Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3748)
З потоку життя (6952)
Душі криниця (3739)
Українці мої... (1517)
Резонанс (1625)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1762)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕРШИЙ ╤ ОСТАНН╤Й КОМАНДУВАЧ УКРА╥НСЬКОГО ФЛОТУ
21 грудня в╕дзначаються 150 рок╕в в╕д дня народження першого в нов╕тн╕й ╕стор╕╖ Укра╖ни...


ЛИШЕ ОДНЕ МАЛА В ДУШ╤ – УКРА╥НУ, ╤ Н╤ЧОГО Б╤ЛЬШЕ…
У розма╖тт╕ безк╕нечних телев╕з╕йних шоу-програм, що с╕ють в душ╕ порожнечу, так хочеться...


ВАСИЛЬ ПЕЛИШ: «Я БАЧИВ, ЯК МЕН╤ В╤ДПИЛЮВАЛИ РУКУ. КРИЧАВ: «СЛАВА УКРА╥Н╤!»
19-р╕чний бо╓ць добровольчого батальйону «Айдар» Василь Пелиш б╕ля Луганська був...


ПРАЦЮВАВ НА КОРИСТЬ НАРОДУ
6 листопада минуло 165 рок╕в в╕д дня народження Дмитра Яворницького (1855-1940) –...


БЕЗКОМПРОМ╤СНА, М╤Л╤ТАРНА, ГОРДА…
доробок само╖ Ольги Петр╕вни - укра╖нсько╖ письменниц╕, публ╕цистки, педагога, етнографа,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 13.11.2020
ВАСИЛЬ ЛАТАНСЬКИЙ: ТУТ БЕРЕГ М╤Й - В КРИМУ

До 82-р╕ччя в╕домого кримського укра╖нського поета, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

МАТИ
        Мо╖й матер╕ Василин╕ ╤ван╕вн╕.
Малих нас тро╓. А вона сама,
Ще молода тод╕ моя матуся.
Замети сн╕гу кинула зима.
- Побудьте, д╕ти! Скоро повернуся.

╤де за р╕чку хворосту знайти,
Бо в╕д морозу вже ми посин╕ли,
╤ хором просять ╖сти три роти
На кам’ян╕й лежанц╕ зголодн╕л╕.

Не спить вноч╕ з тривогами в думках,
Що так зринають неспок╕йним ро╓м.
Пора до школи посилать синка,
За тата серце завжди в неспоко╖.

Коли в╕н стиха стукне у в╕кно?
«К╕нець в╕йни! – промовить. – Будем жити!»
Я знаю, мамо, те сплило давно
Й не сл╕д було б минувшину будити.

Б╕жать так швидко гом╕нк╕ роки!
╥х не спинити на кленов╕м мост╕,
Доньки мережать милим рушники,
При╖де син з нев╕сткою у гост╕.

Весела мати. Тр╕шечки сумна,
Що, бач, прийшла вже стар╕сть до порогу.
Матусе р╕дна! Ваша сивина
Нам у житт╕ осв╕тлю╓ дорогу.

Х╕ба забути можна мозол╕
На шкарубких руках, таких ласкавих,
Як╕ ходить нас вчили по земл╕
Й назватися людьми дали нам право?
1964 р.


БАТЬКО
          Батьков╕ мо╓му Григор╕ю Фирсовичу
М╕й батько зна╓ р╕зн╕ та╓мниц╕!
Як вис╕╓ рясне зерно в полях,
Колосся щирим золотом ╕скриться,
Шумить хл╕бами мат╕нка-земля.

Ще вм╕╓ батько гарно мурувати,
В сел╕ хороми зводить. Та як╕!
В╕н – арх╕тектор. Видасть наша хата
Диплом старому на ус╕ роки.

Ф╕лософ батько, хоч не вчив ╕стор╕й
╤ Гегеля в конспекти не писав.
З ним вечорами розмовляють зор╕,
В його очах пром╕ниться краса.

Вона в оцих натруджених долонях,
Тугих, як поле з жилами дор╕г.
Ну, а л╕та – вишнево-кар╕ кон╕, –
У сивин╕ ступили на пор╕г…
1964 р.

ПРОЙШЛА ГРОЗА
Пройшла гроза – весела ╕ рясна.
Село гарненько в╕д пилюки вмила.
╤ забрин╕ла враз озимина,
╤ клени н╕жно так заговорили.
Все п╕днялось, см╕╓ться, ожило –
Так хороше зробилося на св╕т╕!
Пройшла гроза, грози як не було,
Лиш св╕титься село ╕ поле вмит╕.
1975 р.

***
По╖ду в Лук╕вку,
Як т╕льки запахне стерня,
Як сонце нагр╕╓
Над Т╕кичем кожну билину…
На стежц╕ м╕ж трав,
Може, стр╕ну себе,
Хлопченя…
По╖ду в Лук╕вку,
По╖ду бодай на хвилину!

Зда╓ться, сто л╕т
Я сумую, шукаю зорю…
Мен╕ б у Криму
Хоч би часточку р╕дного
Неба!
По╖ду в Лук╕вку,
Якщо у журб╕ не згорю…
Вернуся в дитинство,
По╖ду у гост╕ до себе
1984 р.

ЖИТН╤Й КОР╤НЕЦЬ
Вже с╕ють жито. Л╕течку к╕нець.
Вухатий зай на ос╕нь задивився.
Знов п╕д землею житн╕й кор╕нець
Аж до весни озимо зажурився.
В╕н переборе вит╕вки оц╕:
Страшн╕ морози, в╕холи-замети.
На н╕м, маленьк╕м, н╕жн╕м Кор╕нц╕
Сто╖ть вся наша мат╕нка Планета.
1989 р.

ТЕРЕН
           Цв╕те терен, цв╕те терен…
           (З народно╖ п╕сн╕)
Чомусь в╕н на краю села
Чи примостився на узл╕сс╕.
Нащо йому чиясь хвала?
Не вгору рветься – вниз розр╕сся.
 
Весна. Колюч╕ г╕лочки
Без листя ще, а в б╕л╕м шум╕.
╤ напрямець, ╕ навпрошки
Пливуть пахк╕ духи-парфуми.

А слава, бач, таки знайшла –
У п╕сн╕ терен незабутий.
Чом з краю л╕су чи села?
Комусь-то крайн╕м треба бути.
1995 р.

МОРЕ
             Дивлюся на море широке, глибоке,
            Поплив би на той б╕к – човна не дають…
                            Т.Г.Шевченко
Настояне на в╕тр╕ ╕ на сонц╕,
Воно, як степ – ╕ вдаль, ╕ вшир, ╕ ввись.
Тож недарма по ньому запорожц╕
На «чайках», як на огирях, неслись.

Отут, над в╕чним плесом на роздолл╕,
Така ж, як над Славутичем, блакить.
Б╕жать до моря верби ╕ топол╕,
В степу тавр╕йськ╕м стали в╕дпочить.

Яр╕╓ небо. Манить даль прозора.
Пливуть хмаринок ср╕бн╕ пелюстки.
╤ степ – як море, ╕ душа – як море,
А людський св╕т лукавий ╕ г╕ркий…
1997 р.

***
Я сьогодн╕ образив дитину –
Слово зле спересердя жбурнув,
Н╕би в душу кам╕нчиком кинув,
Н╕би воду линув крижану.

Посмутн╕ли ясн╕ оченята,
Сл╕з росинками вмить зайнялись…
Ну кому про б╕ду розказати?
Де под╕тись, сховатись от сл╕з?

День – не день… Ятрить серце провина…
Нащо ско╖в, явив ту б╕ду?
Я сьогодн╕ образив дитину –
Я до не╖ покаятись йду!
1998 р.

***
В╕дходить л╕то,
Грозами умите,
╤ синь небес,
╤ журавл╕в кортеж.
Усе в╕дходить:
╤ хвилини й мит╕, –
╥х, як гриби,
У кошик не збереш.
Ми теж в╕д╕йдем
В далеч загадкову,
Лишивши незавершен╕ д╕ла.
А чи залишим д╕тям
Р╕дну мову, –
Ту, що матуся нам передала?
2001 р.

ОБ╤ЦЯНКИ
Ск╕льки живу на св╕т╕,
Мен╕ щось об╕цяли.
Пам’ятаю, тато об╕цяв велосипед,
Та не купив: не вистачило карбованця.
╤ я катався на соняшнику.
Зате прин╕с об╕цяного зайчика,
╤ зайчик вмер, не витримавши невол╕.
╤ зараз мен╕ об╕цяють:
Президент – зарплату за два роки,
Вчен╕ – «побороти» колорадського жука,
Видавц╕ – видати книжку,
Якщо знайдуться меценати.
Та, скуштувавши г╕ркого досв╕ду,
Я сам н╕чого не об╕цяю
Н╕ президенту,
Н╕ вченим, н╕ видавцям,
Н╕ нав╕ть д╕тям сво╖м, –
Боюсь стати брехуном.
Коли мен╕ щось об╕цяють,
Я згадую слова матер╕:
Синку, не грайся в об╕цянки-цяцянки!
Вчися нелегко╖ науки:
Говорити людям у в╕ч╕ правду!
2005 р.

***
                           Михайлов╕ Вишняку
До земл╕, де моря сизий клек╕т
Аж хлюпоче в широч╕нь степ╕в,
На шляху, що ╕з варяг у греки,
Я давно вже серцем прикип╕в.

Хай пробачить р╕дний край черкаський,
Т╕киче, ╕ ти мен╕ пробач!
Там моя бувальщина ╕ казка,
Тут – я щастя-доленьки шукач.

Тут, в Криму, як наш╕, зоряниц╕
Ув огром╕ злади ╕ краси,
Йде в Салг╕р веселочка напиться,
Лл╓-пер╕щить дощик навкоси.

Ген каналу стр╕чка сиво блиска
╤ Дн╕прова хвиля виграва.
Блискавиць мережана колиска
М╕ж степами й небом зв’язкова.

В ц╕м краю, де ск╕фи ╕ сармати
Перейшли в легенду ╕ траву,
До В╕тчизни на любов багатий,
Я над╕юсь, в╕рю ╕ живу!
2007 р.

 

ПРОВ╤НЦ╤Я
              Нев╕сткам Ларис╕, Наст╕,
              зятев╕ Сашков╕
Сонця-сонечка аж по в╕нця!
Чи то л╕течко, чи весна.
Розкошу╓ моя пров╕нц╕я –
Степу кримського дивина!

Десь гудки невгамовних станц╕й
╤ розбурханий моря приб╕й.
Тут в╕три розгулялись в танц╕,
Сонях бриль поправля╓ св╕й.

Кличуть веж╕ блакитн╕ пас╕ки,
╤ в Карас╕вц╕ на зор╕
Симпатично ср╕бн╕ карасики
Попадаються в ятер╕.

Ген полями в св╕ти дорога,
Пом╕ж трав сп╕ва джерело.
Вишн╕ зранку моляться Богу
На врожай, щоб грози не було.

Лийтесь дощики та без повен╕
На сади, на всяке зело!
Та й сонатою Бетховена
Забрин╕ть на усеньке село!

Поб╕жу, як малим – див╕ться!
До веселки – не первина…
Розкошу╓ моя пров╕нц╕я –
Степу кримського дивина!
2011 р.

РОНДЕЛ╤ КРИМСЬКОГО СТЕПУ
                       Синов╕ Андр╕ю
1.
Тут берег м╕й – в Криму гр╕здо-хатина,
А за Дн╕пром – м╕й батьк╕вський пор╕г, –
╤ суть ╕ плоть, ╕ …. непростимий гр╕х,
Бо той пор╕г давненько вже покинув.

Там вулиц╕ журливо тополин╕,
╤ яблун╕ кв╕тують на зор╕…
Тут берег м╕й – в Криму гн╕здо-хатина,
А за Дн╕пром – м╕й батьк╕вський пор╕г.

Там Т╕кич у в╕ки все плине й плине
В оправ╕ з р╕дних верб ╕ явор╕в.
На теплих берегах я постар╕в,
А й дос╕ на пороги отч╕ лину.
Тут берег м╕й – в Криму гн╕здо-хатина.

2.
Над кримським степом – журавл╕в ключ╕
З╕бралися у вир╕й в╕дл╕тати.
Бентежать душу, кличуть вийти з хати,
Полинути за ними вдалеч╕нь.

Птахи печальн╕, тр╕шки помовч╕ть!
На небеса мен╕ ще ранувато.
Над кримським степом – журавл╕в ключ╕
З╕бралися у вир╕й в╕дл╕тати.

╥х не лякають блискавиць меч╕ –
«Курли» й «курли» прощально презавзяте
Н╕ зупинити, н╕ перекричати,
Н╕ вдень не заховатись, н╕ вноч╕.
Над кримським степом журавл╕в ключ╕.

3.
Ясн╕ють хмари, наче б╕л╕ руж╕,
Що зд╕йнялися в небо з кв╕тника
Й пливуть соб╕ – справжн╕с╕нька р╕ка! –
Для св╕ту гр╕шного величн╕ ╕ байдуж╕.

Ген там в╕тряк на обр╕╖ нерушно
Когось, либонь, замр╕яний чека…
Ясн╕ють хмари, наче б╕л╕ руж╕,
Що зд╕йнялися в небо з кв╕тника.

На акварелях л╕течка навкружних
╤ сад рясний, й при берез╕ лука,
Й горобчики п╕рнають сторчака,
Купаючись у дощов╕й калюж╕.
Ясн╕ють хмари, наче б╕л╕ руж╕.

4.
Сн╕ги груднев╕ – молод╕ ро╖
Танцюють тихо, трепетно, лапато.
Зима в степу розпочина╓ свято,
Запрошу╓ на входини сво╖.

Вже не спинити плину-теч╕╖
Зимовим дням, на радощ╕ багатим.
Сн╕ги груднев╕ – молод╕ ро╖
Танцюють тихо, трепетно, лапато.

Ще задзвенять хорали руча╖в,
Лелеки будуть вт╕шно клекотати.
Ти ж, зимонько, не будь ледачкувата –
Землицю кримську щедро напо╖!
Сн╕ги груднев╕ – молод╕ ро╖.

5.
Сьогодн╕ в мене гост╕ – сн╕гур╕!
Тож не лютуйте, б╕л╕ замет╕л╕!
У перехожих лиця заясн╕ли,
╤ св╕т немов скупався у добр╕.

╤ сонечко всм╕хнулось на пор╕,
Аж бурульки веселку народили.
Сьогодн╕ в мене гост╕ – сн╕гур╕!
Тож не лютуйте, б╕л╕ замет╕л╕!

Ось вам об╕д, калина край вор╕т!
Смакуйте, люб╕, весело ╕ вм╕ло.
А хочте – сядьте на оцей прич╕лок,
Де з бурульками промен╕ у гр╕.
Сьогодн╕ в мене гост╕ – сн╕гур╕!

6.
Це кохання, дивний дар в╕д Бога,
Знову, бач, явилося мен╕,
Хоч мо╖ вже скрон╕ в сивин╕, –
Що йому, шаленому до того!

Утекти, сховатись неспромога.
Розрива╓ серце день при дн╕.
Це кохання, дивний дар в╕д Бога,
Знову, бач, явилося мен╕.

В юн╕сть би упасти бистроногу,
Перса й губи ц╕лувать хм╕льн╕.
Але юнь десь там, удалин╕,
Прил╕та лиш з вир╕ю, як спогад.
Це кохання, дивний дар в╕д Бога.

7.
В╕дходять мо╖ друз╕, побратими.
Я ж топчу ряст за себе ╕ за них.
Ще б╕ль, бува, за тими не затих,
А вже сумую в спогадах за цими.

Вже ╖хн╕ душ╕, – мовлю не для рими, –
Живуть в словах, мов кв╕ти, запашних.
П╕дходять мо╖ друз╕, побратими.
Я ж топчу ряст за себе ╕ за них.

Ус╕ ми в цьому св╕т╕ повторим╕
У д╕тях, травах, в щаст╕ серед лих,
╤ на безмежних пут╕вцях земних
Ус╕ ╓си одв╕чн╕ п╕л╕грими.
В╕дходять мо╖ друз╕, побратими.

8.
    Листя жовте пада╓ додолу,
   А чумаки вертаються з Криму додому…
                                             З народно╖ п╕сн╕.
М╕й прад╕д у Криму чумакував.
Варивсь кул╕ш у казанку лункому.
А чумаки, щоб подолати втому,
У вибалку др╕мали серед трав.

Др╕мали й волики, ╕ килими отав
╥м снилися ╕ кликали додому…
М╕й прад╕д у Криму чумакував.
Варивсь кул╕ш у казанку лункому.

Як вийду в степ – враз п╕сня наплива,
Ота журлива, н╕би давн╕й спомин,
Чумацький шлях в небесному огром╕,
╤ та, й не та у вибалку трава…
М╕й прад╕д у Криму чумакував…
2013 р.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 13.11.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22769

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков