це зб╕рка опубл╕кованих у «Незборим╕й нац╕╖» нарис╕в про понад сотню геро╖в укра╖нсько-рос╕йсько╖ в╕йни 2014-2020 рок╕в на Донбас╕. Це т╕льки частина тих, хто, нер╕дко ц╕ною власного життя, зупинив московську агрес╕ю проти Укра╖ни.
 Видання багато ╕люстроване фотопортретами геро╖в.
 Оф╕цер Олександр Серпак пише: «На Сход╕ Укра╖ни йде неоголошена в╕йна з Рос╕╓ю, в╕йна тотальна, з використанням стр╕лецько╖ збро╖, артилер╕╖, ав╕ац╕╖, бронетехн╕ки, пропаганди. Як ╕ в минулому, так ╕ тепер найкраще виявили себе укра╖нськ╕ добровольц╕. Ран╕ше ц╕ хлопц╕ творили УСС, Арм╕ю УНР, УПА, див╕з╕ю «Галичина», тепер – «Азов», «Донбас», «Айдар», батальйони територ╕ально╖ оборони «Волинь», «Одеса», 9-й БТО… Вс╕ вони вкрили себе славою на полях битв за Укра╖ну – як ╕ колись сотник 3-╖ Зал╕зно╖ див╕з╕╖ Арм╕╖ УНР Юхим Муха та його син Леон╕д, кулеметник див╕з╕╖ «Галичина». 1943-го в див╕з╕ю п╕шли тисяч╕ добровольц╕в. Тепер ╖хн╕ сини та онуки у Збройних Силах Укра╖ни, Нац╕ональн╕й гвард╕╖ та добровольчих батальйонах обстоюють незалежн╕сть Батьк╕вщини. Поруч ╕з ними й нащадки тих, хто воював у лавах Красно╖ арм╕╖, по ╕нший б╕к барикад. Мен╕ зда╓ться, що це й стане запорукою нашо╖ перемоги. Запорукою перемоги ╓ й жертвенна допомога волонтер╕в. Один з них – 89-л╕тн╕й козак, багатол╕тн╕й пол╕тв’язень стал╕нських табор╕в Леон╕д Муха. В╕н надавав допомогу б╕йцям 9-го батальйону, що боронять с. Гран╕тне Донецько╖ област╕».
 Василь Сл╕пак 19 рок╕в прожив у Париж╕, був сол╕стом паризько╖ опери, але з початком рос╕йсько╖ агрес╕╖ полишив кар’╓ру та повернувся захищати Укра╖ну. В╕н загинув на фронт╕ п╕д Донецьком у лавах «Правого сектора».
 Мужн╕сть геро╖в фантастична. Старший сержант Серг╕й Козак, якому х╕рурги пришили в╕д╕рвану ногу через п’ять годин п╕сля поранення, повн╕стю в╕дновився ╕ повернувся в зону АТО».
 Танк п╕д командуванням кап╕тана Олександра Лавренка захопив блокпост противника, але п╕д╕рвався на фугас╕. Члени ек╕пажу Олександр Вохром╓╓в ╕ Андр╕й Куляг╕н загинули. Командир Лавренко був тяжко поранений. Не бажаючи потрапити в полон ╕ допустити захоплення танка козак з Лозово╖ Олександр Лавренко п╕д╕рвав себе в бойов╕й машин╕.
 Володимир Стат╕й б╕ля села П╕ски на Донеччин╕ був поранений в жив╕т ╕ п╕д╕рвав себе гранатою, забравши ╕з собою на той св╕т чотирьох ворог╕в.
 Учитель ╕нформатики Олег Чепеленко ╕з Харк╕вщини став снайпером 92-╖ Окремо╖ механ╕зовано╖ бригади ЗСУ. 7 серпня 2015 року його взяли в полон. Коли вели у ворожий стан Чепеленко неспод╕вано вхопив терориста ╕ кинувся з ним на розтяжку. Пролунав вибух. Терорист загинув. Не стало й Олега. В╕н був ╓диною дитиною у батьк╕в. Прожив 28 рок╕в.
 Л╕ля-Лола Ярош розпов╕да╓ про козака «В╕нницю»: «В╕н – бо╓ць батальйону «Донбас-Укра╖на». З автоматом у руках захища╓ Батьк╕вщину. Зараз на передов╕й, в окопах, по пояс у багнюц╕. Нога ампутована вище кол╕на. Поранення д╕став у бою з рос╕йськими десантниками в ╤ловайську в серпн╕ 2014 року. Героям слава!»
 Наш╕ во╖ни захищають Укра╖ну в боях проти рос╕йсько╖ арм╕╖. Комбат 72-╖ ОМБр ╕м. Чорних запорожц╕в майор В╕ктор Скатерний згаду╓: «З прикордонниками оглянули п╕дбиту машину «граду». Новини по телебаченню розпов╕дали, що з «град╕в» та ╕нших артсистем стр╕ляють курсанти артилер╕йських училищ РФ. Так ╕ було. Б╕ля обгор╕лого «граду» лежало два трупи рос╕йських курсант╕в з в╕йськовими квитками ростовського училища (зараз ф╕л╕ал В╕йськово╖ академ╕╖ Ракетних в╕йськ стратег╕чного призначення ╕м. Петра Великого). Цих ми реально «поклали».
 А ось ще один спогад майора Скатерного: «Якось накрили автоколону рос╕ян у л╕сосмуз╕, де вони розбили таб╕р. Ми зас╕кли рух автомоб╕л╕в у балц╕ й в╕дкрили вогонь з м╕номет╕в на прос╕ювання, а пот╕м зачистили зелений масив з гармат БМП. П╕сля цього в полон не було кого брати. Хто не загинув в╕д вогню ЗСУ, був убитий п╕д час детонац╕╖ бо╓припас╕в у машинах. Ус╕ пок╕йники були вдягнен╕ в форму арм╕╖ Рос╕╖, але вс╕ були без документ╕в та знак╕в розп╕знавання».
 Командир 1-╖ Окремо╖ штурмово╖ роти ДУК «Правий сектор» Дмитро Коцюбайло ╕з ╤вано-Франк╕вщини застер╕га╓: «Н╕хто не ма╓ права кликати ╕ншу державу в Укра╖ну. Це наша земля, укра╖нська. Не подоба╓ться щось? ╥дь. В╕дчува╓ш себе поляком, б╕лорусом – ╖дь у ц╕ кра╖ни, живи там. Подоба╓ться «руск╕й м╕р»? Чемодан – вокзал – Рос╕я! Ц╕л╕сн╕сть держави – найважлив╕ше. Я не люблю вести дискус╕╖, когось повчати. Мен╕ подоба╓ться висл╕в Романа Шухевича: «Розмова з окупантом не може тривати довше автоматно╖ черги».
 Бо╓ць ДУК «Правий сектор» Серг╕й Табала занотовував у щоденнику: «Я завжди мр╕яв бути лицарем, завжди хот╕в жити по сов╕ст╕, морал╕, чесност╕… Так, аби на мене р╕внявся весь св╕т. Я зм╕ню цей св╕т, бо хто це зробить, якщо не так╕, як ми! Потрапив на Майдан, ╕ моя ╕дейн╕сть виросла геометрично, а мо╖ погляди на св╕т стали б╕льш консервативними, ╕ я вир╕шив, що, як нац╕ократ, я просто зобов’язаний п╕дтримувати мову та культуру, тому почав розмовляти укра╖нською. Я нац╕онал╕ст, ╕ з цього шляху я не з╕йду до к╕нця мого життя, бо б╕льшого кохання, н╕ж моя Укра╖на, я не знайду та не шукаю… М╕й нац╕онал╕зм виплива╓ не т╕льки з мо╓╖ любов╕ до нашо╖ нац╕╖, а й з мо╓╖ любов╕ до родини та мо╓╖ турботи про них. Для мене честь – померти за Укра╖ну! Шкода, що за нашу кра╖ну я можу померти т╕льки один раз».
 Серг╕й Табала загинув 6 листопада 2014 року в боях за Донецький аеропорт.
 Поруч ╕з чолов╕ками Батьк╕вщину захищають ╕ ж╕нки. ╤рина Цв╕ла стала до лав добровольчого руху разом ╕з сво╖м чолов╕ком. Вона говорить про мешканц╕в Донбасу: «Я не дуже багато знала про Сх╕д, майже там не бувала. Люди з того краю, з якими я сп╕лкувалася, були переважно свобод╕вцями. А вони, сам╕ розум╕╓те, не показник, бо б╕льш╕сть на Сход╕ – нащадки рос╕ян-переселенц╕в. Вони чекають приходу Рос╕╖. ╤ все ж на Донбас╕ чимало патр╕от╕в, г╕дних ╕ мужн╕х людей – я з ними особисто знайома. Бути патр╕отом на Донбас╕ важче, н╕ж у Львов╕ чи Ки╓в╕. На них чинять шалений тиск – ╕ в будинку, ╕ на робот╕, трощать ╖хн╕ машини, зводять наклепи, доноси. Саме за людей, як╕ не боялися висловлювати й обстоювати укра╖нську позиц╕ю, варто боротися. ╥м треба допомогти, а не створювати комфортн╕ умови тим, хто ненавидить нашу державу».
 А ось враження ╤рини Цв╕ло╖ в╕д життя в тилу: «Перш╕ мо╖ при╖зди оберталися на депрес╕ю – я потрапляла в ╕нший св╕т. Музика, дискотеки, н╕чн╕ клуби, пиво р╕кою… Ще й питають: «Ну як, там ще стр╕ляють?» Кажу, що там не т╕льки стр╕ляють, там ще й убивають. Одна з причин байдужост╕ – неправильна ╕нформац╕йна пол╕тика. Та вся кра╖на ма╓ жити в╕йною! А бачимо ╕нше: телев╕зор забитий розважальними передачами, ф╕льмами, сер╕алами, футболами… Все це в╕дверта╓ людську увагу в╕д основно╖ проблеми. Ганьба вс╕м, хто не вважа╓ цю в╕йну нашою сп╕льною, хто дос╕ не долучився!»
 Волонтерка ╕з окуповано╖ Авд╕╖вки Ал╕на Кос╕вська розм╕стила на сво╖й стор╕нц╕ у Фейсбуц╕ пост: «Мен╕ сьогодн╕ 21. Я не святкую, н╕. Я на в╕йн╕ з 16 рок╕в. П’ятий день народження проводжу тут. По клаптиках в╕дгризаючи у ворога свою р╕дну землю. Копаючи ╖╖ лопатою, повзучи по н╕й у нев╕дом╕сть, розглядаючи ╖╖ з неба. Крок за кроком. П’ятий р╕к я борюся за наш╕ м╕ста – за кожного жителя, кожну вулицю, кожен будинок. Роблю все можливе ╕ неможливе, щоб жовто-син╕й прапор розв╕ювався над мо╖м м╕стом ╕ в серц╕ кожного жителя. Я без емоц╕й дивлюся в оч╕ смерт╕, але плачу в╕д щастя, коли моя Авд╕╖вка сп╕ва╓ укра╖нський г╕мн. Я в╕ддала боротьб╕ за кожен клаптик Донбасу свою молод╕сть ╕ сво╓ здоров’я. Близьк╕ мен╕ люди в╕ддали за мою землю життя. ╤ я не готова дарувати ворогу н╕ сантиметра ц╕╓╖ земл╕. Чу╓те, новообран╕? Ви не можете забрати у нас те, за що ми боролися. За це заплачена занадто висока ц╕на».
 За свободу Укра╖ни воюють ╕ люди з ╕нших колишн╕х республ╕к СРСР. Г╕орг╕ Хв╕ч╕я пройшов ус╕ етапи грузинсько-рос╕йсько╖ в╕йни, з початком в╕йни в Укра╖н╕ при╖хав допомогти обстоювати нашу незалежн╕сть. На запитання «чому ви тут?» грузин Хв╕ч╕я в╕дпов╕дав: «Укра╖нц╕ допомагали нам, коли в╕йна прийшла в наш д╕м, тож мо╖м обов’язком ╓ допомогти вам тепер». В╕н пов╕нчався з укра╖нкою Ларисою, але загинув 30 червня 2016 року.
 А 31 жовтня 2017 року на Донбас╕ загинув за незалежну Укра╖ну ще один грузинський герой – Г╕орг╕ Сарал╕дзе.
 В╕ктор Матюх╕н пере╖хав ╕з Казахстану в Укра╖ну, вивчив укра╖нську мову. В╕н був найстаршим б╕йцем 1-╖ штурмово╖ роти ДУК «Правий сектор». Боровся проти ворог╕в Укра╖ни до останньо╖ хвилини свого життя.
 Люди укра╖нського походження ╖дуть боронити землю сво╖х предк╕в. Марко Паславський народився ╕ вир╕с у США. Але при╖хав в Укра╖ну ╕ став тут усп╕шним б╕знесменом. 55-р╕чний Паславський п╕шов воювати за свободу Укра╖ни ╕ загинув 19 серпня 2014 року в бою п╕д ╤ловайськом.
 На в╕йн╕ багато людей усв╕домили значення укра╖нсько╖ мови. Роман Коваль розпов╕да╓ про снайпера з Горл╕вки: «До в╕йни Микола Ворон╕н був космопол╕том. Йому було байдуже, де жити. Нав╕ть хот╕в оселитися в Рос╕╖. Мало того, захоплювався Пут╕ним, вважав його л╕дером, який зможе об’╓днати cлов’ян у ╓дину державу. Але коли побачив, кого в╕н прислав на Донбас ╕ що вони там коять…»
 Микола Ворон╕н д╕литься спогадами: «Коли навесн╕ 2014-го сепаратисти захопили Донецьку ОДА, я прикинувся одним ╕з них. «Варився» в тому смердючому л╕гв╕ к╕лька дн╕в. Бачив, як вони катують людей… Вся «русня» однакова. Коли з ними вести перемовини, вони починають задирати носа. А коли ╖х б’╓ш, то в╕дразу т╕кають, п╕д╕бгавши хвости».
 М. Ворон╕н розм╕ркову╓: «Я збагнув, що в Пут╕на ╕ рос╕йсько╖ педерац╕╖ не було б жодного шансу зробити те, що вони ско╖ли в Криму ╕ на Донбас╕, якби там ц╕нували Укра╖ну, нашу мову ╕ культуру. Жодного шансу! Розум╕╓те?! Н╕хто б не загинув ╕з тих, хто п╕шов до небесно╖ бригади. Не гинули б д╕ти, не руйнувалися б м╕ста ╕ дол╕. Працював би Донецький аеропорт. Русня не захопила б ╕ метра нашо╖ земл╕ – якби нас захищала наша мова ╕ культура. Гебня це розум╕ла. Ось чому нещадно пересл╕дувала наших геро╖в за мову. Нащадки забули про б╕ль д╕д╕в. ╤ вважають, що можна любити Укра╖ну ╕ говорити рос╕йською. Та це те саме, що кохати чолов╕ка, а у вих╕дн╕ займатися проституц╕╓ю – «для розширення горизонту». Почина╓мо говорити укра╖нською, шановн╕!»
 Доброволець батальйону «Азов», а нин╕ видавець Марко Мельник стверджу╓: «Л╕н╕я розлому пролягала ╕ проляга╓ через Донбас. ╥╖ межею стали мова та люди, як╕ агресивно в╕дмежовувалися в╕д усього укра╖нського. Або були байдуж╕ до нашо╖ держави. Або не бажали в╕дмовлятися в╕д звички розмовляти рос╕йською – мовою наших поневолювач╕в. Св╕дом╕сть таких «жит╓л╓й» десятил╕ттями формувалася навколо московсько╖ «культури» ╕ «язика». А укра╖нськ╕сть ц╕леспрямовано марг╕нал╕зувалася через магнетичний вплив телебачення та ╕нших ╕нформац╕йних ресурс╕в. Укра╖нську мову перевели у статус меншоварт╕сно╖, пров╕нц╕йно╖, непрестижно╖. На в╕йн╕ я бачив багато рос╕йськомовних людей – з Харкова, Одеси, Криму, Луганська ╕ Донецька. У наших шанцях на Донбас╕ нер╕дко можна почути чужу мову. Зазвичай в╕д моб╕л╕зованих. Та участь у кривавих боях проти рос╕ян кардинально зм╕нила св╕дом╕сть. Не вс╕, хто вою╓ за Укра╖ну, мають ╖╖ в серц╕. Але т╕, хто ма╓ Батьк╕вщину в серц╕ й витриму╓ тиск в╕йни, доходять до переконання: ключем до розгадки (╕ розв’язки!) ц╕╓╖ в╕йни ╓ мова. Саме вона – наш щит, наша особлив╕сть, маркер, який визнача╓ нашу неповторн╕сть. ╤ робить можливим житт╓дайний под╕л на «св╕й – чужий». Ми надто довго не надавали значення мов╕ як могутньому елементу власно╖ оборони. Тому й став можливим п╕длий московський сценар╕й «захисту» рос╕йськомовних. Тому й сформувалася агресивна б╕льш╕сть, як╕й «усе одно, якою мовою розмовляти». Насправд╕ ╖м не все одно... Що ж робити? На це питання мають в╕дпов╕сти ╕ рос╕йськомовн╕ борц╕ за Укра╖ну. Дехто з них, щоб полегшити соб╕ життя, заявля╓, що ╓ рос╕йськомовним укра╖нським нац╕онал╕стом. На м╕й погляд, це н╕сен╕тниця. Це те саме, що безалкогольна гор╕лка для рос╕ян. На чию користь вир╕шать «рос╕йськомовн╕ укра╖нськ╕ нац╕онал╕сти» кардинальне питання: хто кого? «Язик» з ╖хньою допомогою остаточно знищить укра╖нську мову чи укра╖нська мова все ж вит╕снить рос╕йську за меж╕ сво╖х кордон╕в? Передус╕м треба створити для сво╖х д╕тей Укра╖номовне (й укра╖нське за духом!) середовище, захистити ╖х в╕д ворожого впливу рос╕йсько╖ мови. Велика к╕льк╕сть щирих людей з окупованих територ╕й, як╕ воювали поруч з╕ мною у 2014-2015 рр., ставали Укра╖номовними на мо╖х очах. Хоча це було непросто. Але здорова людина опановувала р╕дну мову, перетворювала ╖╖ на знаряддя захисту ╕ зброю. Чимало вояк╕в зрозум╕ли, що укра╖нська книжка часом ефективн╕ша в╕д автомата, який стр╕ля╓ у ворога. У ц╕й в╕йн╕ переможе не зброя, а дух, культура ╕ мова. Говори ╕ стр╕ляй укра╖нською! Захисти межу м╕ж сво╖м ╕ чужим!»
 На в╕йн╕ люди стають патр╕отами не т╕льки стосовно захисту сво╓╖ територ╕╖, але й стосовно наведення ладу всередин╕ кра╖ни. Доброволець батальйону ОУН Олег Богачов зазначав: «Можновладцям треба бути сумл╕нними, бо мо╖ побратими мають думку зак╕нчувати в╕йну в Ки╓в╕. Нав╕ть б╕йц╕ ЗСУ твердили, що бажають взяти зброю ╕ навести лад у Ки╓в╕: ╖х привезли на 10 дн╕в на бойову позиц╕ю, а харч╕в дали на три дн╕. Кажуть, якби не волонтери, почали б ╖сти собак».
 Роман Коваль робить висновок: «Кожна культурна нац╕я ставиться до сво╖х захисник╕в як до святих. Так повинн╕ ставитися ╕ ми. Кожна культурна нац╕я творить культ захисник╕в В╕тчизни. Так повинн╕ робити ╕ ми».
 Роман Коваль у передмов╕ до книги «Донбас: рад╕сть ╕ б╕ль» пише: «Закликаю учасник╕в реконк╕сти писати про свою в╕йну з агресором. Якби кожний оф╕цер чи козак написав хоча б еп╕зод до ╕стор╕╖ сво╓╖ частини – якою багатою стала б наша ╕сторична пам'ять, ск╕льки з’явилося б вояцьких аргумент╕в на право укра╖нського народу жити у сво╖й нац╕ональн╕й держав╕!»
 Анатол╕й Зборовський

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22848

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков