Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3197)
З потоку життя (6418)
Душі криниця (3506)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1503)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1672)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПОГАДИ ПРО ╤ВАНА КЛИМ╤ВА-ЛЕГЕНДУ
пропону╓мо спогади Григор╕я Петровича ВАШК╤ВА (1912 р.н., мешканця с. С╕лець) про ╤вана...


«В╤Н БУВ СПРАВЖН╤М ПАТР╤ОТОМ...»
У ц╕ скорботн╕ дн╕ висловлю╓мо щире та глибоке сп╕вчуття близьким пок╕йного, кохан╕й дружин╕...


«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 06.08.2004 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 06.08.2004
СОЛОВЕЙКИ В ОГНІ
Марія ЗОБЕНКО

Притчі про вічні істини

Автор цього бентежного етюду про "Етюд" Марія Олександрівна Зобенко - жінка важкої долі і по-чоловічому твердого характеру. Вона цілком заслужено має почесне звання лауреата Державної премії імені Олеся Гончара. У дні, коли заворушилися "славних прадідів великих правнуки погані" і почали скидати праведників із п'єдесталів, ця ніжна душа мужньо кинулась на оборону пам'яті і честі великого українця Олеся Гончара. Її книжка "Українське небо Олеся Гончара" і стала подією у літературному житті. Ця книжка має широкий розголос. Її вітають. Про неї сперечаються. А Марія Зобенко - у пошуках, у праці. Що й засвідчує нинішня публікація.

Смолоскипом на початку 90-х років вибухнула в Космос пройнята вогнем батьківська Шевченкова хата, передрікаючи наші подальші національні поразки...
А за десятиріччя до того замаху на Тарасову колиску Олесь Гончар написав свій пророчий "Канівський етюд".
Невеликий за розміром твір з-під пера Майстра сягає монументальної величі. Створено образ України, де сила духу (Тараса Шевченка) і сила краси ріднизни (лани, ліс, Чернеча гора і голоси живого - жайвір, перепілка) - нероз'ємні.
А головна, тривожна думка в "Етюді": як зберегти наші цінності, наші святині? Уточнимо, що час його написання - так званий "пік застою", 1983 рік.
Один письменник у спогаді про ту давню поїздку по Шевченкових місцях Черкащини виокремлює епізод, як музейці звернулися до О. Т. Гончара зі своєю зболеною скаргою, що з державного заповідника "Могила Т. Г. Шевченка" знято спецохорону.
Відчувши крайню небезпеку для національної святині, цю справжню провокацію, "задуману", певне, шовіністичними колами, хоч про таке, звісно, і не мовилося тоді, Олесь Терентійович у Черкасах негайно пішов на прийом до першого секретаря обкому та мав із ним принципову розмову.
Так учинив громадський діяч.
Але... художник слова пристрасно прагнув означити проблему ще й на мистецькому рівні, осмислити її в образах.
Отож, у самому етюді нема й натяку на занепокоєний "візит" до владаря краю, зате... з'являються тут соловейки!..
Зазвичай вони хмарами нуртують у зелених хащах Тарасової гори, зворушуючи стражденне та невтолене українське серце мотивом чогось призабутого.., рідного.., утаємниченого...
Але тієї весни не повернулися на Чернечу з вирію, із далеких спекотних тропіків.
Письменник цю "подію" робить центральною для екскурсантів.
"Сніг на екваторі!"
Весела, нічого не варта репліка з юрби паломників?
Ні! Велика художня вигадка великого Майстра!
Парадоксальність була потрібна Гончареві, аби збудити у читацькій підсвідомості серйозніший здогад про "причину", сказану езоповою мовою. Один понятійний нонсенс, природний, гостро увиразнює в уяві інший - громадянського звучання.
Свята Гора у центрі України без своїх співців - це так само абсурдно, наче "підказує" нам письменник, як і... "сніг на екваторі"!..
Чому "не співає" Тарасова гора в крижаному 1983 році?
Які бурі-самуми перепинили її співцям дорогу до отчих гаїв?..
Хто утяв могутній і віртуозний спів?
Відповідь нам нині добре відома, з огляду на розкриті незалежністю сторінки української історії. Але ще до того - до перебудови, до гласності, до початку Відродження - Олесь Гончар у новелістичній перлині виразив своє почуття, "підживлював" і "спрямовував" нашу свідомість, котра мала ж нарешті... перестрашитися. Від отієї мертвої тиші на Тарасовій горі?!
А пам'ятаєте гніздечко в трояндовому кущі біля самого входу до музею і соловейка в ньому з "осмисленим оченятком"? Гарно описано те Олесем Гончаром!.. Він і сам дивується: "Просто як в Омара Хайяма! Троянда і соловей!"
Але це не естетська картинка!.. Реальний факт під пером Майстра сягнув художньої і філософської конденсації.
"Ось вартовий", "солов'їна сторожа", "весь час на чатах отака крихта", - гуде розчулена юрба.
І розумієш: письменник у контексті проблемного роздуму про "найдосконалішу сигналізацію" і "відповідних вартових" для Шевченкового меморіалу художньою мовою говорить про малість наших патріотичних сил.
І про... силу краси, котру ніхто не знищить, усвідомивши її цінність.
Соловейко - це водночас символ беззахисності скарбів нації... та їхньої надійної захищеності за умови, коли народ, його держава і кожен українець-особистість дорожитимуть духовними заповітами предків.
Соловей у душі - ось справжній оберіг від скверни виродженства!
Коли збудуємо українську Україну, певне, не знадобляться "відповідні вартові" до наших святинь, бо на сторожі будуть по-солов'їному вірні та палкі серця свідомих українців. Не знадобляться і "походи" письменників аж до верховних палат, до якихось ідеологічних бонз із принизливим (вимушеним) для національної гідності актом.
Коли ж вільно заспіває українська душа?
Обморожена... минулим? Обпалена... сучасним?
Адже незалежність державна не є (автоматично!) свідченням незалежності духовної. Князь темряви не хоче, аби душа жила, розвивалася, витворювала могутній дух. Ще Тарас Шевченко вказав на диявольське роздвоєння єства "землячків": "А то залізете на небо: "І ми не ми, і я не я...".
"Я не я" - це і є геніальна формула подвійних стандартів у моралі, зашифрована
у Слові нашим Пророком. Найстисліший і найоб'ємніший "образний код" до розуміння деформованої ментальності.
"Я не я" - тобто відчуження від персонального "я".
Анонімне перебування особистості у своєму внутрішньому світі та з оточенням. Безвідповідальність, безпринципність, безчесність. За подібного світогляду ("я не я") і відбуваються зради, потворне хамелеонство, суспільні катастрофи. Від цього всі оті нещастя, якими позначена дорога нашої України у Всесвіті...
"Хотілось би прозирнути в майбутнє тисячоліття. Чи буде там Україна, яка нині так знемагає, відбороняючи себе перед силами Зла? Як мало в нас лицарів! Як багато дрібних, знікчемнілих!.." -
записав Олесь Терентійович 25.06.93 р. у щоденнику.
Життя душі, духу народу - в центрі творчості Олеся Гончара.
Шевченкову боротьбу за чистоту людського "я" він естафетно продовжив у XX столітті. Честь і гідність український мислитель-інтелектуал вважав найсвятішими ознаками менталітету.
Прочитуємо у Гончарівському розвінчувальному епосі про занапащення духу людського силами зла стійкі словотвори-поняття - "відчуженість", "невідкличність", "анонімність".
Відчуженість - від океану Добра?
Невідкличність - на Соборні дзвони біди?
Анонімність - у свічаді Совісті?
Їхнє філософсько-художнє осмислення найяскравіше, найбільш пророчо проявилося у творах "Твоя зоря", "Собор", "Спогад про океан", "На косі", "Двоє вночі", "Чорний яр", "Кресафт", "Пізнє прозріння", "Геній в обмотках", "Летять усміхнені птиці..." До цього ряду віднесемо і притчу про соловейків!
Причім амплітуда Гончарової думки-підтексту не викликає різночитання: від зради людських чеснот один крок до зради національних інтересів, а зрада національного в собі (яничарське "я не я") неодмінно обертається для особистості занепадництвом і спустошенням або й деградацією.
Творчість Олеся Гончара звільняє наші душі для Світла!
Від цього і скаженіє Князь темряви, він знаходить особливу втіху, коли безборонно шкодить людині, а саме - спотворюючи її душу. Але філософи стверджують, що він залишається страшним, доки не розгледимо, не впізнаємо його. Як сміливо укажемо на нього - стане Нічим.
Отож розпочинаймо третє тисячоріччя із заповітом Олеся Гончара:
"Нам потрібні відчуття честі і гідності, щоб це мав кожен українець, син він чи дочка свого народу. Від цього залежить доля України".
Екзаменуймо себе щохвилини: від чого залежить доля України?
Честь і Гідність - ось найдосконаліша, найвлучніша "зброя" її лицарів-охоронців!
м. Дніпропетровськ.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 06.08.2004 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2282

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков